Постанова від 29.05.2025 по справі 910/14044/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2025 р. Справа№ 910/14044/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025

у справі № 910/14044/24 (суддя О.А. Грєхова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс»

до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Д`яченко Євгеній Станіславович (третя особа - 1)

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкерман Україна» (третя особа - 2)

про визнання незаконною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі також - Банк) про визнання незаконною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/14044/24 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 1, 2, 5, 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження» та висновками суду про те, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено право стягувача, у даному випадку - Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс», на звернення до суду із позовом з метою виконання ініційованих приватним виконавцем платіжних інструкцій, як і права на оскарження дій банківської установи у взаємовідносинах із приватним виконавцем.

Суд також, з огляду на норми статей 1071 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», пунктів 2, 6, 60, 62 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» № 163 від 29.07.2022 (далі також - Інструкція), зауважив, що єдиним ініціатором примусового списання коштів в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, - є виключно приватний виконавець Д`яченко Є.С., оскільки ТОВ «ПП «Фоліо Плюс» в силу законодавчих вимог не може бути ініціатором платіжної інструкції стягувача без згоди платника і не може вимагати її виконання.

За висновком суду першої інстанції, відсутність між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» господарських правовідносин як щодо виконання платіжних інструкцій НОМЕР_1 від 07.03.2023 та №11194 від 22.08.2024, так і в цілому, - вказує на відсутність порушеного права Товариства, яке підлягає захисту.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство вказує на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, недостатнє дослідження та ненадання належної оцінки усім обставинам справи, неврахування того, що права стягувача порушуються невиконанням Відповідачем судового рішення. Суд фактично продовжив своїм рішенням порушення права позивача на справедливий суд, що включає в себе й безпосереднє виконання судового рішення.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки основоположному принципу обов`язковості судового рішення та помилково дійшов висновку, що виключно виконавець по таким категоріям справ може забезпечувати захист права на справедливий суд та принципу обов`язковості судового рішення в межах своїх повноважень. На думку Товариства, це є обмеженням прав стягувача на захист свого порушеного права.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що постанова НБУ № 18 не регулює відносини у сфері виконання судових рішень та не містить заборони (мораторію) на примусове списання грошових коштів з метою виконання судових рішень. Подібних заборон не встановлено і в інших нормативних актах України; відповідно до змісту Інструкції № 163 єдиною підставою для відмови у примусовому списанні грошових коштів є неправильно заповнені реквізити платіжної інструкції. Судом також залишено поза увагою, що відповідно до витягу з ЄДРЮОФОПГФ, станом на 05.11.2024 у ТОВ «Інкерман Україна» відсутні бенефіціарні власники, що є резидентами рф/рб.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/14044/24 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

20.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано платіжну інструкцію № 6628 від 19.03.2025 про доплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/14044/24 та призначено розгляд скарги на 24.04.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 11.04.2025. Цією ж ухвалою витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14044/24.

11.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Д`яченка Є.С. надійшли пояснення по справі, у яких Приватний виконавець просить апеляційну скаргу Товариства задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасувати. Вважає, що висновки суду про відсутність у Товариства права на звернення за захистом порушеного права до суду такими, що не відповідають ст. ст. 2, 4, 11, 45 ГПК України. Наполягає на тому, що матеріалами справи підтверджується протиправність дій Банку в частині відмови у виконанні законних вимог Приватного виконавця.

16.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Банк просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зауважує, що відмовляючи у виконанні платіжної інструкції Приватного виконавця, Банк діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме п. 15 Постанови Правління НБУ №18 від 24.02.2022.

17.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій Товариство просить залишити відзив Банку без розгляду, оскільки Банком пропущено строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на апеляційну скаргу.

23.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Д`яченка Є.С. надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 у розгляді справи №910/14044/24 оголошено перерву до 29.05.2025.

В судовому засіданні 29.05.2025 представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, судове рішення - скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає її необгрунтованою та безпідставною, у зв`язку з чим просив відмовити у її задоволенні.

29.05.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс», відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/7321/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКЕРМАН Україна» про стягнення 2 927 218,34 грн, позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКЕРМАН Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» 2 279 501,96 грн основного боргу, 304 166,04 грн інфляційних втрат, 322 328,80 грн пені, 29 981,39 грн 3% річних та 44 036,67 грн судового збору. 01.08.2016 Господарським судом міста Києва видано накази на примусове виконання вищевказаного рішення.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича (далі також - Приватний виконавець) від 07.03.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/7321/22 від 07.03.2023.

Також, 07.03.2023 постановами приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича накладено арешт на готівкові кошти ТОВ «Інкерман Україна» у межах загальної суми стягнення, враховуючи винагороду виконавця та виконавчі витрати, у розмірі 3 278 330,10 грн та звернуто стягнення на кошти, що належать боржнику - ТОВ «Інкерман Україна» у зазначеній сумі.

07.03.2023 Приватним виконавцем направлена до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» платіжна інструкція НОМЕР_1 про списання 3 278 330,10 грн з рахунку ТОВ «Інкерман Україна», яка 09.03.2023 залишена відповідачем без виконання на підставі п.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №163, п.15 Постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (заборонені видаткові операції з рахунку платника-резидента РФ/РБ або кінцевий бенефіціарний власник якого є резидентом РФ/РБ).

22.08.2024 Приватним виконавцем направлено відповідачу для виконання платіжну інструкцію №11194 від 22.08.2024 про списання з рахунку ТОВ «Інкерман Україна» суми у розмірі 3 278 330,10 грн.

Також, Приватний виконавець звернувся до Банку із Вимогою від 22.08.2024 про надання інформації, у якій просив надати обґрунтування відмови у виконанні платіжних інструкцій, направлених приватним виконавцем по боржнику - ТОВ «Інкерман Україна» у період з 07.03.2023 по 23.08.2024.

У відповідь Банк своїм листом №116/10479/19БТ від 24.10.2024 повідомив, що платіжні документи повернуто без виконання на підставі пп. 3 п.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.07.2022 №163 та п.15 постанови Правління НБУ «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» №18 від 24.02.2022, оскільки кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «Інкерман Україна» є резидентом Російської Федерації.

Також, Банк зазначив, що відповідно до роз`яснень Національного банку України, доведених листом № 25-0005/33502 від 13.05.2023, дія п. 15 Постанови НБУ №18, право на списання коштів з рахунків юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації, мають тільки державні виконавці та органи Державної податкової служби і винятків щодо приватних виконавців, означеним пунктом не передбачено.

Надалі Приватний виконавець звернувся до Банку із Вимогою від 10.10.2024 про усунення порушень законодавства про виконавче провадження, згідно з якою просив усунути допущене порушення законодавства про виконавче провадження в частині ненадання приватному виконавцю інформації, та надати обґрунтування відмови у виконанні платіжних інструкцій, направлених приватним виконавцем по боржнику - ТОВ «Інкерман Україна» в період з 07.03.2023 по 23.08.2024, у відповідь на яку відповідач Листом вих. № 116/5801/07БТ від 25.10.2024 надав пояснення, які за своїм змістом є аналогічними з тими, які викладені у Листі № 116/10479/19БТ від 24.10.2024.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога Товариства про 1) визнання незаконною відмови Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» виконати платіжні інструкції НОМЕР_1 від 07.03.2023 та №11194 від 22.08.2024 та списати грошові кошти з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерман Україна» на рахунок приватного виконавця Д`яченка Євгенія Станіславовича в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, за яким здійснюється виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі №910/7321/22 та 2) зобов`язання Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» здійснити примусове списання грошових коштів з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерман Україна» на рахунок приватного виконавця Д`яченка Євгенія Станіславовича в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, за яким здійснюється виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 у справі № 910/7321/22.

Заперечуючи проти позовних вимог, Банк вказує на те, що Товариством не доведено наявність порушеного права. При цьому, Товариство втручається у правовідносини, учасником яких він не є. Такі вимоги суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки сторона виконавчого провадження не наділена правом вимагати виконання вимог, які є виключною компетенцією приватного виконавця в рамках виконавчого провадження. Підкреслює, що лише Приватний виконавець може бути єдиним ініціатором примусового списання коштів в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, тому жодне право ТОВ ПП «Фоліо Плюс» не може бути порушене в силу його статусу як сторони виконавчого провадження.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Так, за змістом статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S. A.» проти Португалії», заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку зауважує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За нормою ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з того, що виконання судового рішення є окремим провадженням, врегульованим спеціальним законом.

Під час виконання судового рішення у примусовому порядку виникають правовідносини між стягувачем та виконавцем (державним або приватним), боржником та виконавцем (державним або приватним), а також між виконавцем та особами з якими він взаємодіє під час примусового виконання судового рішення.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, мотивовано виходив з того, що між Товариством як стягувачем та Банком відсутні цивільні чи господарські правовідносини. При цьому, чинним спеціальним законодавством не передбачено можливості оскарження у судовому порядку дій саме третіх осіб (Банків), які опосередковано беруть участь у примусовому виконанні судових рішень.

Водночас, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане із позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (правова позиція, викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Під порушенням необхідно розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, зокрема передбачених законом.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 31.07.2021 у справі №903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (Постанова КЦС Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № 398/1796/20).

Переглядаючи спір в апеляційному провадженні, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача, оскільки сукупність встановлених під час судового розгляду обставин щодо наявності перешкод у виконанні судового рішення, яке набрало законної сили, вказує на наявність порушеного права. Однак, позивачем не зовсім правильно визначено його суть та неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.

Так, за нормою ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція визначена Главою 2 ГПК України (статті 20-23).

Суд першої інстанції мотивовано виходив з того, що спірні правовідносини сторін виникли на стадії виконання рішення господарського суду, зокрема, у зв`язку з відмовою Банку здійснити списання грошових коштів з рахунку Боржника на законну вимогу приватного виконавця.

Водночас, відсутність між Банком, Товариством та приватним виконавцем Дяченком Є.С. господарських правовідносин, як і відсутність правового регулювання спеціальним законодавством (Закон України «Про виконавче провадження» та Господарський процесуальний кодекс України) можливості захисту порушених прав стягувача третіми особами (а не боржником чи виконавцем) під час виконавчого провадження, унеможливлює захист порушених прав Товариства у порядку господарського судочинства.

Колегія суддів також враховує, що Банк, відмовляючи у виконанні платіжних інструкцій приватного виконавця керувався п. 15 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі також - постанова Правління НБУ №18).

Зокрема, п. 15 постанови Правління НБУ №18 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь. Цим пунктом також встановлено винятки для здійснення на території України, тобто дозволено певні види «видаткових операцій». Наприклад, не підпадає під заборону переказ коштів з таких рахунків на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України, виплата соціальних виплат, виплата заробітної плати, оплата комунальних послуг, сплата податків, зборів та інших обов`язкових платежів, продаж безготівкової іноземної валюти, крім російських рублів та білоруських рублів, сплата банку комісій та інших платежів за здійснення банком операцій з надання банківських та інших фінансових послуг, а також з метою виконання власних зобов`язань за кредитними договорами (включаючи проценти) перед банками, страхових виплат (страхових відшкодувань) за договорами страхування, включаючи страхові виплати шляхом оплати закладам охорони здоров`я вартості медико-санітарної, іншої допомоги, що була надана застрахованій особі такими закладами, у зв`язку із настанням страхового випадку; виплата доходів, сум погашення грошовими коштами за випусками власних цінних паперів, оплати послуг депозитарних установ за здійснення такої виплати/погашення та інші.

Оцінюючи перелік видатків, дозволених п. 15 постанови Правління НБУ, суд приходить до висновку, що НБУ захистило певні права громадян (виплата соціальних виплат і зарплат) органів державної влади (дозволено сплату податків), а також банків та страховиків (дозволено сплату банківських комісій, інших платежів за послуги банків, страхових виплат тощо).

Втім, до переліку не потрапили видаткові операції, ініційовані у порядку примусового виконання судових рішень.

Колегія суддів враховує, що відповідно до роз`яснень Національного банку України, доведеними листом № 25-0005/33502 від 13.05.2023, дія п. 15 Постанови НБУ № 18, дає право на списання коштів з рахунків юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації, мають лише державні виконавці та органи Державної податкової служби, і винятків щодо приватних виконавців, означеним пунктом не передбачено.

При цьому, Національний Банк України, роз`яснюючи п. 15 постанови Правління НБУ №18 вказав, що передбачене п.15 зупинення здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій не розповсюджується на здійснення на території України, зокрема операцій з переказу коштів з таких рахунків на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України. Таким чином, право державних виконавців на виконання судових рішень цією постановою не обмежується.

Натомість, правління НБУ самостійно обмежило як права приватних виконавців, так і права стягувачів, яким спеціальним законом гарантовано можливість звернення до приватних виконавців.

Зокрема, за ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України), органи військового управління; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб`єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.

Протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Строк зайняття діяльністю приватного виконавця обчислюється з дня внесення інформації про приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України. До строку зайняття діяльністю приватного виконавця не зараховується строк зупинення діяльності приватного виконавця.

Колегія суддів звертає увагу на те, що примусове виконання судового рішення у справі №910/7321/23 не підпадає під обмеження, встановлені ч.2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, за загальним правилом, якщо правова норма надає якесь право або гарантію особам приватного права, то зміст такої норми повинен тлумачитись або буквально або розширено, проте не може тлумачитись звужено. Правозастосовний орган не може шляхом звуженого тлумачення зменшувати обсяг наданих законодавцем прав або гарантій.

Натомість Національний Банк України, ухвалюючи п. 15 постанови Правління №18 без врахування встановленого ст. 129-1 Конституції України обов`язку Держави (а отже і усіх її органів у тому числі зі спеціальним статусом) щодо забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку, так і роз`яснюючи згаданий пункт у листі №25-0005/33502 від 13.05.2023, безпідставно, та, вочевидь, поза межами власних повноважень, звузив дію спеціальної норми, встановленої ст. 5 Законом України «Про виконавче провадження», яка визначає можливість виконання судового рішення як державними так і приватними виконавцями.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку, що не діями Банку порушено права Товариства, оскільки Банк у своїй діяльності зобов`язаний керуватись та виконувати постанови Правління НБУ, а безпосередньо - Правління Національного Банку України, яким ухвалено п.15 Постанови Правління НБУ №18 всупереч положень ст. ст. 19, 129-1 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

За нормою ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та для фізичних осіб.

Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії (індивідуальні акти), які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком.

Національний банк приймає індивідуальні акти, які є адміністративними актами, та здійснює адміністративне провадження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та законами, що регулюють діяльність на ринку фінансових послуг та на платіжному ринку.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про Національний банк України» рішення (нормативно-правові акти чи індивідуальні акти), дії або бездіяльність Національного банку чи його посадових та службових осіб можуть бути оскаржені до суду. Особливості оскарження окремих рішень Національного банку встановлюються законом.

Оскарження рішень органу державної влади (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, здійснюється у порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, беручи до уваги доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, отже, підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 також відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс».

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне підприємство «Фоліо Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/14044/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/14044/24 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14044/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.06.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська