Постанова

від 24.04.2025 по справі 910/2736/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2025 р. Справа№ 910/2736/22 (910/8874/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Пантелієнка В.О.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності арбітражного керуючого Козловської Д.В. особисто

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Діани Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року

у справі №910/2736/22(910/8874/24) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Діани Валеріївни

до ОСОБА_1

про визнання недійсним договору та повернення майна

у межах справи №910/2736/22

за заявою ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у справі №910/2736/22(910/8874/24) відмовлено учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 у задоволенні заяви про залишення без розгляду позовної заяви ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражної керуючої Козловської Д.В. до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та повернення майна; залишено без розгляду клопотання ОСОБА_1 про призначення судової оціночно-будівельної експертизи; у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ліквідатор ТОВ "Альвіс" арбітражний керуючий Козловська Д.В. звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 20.01.2025 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/2736/22(910/8874/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2736/22(910/8874/24).

03.02.2025 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/2736/22(910/8874/24)/642/25 від 31.01.2025 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/2736/22(910/8874/24) залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, а також доказів, які підтверджують відправлення копії цієї скарги і доданих до неї документів відповідачу з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

25.02.2025 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 17.02.2025 надано докази сплати судового збору та докази на підтвердження відправлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів відповідачу.

Ухвалою суду 03.03.2025 року поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Діани Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у справі №910/2736/22(910/8874/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 24.04.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через систему "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

До дати судового засідання від ТОВ "Альвіс" в інтересах якого діє учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, а від ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В - заперечення на даний відзив.

В судове засідання 24.04.2025 року з`явився арбітражний керуючий Козловська Д.В. та представник учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 .

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подавши клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано неможливістю прибути в судове засідання у зв`язку з запланованою раніше поїздкою за кордон, на підтвердження чого надано роздруківку квитка на ім`я Курило Ю.В. на дату 24.04.2025 року.

Розглянувши поданий ТОВ "Альвіс", в інтересах якого діє учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 , відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про залишення його без розгляду з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Відповідно до частини 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

У частині 1 статті 46 ГПК України унормовано, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Права та обов`язки учасників справи визначені у статті 42 ГПК України, серед яких зазначено в тому числі право на подання заяв та клопотань.

Разом із цим, учасник ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 не є стороною справи в розумінні вищенаведених приписів господарського процесуального законодавства та до участі у даній справі судом не залучався.

Відтак, ОСОБА_3 не наділений процесуальними правами на подання клопотань чи заяв з процесуальних питань у справі.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.02.2024, керівником Банкрута є Жученко Ірина Віталіївна . До переліку осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, включені також Козловську Діану Валеріївну - голова комісії з припинення та розпорядник майна. ОСОБА_3 вказаний у переліку засновників (учасників) Товариства, проте не наділений повноваженнями вчиняти дії від імені юридичної особи.

За загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.

Тобто у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №913/720/20, від 04.11.2023 у справі №910/2010/19(925/364/19).

В ухвалі від 08.06.2023 у справі №303/4297/20 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (або суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності) (постанова Великої Палати Верховного Суду віл 02.07.2020 у справі №9901/39/20, ухвала Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №922/751/20, постанови Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №913/720/20, від 04.11.2023 у справі №910/2010/19 (925/364/19).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" унормовано, що цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників. При цьому, створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається лише за рішенням загальних зборів учасників товариства (ч. 1 ст. 99 ЦК України, п. 7 ч. 2 ст. 30 вказаного Закону) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (ч. 2 ст. 38 названого Закону).

Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

При цьому "право на суд" та право на "доступ до суду" не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише у такий спосіб та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v Greece (Філіс), §59; De Geouffre de la Pradelle v France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), §28, і Stanev v Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], §229).

За змістом статей 55, 129 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Разом з тим, реалізація вказаного конституційного права, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, зокрема положень ГПК України.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 24.04.2025 року постановлено відповідну ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст.233 ГПК України про залишення без розгляду поданого представником учасника ТОВ "Альвіс" Александрова С.В. відзиву на апеляційну скаргу, а також не допущено його до участі у справі.

Розглядаючи заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у ньому мотивів, судова колегія наголошує, що згідно п. 2 ч.2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку лише у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У відповідності до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зазначає, що апеляційне провадження у справі відкрито ухвалою суду від 03.03.2025 року. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав нарочно вищезазначену ухвалу суду 11.03.2025 року, тобто саме з цієї дати ознайомлений з призначеною датою судового засідання.

Суд наголошує, що відповідач, як фізична особа, мав право особисто приймати участь в судовому засіданні 24.04.2025 року, окрім того, його представник - адвокат Курило Ю.В. мав право приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Слід зауважити, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п. Господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Разом з тим, заявником клопотання не доведено суду ані відсутності іншого повноважного представника Бовсуновського В.В., ані неможливості розгляду справи без його участі.

Крім того, відповідач не був позбавлений права уповноважити іншого представника на участь у розгляді справи та забезпечити його явку в судове засідання, знаючи про розгляд даної справи більш ніж за місяць.

Судом також взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 року у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За викладених обставин, оскільки явка представників учасників провадження у справі обов`язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги, що матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, зважаючи на те, що відкладення є правом суду, а не обов`язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами у відсутність представника відповідача, про що судом постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст.233 ГПК України.

Скаржник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

24.04.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Козловської Д.В., колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 06.07.2022 року за заявою ОСОБА_3 .

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Козловську Д.В.

У липні 2024 року до Господарського суду міста Києва в межах даної справи про банкрутство надійшла позовна заява ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражної керуючої Козловської Д.В. про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018, укладеного між ТОВ "Альвіс" та фізичною особою ОСОБА_1 , а також витребування майна.

Позовні вимоги з посиланням на загальні положення Цивільного кодексу України ґрунтуються на укладенні спірного правочину з перевищенням директором ТОВ "Альвіс" своїх повноважень та без відповідного рішення загальних зборів його учасників, оскільки вартість відчуженого на користь відповідача приміщення перевищувала п`ятдесят відсотків вартості чистих активів товариства.

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у справі №910/2736/22 (910/8874/24), зокрема, у задоволенні позову відмовлено повністю.

За висновками суду, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 року на суму 422 000,00 грн. директор ТОВ "Альвіс" Жученко І.В. діяла в межах своїх повноважень, оскільки визначена ціна відчуження нерухомого майна не перевищувала встановлених статутом обмежень на вчинення директором правочинів.

Ліквідатор ТОВ "Альвіс" арбітражний керуючий Козловська Д.В з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника фактично ідентичні доводам позовної заяви.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни такого рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 27.12.2018 між ТОВ "Альвіс" в особі директора Жученко І.В. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1528.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець передав (продав) у власність, а покупець прийняв у власність (купив) нежиле приміщення №229 (в літ. А), загальною площею 112,10 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 договору нерухоме майно, що відчужується, належить продавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого 14.04.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. за реєстровим номером 1881, зареєстрованим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 04 травня 2006 року в реєстрову книгу за № 60п-135 за реєстровим № 5324-П. Право власності зареєстровано за продавцем в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кабісова Ю.Т., номер запису про право власності 24370331, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1460599980000.

У пункті 2.1 договору визначено, що за погодженням сторін продаж вчинено за 422 000,00 грн. (без ПДВ), які покупець сплачує продавцю до моменту укладення цього договору. Сума договору влаштовує кожну зі сторін. Сторони

Відповідно до пункту 2.3. договору згідно звіту про оцінку майна, складеного 20.12.2018 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Восток-оценка" ринкова вартість вказаного в пункті 1.1. договору нерухомого майна становить 350 000,00 гривень без ПДВ.

На підтвердження здійснення оплати за договором матеріали справи містять копії платіжних доручень, згідно яких відповідачем сплачено продавцю 10.01.2019 року - 96000,00 грн., 11.01.2019 року - 66400,00 грн., 14.01.2019 року - 27000,00 грн., 14.01.2019 року - 92 600,00 грн., 16.01.2019 року - 60000,00 грн., 17.01.2019 року - 80000,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного Директором ТОВ "Восток-Оценка" оцінювачем Бабенковим О.О. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №5972 ФДМУ від 24 травня 2008 року), ринкова вартість об`єкта оцінки - нежилого приміщення №229 (в літ. А), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , визначена станом на 20.12.2018, складає: 350 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежиле приміщення №229 (в літ. А), загальною площею 112,10 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 24, секція 11, зареєстровано 27.12.2018 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №1528.

Стверджуючи, що укладення спірного правочину відбулось з перевищенням директором ТОВ "Альвіс" своїх повноважень та без відповідного рішення загальних зборів його учасників, оскільки вартість відчуженого на користь відповідача приміщення перевищувала п`ятдесят відсотків вартості чистих активів товариства, ліквідатор ТОВ "Альвіс" звернувся до суду в межах справи про банкрутство з даним позовом.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Оскільки на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 провадження у справі про банкрутство ТОВ "Альвіс" не було відкрито, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Так, аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21(920/868/21)).

Як було зазначено вище, провадження у справі про банкрутство ТОВ "Альвіс" відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 року укладено поза межами трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин також застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.07.2023 у справі №910/1539/21 (910/7148/22).

В даному випадку позовні вимоги заявлено ліквідатором на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1,2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

За положеннями частини 2 статті 98 ЦК України рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" (надалі також у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) установчим документом товариства є статут.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" законом або статутом товариства може встановлюватися особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників (частина 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю").

Як вбачається з фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ "Альвіс" балансова вартість чистих активів ТОВ "Альвіс" станом на 31.12.2018 становила 1 254 200,00 грн.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 11.12.2018 у справі №910/22627/17 зазначив, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 07.06.2022 у справі №916/3351/20).

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента. Крім того, у постанові від 30.09.2021 у справі №916/3583/20 Верховний Суд виходив із того, що відсутність станом на момент укладення оспореного договору у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо наявності обмежень у директора позивача відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" може бути врахована у спорі з третіми особами лише у випадку, коли особа не знала і не могла знати ці відомості.

Разом з тим, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Дана правова позиція викладена в низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 09.04.2019 у справі №924/491/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі №910/22198/17 та від 20.02.2018 у справі №906/100/17, від 30.04.2020 у справі №925/1147/18, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 13.05.2021 у справі №910/4028/20.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 року зі сторони ТОВ "Альвіс" підписано директором Жученко І.В.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Альвіс" станом на 16.07.2024, керівником ТОВ "Альвіс" з 01.02.2013 є Жученко Ірина Віталіївна, яка уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, відомості про обмеження щодо представництва юридичної особи керівником відсутні.

У розділі 8 Статуту ТОВ "Альвіс", затвердженого протоколом №1 Загальних зборів учасників ТОВ "Альвіс" від 11.04.2006, визначено, що вищим органом управління товариством є збори учасників. До компетенції зборів учасників належить, зокрема, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 500 000,00 гривень. Поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється директором, який діє самостійно, виходячи зі своїх повноважень на підставі установчих документів. Директор товариства вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників товариства. Директор товариства без довіреності діє від імені товариства, представляє його у відношенням з усіма підприємствами, установами та громадянами, розпоряджається майном товариства.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору за погодженням сторін продаж нерухомого майна вчинено за 422 000,00 грн. без ПДВ, та згідно зі звітом про оцінку майна, складеного 20.12.2018 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Восток-оценка", ринкова вартість вказаного майна становить 350 000,00 грн. без ПДВ.

Отже, перед укладенням договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 сторонами проведено оцінку такого майна та встановлено, що його ринкова вартість складає 350 000,00 грн. без ПДВ.

Відтак, при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 на суму 422000,00 грн. директор ТОВ "Альвіс" Жученко І.В. діяла в межах своїх повноважень, оскільки визначена ціна відчуження нерухомого майна не перевищувала встановлених статутом обмежень на вчинення директором правочинів.

При цьому, матеріали справи не містять та позивачем не надано жодних доказів на спростування тієї обставини, що станом на дату укладення спірного договору 27.12.2018 року директор ТОВ "Альвіс" Жученко І.В. перевищила свої повноваження.

В обґрунтування своїх вимог ліквідатор ТОВ "Альвіс" посилається на те, що згідно з даними з Інтернету орієнтовна ринкова вартість нерухомого майна станом на 27.12.2018 становила орієнтовно 1200 дол. США або 33000 грн. за квадратний метр.

Натомість, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем, в тому числі висновків експертизи, до матеріалів справи не надано, клопотання про проведення судової експертизи позивачем заявлено не було, а відомості про відповідний Інтернет-ресурс та витяг із такого ресурсу, що підтверджував би ринкову вартість нерухомого майна станом на 27.12.2018, також відсутні.

Більш того, саме лише посилання позивача на визначення в Інтернеті орієнтовної ринкової вартості спірного нерухомого майна в іншому розмірі, ніж погоджено сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 на підставі відповідного звіту, не може слугувати достатньою правовою підставою для висновку про перевищення директором ТОВ "Альвіс" своїх повноважень при укладенні договору.

Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, відсутні підстави вважати, що вартість відчуженого майна перевищила 500 000,00 грн. або 50% вартості чистих активів ТОВ "Альвіс", що згідно з фінансовим звітом станом на 31.12.2018 року становила 1 254 200,00 грн.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу, що положення частини 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" передбачають, що рішення про надання згоди на вчинення правочину приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства саме станом на кінець попереднього кварталу.

Так, оспорюваний договір датований 27.12.2018, натомість позивачем долучено до матеріалів справи фінансовий звіт лише станом на 31.12.2018, що не може бути доказом про перевищення ціни правочину 50 відсотків вартості чистих активів товариства у розумінні вищенаведеного положення Закону.

Колегія суддів вважає, що ТОВ "Альвіс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Козловської Д.В. не доведено належними засобами доказування обставини визначення ринкової вартості відчуженого за спірним договором нерухомого майна в розмірі 4 000 000,00 грн. та, як наслідок, перевищення директором ТОВ "Альвіс" Жученко І.В. своїх повноважень при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2018 року.

За вказаних вище фактичних обставин справи у їх сукупності, позивачем не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання правочину недійсним, оскільки не доведено жодної правової підстави для цього, як наслідок не спростовано встановлену в ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки позовні вимоги про витребування нерухомого майна заявлені позивачем як похідні від основної вимоги та не містять самостійного правового обґрунтування, суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні вказаної похідної вимоги.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ліквідатора ТОВ "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Д.В. та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражного керуючого Козловської Діани Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у справі №910/2736/22(910/8874/24) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 року у справі №910/2736/22(910/8874/24) залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4.Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 22.05.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді В.О. Пантелієнко

Б.В. Отрюх