Рішення від 09.06.2025 по справі 915/1922/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року Справа № 915/1922/21(915/464/25)

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" (код ЄДРПОУ 41034586, 54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 58)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи" (73003, Херсонська область, м. Херсон, вул. 23 Східна, 43В)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Споживче товариство "Херсонкоопхолод" (код ЄДРПОУ 35788301, адреса: 73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, буд. 70)

про: визнання недійсним правочину, оформленого Актом від 01.07.2019 б/н приймання-передачі нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" (код ЄДРПОУ 41034586, 54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 58)

ліквідатор: арбітражний керуючий Пляка Сергій Валерійович

встановив:

25.03.2025 в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" до господарського суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пляки С.В. до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи", в якій позивач просить:

1. Прийняти дану заяву до розгляду в межах справи про банкрутство №915/1922/21 та відкрити провадження у справі.

2. Визнати недійсним Акт від 01.07.2019 б/н приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "ІМПЕРІЯ ЕНЕРДЖИ", згідно якого ТОВ "М`ЯСНА ІМПЕРІЯ" передало, а ТОВ "ІМПЕРІЯ ЕНЕРДЖИ" прийняло об`єкт нерухомого майна - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70.

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ ЕНЕРДЖИ", (ідентифікаційний код: 42556589, адреса: вул. 23 Східна, буд. 43-В, м. Херсон, Херсонська обл., 73003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНА ІМПЕРІЯ", (ідентифікаційний код: 41034586, адреса: вул. Потьомкінська, буд. 58, м. Миколаїв, 54030) нерухоме майно: 99/100 частки нежитлових будівель, розташованих за адресою: Херсонська обл.. м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70; опис об`єкта: холодильний комплекс, М, загальна площа 2651,3 кв.м.; градирня, Л, загальна площа 34,1 кв.м.; щитова, К, загальна площа 47,4 кв.м.; склад, Н, загальна площа 228,8 кв.м.; лабораторія, У, загальна площа 78 кв.м., що розташоване за адресою Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, буд. 70, реєстраційний номер об`єктів нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 39079165101.

4. Залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Споживче товариство "Херсонкоопхолод" (код ЄДРПОУ 35788301, адреса: 73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, буд. 70).

5. Зобов`язати Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (адреса: 54029 м. Миколаїв, вул. Шосейна, 11; код за ЄДРПОУ 23041148) надати належним чином засвідчений повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану, із зазначенням ступеня спорідненості, стосовно фізичних осіб:

- ОСОБА_1 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_2 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що спірний правочин підлягає визнанню недійсним із застосуванням положень ст. 42 КУзПБ, зважаючи на наявність ознак фраудаторності з огляду на відчуження спірного нерухомого майна фактично без оплати шляхом передання іншій юридичній особі. Вважає, що така передача свідчить про відсутність добросовісності у оспорюваному правочині, оскільки він вчинений саме з метою створення видимості добросовісного набувача. Вказує, що загальним наслідком визнання правочину недійсним є реституція, тобто повернення сторін правочину до первісного стану, повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину. Також зазначає, що в даному випадку перебування боржника в особливому правовому режимі не позбавляє його на реалізацію належного йому права на звернення до суду з даним позовом.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи раніше визначеному складу суду від 25.03.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/464/25 та на підставі ст. 7 КУзПБ визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем приписів п. 2, 3, 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України. Судом встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви з доданими до неї виправленою позовною заяву з доказами направлення її іншим учасникам справи у встановленому порядку.

04.04.2025 позивачем подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 09.04.2025 суд постановив: прийняти позовну заяву до розгляду в межах справи №915/1922/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" (код ЄДРПОУ 41034586), відкрити провадження у справі та присвоїти їй номер 915/1922/21(915/464/25); розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- Споживче товариство "Херсонкоопхолод" (код ЄДРПОУ 35788301, адреса: 73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, буд. 70); відмовити у задоволенні клопотання позивача, яке міститься у прохальній частині позовної заяви, про зобов`язання відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати належним чином засвідчений повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану, із зазначенням ступеня спорідненості, стосовно фізичних осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Судом також встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.

Відповідно до приписів ч. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Електронний кабінет у відповідача та третьої особи відсутній.

Суд звертає увагу учасників справи, що згідно приписів ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Відповідно до ч. 7 ст. 42 ГПК України, якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 09.04.2025 відповідачеві та третій особі надіслано за адресами реєстрації згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернуто суду без вручення 07.05.2025 та 01.05.2025 з довідками відповідно "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем та третьою особою вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач та третя особа, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1922/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ясна імперія» (код ЄДРПОУ 41034586).

Ухвалою суду від 16.02.2022 відкрито провадження у справі № 915/1922/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія", визнано вимоги кредитора - Головного управління ДПС у Миколаївській області на суму 13584294,910 грн, з яких: 9890206,89 грн - податковий борг (третя черга), 3694088,02 грн - штрафні санкції та пеня (шоста черга), а також вимоги по відшкодуванню витрат по сплаті судового збору в сумі 22700,00 грн та 58500,00 грн авансування винагороди арбітражного керуючого (перша черга); введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 днів, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Шибка Олександра Леонідовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1118 від 05.06.2013).

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 20.09.2023 у справі № 915/1922/21 Товариство з обмеженою відповідальністю «М`ясна імперія» (код ЄДРПОУ 41034586) визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТОВ «М`ясна імперія» (код ЄДРПОУ 41034586) призначено арбітражного керуючого Пляку Сергія Валерійовича (свідоцтво №465 видане 15.03.2013).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Кодексом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов`язковому зберіганню; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; подає відомості (інформацію), необхідні для ведення Єдиного реєстру боржників, відносно яких відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; у разі провадження банкрутом діяльності, пов`язаної з державною таємницею, вживає заходів з ліквідації режимно-секретного органу; веде реєстр вимог кредиторів; подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", інформацію до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; здійснює дії щодо скасування реєстрації випуску акцій, передбачені законодавством, якщо організаційно-правовою формою юридичної особи - банкрута є акціонерне товариство; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Ліквідатор, в ході виконання своїх повноважень, вживав заходів щодо з`ясування наявності/відсутності у банкрута нерухомого майна та підстав його вибуття з володіння банкрута.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 361747919 від 12.01.2024 та №361748692 від 12.01.2024 за банкрутом на праві спільної часткової власності, розмір частки 99/100, був зареєстрований об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 3039,6 кв.м. Технічний опис майна: нежитлові будівлі та споруди літ: «М», «Л», «К», «Н», «У».

Власником 1/100 частки об`єкта нерухомості за адресою: м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70, номер об`єкта в РПВН 24266966, є Споживче товариство "ХЕРСОНКООПХОЛОД" (код ЄДРПОУ 35788301).

На даний час право власності на частку 99/100 у вищевказаному об`єкті нерухомого майна зареєстровано з 01.07.2019 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи" згідно акту приймання - передачі нерухомого майна, б/н від 01.07.2019, рішення учасника №3 від 01.07.2019 та протоколу №2 від 01.07.2019, посвідчених приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А.

Рішенням учасника №3 ТОВ «М`ясна імперія» ОСОБА_1 (власника 100% частки у статутному капіталі Товариства) від 01.07.2019 вирішено:

1. Ввести Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи", ідентифікаційний код юридичної особи 42556589, місце знаходження за адресою: Херсонська область, м. Херсон, с. Антонівка, вул. 23 Східна, буд. 43-В.

2. Передати належне Товариству з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" нерухоме майно - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70, як вклад до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи".

3. Балансова вартість майна 1440000,00 грн.

4. Уповноважити директора товариства ОСОБА_3 представляти інтереси ТОВ "М`ясна імперія" з питань входу Товариства до складу учасників ТОВ "Імперія Енерджи" з правом підпису на будь-яких документах, у тому числі актах приймання-передачі нерухомого майна, протоколах та статутах у новій редакції (а.с. 24).

На підставі зазначеного рішення учасника №3 від 01.07.2019, а також протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Імперія Енерджи" від 01.07.2019 № 2, у зв`язку із внесенням ТОВ "М`ясна імперія" додаткового внеску до Статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи" у вигляді об`єкта нерухомого майна - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул.9 Східна, будинок 70, ТОВ "М`ясна імперія" в особі директора Сидоренка А.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ), як Стороною-1, та ТОВ "Імперія Енерджи" в особі директора Сидоренка А.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ), як Стороною-2, складено 01.07.2019 Акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи", згідно якого ТОВ "М`ясна імперія" передало, а ТОВ "Імперія Енерджи" прийняло об`єкт нерухомого майна - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70.

В Акті зазначено, що 99/100 частки нежитлових будівель належать ТОВ "М`ясна імперія" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І. від 27.12.2016 за реєстровим № 4346. Право власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 39079165101, номер запису про право власності: 18324672.

Предметом даного позову виступає вимога позивача до відповідача про визнання недійсним правочину, оформленого Актом від 01.07.2019 б/н приймання-передачі нерухомого майна та застосування наслідків недійсності правочину

Надаючи оцінку доводам позивача щодо застосування положень ст. 42 КУзПБ в частині строку укладення оспорюваного правочину, який належить вважати «підозрілим періодом», господарським судом наводяться такі міркування.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Зазначена норма кореспондується із частиною першою статті 2 КУзПБ, якою передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі №915/1922/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю відкрито ухвалою суду від 16.02.2022.

Спірний правочин, оформлений Актом від 01.07.2019 б/н приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи", тобто у період дії Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI (далі - Закон про банкрутство) в редакції станом на момент вчинення правочину та, яка діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.

За змістом частини першої статті 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

21.10.2019 введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частини третя, четверта статті 42 КУзПБ).

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації (висновок сформований у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 913/849/14).

Слід зауважити, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції станом на дату вчинення правочину, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

При цьому, господарський суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові 03 березня 2020 року у справі №904/7905/16 з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування статті 42 КУзПБ, що норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, щодо того, що спірний правочин укладено в межах трирічного періоду, який має бути застосованих у даних правовідносинах, враховуючи наведені вище міркування.

Оцінюючи доводи позовної заяви в частині правових підстав визнання оспорюваного правочину недійсним, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як його змісту, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок із цього приводу в разі його необхідності для вирішення справи повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки.

Як витікає з матеріалів даної справи, у спірних правовідносинах Акт від 01.07.2019 б/н приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи" підписано на підставі рішення учасника №3 ТОВ "М`ясна імперія" від 01.07.2019. Акт приймання-передачі нерухомого майна підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт переходу права власності на нерухоме майно - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70.

Двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію (волевиявлення) обох сторін як сторін правочину на набуття цивільних прав та обов`язків, які витікають з відчуження боржником свого майна.

Прийняття рішень та укладення акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.07.2019 є комплексом дій, вчинених з метою передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи".

Рішення учасника №3 ТОВ "М`ясна імперія" від 01.07.2019 та акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.07.2019, утворюють завершений юридичний склад, наявність якого є необхідною і достатньою для виникнення права власності на спірне нерухоме майно у товариства, якому це майно передається як внесок до статутного капіталу.

За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Суд зазначає, що правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю, порядок його створення, діяльності та припинення, права та обов`язки учасників регулюється Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 виснувала, що майнові інтереси окремих учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління, зокрема зборів учасників про розпорядження майном товариства.

Отже, у процесі прийняття рішення загальних зборів учасників товариства беруть участь його учасники, інтереси та волевиявлення яких можуть не збігатись і навіть суперечити як один одному, так і інтересам товариства.

Тобто, на відміну від односторонніх правочинів або договорів, для того, щоб рішення набуло сили, не вимагається, щоб воля була виявлена всіма суб`єктами, яким надано право на прийняття рішення. З викладених положень можна дійти висновку, що рішення органу управління товариства, на відміну від правочину, приймається органом лише в межах його компетенції та за процедурою, визначеною законодавством і статутом.

Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами. Такі рішення забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб та вичерпують свою дію фактом виконання.

Отже, рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти).

Результатом вчинення комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи" є правочин, оформлений Актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.07.2019.

Таким чином, правочин, оформлений Актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.07.2019, може бути оскаржений ліквідатором та визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.03.2025 14 господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Для регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.

Перш за все, наведений принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 03 грудня 2024 року у cправі № 903/1251/23 (903/187/24).

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Дії боржника не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів (постанова ВС від 02.02.2021 у справі 910/12809/16).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Суд також звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

Як встановлено судом, ухвалою суду від 16.02.2022 у справі №915/1922/21 визнано грошові вимоги кредиторів на загальну суму 13584294,91 грн, вказана кредиторська заборгованість виникла впродовж 2018-2019 років та була стягнута рішеннями судів, задовольнити грошові вимоги конкурсних кредиторів через примусове виконання рішень судів органами державної виконавчої служби не вдалось через відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Відчуження нерухомого майна ТОВ «М`ясна імперія» відбулось у 2019 році.

Нерухоме майно ТОВ "М`ясна імперія" балансовою вартістю 1440000 грн було передано до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи" безоплатно та без будь-яких додаткових умов.

При цьому, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.02.2025 № 373616321157 станом на 30.06.2019 ТОВ "М`ясна імперія" мало статутний капітал в розмірі 800000 грн.; його єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником був ОСОБА_1 , а керівником - ОСОБА_3 .

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.03.2025 № 222858817434 станом на 30.06.2019 ТОВ "Імперія Енерджи" мало статутний капітал в розмірі 10000 грн.; його засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками були ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; керівником був ОСОБА_3 .

Відповідно до визначень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Подібне за змістом визначення міститься у ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства: заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

ОСОБА_3 на момент вчинення спірного правочину був не лише керівником обох товариств-учасників цього правочину, а і засновником та кінцевим бенефіціарним власником одного з них, а саме: набувача майна - ТОВ "Імперія Енерджи".

Крім того, після вчинення оскаржуваного правочину та відчуження права власності на об`єкт нерухомого майна - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на користь ТОВ "Імперія Енерджи", ТОВ "М`ясна імперія" 01.07.2019 було введено до складу засновників ТОВ "Імперія Енерджи", як учасник з розміром частки у статутному капіталі 14400000 грн, що відповідає вартості внесеного нерухомого майна.

Розмір статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи" було збільшено з 10000 грн до 1450000 грн, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.03.2025 № 380170941258.

Враховуючи обставини даної справи, зазначені вище норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним із застосуванням положень ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства зважаючи на ознаки його фраудаторності з огляду на відчуження нерухомого майна без оплати шляхом передання іншій юридичній особі.

Оцінюючи наступні обставини, які на думку позивача свідчать про наявність передбачених як ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства так і загальними нормами ЦК України, ознак недійсності спірного правочину, господарський суд відзначає таке.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Керуючись наведеним, господарський суд зазначає, що з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.03.2025 №485045698474, вірогідно, вбачається, що вже 03.07.2019 ТОВ "М`ясна імперія" було виведено зі складу засновників ТОВ "Імперія Енерджи", при цьому зменшення статутного капітал указаного товариства не відбулося.

Натомість, засновниками ТОВ "Імперія Енерджи" стали ОСОБА_2 (з часткою у статутному капіталі в розмірі 6000 грн) та ОСОБА_4 (з часткою у статутному капіталі в розмірі 1444000 грн).

Наведені обставини, вірогідно, свідчать про вчинення пов`язаними особами дій, спрямованих на створення враження про добросовісність безоплатного правочину за фактичної відсутності такої. ТОВ "М`ясна імперія", передавши 01.07.2019 до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи" нерухоме майно вартістю 1444000 грн, начебто для отримання відповідної частки у статутному капіталі відповідача, вже через два дні вийшло зі складу засновників ТОВ "Імперія Енерджи", залишивши об`єкт нерухомого майна у власності відповідача.

Такі дії учасників спірного правочину з вірогідністю, яка відповідно до наведених вище положень процесуального законодавства та з урахуванням того, що відповідачем ці обставини не були спростовані, може бути оцінена судом як достатня для визнання відповідних тверджень позивача про незаконність дій вибуття майна з володіння боржника обґрунтованими.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, щодо того, що спірний правочин укладено в межах трирічного періоду, який має бути застосованих у даних правовідносинах, враховуючи наведені вище міркування, що безоплатне відчуження єдиного нерухомого майна Товариства балансовою вартістю 1440000 грн відбулося на користь вірогідно пов`язаної юридичної особи - ТОВ "Імперія Енерджи" та мало наслідком неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів.

Згідно ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для створення преференції у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог кредиторів, а також з метою незаконного виведення майна боржника поза межами легальної судової процедури. Боржник у даному випадку діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно інших кредиторів, вимоги яких існували на дату його укладення, а також по відношенню до тих чиї вимогли виникли одразу після вчинення оскарженого правочину, що призвело до подальшого нездійснення господарської діяльності. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

"Недійсність" за статтею 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а наслідком правового регулювання за цією статтею є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником, зловживаючи своїми правами, вчинення дій на шкоду кредиторам.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

У період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Дії боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ч.1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього Кодексу.

Ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Щодо заявлених позивачем вимог в частині застосування наслідків недійсності правочину, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Частиною 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення, зокрема здійснює такі повноваження: формує ліквідаційну масу; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що спірне майно фактично безоплатно вибуло з власності банкрута воно підлягає витребуванню від його набувача, яке безоплатно набуло право власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Велика Палата Верховного Суду (пункти 98-102 постанови ВП ВС від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, провадження №12-140гс19) зазначала, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - неефективний спосіб захисту прав. Застосування ефективного способу захисту приводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняє неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування. Ефективний спосіб захисту спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо. (Постанова КГС ВС від 08.05.2018 у справі №910/1607/17).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Системний аналіз законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (Постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).

Велика палата Верховного суду послідовно притримувалася правової позиції про те, що належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи.

У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження №14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Таким чином, позовні вимоги ліквідатора банкрута про визнання недійсним спірного правочину та витребування майна від набувача є достатнім та належним способом захисту порушеного права.

Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Господарський суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).

Тому в разі посилання заявника в заяві щодо застосування наслідків недійсності правочину на норми, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судам необхідно враховувати, що це не може бути підставою для відмови у задоволенні такої заяви, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) заявлених вимог.

Судом встановлено, що спірне майно - нежитлові приміщення за адресою: м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70, балансовою вартістю 1441000,00 грн, було передано як вклад до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи", згідно рішенням учасника №3 ТОВ «М`ясна імперія» від 01.07.2019, акту приймання - передачі нерухомого майна, б/н від 01.07.2019 та протоколу №2 від 01.07.2019, посвідчених приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маковецькою О.А.

Враховуючи, що при недійсності правочину повернення отриманого стороною (одна із сторін здійснила його виконання) за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, задоволенню підлягає вимога позивача про витребування у ТОВ "Імперія Енерджи" нерухомого майна - 99/100 частки нежитлових будівель, розташованих за адресою - Херсонська обл.,м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70: опис об?єкта: холодильний комплекс, М, загальна площа 2651,3;градирня, Л, загальна площа: 34,1; щитова, К, загальна площа: 47,4; склад,Н, загальна площа:228,8; лабораторія, У, загальна площа: 78.

Таким чином, суд, оцінивши надані позивачем докази у справі, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 19702,40 грн та витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1211,20 грн.

Згідно приписів ч. 7, 8 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 86, 129, 145, 233, 235-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним Акт від 01.07.2019 б/н приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Імперія Енерджи", згідно з яким ТОВ "М`ясна імперія" передало, а ТОВ "Імперія Енерджи" прийняло об`єкт нерухомого майна - 99/100 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70.

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи", (ідентифікаційний код: 42556589, адреса: вул. 23 Східна, буд. 43-В, м. Херсон, Херсонська обл., 73003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія", (ідентифікаційний код: 41034586, адреса: вул. Потьомкінська, буд. 58, м. Миколаїв, 54030) нерухоме майно: 99/100 частки нежитлових будівель, розташованих за адресою: Херсонська обл.. м. Херсон, вул. 9 Східна, будинок 70; опис об`єкта: холодильний комплекс, М, загальна площа 2651,3 кв.м.; градирня, Л, загальна площа 34,1 кв.м.; щитова, К, загальна площа 47,4 кв.м.; склад, Н, загальна площа 228,8 кв.м.; лабораторія, У, загальна площа 78 кв.м., що розташоване за адресою Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, буд. 70, реєстраційний номер об`єктів нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 39079165101.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи" (73003, Херсонська область, м. Херсон, с. Антонівка, вул. 23 Східна, 43В) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" (код ЄДРПОУ 41034586, 54030, м. Миколаїв, вул. Марка Кропивницького, 58) витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 19702,40 грн та витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1211,20 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

7. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "М`ясна імперія" (код ЄДРПОУ 41034586, 54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 58),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Енерджи" (73003, Херсонська область, м. Херсон, с. Антонівка, вул. 23 Східна, 43В),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Споживче товариство "Херсонкоопхолод" (код ЄДРПОУ 35788301, адреса: 73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. 9 Східна, буд. 70).

Судове рішення складено та підписано судом 09.06.2025.

Суддя В.О.Ржепецький