Постанова від 03.06.2025 по справі 165/2874/24

Справа № 165/2874/24 Головуючий у 1 інстанції: Малюшевська І. Є. Провадження № 22-ц/802/556/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Карпук А. К., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Павлік І. В.,

прокурора Романішиної Т. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Києво-Святошинська окружна прокуратура, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності та закрито відносно неї кримінальне провадження № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року зазначена ухвала суду скасована через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального законодавства та неповноту судового розгляду з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 27 вересня 2022 року у справі № 165/1060/17 кримінальне провадження закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченої.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року встановлено, що суд першої інстанції в мотивувальній частині в повному обсязі виклав фактичні обставини, зазначені прокурором у клопотанні, як достовірно встановлені під час досудового розслідування, проте, в матеріалах провадження взагалі відсутні зазначені докази, які суд першої інстанції поклав в обґрунтування свого рішення, а клопотання прокурора суперечить положенням ст. 62 Конституції України, та зазначено, що наведені порушення є істотними, а також, що «колегія суддів вважає, що...судове рішення...не можна визнати законним та обґрунтованим», при цьому «В клопотанні прокурора ... також вказано про вчинення злочинів іншими особами в тому числі ТОВ «Сібуд», директором якого є ОСОБА_1 ».

Позивач зазначав, що з тексту ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 слідує, що в ньому описується роль та дії ОСОБА_2 та його як учасників стійкої організованої групи. Однак, обвинувачення йому не було предметом судового розгляду в межах кримінального провадження щодо ОСОБА_2 і факти його можливої злочинної діяльності не встановлено обвинувальним вироком суду, який би набрав законної сили. Така преюдиційність щодо його винуватості у кримінальних правопорушеннях грубо порушує передбачені ст. 7 КПК України загальні засади кримінального провадження, зокрема, засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК України щодо вільної оцінки доказів. У цій ухвалі суду першої інстанції фактично були встановлені обставини вчинення злочинів іншими особами, у відношенні яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в ухвалі та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб, зокрема його, можливо ідентифікувати.

Вважає, що застосування пріоритету рішень ЄСПЛ внаслідок подібності випадку доводить, що у спірних правовідносинах завдана шкода підлягає відшкодуванню в силу приписів спеціального Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства.

При розрахунку суми моральної шкоди у розмірі 440 200 грн він виходив з того, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць її заподіяння. У 2024 році розмір мінімальної заробітної плати становить з 01 грудня 2024 року 7 100 грн. Строк заподіяння шкоди становить 62 місяці - з 31 липня 2017 року по 27 вересня 2022 року, відповідно сума становить 440 200 грн (62 місяці x 7 100 грн). Визначення заявленого ним гарантованого державою мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 збільшивши позовні вимоги, просив суд визначити розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 496 000 грн та відшкодувати її за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді інвестиційних монет Національного банку України (далі НБУ) за їх номінальною вартістю, як законного засобу платежу на території України.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у цій справі. Суд проігнорував висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц про те, що компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства. Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99)).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Павлік І. В., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 заперечив доводи представника відповідача, які наведені у відзиві на його апеляційну скаргу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, прокурора, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі №165/1060/17 кримінальне провадження № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року відносно підозрюваної ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, закрито та звільнено її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України у зв`язку з дійовим каяттям (а.с.6-7, том 1).

25 березня 2021 року Волинським апеляційним судом апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року, якою закрито кримінальне провадження № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та звільнено підозрювану ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України у зв`язку з дійовим каяттям скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції (а.с.3-4, том 1). Так, суд першої інстанції не надав належної оцінки відповідності клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності вимогам ст. 287 КПК України. В клопотанні прокурора були встановлені фактичні обставини не лише про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а також вказано про вчинення злочинів іншими особами, в тому числі ТОВ «Сібуд», директором якого є ОСОБА_1 . Суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали в повному обсязі виклав фактичні обставини, які були зазначені прокурором у його клопотанні, як достовірно встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року за ч. 1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_3 . Крім того, в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції фактично були встановлені обставини вчинення злочинів іншими особами, щодо яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в ухвалі та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб можливо ідентифікувати. При цьому, вказані особи не мають будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року за ч. 1 ст. 366 КК України відносно ОСОБА_2 та питання щодо їх обвинувачення у вчиненні будь-яких злочинів чи звільнення від кримінальної відповідальності прокурором у клопотанні не ставилося та судом першої інстанції не розглядалося. Такий виклад фактичних обставин кримінального провадження у клопотанні прокурора суперечить вимогам ст. 287 КПК України, оскільки цією нормою процесуального права не передбачено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та формулювання підозри у відношенні осіб, які не є підозрюваними або обвинуваченими у даному кримінальному провадженні. Клопотання прокурора суперечить положенням ст. 62 Конституції України, якою передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Зважаючи на те, що у тексті ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 описується роль та дії ОСОБА_2 та позивача, як учасників стійкої організованої групи, ОСОБА_1 , покликаючись на висновки, викладені у пунктах 19-132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №201-10234/20 вважає, що діями суду йому було заподіяно моральну шкоду у розмірі 496 000 грн, яку просив відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді інвестиційних монет НБУ за їх номінальною вартістю, як законного засобу платежу на території України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з ст. 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підтвердження обставин щодо незаконності рішень та дій відносно нього, перелік яких визначений в ч. 1 ст. 1176 ЦК України, належних допустимих та достатніх доказів суду не надав. При цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, у даному випадку процесуальні рішення, якими встановлені факти визначені в ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт наявності судового рішення, яким скасовано ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області, не є доказом заподіяння позивачеві моральної шкоди та безумовною підставою для її відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, позивачу ні як фізичній особі, ні як посадовій особі (директору) юридичної особи, не було вручено ні підозру, ні обвинувальний акт щодо нього, позивач не набув будь-якого процесуального статусу, у відповідності до норм КПК України, в даному кримінальному провадженні. При цьому позивач не довів обставин завдання йому шкоди, право на відшкодування якої передбачено статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Наведене свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 у розумінні положень зазначеного Закону не є тим суб`єктом, якому завдана шкода.

Отже, позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, порушення його фізичного, душевного і соціального благополуччя чи втрат немайнового характеру, як і не довів наявності будь-якого причинно-наслідкового зв`язку із неправомірними діями суду, що у даному випадку виключає підстави для відшкодування шкоди, передбаченої ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.

У своїх доводах апеляційної скарги позивач покликався на те, що під обвинуваченими (підозрюваними) ЄСПЛ розуміє не тільки тих осіб, яким формально пред`явлено обвинувачення або які формально визнаються обвинуваченими або підозрюваними, але і тих, щодо яких здійснюються будь-які дії, зумовлені наявністю підозри, і які можуть суттєво вплинути на стан підозрюваного, проте, суд знехтував вищезазначеним положенням ЄСПЛ, яке підтверджує його статус обвинуваченого. Проте, такі доводи є безпідставними, оскільки як уже було вище зазначено, позивачу повідомлення про підозру не вручалося, як і не вручався обвинувальний акт щодо нього, що свідчить про те, що позивач не набув будь-якого процесуального статусу, у відповідності до норм КПК України, в даному випадку статусу обвинуваченого у згаданому кримінальному провадженні.

Отже, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку, а тому не потребують повторної оцінки апеляційним судом.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: