Постанова від 04.06.2025 по справі 904/2199/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2199/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередко А.Є

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 (суддя Панна С.П.)

у справі № 904/2199/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ"

до Фізичної особи-підприємця Сушкіної Ірини Олександрівни

про видачу судового наказу

ВСТАНОВИВ:

22.05.2018р. до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про видачу судового наказу звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" із вимогою про стягнення з Фізичної-особи підприємця Сушкіної Ірини Олександрівни, грошових коштів у розмірі 8 913,75 грн. за договором поставки №24 ДН від 27 березня 2012 року.

23.07.2018р. видано судовий наказ про стягнення з ФОП Сушкіної І.О. на користь ТОВ "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" грошових коштів у розмірі 8 913,75 грн. за договором поставки №24 ДН від 27 березня 2012 року та судовий збір у розмірі 176,20 грн.

28.10.2024р. до суду від Сушкіної Ірини Олександрівни надійшла скарга на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій скаржник просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з майна та грошових коштів що містяться на рахунку Сушкіної І.О. накладеного у виконавчому провадженні № 57085452.

2. Зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з майна, що належить Сушкіній Ірині Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_1 ), що накладений відповідно до постанови від 27.08.2018р. у виконавчому провадження № 57085452.

3. Зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з грошових коштів що містяться на рахунках Сушкіної Ірини Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_1 ), що накладений відповідно до постанови від 10.09.2018р. у виконавчому провадженні № 57085452.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі №904/2199/18 скаргу Сушкіної Ірини Олександрівни на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задоволено частково.

Зобов`язано Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (49005, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, буд. 2, ЄДРПОУ 34984523):

- скасувати арешт майна боржника Сушкіній Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), що накладений відповідно до постанови від 27.08.2018р. у виконавчому провадження № 57085452.

- зняти арешт з грошових коштів що містяться на рахунках Сушкіної Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), що накладений відповідно до постанови від 10.09.2018р. у виконавчому провадженні № 57085452.

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі № 904/2199/18 повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- без участі представника Позивача, якого суд першої інстанції належним чином не повідомив про дату, час і місце розгляду скарги, що є порушенням норм процесуального права, а саме частин 1, 2 ст. 342 ГПК України, 05.11.2024 р. господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою скарга боржника у виконавчому провадженні № 57085452 задоволена частково. Факт не повідомлення Позивача про засідання 05.11.2024 р. підтверджується в самій оскаржуваній ухвалі від 05.11.2024 р.: «Враховуючи, що наказ повторно не пред`являвся до виконання, строк його пред`явлення закінчився, питання про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання не вирішувалось, особа, яка є стягувачем, вважається повідомленою про розгляд цієї скарги судом...». Про зміст оскаржуваної ухвали від 05.11.2024 р. по даній справі Позивач дізнався 11.11.2024 р. із Єдиного державного реєстру судових рішень, коли до ухвали було забезпечено надання загального доступу в електронному вигляді. Тобто судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме частини 1, 2 ст. 342 ГПК України;

- На дату ухвалення оскаржуваної ухвали виконавче провадження № 57085452 на підставі ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» не закінчено. Виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження встановлений ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Повернення виконавчого документу стягувану не є підставою для закінчення виконавчого провадження. Крім того, постанова про закінчення виконавчого провадження № 57085452, яка є підставою для зняття арешту з майна (коштів) боржника, державним виконавцем не виносилась. Відтак, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме неправильне тлумачення ст.ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», якими не передбачено скасування арешту з майна та коштів боржника при незакінченому виконавчому провадженні.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

Учасники справи своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 04.06.2025 брав участь представник стягувача (апелянта). Інші учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представника відповідача та виконавця.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник (апелянта) в судовому засіданні 04.06.2025 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутнього представника стягувача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.08.2018р. Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 57085452 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2018р. у справі №904/2166/18 та накладено арешт на все майно боржника.

10.09.2018 було прийнято постанову про арешт грошових коштів, що містяться на рахунках боржника.

03.12.2018 прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки майно боржника на яке можливо звернути стягнення відсутнє.

Строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання стягувачу закінчився 03.12.2021р., відповідно до ч.5 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження», в якій передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно з відкритою інформацією, що розміщена на сайті Міністерства юстиції "Автоматизована система виконавчих проваджень" повторно виконавчий документ для виконання не подавався.

03.10.2024 представник Сушкіної І.О. звернулася до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, у якій просила винести постанову про скасування арешту майна та грошових коштів Сушкіної Ірини Олександрівни.

У відповіді від 10.10.2024 №111089/28.24-34/6 за підписом начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) наведено перелік підстав для зняття арешту (ч.4, ч.5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження") та зазначено, що в інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Скаржник вважає дії державного виконавця (начальника відділу) щодо відмови у скасуванні арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження ВП №57085452 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2166/18 від 23.07.2018 неправомірними та просить зобов`язати останнього винести постанову про скасування арешту майна та грошових коштів боржника Сушкіної Ірини Олександрівни.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом. Враховуючи, що наказ повторно не пред`являвся до виконання, строк його пред`явлення закінчився, питання про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання не вирішувалось, особа, яка є стягувачем, вважається повідомленою про розгляд цієї скарги судом, не ініціювала продовження виконавчих дій, вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, господарський суд вважає, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника Сушкіної Ірини Олександрівни. Таким чином, Державною виконавчою службою не доведено наявності правових підстав та доцільності збереження арешту, накладеного на майно боржника.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 22.05.2018р. до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про видачу судового наказу звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" із вимогою про стягнення з Фізичної-особи підприємця Сушкіної Ірини Олександрівни, грошових коштів у розмірі 8 913,75грн. за договором поставки №24 ДН від 27 березня 2012 року.

23.07.2018р. видано судовий наказ про стягнення з ФОП Сушкіної І.О. на користь ТОВ "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" грошових коштів у розмірі 8 913,75грн. за договором поставки №24 ДН від 27 березня 2012 року та судовий збір у розмірі 176,20грн.

21.10.2024р. до суду від Сушкіної Ірини Олександрівни надійшла скарга на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)

Ухвалою суду від 23.10.2024р. скаргу повернуто без розгляду.

28.10.2024р. до суду від Сушкіної Ірини Олександрівни надійшла скарга на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій скаржник просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), щодо не зняття арешту з майна та грошових коштів що містяться на рахунку Сушкіної І.О. накладеного у виконавчому провадженні № 57085452.

2. Зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з майна, що належить Сушкіній Ірині Олександрівні (РНОКПП НОМЕР_1 ), що накладений відповідно до постанови від 27.08.2018р. у виконавчому провадження № 57085452.

3. Зобов`язати Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з грошових коштів що містяться на рахунках Сушкіної Ірини Олександрівни (РНОКПП НОМЕР_1 ), що накладений відповідно до постанови від 10.09.2018р. у виконавчому провадженні № 57085452.

Скарга обґрунтована тим, що 27.08.2018р. Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпра Головного управління юстиції у Дніпропетровській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57085452 з примусового виконання наказу суду від 23.07.2018р. у справі № 904/2199/18 та накладено арешт на все майно боржника. Постановою державного виконавця від 10.09.2018р. у ВП №57085452 накладено арешт на грошові кошт, що містяться на рахунках боржника.

В зв`язку з відсутністю у боржника майна на яке можливо звернути стягнення, а здійсненні виконавцем відповідні заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, тому постановою від 03.12.2018р. у ВП №57085452 виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання, що передбачено п.2, ч.1, ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження" та зазначено, що виконавчий документ може бути пред`явлений для виконання в строк до 03.12.2021р.

Скаржник зазначає, що державним виконавцем не винесено постанову про зняття арешту з майна та коштів боржника. На сьогоднішній день накладений на майно та банківські рахунки (грошові кошти) Сушкіної І.О. залишається не знятим, що порушує права скаржниці в частині розпорядження належним їй на праві власності майном та грошовими коштам, оскільки арешт вже не є засобом забезпечення виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 прийнято скаргу Сушкіної Ірини Олександрівни на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у справі № 904/2199/18 до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні на 05.11.2024.

Копія ухвали направлена в кабінет ТОВ "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" до Електронного суду та доставлено 28.10.2024, про що свідчить зміст довідки про доставку електронного листа, наявної в матеріалах справи (т. 1 а.с. 124).

Отже, враховуючи приписи п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, відповідно до яких днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, стягувач (апелянт) є таким, що належним чином повідомлений про розгляд скарги Сушкіної Ірини Олександрівни на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у справі №904/2199/18.

При цьому судом також враховується, що копія скарги направлялася ТОВ "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" засобами поштового зв`язку, як при первинному зверненні до суду, так і при повторному, а тому скаржник не був обмежений у доступі до матеріалів справи та можливості подання своїх заперечень/пояснень щодо поданої скарги, проте цим правом не скористався.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Разом з тим, згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012 Конституційний Суд України).

Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Судові накази віднесено до виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби (пп. 1-1 ч. 1 ст. 3 3акону України "Про виконавче провадження").

За ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша цієї статті). Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 цієї статті). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції та інших осіб; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункти 5, 6, 15, 16 та 22 ч. 3 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, виконавчі дії здійснюються виконавцем саме в межах виконавчого провадження, яке розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Судом враховується, що на виконанні Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 57085452 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2018р. у справі №904/2166/18.

27.08.2018 виконавцем було прийнято постанову, якою накладено арешт на все майно боржника (т. 1 а.с. 105).

10.09.2018 було прийнято постанову про арешт грошових коштів, що містяться на рахунках боржника (т. 1 а.с. 106).

03.12.2018 прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки майно боржника на яке можливо звернути стягнення відсутнє.

Так, Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Згідно п. 20 розділу 3 «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» Інструкції повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону.

Згідно п.п. 1, 2, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Верховний Суд у пункті 4.20. постанови від 29.10.2020 у справі № 916/922/16, аналізуючи норму частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", дійшов висновку, що вона встановлює випадки повернення виконавчого документа стягувачу після відкриття виконавчого провадження, яке презюмується відкритим у відповідності до діючого законодавства.

Частиною 4 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про повернення стягувачу виконавчого документа виконавець виносить постанову.

Судом першої інстанції встановлено, що строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання стягувачу закінчився 03.12.2021р., відповідно до ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», в якій передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно з відкритою інформацією, що розміщена на сайті Міністерства юстиції "Автоматизована система виконавчих проваджень" повторно виконавчий документ для виконання не подавався.

03.10.2024 представник Сушкіної І.О. звернулася до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, у якій просила винести постанову про скасування арешту майна та грошових коштів Сушкіної Ірини Олександрівни.

У відповіді від 10.10.2024 №111089/28.24-34/6 за підписом начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) наведено перелік підстав для зняття арешту (ч. 4 ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження") та зазначено, що в інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Скаржник вважає дії державного виконавця (начальника відділу) щодо відмови у скасуванні арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження ВП №57085452 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/2166/18 від 23.07.2018 неправомірними та просить зобов`язати останнього винести постанову про скасування арешту майна та грошових коштів боржника Сушкіної Ірини Олександрівни.

Тобто спір у даній справі виник у зв`язку з оскарженням відмови державного виконавця (начальника відділу) в скасуванні арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження ВП №57085452 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/2199/18 від 23.027.2018 та зобов`язання останнього винести постанову про скасування арешту майна та грошових коштів боржника ОСОБА_1 .

Господарський суд дійшов правильного висновку, що повернення виконавчого документу стягувачу у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" не встановлювало прямого обов`язку у державного виконавця знімати арешт з майна Боржника.

Відтак, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Астапенкової Катерини Миколаївни від 24.01.2024 щодо не зняття арешту з майна та грошових коштів, що містяться на рахунках Сушкіної І.О., накладеного у виконавчому провадженні №57085452.

Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками господарського суду про можливість скасування арештів з майна та грошових коштів боржника виходячи з того, що наказ повторно не пред`являвся до виконання, строк його пред`явлення закінчився, питання про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання не вирішувалось, а особа, яка є стягувачем, не ініціювала продовження виконавчих дій, виходячи з наступного.

Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», а окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу, правові підстави якого врегульовані статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження", не є тотожним закінченню виконавчого провадження, правові підстави якого передбачені статтею 39 вказаного Закону.

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).

Приписами ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню і як наслідок, виключення відомостей про боржника з реєстру боржників, у разі:

1) визнання судом відмови стягувана від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувана чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувану, або знищення речі, що має бути передана стягувану в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувана - заставо держателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками' електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 2/1522/11652/11; постановах Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17, від 10.01.2024 у справі № 569/6234/22).

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже, перелік підстав, що зумовлює обов`язкове винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є вичерпним.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 у справі № 202/1182/22 з огляду на норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Частина 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII).

У частині 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII міститься вичерпний перелік підстав - обставин закінчення виконавчого провадження, які свідчать про:

а) виконання рішення згідно з виконавчим документом;

б) неможливість виконання рішення.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порівняльний аналіз підстав зазначених процесуальних дій (повернення виконавчого документа та закінчення виконавчого провадження) свідчить, що, на відміну від підстав закінчення виконання, підстави повернення виконавчого документа не мають остаточного і незворотного характеру, у зв`язку з чим закон допускає повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, як це передбачено у частині п`ятій статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII.

Такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №916/933/16.

Отже, аналіз приписів ст.ст. 37 та 39 Закону України "Про виконавче провадження" засвідчує, що внаслідок повернення виконавчого документу стягувачу виконавче провадження не є закінченим та може бути відновлене, зокрема, внаслідок повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Тобто відповідні процесуальні дії виконавця створюють різні правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 40 цього Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина 4 статті 40 Закону № 1404-VIII).

Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Отже, повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення) постановою 03.12.2018 не тягне за собою правових наслідків у вигляді скасування накладених на майно та інші активи боржника арештів.

Слід також зауважити, що господарський процес будується, зокрема, на принципах змагальності. Це означає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України).

За приписами ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що засвідчували б закінчення виконавчого провадження ВП № 57085452.

Щодо посилань боржника та висновків суду про сплив строків пред`явлення наказу до виконання та тривале зволікання стягувача із вчиненням дій щодо руху виконавчого провадження, то судом не з`ясовано обставин обізнаності стягувача про хід виконавчого провадження та його результати.

Поза увагою суду першої інстанції залишено обставини подання ТОВ "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, в якій позивач повідомляв про те, що постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 03.12.2018 отримав лише 18.04.2020.

При цьому судом зауважується, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання останньому згаданої постанови та її отримання.

Натомість частиною четвертою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 Закону № 606-XIV, яка є попередньою редакцією Закону № 1404-VIII, тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня.

Частиною п`ятою статті 12 Закону №1404-VIII унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Отже, наведена норма, встановлюючи з якого саме моменту починається перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, наводить лише два випадки такого повернення, а саме: 1) неможливість в повному обсязі або частково виконати рішення; 2) встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Обидва ці випадки є такими, що підпадають під положення статті 37 цього Закону.

Норми щодо переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебувають у системному зв`язку із застосуванням норм, що регулюють завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, частиною першою, статті 37 Закону №1404-VIII, яка має назву "Повернення виконавчого документа стягувачу", унормовано таке. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2).

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частини четверта, п`ята статті 37 Закону №1404-VIII).

Отже, з аналізу частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону № 1404-VIII висновується, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Така позиція узгоджується з подібними правовими висновками, висловленими у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16 та у постановах Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 902/1326/13, від 27.05.2021 у справі №303/2642/20, від 22.09.2021 у справі № 240/10258/19.

У пунктах 44-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 зроблено висновок, що: «стягувач, який пропустив строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII). У разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Єдиною та необхідною підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є наявність в особи поважних причин його пропуску (див. постанову Верховного Суду від 18.07.2024 у справі № № 796/198/2018).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкових висновків, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника Сушкіної Ірини Олександрівни.

Апеляційний суд зазначає, що розгляд скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця відноситься до процесуальних питань, пов`язаних з судовим контролем за виконанням судового рішення, що врегульовано Розділом 6 ГПК України.

При цьому розгляд такої скарги не є окремим видом судового провадження, окремою стадією господарського процесу, а стосується виконання судових рішень як заключного етапу у процесі реалізації захисту порушеного права та здійснення судового контролю над цим.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

В свою чергу, за приписами ч. 1 ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про необхідність зобов`язання державного виконавця скасувати/зняти накладені в межах виконавчого провадження № 57085452 арешти.

Отже, аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали було допущено неправильне застосування норм матеріального права знайшли своє підтвердження.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 no. 4436/07, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі № 904/2199/18 належить скасувати, відмовивши у задоволенні скарги Сушкіної Ірини Олександрівни на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Керуючись статтями 123, 129, 232-236, 269, 275, 277, 282, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі № 904/2199/18 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2024 у справі №904/2199/18 скасувати.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 10.06.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко