Рішення

від 15.05.2025 по справі 910/2736/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2025Справа № 910/2736/22 (910/3040/24)

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 7, ідентифікаційний номер 21609411) в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про визнання недійсним договору та повернення майна,

у межах справи №910/2736/22

За заявою ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7, ідентифікаційний номер 21609411)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача - Леськов В.П.,

від відповідача - Курило Ю.В.,

ліквідатор ТОВ "Альвіс" - Козловська Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 27 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_2 , посвідчений 27 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1528;

- повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Альвіс" нежилого приміщення НОМЕР_7 (двісті двадцять дев`ять) (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000, витребувавши його з володіння ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" про визнання недійсним договору та повернення майна і додані до неї документи повернути заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 року у справі №910/2736/22(910/3040/24) скасовано. Передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", в інтересах якого діє учасник товариства ОСОБА_1 , до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах провадження у справі №910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс". Справу №910/2736/22(910/3040/24) повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 позовну заяву залишено без руху.

До Господарського суду міста Києва надійшли докази усунення недоліків, встановлених в ухвалі суду від 18.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 25.09.2024.

25.09.2024 до суду надійшла заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. про залишення позову без розгляду.

25.09.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта.

Судове засідання, призначене на 25.09.2024, не відбулось у зв`язку з направленням матеріалів справи до Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 14.10.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Діани Валеріївни залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі № 910/2736/22 (910/3040/24) залишено без змін.

Матеріали справи направлено до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.11.2024.

20.11.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

У судовому засіданні 20.11.2024 судом оголошено перерву до 20.12.2024.

19.12.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення позивача на заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. про залишення позову без розгляду.

20.12.2024 до суду надійшло клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/2736/22 (910/3040/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та повернення майна за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.01.2025.

13.01.2025 до суду надійшла заява позивача про зміну підстав позову.

13.01.2025 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 910/2736/22 (910/3040/24) відмовлено.

22.01.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову.

22.01.2025 до суду надійшло клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" про надання додаткового строку на подання письмових пояснень.

22.01.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про визнання недопустимими доказів, долучених до заяви позивача про зміну підстав позову.

22.01.2025 до суду надійшло клопотання ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. про неврахування доказів, долучених позивачем до заяви про зміну підстав позову.

У судовому засіданні 22.01.2025 судом протокольною ухвалою відмовлено відповідачу та ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" у задоволенні клопотань про залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", в інтересах якого діє учасник Товариства ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та повернення майна без розгляду. Оголошено перерву до 26.02.2025.

24.02.2025 до суду від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

26.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про витребування оригіналів доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування оригіналів доказів. Закрито підготовче провадження у справі № 910/2736/22 (910/3040/24). Призначено справу № 910/2736/22 (910/3040/24) до розгляду по суті на 19.03.25.

17.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення судового засідання.

18.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання ліквідатора боржника про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 відкладено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 11.04.2025.

У судовому засіданні 11.04.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 15.05.2025.

У судовому засіданні 15.05.2025 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача та ліквідатор боржника проти задоволення позову заперечували.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2018 між ТОВ «Альвіс» в особі директора ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., зареєстрований за № 1528.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець передав (продав), а покупець прийняв у власність (купив) нежиле приміщення НОМЕР_7 (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

Згідно з пунктом 2.1. договору за погодженням сторін продаж вчинено за 422 000,00 грн., які покупець сплачує продавцю до моменту укладення цього договору. Сума договору влаштовує кожну зі сторін. Сторони одна до одної претензій в подальшому не матимуть

Продавець вважає зазначену в цьому договорі ціну вигідною, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких обставин та повністю продавця задовольняє (пункт 2.2 договору).

У пункті 2.3 договору зазначено, що згідно звіту про оцінку майна, складеного 20.12.2018 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Восток-Оценка» ринкова вартість вказаного в п. 1.1 договору нерухомого майна, становить 350 000,00 грн. без ПДВ.

Як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав від 11.03.2024, право власності на нежиле приміщення НОМЕР_7 (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровано 27.12.2018 за ОСОБА_2 .

Також, у матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 14.04.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю., зареєстрований за № 1881, що укладений між ЗАТ з іноземними інвестиціями «Край Керама», як продавцем, та ТОВ «Альвіс», як покупцем.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 договору продаж нежилого приміщення НОМЕР_7 (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , вчинено за 1 313 000,00 грн., що курсом НБУ (5,05) станом на 14.04.2006 становить 260 000,00 дол. США.

Згідно зі звітом про незалежну експертну ретроспективну оцінку станом на 27.12.2018 нежилого приміщення, загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, ринкова вартість вказаного об`єкту становить 4 262 933,00 грн. або 156 335,78 дол. США. Даний звіт складений 11.11.2023 ТОВ «Енфілд Консалт» на замовлення ОСОБА_1 для визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для прийняття судового рішення.

Висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 25.04.2024 № 24260 встановлено, що ринкова вартість нежитлових приміщень НОМЕР_7 за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 112,1 кв.м., станом на 27.12.2018, становить 5 000 108,00 грн.

Також судом ураховано, що позивачем долучено до заяви про зміну підстав позову: копію виписки по банківському рахунку ТОВ «Альвіс» № НОМЕР_4 у АТ КБ «Приватбанк», копію виписки по банківському рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_5 в ПАТ «КБ «Приватбанк», копію виписки по банківському рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_6 в ПАТ «КБ «Приватбанк», щодо виплати ОСОБА_5 10.01.2019, 11.01.2019, 14.01.2019, 16.01.2019, 17.01.2019 грошових коштів на користь ТОВ «Альвіс», та перерахування ТОВ «Альвіс» 17.01.2019 та 21.01.2019 частини грошових коштів на користь ФОП Бовсуновської О.С. із призначенням «Сплата штрафних санкцій згідно п. 5.5 договору оренди N 09/12-13 від 09.12.2013 року».

Дані відомості надані внаслідок надання дозволу адвокату Леськову В.П. на розголошення та використання відомостей, що становлять банківську таємницю ТОВ «Альвіс» постановою слідчого Печерського УП ГУ НП у м. Києві від 08.10.2024 у кримінальному провадженні №12023100060002626 за фактом розкрадання майна ТОВ «Альвіс».

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити подану позовну заяву з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Оскільки на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 провадження у справі про банкрутство ТОВ "Альвіс" відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 укладений до трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22), від 15.01.2025 у справі № 922/2167/23 (922/92/24).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до положень статті 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Як слідує з положень оспорюваного договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.12.2018, продаж нежилого приміщення НОМЕР_7 загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, вчинено сторонами договору за 422 000,00 грн., які покупець сплачує продавцю до моменту укладення цього договору.

При цьому, в пункті 2.3 договору зазначено, що згідно звіту про оцінку майна, складеного 20.12.2018 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Восток-Оценка» ринкова вартість вказаного в п. 1.1 договору нерухомого майна, становить 350 000,00 грн. без ПДВ.

Водночас, згідно зі звітом від 11.11.2023 про незалежну експертну ретроспективну оцінку станом на 27.12.2018 нежилого приміщення, загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, ринкова вартість вказаного об`єкту становить 4 262 933,00 грн. або 156 335,78 дол. США.

До того ж, висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 25.04.2024 № 24260 встановлено, що ринкова вартість нежитлових приміщень НОМЕР_7 за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 112,1 кв.м., станом на 27.12.2018, становить 5 000 108,00 грн.

Отже, ТОВ «Альвіс» здійснено відчуження належного на праві власності нерухомого майна за ціною 422 000,00 грн., у той час як реальна ринкова вартість такого нерухомого майна станом на дату відчуження 27.12.2018 становила в межах від 4 262 933,00 грн. до 5 000 108,00 грн. згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку та висновком судової оціночно-будівельної експертизи.

Крім того, відповідно до умов договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 14.04.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю., зареєстрований за № 1881, що укладений між ЗАТ з іноземними інвестиціями «Край Керама», як продавцем, та ТОВ «Альвіс», як покупцем, продаж нежилого приміщення НОМЕР_7 (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, вчинено за 1 313 000,00 грн., що курсом НБУ (5,05) станом на 14.04.2006 становить 260 000,00 дол. США.

Ураховуючи вартість спірного нерухомого майна, за якою останнє було придбано ТОВ «Альвіс» (260 000,00 дол. США станом на 14.04.2006), та ринкову вартість цього майна станом на дату відчуження ТОВ «Альвіс» (від близько 156 335,78 дол. США (еквівалент 4 262 933,00 грн.) до 5 000 108,00 грн. станом на 27.12.2018), продаж майна ТОВ «Альвіс» за 422 000,00 грн. вочевидь здійснено за ціною, значно нижчою від ринкової.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Як установлено судом в ухвалі від 06.07.2022 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", між ініціюючим кредитором ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альвіс», були укладені Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 09.12.2013, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 2 від 11.08.2014, Додатковий договір № 1 від 09.08.2017 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 2 від 11.08.2014, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 3 від 01.10.205, Додатковий договір № 1 від 30.09.2018 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 від 01.10.2015, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 4 від 12.10.2016, Додатковий договір № 1 від 30.11.2018 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 4 від 12.10.2016, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 5 від 12.02.2020, Додатковий договір № 1 від 01.12.2021 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 5 від 12.02.2020, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 6 від 19.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та визнано грошові вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" у розмірі 972 265,54 грн.

При цьому, згідно з Договорами про надання поворотної фінансової допомоги та Актом звірки взаєморозрахунків між ОСОБА_3 та ТОВ "Альвіс" за період з 01.01.2013 по 31.12.2021, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" перед ОСОБА_3 станом на 27.12.2018 становила 727 265,54 грн.

З огляду на наведене, станом на момент відчуження спірного нерухомого майна у ТОВ "Альвіс" уже були наявні невиконані грошові зобов`язання, зокрема, на суму 727 265,54 грн. перед ОСОБА_3 , натомість за фактом вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.12.2018 відбулося відчуження нерухомого майна за заниженою вартістю, що за своїми правовими наслідками призвело до зменшення загального обсягу активів ТОВ "Альвіс" та унеможливило погашення вимог кредиторів.

Положення ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Терміни "пов`язані особи" та ознаки пов`язаності наведені в Податковому кодексі України - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься поняття контролю це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

У статуті ТОВ «Альвіс», затвердженого зборами учасників протоколом від 11.04.2006 № 1, визначено, що статутний капітал (статутний фонд) розподіляється між учасниками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 50 %.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.02.2024 засновниками (учасниками) ТОВ «Альвіс» та кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Як слідує з копії свідоцтва від 15.04.2021 про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силка І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 164, спадкоємцем на майно ОСОБА_6 є її онук ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дочка) та ОСОБА_5 (онука), які відмовилися від частки на майно.

Отже, ОСОБА_2 є племінником ОСОБА_3 , яка є засновником (учасником) ТОВ «Альвіс» та кінцевим бенефіціарним власником (контролером).

За таких обставин, відчуження ТОВ «Альвіс» нежилого приміщення НОМЕР_7 (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , здійснено за заниженою вартістю на користь ОСОБА_2 , як заінтересованої особи стосовно боржника ТОВ «Альвіс».

Ураховуючи викладене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 27.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_2 , посвідчений 27.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1528, який за сукупністю обставин має фраудаторний характер, та вчинений із порушенням статей 13, 203 ЦК України, оскільки є наслідком недобросовісної реалізації пов`язаними між собою особами (його сторонами) своїх прав і спрямований на виведення активів боржника з метою унеможливлення задоволення за його рахунок вимог кредиторів, а тому такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 215 ЦК України.

Одночасно, позивач просив повернути ТОВ "Альвіс" нежиле приміщення НОМЕР_7 (в літ. "А") загальною площею 112,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , витребувавши його з володіння ОСОБА_2 .

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння (книжкове володіння), якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 146, 153)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається в порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 38).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).

Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про повернення спірного об`єкту нерухомого майна шляхом його витребування за належної інтерпретації відповідає такому способу захисту як витребування майна.

При цьому, таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача, оскільки зміст відповідної позовної вимоги не викликає сумніву щодо прагнення позивача повернути спірне нерухоме майно у власність банкрута ТОВ "Альвіс".

За наведених обставин у їх сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Одночасно суд дійшов висновку задовольнити клопотання ОСОБА_1 про повернення надмірно сплаченого судового збору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 27.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_2 , посвідчений 27.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1528.

3. Витребувати об`єкт нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_7 (двісті двадцять дев`ять) (в літ. "А") загальною площею 112,10 (сто дванадцять цілих та десять сотих) кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000) з володіння ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) у володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, будинок 7, ідентифікаційний номер 21609411).

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 9 628 (дев`ять тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України 68 402 (шістдесят вісім тисяч чотириста дві) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого згідно з квитанцією № 8355-6122-6152-5610 від 23.07.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.06.2025

Суддя Д.В. Мандичев