Постанова від 04.06.2025 по справі 332/233/24

Дата документу 04.06.2025 Справа № 332/233/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 332/233/24 Пр. № 22-ц/807/960/25Головуючий у 1-й інстанції: Сінєльнік Р.В. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ГУЛЯЙПІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ У М.ГУЛЯЙПОЛЕ РАДИ, РАЙОННА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ПО ДНІПРОВСЬКОМУ РАЙОНУ, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-3), в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що батько тривалий час не виконує свої батьківські обов`язки не виконує та проживає окремо. Всі питання щодо виховання доньки вирішуються позивачкою самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні її, як матері.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Сінєльніка Р.В. (т.с.1 а.с.13). Ухвалою суду першої інстанції від 18.01.2024 (т.с.1 а.с.15) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2025 року (т.с.1 а.с.215-221) в задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до дитини.

Покладено контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків на орган опіки та піклування Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (т.с.1 а.с.227-229) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В автоматизованому порядку 04.04.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (т.с.1 а.с.231). Ухвалою апеляційного суду від 07.04.2025 року (т.с.1 а.с.232) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 11.04.2025 року (т.с.1 а.с.235). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 11.04.2025 року (т.с.1 а.с.236), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.1 а.с.237).

Відповідач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Деревянко І.О. подав до апеляційного суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с.2 а.с.6-16).

Ухвалою апеляційного суду (т.с.2 а.с.33) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника апелянта - позивача - адвоката Філіповського В.В. (т.с.2 а.с.26-32).

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі відповідач ОСОБА_2 через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, (т.с.1 а.с.246-247, 252, т.с.2 а.с.19) всі учасники цієї справи, у тому числі представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Філіповський В.В. в режимі відеоконференції, не з`явились, окрім позивача ОСОБА_1 та її та представника третьої особи ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ГУЛЯЙПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ - Копасова О.М. (т.с. 2 а.с. 34), клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали, окрім представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дерев`янко І.О.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дерев`янко І.О. подала апеляційному суду клопотання (т.с.2 а.с.20-21), в якому повідомила, що відповідач ОСОБА_2 не є фахівцем у галузі права та потребує представлення інтересів адвокатів, просила відкласти розгляд цієї справи через її відрядження за межами Запорізької області у період до 12.06.2025 року без додавання будь-яких доказів останнього.

Третя особа РАЙОННА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ПО ДНІПРОВСЬКОМУ РАЙОНУ подала апеляційному суду заяву (т.с.2 а.с.22-24), в якій просила апеляційний суд розглядати дану справу за відсутності її представника.

Однак, за змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Апеляційний суд не визнавав обов`язковою у цій справі явку відповідача чи представника останнього у цій справі та у дане судове засідання у цій справі зокрема.

Також, за змістом ст. 212 ч. 5 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду… несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України, враховуючи думку апелянта - позивача ОСОБА_1 , яка, зі слів останньої, на теперішній час проживає та приїхала з Полтавської області і просила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, у тому числі за відсутності її представника - адвоката Філіповського В.В., якій не може бути присутнім у даному судовому засіданні, навіть, у режимі відеоконференції, апеляційний суд ухвалив: у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду цієї справи відмовити, заяву третьої особи - органу опіку та піклування задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності позивача ОСОБА_1 та представника третьої особи - ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ГУЛЯЙПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, як органу опіки та піклування, - Копасова О.М. (т.с.2 а.с.23).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників цієї справи, які з`явились, у тому числі апелянта-позивача ОСОБА_1 , яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що вона разом із дочкою ОСОБА_5 , 2013 рн., та новим чоловіком, якій бажає усиновити останню, мешкають разом; дочка ОСОБА_5 , якій вже повних 11 років, хоче, щоб її батька ОСОБА_2 позбавили батьківських прав відносно неї; орган опіки та піклування також надав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх дочки; батько не надає згоди на усиновлення дочки її (позивача) новим чоловіком у позасудовому порядку; заборгованість по аліментам батька на дочку відсутня; але батько не займається вихованням дочки тривалий проміжок часу понад 7 (сім) років; вона йому не чинить перешкод у спілкуванні з дочкою; інших доказів, окрім вже наявні у цій справі, вона не надає; клопотань не має; перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами статті 35 і глави 9 розділу III цього Кодексу з особливостями, зазначеними у статті 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі, керувався ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України та виходив із того, що позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, зібрані докази не доводять безумовне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків, а його ставлення до дитини не свідчить про неможливість виправлення становища; позивачка не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до доньки батьківських прав і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини; на цей час та в даному випадку неправильним буде розривати зв`язок дитини з батьком.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що з 2013 по 2014 рік ОСОБА_6 проживала однією сім`єю з відповідачем ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із свідоцтвом про народження дитини, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_7 копія т.с.1 а.с.7).

Зміна прізвища позивачки з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_8 » підтверджується свідоцтвом про шлюб з ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія т.с.1 а.с.8).

Рішенням Гуляйпільського районного суду м.Запоріжжя від 25.01.2017 року у справі № №315/1293/16-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини (т.с.1 а.с. 75-76).

Згідно із довідками від 31.08.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеними особами (т.с.1 а.с.58 - 59).

Представником позивача долучені копії довідки з Успенської гімназії та копії матеріалів виконавчого провадження.

Згідно із довідкою Успенівської гімназії Гуляйпільської міської ради № 01-26/073 від 24.04.2024, виданої ОСОБА_1 , матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці 5 класу року Успенівської гімназії Гуляйпільської міської ради, батько дитини, ОСОБА_2 контакту із школою не підтримує, успішністю доньки не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. (т.с.1 а.с.73).

Відповідно до постанови головного державного виконавця Гуляйпільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 27.08.2019 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа №315/1293/16-ц, виданого 30.01.2017 Гуляйпільським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини (т.с.1 а.с.75).

В межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 315/1293/16-ц, постановами головного державного виконавця від. 02.07.2020 року встановлено тимчасові обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві керування транспортними засобами, у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно виконавчого листа № 3151293/16-ц від 30.07.2017 (т.с.1 а.с.79-86).

Згідно із розрахунком головного державного виконавця Гуляйпільського районного ВДВС від 02.07.2020 року, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 01.07.2020 року, становила 19444,97 грн. (т.с.1 а.с.77-78).

Відповідно до розрахунку головного державного виконавця Гуляйпільського районного ВДВС від 23.09.2020 року, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, станом на 23.09.2020 року, становила 20467,00 грн. (т.с.1 а.с.87-88).

Постановою головного державного виконавця Гуляйпільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 09.11.2021 року, за письмовою заявою ОСОБА_1 виконавчий документ (в/л №315/1293/16-ц ) повернуто стягувачу (т.с.1 а.с.89).

Згідно із наданим представником відповідача платіжних інструкцій від 14.10.2022 про переказ коштів на день народження ОСОБА_11 в сумі 1005,03 грн., від 23.02.2023 про переказ коштів в сумі 1005,03 грн., від 13.10.2023 про переказ коштів в сумі 1005,03 грн. на ім`я ОСОБА_1 , платник - ОСОБА_2 та від 22.01.2024 про сплату за виконавчим провадженням НОМЕР_3, отримувач Гуляйпільський ВДВС у Пологівському району Запорізької області, платник ОСОБА_2 в сумі 3500 грн., вбачається , що відповідач ОСОБА_2 перераховував на карту позивача ОСОБА_1 грошові кошти та на рахунок Гуляйпільського ВДВС сплачував заборгованість по аліментам за виконавчим провадженням НОМЕР_4 (т.с.1 а.с.49-50 зворот).

Відповідно до Інформації про виконавче провадження НОМЕР_3, станом на 07.02.2024 сума грошових коштів, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 за виконавчим документом від 30.01.2017 № 315/1293/16-ц - 00,00 грн., тобто заборгованість була відсутня (т.с.1 а.с.51).

Згідно із розрахунком від 06.05.2024 року заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим листом від 30.07.2017 № 315/1293/16-ц, станом на 01.05.2024 року, становить 230,57 грн., тобто є поточною (т.с.1 а.с.95).

За змістом наданих представником відповідача витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності на наявності судимості» ВР-002134061, ОСОБА_2 на території України, станом на 30.01.2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та розшуку не перебуває (т.с.1 а.с.48) та копії посвідчення № НОМЕР_1 Благодійної організації БФ «Крилата Варта» від 24.04.2024 ОСОБА_12 , є волонтером (т.с.1 а.с.97).

Згідно із письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 14.05.2025 наданих начальнику відділу по Дніпровському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, оскільки він виконує свої батьківські обов`язки, підтримує зв`язок з дитиною, надає грошове забезпечення, дарує дитині подарунки сплачує аліменти . Також зазначив, що ОСОБА_1 не дає спілкуватися з дитиною, налаштовує дитину проти нього (т.с.1 а.с.114).

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3 від 14.05.2025, наданих начальнику відділу по Дніпровському району служби (управління ) у справах дітей Запорізької міської ради, дитина бажає, щоб мама позбавила батька батьківських прав, тому що він з нею не спілкується, останній раз бачила його за довго до війни. Батько навіть їй не телефонує, на свята та на день народження не вітає, подарунків не дарує, уваги не приділяє. Хоче, щоб чоловік мами ОСОБА_13 офіційно її удочерив (т.с.1 а.с.115).

За висновком Районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № 17.01/01-27/557 від 01.07.2024 року визначено: вважати за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту дитини взяли участь батьки та малолітня дитина. ОСОБА_2 не зміг відповісти членам комісії на жодне запитання стосовно його малолітньої доньки: ні в якій школі вона навчається, ні в який клас ходить, ні щодо захоплень дитини (т.с.1 а.с.116-117).

Звертаючись із зазначеним позовом, ОСОБА_1 в якості підстав, якими вона обґрунтовує необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки, вказала те, що більше дев`яти років відповідач не проявляє батьківської турботи та піклування не виховує її та не утримує, має заборгованість зі сплати аліментів.

Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні судом першої інстанції відповідач періодично перераховував кошти на рахунок позивачки, що підтверджується копіями платіжних документів (т.с.1 а.с.49-50).

На даний час заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_2 відсутня, що підтверджується Інформацією про виконавче провадження НОМЕР_3 (т.с.1 а.с.51).

Решта підстав, зазначених позивачкою, не є достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, виходячи з такого.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності з вимогами ст. ст. 150, 155, 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України, мати/батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові від 6 травня 2020 року Верховний Суд у справі № 753/2025/19 зазначив, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ, передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише у разі наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 6 травня 2020 р. у справі № 641/2867/17-ц., у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/9433/17. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у даній справі за сукупністю зібраних та проаналізованих доказів не вбачається, що батько остаточно втратив інтерес до дитини та взагалі самоусунувся від спілкування із нею, хоча, суд першої інстанції правильно вважав, що тієї уваги, яку приділяє доньці відповідач ОСОБА_2 , на теперішній час є вкрай замало, щоб налагодити стосунки із дитиною. Між тим, суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , був не згоден на зміну її прізвища з « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Суд першої інстанції правильно вважав, що така ситуація склалась через карантин, воєнний стан та через особисті неприязні відносини між колишнім подружжям, а також через той факт, що відповідачка періодично змінює своє місце проживання з дитиною, про яке не повідомляє відповідача.

Щодо думки дитини ОСОБА_3 про можливість позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції першої інстанції правильно зауважив таке.

При з`ясуванні думки дитини слід брати до уваги те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ`єктивною та зумовленою різними важелями впливу. У зв`язку з цим, законодавець передбачив право суду постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначається, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об`єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини.

Розірвання сімейних зав`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Також, суд першої інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки у висновку відсутні відомості, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, що не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 зазначається, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічна позиція висловлена ВС у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, згідно з якою суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові ВС від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 також вказується, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (§ 100).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, зібрані докази не доводять безумовне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків, а його ставлення до дитини не свідчить про неможливість виправлення становища. Позивачка не обґрунтувала та не довела, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до доньки батьківських прав і яким чином позбавлення відповідача батьківських прав змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини.

Таким чином суд першої інстанції правильно вважав, що на цей час та в даному випадку неправильним буде розривати зв`язок дитини з батьком, тому у позові про позбавлення батьківських прав слід відмовити.

Відповідно до ст.151 СК України, ст.12 Закону України „Про охорону дитинства" батькам надається переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини і одночасно зобов`язує повністю бути відповідальним за виховання дітей, піклування про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання. Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач нерегулярно надавав матеріальну допомогу дитині, висловлює своє бажання налагодити стабільні відносини з донькою, але конкретних дій з свого боку не приймає, не з`ясовує і не цікавиться про стан здоров`я та інші потреби дитини та про її навчання.

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є підстави попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до дитини та покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та її представник не надали суду першої інстанції всіх достатніх, належних та допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною позивача апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім цього, апеляційним судом встановлено, що хоча суд першої інстанції й послався в своєму рішенні у цій справі на ст. 141 ЦПК України, проте, фактично він оскаржуваним рішенням не вирішував у цій справі питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, тому останнє апеляційним судом у цій справі також не могло переглядатись і не переглядалось. Однак, це питання може бути вирішено судом першої інстанції у цій справі у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні її апеляційної скарги, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 06.06.2025 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Онищенко Е.А. Трофимова Д.А.