Постанова від 24.09.2025 по справі 165/2874/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 165/2874/24

провадження № 61-8570св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Міністерства юстиції України,

третя особа? Київська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року у складі судді Малюшевської І. Є. та постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2025 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Карпук А. К., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, третя особа ? Київська обласна прокуратура, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 кримінальне провадження від 28 лютого 2017 року № 3201711020000005 відносно підозрюваної ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

частиною першою статті 366 КК України, закрито та звільнено її від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України, у зв`язку з дійовим каяттям.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі

№ 165/1060/17 його апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції. Апеляційний суд при розгляді справи

№ 165/1060/17 дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки відповідності клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності вимогам статті 287 КПК України. У клопотанні прокурора були встановлені фактичні обставини не лише про вчинення

ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України,

а також вказано про вчинення злочинів іншими особами, у тому числі товариством з обмеженою відповідальністю «Сібуд», директором якого є він, позивач.

Позивач зазначав, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали в повному обсязі виклав фактичні обставини, які були зазначені прокурором в його клопотанні, як достовірно встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження від 28 лютого 2017 року № 3201711020000005 за частиною першою статті 366 КК України відносно ОСОБА_3 . Крім того, в ухвалі суду першої інстанції фактично були встановлені обставини вчинення злочинів іншими особами, щодо яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в ухвалі та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб можливо ідентифікувати. При цьому, вказані особи не мають процесуального статусу у кримінальному провадженні від 28 лютого 2017 року № 3201711020000005 відносно ОСОБА_2 та питання щодо їх обвинувачення у вчиненні будь-яких злочинів чи звільнення від кримінальної відповідальності прокурором у клопотанні не ставилося та судом першої інстанції не розглядалося.

Такий виклад фактичних обставин кримінального провадження у клопотанні прокурора суперечить вимогам статті 287 КПК України, оскільки цією нормою процесуального права не передбачено виклад обставин кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та формулювання підозри у відношенні осіб, які не є підозрюваними або обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Клопотання прокурора суперечить положенням статті 62 Конституції України, якою передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 27 вересня

2022 року у справі № 165/1060/17 кримінальне провадження від 28 лютого

2017 року № 3201711020000005 закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченої.

Позивач вказував про те, що з ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 вбачається, що

у ній описується роль та дії ОСОБА_2 та його, як учасників стійкої організованої групи. Проте обвинувачення йому не було предметом судового розгляду у межах кримінального провадження щодо ОСОБА_2 і факти його можливої злочинної діяльності не встановлено обвинувальним вироком суду, який би набрав законної сили.

Вказаною преюдиційністю щодо його винуватості у кримінальних правопорушеннях грубо порушено положення статті 7 КПК України щодо загальних засад кримінального провадження, зокрема, засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК України щодо вільної оцінки доказів.

В ухвалі Нововолинського міського суду Волинської області від 27 вересня

2022 року у справі № 165/1060/17 фактично було встановлено обставини вчинення злочинів іншими особами, у відношенні яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в цьому судовому рішенні та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб, зокрема його, можливо ідентифікувати.

Строк заподіяння йому моральної шкоди становить 62 місяці, а саме з 31 липня

2017 року по 27 вересня 2022 року.

Отже, судом у порушення вказаних положень закону було спричинено йому моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З врахуванням викладеного та збільшених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 496 000 грн за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді інвестиційних монет Національного банку України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого

2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення клопотання прокурора про залишення позову без розгляду, оскільки

у цій справі предметом судового розгляду є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, на його думку, діями суду, а предметом судового розгляду у справі № 752/15570/22, яка перебуває на розгляді у суді, є моральна шкода, завдана позивачу, на його думку, діями прокуратури, а отже, вказані обставини свідчать про те, що підстави позовів є різними.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено подібності правовідносин у цій справі із тими, що були предметом розгляду у справі

№ 201/10234/20 і які виникли унаслідок притягнення особи до адміністративної відповідальності, а також зміни місця відбування адміністративного арешту особи зі спецприймальника для адмінзаарештованих на обласну психіатричну лікарню, зважаючи на твердження позивача про те, що йому не було пред`явлено обвинувачення у кримінальному провадженні і факти його можливої злочинної діяльності не встановлено обвинувальним вироком суду, який би набрав законної сили.

Порушені права та інтереси позивача були поновлені ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі № 165/1060/17, якою його апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції. Вказані обставини самі по собі є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, завданої заявникові.

Суд першої інстанції вказав про те, що позивачем не надано суду належних

й допустимих доказів щодо незаконності рішень і дій відносно нього, перелік яких визначений положеннями частини першої статті 1176 ЦК України, проте обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

у цьому випадку процесуальні рішення, якими встановлені факти, визначені

у статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Сам факт наявності судового рішення, яким скасовано ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 не є доказом заподіяння позивачеві моральної шкоди та безумовною підставою для її відшкодування у цій справі.

Крім того, районний суд вказав, що посилання позивача на те, що особи, які були офіційно звинувачені у кримінальному злочині за процедурою, встановленою національним законодавством, вважаються обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення і можуть вимагати захисту згідно з положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними, оскільки позивачу ні як фізичній особі, ні як посадовій особі - директору товариства, не було вручено ні підозру, ні обвинувальний акт щодо нього, тобто він не набув будь-якого процесуального статусу відповідно до вимог КПК України, у кримінальному провадженні.

Позивачем не наведено випадків завдання йому шкоди, право на відшкодування якої він претендує згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тому ОСОБА_1 не є суб`єктом, якому завдана шкода, у розумінні положень цього Закону.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підтвердження обставин щодо незаконності рішень та дій відносно нього, перелік яких визначений у частині першій статті 1176 ЦК України, належних й допустимих доказів суду не надав.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що сам факт наявності судового рішення, яким скасовано ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області

від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17, не є доказом заподіяння позивачеві моральної шкоди та безумовною правовою підставою для її відшкодування у цій справі.

Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що позивачу ні як фізичній особі, ні як посадовій особі - директору юридичної особи, не було вручено ні підозру, ні обвинувальний акт щодо нього, позивач не набув будь-якого процесуального статусу, відповідно до норм КПК України, у кримінальному провадженні. При цьому позивач не довів обставин завдання йому шкоди, право на відшкодування якої передбачено положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями

органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1

у розумінні положень вказаного закону не є тим суб`єктом, якому завдана шкода.

У доводах апеляційної скарги позивач посилався на те, що під обвинуваченими (підозрюваними) Європейський суд з прав людини розуміє не тільки тих осіб, яким формально пред`явлено обвинувачення або які формально визнаються обвинуваченими, підозрюваними, але і тих, щодо яких здійснюються будь-які дії, зумовлені наявністю підозри, і які можуть суттєво вплинути на стан підозрюваного, проте суд не врахував вищезазначені висновки Європейського суду з прав людини, які підтверджують його статус обвинуваченого. Проте зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки позивачу повідомлення про підозру не вручалося, як і не вручався обвинувальний акт, тобто він не набув будь-якого процесуального статусу, відповідно до норм КПК України, у тому числі статусу обвинуваченого у кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 165/2874/24 з Іваничівського районного суду Волинської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2025 року заяву прокурора Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури про заміну третьої особи у справі задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи Київську обласну прокуратуру замість Києво-Святошинської окружної прокуратури. Справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про те, що позивачу повідомлення про підозру не вручалося, як і не вручався обвинувальний акт щодо нього, тому він не набув будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні, суперечить положенням статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка передбачає, що українські суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суди не врахували факт того, що в ухвалі Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 судом вказано про вчинення злочинів іншими особами, у тому числі товариством з обмеженою відповідальністю «Сібуд», директором якого є позивач. Такі протиправні дії суду свідчать про порушення прав та законних інтересів позивача.

Крім того, суди не врахували, що компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає унаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства.

Доводи осіб, які подали відзиви

У серпні 2025 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Факт скасування ухвалою Волинського апеляційного суду

від 25 березня 2021 року у справі № 165/1060/17 ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року сам по собі не може свідчити про порушення прав позивача та завданої йому моральної шкоди.

Міністерство юстиції України не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, тобто тим органом, до якого можуть застосовуватись положення статті 1176 ЦК України, тому є неналежним відповідачем у цій справі.

У серпні 2025 року прокурор Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

Жодних з визначених положеннями частини першої статті 1176 ЦК України дій відносно ОСОБА_1 під час досудового розслідування кримінального провадження від 28 лютого 2017 року № 3201711020000005 та його судового розгляду, ні органом досудового розслідування, ні прокурором, ні судом вчинено не було. ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні не був, ні засудженим, ні притягнутим до кримінальної відповідальності, відносно нього не застосовувалися запобіжні заходи, затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем не доведено самого факту заподіяння йому моральної шкоди.

Безпідставними є посилання позивача на преюдиційність ухвали Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі № 165/1060/17, оскільки це судове рішення не відповідає визначеним частиною шостою статті 82 ЦПК України критеріям, які дозволяють суду прийняти встановлені у ній обставини, як преюдиційні, так як положеннями вказаної статті визначено вичерпний перелік судових рішень ухвалених у порядку кримінального судочинства, які можуть мати преюдиційне значення при прийнятті рішення судом у порядку цивільного судочинства, а саме: вирок суду у кримінальному провадженні; ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив Міністерства юстиції України, в якій фактично підтримав доводи касаційної скарги.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив прокурора Києво-Святошинського відділу Бучанської окружної прокуратури, в якій фактично підтримав доводи касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 кримінальне провадження від 28 лютого 2017 року

№ 3201711020000005 відносно підозрюваної ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито та звільнено її від кримінальної відповідальності на підставі

статті 45 КК України, у зв`язку з дійовим каяттям.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі

№ 165/1060/17 апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції.

Апеляційний суд при розгляді справи № 165/1060/17 дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки відповідності клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності вимогам статті 287 КПК України. У клопотанні прокурора були встановлені фактичні обставини не лише про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого

частиною першою статті 366 КК України, а також вказано про вчинення злочинів іншими особами, у тому числі товариством з обмеженою відповідальністю «Сібуд», директором якого є ОСОБА_1 . Суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали в повному обсязі виклав фактичні обставини, які були зазначені прокурором в його клопотанні, як достовірно встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження від 28 лютого 2017 року

№ 3201711020000005 за частиною першою статті 366 КК України відносно

ОСОБА_3 . Крім того, в ухвалі суду першої інстанції фактично були встановлені обставини вчинення злочинів іншими особами, щодо яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в ухвалі та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб можливо ідентифікувати. При цьому, вказані особи не мають процесуального статусу у кримінальному провадженні від 28 лютого 2017 року

№ 3201711020000005 відносно ОСОБА_2 та питання щодо їх обвинувачення

у вчиненні будь-яких злочинів чи звільнення від кримінальної відповідальності прокурором у клопотанні не ставилося та судом першої інстанції не розглядалося. Такий виклад фактичних обставин кримінального провадження у клопотанні прокурора суперечить вимогам статті 287 КПК України, оскільки цією нормою процесуального права не передбачено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та формулювання підозри у відношенні осіб, які не є підозрюваними або обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Клопотання прокурора суперечить положенням статті 62 Конституції України, якою передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 27 вересня

2022 року у справі № 165/1060/17 кримінальне провадження від 28 лютого

2017 року № 3201711020000005 закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченої.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня

2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21) та інші судові рішення Верховного Суду, у тому числі від 09 липня 2025 року у справі № 554/2378/23 (провадження № 61-3565св25).

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що прийняття ухвали Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі № 165/1060/17, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом заподіяння ОСОБА_5 моральної шкоди та безумовною правовою підставою для її відшкодування.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачу ні як фізичній особі, ні як посадовій особі - директору юридичної особи, не було вручено ні підозру, ні обвинувальний акт щодо нього, ОСОБА_1 не набув процесуального статусу

у кримінальному провадженні від 28 лютого 2017 року № 3201711020000005. Таким чином, позивач не довів наявність обставин завдання йому шкоди, право на відшкодування якої передбачено положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями

органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, вказані обставинисвідчать про те, що ОСОБА_1 у розумінні положень зазначеного закону не є тим суб`єктом, якому завдана шкода. Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги.

Отже, ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що позивач не надав доказів неправомірності дій суду, не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю суду та наслідками, а також не зазначив, у чому саме полягає заподіяна шкода, і не обґрунтував розмір такого відшкодування, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець