Постанова від 09.06.2025 по справі 133/3072/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року Справа № 133/3072/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

прокурор - Безпалов А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Рослинна Нива" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року у справі №133/3072/21 (повний текст складено 28 серпня 2023 року, суддя Шамшуріна М.В.)

за позовом керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Самгородоцької сільської ради

до відповідача 1 Фермерського господарства "Рослинна Нива"

до відповідача 2 ОСОБА_1

про розірвання договору оренди землі, скасування державної реєстрації прав оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, правонаступником якого є Самгородоцька сільська рада звернувся до Козятинського міськрайонного суду Вінницької області з позовом (з урахуванням заяви прокурора про зміну предмета позову від 11 квітня 2023 року) до Фермерського господарства "Рослинна Нива" та ОСОБА_1 (з урахуванням заяви прокурора від 08 березня 2023 року про залучення ОСОБА_1 як співвідповідача) про:

1) розірвання договору оренди землі від 16 листопада 2018 року №745, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 ;

2) скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 права оренди земельних ділянок, кадастрові номери 0521486800:06:004:0114, 0521486800:06:004:0118, 0521486800:06:004:0119, 0521486800:06:004:0120 (реєстраційні номери об`єкта нерухомого майна: 1814688005214, 1814813005214, 1814738305214, 1814692505214), припинивши право оренди цих земельних ділянок;

3) повернення спірних земельних ділянок із незаконного володіння ФГ "Рослинна Нива" та ОСОБА_1 у власність Самгородоцької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Самгородоцької сільради.

Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) усупереч умовам договору оренди від 16 листопада 2018 року, згідно з яким земельні ділянки передано в оренду для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 , не створивши та не зареєструвавши фермерське господарство, без згоди орендодавця (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) передав спірні земельні ділянки в суборенду Фермерському господарству "Родинна Нива"; 2) відсутність створення ОСОБА_1 фермерського господарства після отримання в оренду спірних земельних ділянок загальною площею 65,4567 га та передання їх в суборенду іншому фермерському господарству свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону України "Про оренду землі" та умов договору №745, що є підставою для його дострокового розірвання, скасування державної реєстрації речового права з припиненням права оренди та повернення земельних ділянок власнику; 3) ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області як уповноважений орган і власник спірних земельних ділянок допустив бездіяльність, яка полягає у невжитті жодних заходів для розірвання договору оренди від 16 листопада 2018 року та відновленні порушених інтересів держави.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 08 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі №133/3072/21.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2023 року у справі №133/3072/21 клопотання ОСОБА_1 задоволено. Замінено відповідача у справі ОСОБА_1 на належного відповідача ФГ "Рослинна Нива".

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2023 року у справі №133/3072/21 справу передано за підсудністю (юрисдикцією) до Господарського суду Вінницької області.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14 квітня 2023 року у справі №133/3072/21 замінено ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області на його правонаступника Самгородоцьку сільраду, залучено до участі в справі ОСОБА_1 як співвідповідача, виключено ФГ "Родинна Нива" третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, зі складу учасників справи №133/3072/21.

Протокольною ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04 травня 2023 року прийнято заяву прокурора про зміну предмету позову від 11 квітня 2023 року №56-1604вих-23.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року у справі №133/3072/21 позов задоволено частково. Розірвано договір оренди землі від 16 листопада 2018 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 . Присуджено ФГ "Рослинна Нива" повернути спірні земельні ділянки Самгородоцькій територіальній громаді Хмільницького району Вінницької області в особі Сільради. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення мотивоване посиланням на положення статей 3, 16, 651, 783, 792 Цивільного кодексу України, статей 22, 31, 93, 96, 124, 141 Земельного кодексу України, статей 8, 13, 24, 25, 32, 34, 36 Закону України "Про оренду землі", статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 13, 14, 53, 74, 76 79, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, застосовуючи які суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) оскільки договором оренди від 16 листопада 2018 року не передбачено права ОСОБА_1 на передачу земельних ділянок в суборенду та відповідачі не надали доказів на підтвердження звернення орендаря до Управління (орендодавця) з метою отримання згоди на таку передачу та/або письмової згоди орендодавця на передачу спірних земельних ділянок в суборенду, то їх передача відповідачем-2 в суборенду ФГ "Родинна Нива" без згоди орендодавця призвела до порушення правового режиму використання земельних ділянок та вийшла за межі дозволеної діяльності "для ведення фермерського господарства", яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем відповідно до визначеної договором категорії та виду використання земельних ділянок, тобто наслідком невиконання орендарем обов`язку з використання земельних ділянок за призначенням стало отримання ФГ "Родинна Нива" (суборендарем) земельних ділянок, наданих для створення та ведення фермерського господарства, які воно могло би отримати лише на конкурентних засадах (за результатами аукціону);

2) передача орендарем земельних ділянок, наданих йому для ведення фермерського господарства, в суборенду іншому суб`єкту господарювання, в тому числі фермерському господарству слід розцінювати як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що в розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є істотним порушенням умов договору оренди землі, достатнім для дострокового розірвання договору №745;

3) після реєстрації ОСОБА_1 в січні 2022 року фермерського господарства, орендні відносини, які виникли на підставі договору оренди від 16 листопада 2018 року, існують між сторонами договору ФГ "Рослинна Нива" та Самгородоцькою сільрадою (новий власник і правонаступник ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області як первісного орендодавця), тому належним відповідачем і зобов`язаною особою за вимогами про розірвання договору №745 та повернення спірних земельних ділянок є ФГ "Рослинна Нива" їх фактичний користувач, а не громадянин ОСОБА_1 , в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 слід відмовити;

4) заявлена прокурором вимога про скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 права оренди спірних земельних ділянок не є належним способом захисту права або інтересу позивача, позаяк рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав зі внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій частині (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 (пункт 8.1), від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18 (пункт 11.9).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 січня 2025 року у справі №133/3072/21 залишено без задоволення апеляційну скаргу Фермерського господарства "Рослинна Нива" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року у справі №133/3072/21, а рішення - без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року у справі №133/3072/21 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 січня 2025 року у справі №133/3072/21 та передано справу на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд дійшов висновку, що справу було розглянуто судом апеляційної інстанції за відсутності відповідача-2, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи засобами поштового зв`язку, зокрема з огляду на неотримання ним поштовою кореспонденцією ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 грудня 2024 року про поновлення провадження у справі №133/3072/21.

06 травня 2025 року матеріали справи №133/3072/21 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 06 травня 2025 року визначено колегію суддів для розгляду справи №133/3072/21: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 травня 2025 року у справі №133/3072/21 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 21 травня 2025 року) розгляд апеляційної скарги призначено на 09 червня 2025 року об 11:30 год.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор повністю заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим.

Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно із частинами другою та третьою статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частин п`ятої, шостої та одинадцятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у cправі №916/3130/21).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б, від 21 січня 2021 року у справі №910/16249/19, від 19 травня 2021 року у справі №910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі №916/1178/20 тощо).

ОСОБА_1 належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /т.4, а.с.10/.

Суд зауважує, що у ФГ "Рослинна Нива" (код ЄДРПОУ 44577930) відсутній зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, що підтверджується довідкою №11692830. За відсутністю у відповідача 1 електронного кабінету, суд направляв останньому судові рішення в паперовій формі рекомендованим листом, що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що копії ухвал апеляційного господарського суду від 12 травня 2025 року та 21 травня 2025 року направлялися поштовими відправленнями №0610254838287 та №0610252253508 ФГ "Рослинна Нива" на адресу: АДРЕСА_1 , яка зазначена скаржником у апеляційній скарзі, повернулися з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ФГ "Рослинна Нива" належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29 липня 2015 року ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області видало наказ № 2-2330/20-15-СГ, яким надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 65,4537 га в оренду із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Самгородоцької сільради для ведення фермерського господарства (код цільового призначення 01.02).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06 квітня 2018 року №2-4578/15-18-СГ затверджено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Самгородоцької сільської ради Козятинського району Вінницької області, надано в оренду на 7 років гр. ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 65,4567 га, у тому числі ділянка № НОМЕР_1 площею 6,1401 з кадастровим номером 0521486800:06:004:0114, ділянка № НОМЕР_2 площею 4,6438 з кадастровим номером 0521486800:06:004:0118, ділянка № НОМЕР_3 площею 36,3296 з кадастровим номером 0521486800:06:004:0119, ділянка № НОМЕР_4 площею 18,3432 з кадастровим номером 0521486800:06:004:0120 із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Самгородоцької сільської ради Козятинського району Вінницької області для ведення фермерського господарства (код цільового призначення 01.02), встановлено орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та зобов`язано гр. ОСОБА_1 виконувати обов`язки землекористувача відповідно до статті 96 Земельного кодексу України /т.1, а.с. 28/.

16 листопада 2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі №745 (далі - договір) /т.1 а.с. 29-39, т.2 а.с. 245-248/.

Згідно пункту 1 договору орендодавець відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 06 квітня 2018 року №2-4578/15-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (земельні ділянки) сільськогосподарського призначення з кадастровим номером (кадастровими номерами): 0521486800:06:004:0114; 0521486800:06:004:0118; 0521486800:06:004:0119; 0521486800:06:004:0120, яка розташована (які розташовані) на території Самгородоцької сільської ради, (за межами населеного пункту), Козятинського району, Вінницької області.

Пунктом 2 договору визначено, що в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 65,4567 га, у тому числі: 6,1401 га - рілля; 4,6438 га - рілля; 36,3296 га - рілля; 18,3432 га рілля.

Згідно пункту 8 договору оренди, договір укладений на 7 (сім) років з моменту укладення. Після закінчення строку дії договору, орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договору 15 листопада 2025 року.

Положеннями пункту 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 242 263,17 гривень за 1 рік.

Згідно пунктів 14, 15 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Умови збереження стану об`єкта оренди: використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог чинного законодавства та дотримання режиму природоохоронного використання земель (пункт 16 договору).

Згідно пункту 27 договору оренди орендар земельної ділянки зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки у строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому порядку, використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення.

Договір підписаний представником орендодавця та особисто ОСОБА_1 .

Як вбачається із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 серпня 2021 року №26946557, №269470007, №269469936, №269470056 про реєстрацію іншого речового права: права оренди земельної ділянки 12 квітня 2019 року за орендарем ОСОБА_1 зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровим номером 0521486800:06:004:0120 площею 18,3432 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0119 площею 36,3296 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0118 площею 4,6438 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0114 площею 6,1401 га на строк сім років з правом пролонгації на підставі договору оренди землі №745 від 16.11.2018 року (т. 1 а.с.45-56).

06 травня 2019 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Родинна Нива" укладено договір суборенди землі /т.1, а.с.40-45/.

Пунктом 1.1 договору суборенди визначено, що орендар зобов`язується передати суборендареві 4 земельні ділянки за кадастровими номерами 0521486800:06:004:0114, 0521486800:06:004:0118, 0521486800:06:004:0119, 0521486800:06:004:0120 у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельні ділянки відповідно до умов цього договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до пункту 1.2 договору суборенди, земельні ділянки, що передаються у суборенду знаходяться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 16 листопада 2018 року №745, що укладений між орендарем та ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Пунктами 1.4, 1.7 договору суборенди передбачено, що загальна площа земельних ділянок: 65,45 га, у тому числі: 6,14 га - рілля, 4,64 га - рілля; 36,32 га - рілля; 18,34 га - рілля. Категорія земель, до якої відносяться земельні ділянки, що є предметом цього договору: код цільового призначення - 01.02.

Згідно пункту 2.1 договору суборенди, термін суборенди складає 7 років з моменту прийняття об`єкту, що орендується і державної реєстрації договору суборенди.

Положеннями пункту 2.2 договору сторони погодили, що у разі припинення основного договору оренди чинність договору суборенди земельних ділянок може бути переглянута з органом, що надавав земельні ділянки в оренду з подальшим укладанням основного договору оренди на пряму з субпідрядником, який обробляв дані земельні ділянки в продовж дії договору суборенди та сплачував всі відповідні податки за використання земельних ділянок.

Згідно пункту 5.1 договору суборенди у разі припинення або розірвання договору суборендар зобов`язаний повернути у термін (один) рік, по закінченню збору урожаю орендарю за актом прийому-передачі земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в суборенду.

Пунктами 6.1, 6.2 договору суборенди сторони визначили, що цільове призначення земельної ділянки: 01.02. землі сільськогосподарського призначення. Умови використання земельної ділянки (обмежуються умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечать йому).

Згідно пункту 6.2.4 договору суборенди сторони погодили, що суборендар має право використовувати земельні ділянки відповідно до умов договору оренди земельних ділянок; здійснювати обробіток та вирощувати сільськогосподарські культури виходячи з принципів максимальної рентабельності земельних ділянок; використовувати земельні ділянки за умовами природоохоронного використання земель застосовуючи експериментальні новітні технології господарювання.

Положеннями пункту 7.2 договору суборенди визначено, що орендар гарантує, що земельні ділянки є у його розпорядженні і він має законні повноваження передавати їх у суборенду.

Згідно пункту 11.1. договору суборенди цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Як вбачається із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 серпня 2021 року №26946557, №269470007, №269469936, №269470056 про реєстрацію іншого речового права: суборенди 06 червня 2019 року за суборендарем Фермерським господарством "Родинна Нива зареєстровано право суборенди земельних ділянок з кадастровим номером 0521486800:06:004:0120 площею 18,3432 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0119 площею 36,3296 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0118 площею 4,6438 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0114 площею 6,1401 га на строк 7 років на підставі договору суборенди б/н від 05.06.2029 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Родинна Нива" /т.1, а.с.45-56/.

Як вбачається із витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05 серпня 2021 року, 11 серпня 2021 року громадянином ОСОБА_1 фермерське господарство до дати звернення прокурора з означеним позовом створено та зареєстровано не було /т.1, а.с. 57-65/.

26 січня 2022 року ОСОБА_1 як засновником прийнято рішення про створення та реєстрацію Фермерського господарства "Рослинна Нива" /т.1, а.с. 198/.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26 січня 2022 року зареєстровано Фермерське господарство "Рослинна Нива" (ідентифікційний код юридичної особи 44577930). Керівник юридичної особи, голова господарства ОСОБА_1 /т.1, а.с. 197/.

Згідно пункту 1.3 статуту Фермерського господарства "Рослинна Нива", засновником та головою фермерського господарства є громадянин України є ОСОБА_1 /т.1, а.с. 200-201, т.2, а.с.219-224/.

20 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Родинна Нива" укладено угоду про дострокове розірвання договору суборенди б/н від 05 червня 2019 року /т.1, а.с. 202/.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 14 листопада 2022 року №315033243, №315032597, №315028529, №315027535 08 листопада 2022 року зареєстровано припинення іншого речового права: суборенди земельних ділянок з кадастровим номером 0521486800:06:004:0120 площею 18,3432 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0119 площею 36,3296 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0118 площею 4,6438 га, з кадастровим номером 0521486800:06:004:0114 площею 6,1401 га на строк сім років з правом пролонгації на підставі договору оренди землі №745 від 16 листопада 2018 року на підставі угоди від 20 вересня 2022 року про дострокове розірвання договору суборенди /т.1, а.с. 203-206/.

11 грудня 2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ №48-ОТГ про передачу Самгородоцькій сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2748,8377 га, які розташовані на території Самгородоцької територіальної громади згідно акту приймання-передачі, що додається та зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

10 листопада 2022 року та 11 жовтня 2022 року Самгородоцькою сільською радою зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521486800:06:004:0120, 0521486800:06:004:0119, 0521486800:06:004:0114, 0521486800:06:004:0118, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 березня 2023 року /т.2, а.с. 51-58/.

На час розгляду справи Господарським судом Вінницької області фактичним користувачем спірних земельних ділянок є Фермерське господарство "Рослинна Нива" /т.2, а.с. 225-229/.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічні вимоги, визначені у частині 9 статті 93 Земельного кодексу України.

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша статті 5 названого Закону).

Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Приписами частини 1, частини 3 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Частиною 2 статті 18 Земельного кодексу України визначено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Поділ земель України за основним цільовим призначенням на категорії врегульовано частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України, серед яких виділено землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 3 статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції на час укладення договору оренди) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема а) громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції для розміщення власної інфраструктури.

За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Частиною 4 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фермерське господарство" відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону).

Приписами статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18, відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Зважаючи на докази, подані прокурором щодо підстав звернення з позовом в інтересах держави в особі визначеного прокурором позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, а надалі в особі Самгородоцької сільської ради (у зв`язку із зміною розпорядника земельних ділянок, заміною сторони у спірних правовідносинах та заміни позивача) у цій справі.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що земельні ділянки за договором оренди землі від 16 листопада 2018 року передано громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів наголошує на тому, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Створенню фермерського господарства передує, по-перше бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Таким чином, нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений чіткий механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 зазначила, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі. (пункти 6.36 - 6.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19).

Разом з цим, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №925/929/19, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Як вбачається із матеріалів справи земельні ділянки, які були передані ОСОБА_1 надані для ведення фермерського господарства в межах категорії "землі сільськогосподарського призначення".

Згідно приписів статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець, зокрема, має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил.

Положеннями статті 25 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) визначено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, водночас орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди, виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Вимогами пунктів 16, 27 договору оренди землі сторонами погоджено, що умовою збереження стану об`єкта оренди є використання земельної ділянки за цільовим призначенням з дотриманням вимог чинного законодавства та дотримання режиму природоохоронного використання земель, при цьому орендар земельної ділянки зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки у строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому порядку, використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення.

Як встановлено судами після укладення договору оренди землі, реєстрації речового права оренди на земельні ділянки за ОСОБА_1 останній з 16 листопада 2018 року по 26 січня 2022 року фермерське господарство не створював, за цільовим призначенням земельні ділянки для ведення фермерського господарства не використовував, водночас отримані в оренду, у спрощений спосіб без проведення земельних торгів, земельні ділянки передав в суборенду ФГ "Родинна Нива", яке було користувачем земельних ділянок з 06 травня 2019 року по 14 листопада 2022 року (дата реєстрації припинення речового права суборенди).

Згідно вимог частини 6 статті 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Приписами частини 1-2 статті 8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не недійшле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Положеннями пункту 7.2 договору суборенди визначено, що орендар гарантує, що земельні ділянки є у його розпорядженні і він має законні повноваження передавати їх у суборенду.

Натомість, судами встановлено, що договором оренди землі не передбачено право передачі орендарем земельних ділянок в суборенду та доказів звернення орендаря до орендодавця за отриманням згоди на таку передачу та/або письмової згоди орендодавця на передачу земельних ділянок в суборенду відповідачами не надано.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у своїх письмових поясненнях вказало, на те, що клопотання щодо погодження передачі орендованої земельної ділянки в суборенду від ОСОБА_1 не надходило.

Пунктами 6.1, 6.2 договору суборенди сторони визначили, що цільове призначення земельної ділянки: 01.02. землі сільськогосподарського призначення. Умови використання земельної ділянки (обмежуються умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечать йому).

Згідно частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі. Разом з тим такому праву землекористувача за приписами частини 1 статті 96 Земельного кодексу України кореспондує обов`язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, зокрема, для "ведення фермерського господарства" стосується безпосередньо орендаря за договором оренди землі та, за відсутності у договорі оренди права на передачу земельної ділянки в суборенду третій особі, дотримання такого обов`язку у будь-якому разі порушується, навіть якщо вид використання та цільове призначення земельних ділянок за договором суборенди не змінюються.

Беручи до уваги, що згідно статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, а орендодавець, відповідно до частини першої статті 24 цього Закону має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що передача Григорчуком П.Ю. земельних ділянок в суборенду ФГ "Родинна Нива" без згоди орендодавця призвела до порушення правового режиму використання земельних ділянок та вийшла за межі дозволеної діяльності "для ведення фермерського господарства", яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем у відповідності до визначеної договором категорії та виду використання земельної ділянки.

Наслідком невиконання орендарем обов`язку щодо використання земельних ділянок за призначенням стало отримання ФГ "Родинна Нива" земельних ділянок наданих для створення та ведення фермерського господарства, які воно могло б отримати лише на конкурсній основі (за результатами аукціону).

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується із позицією суду першої інстанції, що передача орендарем земельних ділянок, наданих йому для ведення фермерського господарства, в суборенду іншому суб`єкту господарювання, у тому числі фермерському господарству кваліфікується як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №918/391/23 наголосила, що порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору".

Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі №910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміни в судовому порядку.

Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

Враховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19).

Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 Цивільного кодексу України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 Цивільного кодексу України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Судами встановлено, що у цій справі орендодавець надав орендарю земельні ділянки саме для створення фермерського господарства на пільгових умовах (без конкурсу), а не з метою подальшого передання орендарем таких земельних ділянок в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями комунальної власності поза конкурсною процедурою.

Згідно частини 1 статті 36 Закону України "Про оренду землі" у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Відповідно до вимог статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Положеннями пункту 32 договору оренди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її (їх) використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

У постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №905/650/19, від 15 травня 2019 року у справі №912/1984/17, від 15 травня 2019 року у справі №912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, вказавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У контексті спірних правовідносин, враховуючи, що умови договору оренди землі передбачали особисте використання орендарем земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства та орендодавець не передбачав наступне передання земельних ділянок іншій особі в суборенду, яка мала б отримати їх на конкурсній основі, а натомість розраховував на належне виконання орендарем взятих на себе обов`язків, наведене свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 10 листопада 2022 року та 11 жовтня 2022 року Самгородоцькою сільською радою зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521486800:06:004:0120, 0521486800:06:004:0119, 0521486800:06:004:0114, 0521486800:06:004:0118, що підтверджується інформаційними довідками Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 06 березня 2023 року /т.2, а.с. 51-58/.

Враховуючи відомості щодо передачі земельних ділянок у комунальну власність, колегія суддів дійшла висновку, що права та обов`язки орендодавця за спірним договором оренди перейшли від ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області до Самгородоцької сільської ради.

При розгляді спору судами також взято до уваги, що 26 січня 2022 року ОСОБА_1 було створено та зареєстровано Фермерське господарство "Рослинна Нива".

Надаючи оцінку наведеній обставині в контексті заявлених позовних вимог судами враховано наступне.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Практика застосування норм права щодо переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц.

Водночас, згідно правового висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі №927/79/19 укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

У пунктах 6.22, 6.23 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що з моменту створення фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону №973-IV переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону №161-XIV, а здійснюється встановлений нормами Закону №973-IV перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону №973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Беручи до уваги, що з дня державної реєстрації фермерського господарства права й обов`язки орендаря спірної земельної ділянки за договором оренди землі перейшли від громадянина до фермерського господарства, відповідач ФГ "Рослинна Нива є фактичним орендарем цієї земельної ділянки та належною стороною спору у цій справі.

Як вбачається із матеріалів справи, після реєстрації фермерського господарства, орендні відносини, які виникли на підставі спірного договору оренди землі існують між сторонами договору - ФГ "Рослинна Нива" та Самгородоцькою сільською радою, тому належним відповідачем у спірних правовідносинах щодо вимог про розірвання договору оренди землі та повернення земельних ділянок є фактичний користувач земельних ділянок ФГ "Рослинна Нива, а не громадянин ОСОБА_1 , у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 суд першої інстанції відмовив у відповідності до норм чинного законодавства.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 17 вересня 2024 року у справі №922/1830/19.

Водночас, твердження відповідача ФГ "Рослинна Нива" про відсутність підстав для розірвання договору з огляду на те, що під час розгляду справи у суді порушення умов договору оренди щодо використання земельних ділянок були усунуті шляхом реєстрації Фермерського господарства "Рослинна Нива" та наступного розірвання договору суборенди судом відхиляються, оскільки обставини порушення орендарем умов договору існували на момент звернення прокурора з позовом та фактично тривали до реєстрації припинення речового права суборенди 14 листопада 2022 року, колегія суддів оцінює критично, оскільки усунення стороною договору порушень, що стали підставою для звернення з позовом про розірвання договору оренди землі після відкриття провадження у справі та на час розгляду справи не нівелює істотності порушень умов договору та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, з матеріалів справи вбачається, що прокурором заявлено вимоги про скасування права оренди земельних ділянок з припиненням права оренди земельних ділянок.

Надаючи оцінку вказаним вимогам судами враховано, що позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц (пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.9), згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав у такому разі не є належним способом захисту права або інтересу позивача.

Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Водночас, суди звертають увагу, що відповідно до пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином, рішення суду про розірвання договору оренди землі є підставою для проведення державної реєстрації припинення речового права оренди в силу закону.

Прокурором також заявлено вимогу про повернення земельних ділянок з незаконного володіння ОСОБА_1 та ФГ "Рослинна Нива" у власність Самгородоцькій об`єднаній територіальній громаді в особі Самгородоцької сільської ради.

Враховуючи предмет та підстави позову, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що фактично прокурором заявлено вимогу про повернення орендарем земельних ділянок внаслідок розірвання договору.

У той же час, формулювання вимоги про повернення земельних ділянок з незаконного володіння є безпідставним, оскільки набуття орендарем за договором оренди правомочностей володіння і користування орендованим майном до його повернення виключає кваліфікацію незаконного володіння.

Згідно частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Положеннями пункту 17 договору оренди землі передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Враховуючи, що чинним орендарем та фактичним користувачем земельної ділянки є ФГ "Рослинна Нива", суд дійшов висновку, що зобов`язаною особою з повернення земельних ділянок після припинення дії договору внаслідок його розірвання є ФГ "Рослинна Нива", у зв`язку з чим позовна вимога про повернення ФГ "Рослинна Нива" земельних ділянок Самгородоцькій об`єднаній територіальній громаді в особі Самгородоцької сільської ради є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

У свою чергу, з вищенаведених підстав позовна вимога про повернення ОСОБА_1 земельних ділянок Самгородоцькій об`єднаній територіальній громаді в особі Самгородоцької сільської ради є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Також, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання, чи являється допущені ОСОБА_1 порушення договору оренди землі істотними, у рішенні не навів розмір шкоди, завданий порушенням умов договору.

На вказаний довід колегія суддів зазначає наступне.

В ході судового розгляду встановлено, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 , як орендарем, обов`язку щодо використання земельних ділянок за призначенням (для створення та ведення фермерського господарства), інша юридична особа (Фермерське господарство "Родинна Нива") отримала у суборенду земельні ділянки поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, що свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є порушенням умов договору оренди землі.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Водночас, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що у контексті спірних правовідносин, враховуючи, що умови договору оренди землі передбачали особисте використання орендарем земельних ділянок з метою ведення фермерського господарства та орендодавець не передбачав наступне передання земельних ділянок іншій особі в суборенду, яка мала б отримати їх на конкурсній основі, а натомість розраховував на належне виконання орендарем взятих на себе обов`язків, наведене свідчить про порушення принципу добросовісності та істотне порушення орендарем умов договору адже внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, яка була позбавлена можливості здійснити реалізацію права її оренди на більш вигідних засадах в умовах конкурентного ринку.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не встановлено.

Таким чином, у апеляційній скарзі Фермерського господарства "Рослинна Нива" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").

У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року у справі №133/3072/21. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Рослинна Нива" на рішення Господарського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року у справі №133/3072/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року у справі №133/3072/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №133/3072/21 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "10" червня 2025 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.