Рішення від 04.06.2025 по справі 917/226/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2025 Справа № 917/226/25

за позовною заявою ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2

до відповідача Релігійної Організації "Ставропігійна релігійна громада Свято - Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області", пр. Свободи, 9, м. Кременчук, Полтавська область 39600

про визнання недійсним рішення Парафіяльних Загальних зборів та визнання недійсним статуту, -

Суддя Тимощенко О.М.

Секретар судового засідання Сьомкіна А. В.

Представники учасників справи:

від позивача : Ковальчук Я.В.

від відповідача : Лазоренко Р.В.

Обставини справи: 03.02.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача Релігійної Організації "Ставропігійна релігійна громада Свято - Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області про:

- визнання недійсним протоколу Парафіяльних Загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви (ідентифікаційний код юридичної особи 22544640) №1 від 14.07.2024 року;

- визнання недійсним статуту Релігійної Організації "Ставропігійна релігійна громада Свято - Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" "у новій редакції" (ідентифікаційний код юридичної особи 22544640), зареєстрованого Розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року №547 "Про реєстрацію статуту Релігійної Організації "Ставропігійна релігійна громада Свято - Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" "у новій редакції" (вх. № 235/25).

Підставою позову є незгода з рішенням загальних зборів членів релігійної організації від 14 липня 2024 року, на яких було прийнято нову редакцію Статуту, реєстрацію якого здійснено Розпорядженням Голови Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547. Позивач вказував, що рішення, яким змінено канонічну підлеглість, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати. Позивач та дійсні (повноправні) члени не скликали та не брали участь у даних Парафіяльних загальних зборах, не були обізнані про проведення даного заходу. Фактично відбулися збори не релігійної, а територіальної громади м. Кременчук. Рішення про зміну канонічного підпорядкування очолюваної Позивачем Релігійної організації було прийнято із порушенням відповідного кворуму.

Також у позовній заяві, посилаючись на ст. 90 ГПК України, вказано перелік запитань позивача до відповідача про обставини справи, що мають значення для справи:

1. Повідомити, з якого часу та з якою регулярністю особи, зазначені Списку членів Релігійної громади, які взяли участь у Парафіяльних Загальних зборах Троїцької Української Православної Церкви (Код ЄДРПОУ 22544640) (Додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14 липня 2024 року), відвідували богослужіння, які звершувалися настоятелем Релігійної громади - Митрополитом Миколаєм (Капустіним Максимом Володимировичем)?

2. Повідомити визнавали Статут УПЦ/Статут про Управління Української Православної Церкви, не перебували під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті сповідалися, причащалися на богослужіннях, які звершувалися настоятелем Релігійної громади - Митрополитом Миколаєм ( ОСОБА_1 ) особи, зазначені Списку членів Релігійної громади, які взяли участь у Загальних Зборах Релігійної організації Троїцька Українська Православна Церква (Код ЄДРПОУ 22544640) за адресою: проспект Свободи (вул. 60 років Жовтня), буд. 9, м. Кременчук, 39600 (Додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14 липня 2024 року);

3. Надати інформацію, чи зверталися до настоятеля Релігійної громади - Митрополита Миколая ( ОСОБА_1 ) із заявами про прийняття до членів релігійної громади (у тому числі за формою, затвердженою Парафіяльними зборами Релігійної громади, оформлені протоколом ЛФ 3 від 01.10.2023 року) особи, зазначені Списку членів Релігійної громади, які взяли участь у Загальних Зборах Релігійної організації Троїцька Українська Православна Церква (Код ЄДРПОУ 22544640) за адресою: проспект Свободи (вул. 60 років Жовтня), буд. 9, м. Кременчук, 39600 (Додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14 липня 2024 року);

4. Коли особи, зазначені Списку членів Релігійної громади, які взяли участь у Загальних Зборах Релігійної організації Троїцька Українська Православна Церква (Код ЄДРПОУ 22544640) за адресою: проспект Свободи (вул. 60 років Жовтня), буд. 9, м. Кременчук, 39600 (Додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14 липня 2024 року) набули статусу члена вказаної релігійної організації?

5. Чим підтверджується набуття статусу члена релігійної організації осіб, які взяли участь у Парафіяльних Загальних зборах Троїцької Української Православної Церкви (Код ЄДРПОУ 22544640) (Додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14 липня 2024 року)?

6. Надати інформацію, чим підтверджується повідомлення ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) та інших членів релігійної громади (особи, зазначені Списку членів Релігійної громади, які взяли участь у Загальних Зборах Релігійної організації Троїцька Українська Православна Церква (Код ЄДРПОУ 22544640) за адресою: проспект Свободи (вул. 60 років Жовтня), буд. 9, м. Кременчук, 39600 (Додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14 липня 2024 року) про скликання Парафіяльних Зальних Зборів про зміну релігійною громадою підлеглості у канонічних і організаційних питаннях, які відбулися 14.07.2024 року?

При подачі позову позивачем також було заявлено клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на їхні права, інтереси та обов`язки.

Позивачем при подачі позову було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме:

- у Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації копію реєстраційної справи Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" (Код ЄДРПОУ 22544640);

- у Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) копії документів, що були подані до Полтавської обласної державної адміністрації для реєстрації статуту у новій редакції Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" (Код ЄДРПОУ 22544640) за заявою ОСОБА_8 від 08 серпня 2024 року:

1)Статут Релігійної організації "Ставропігійна релігійна громада Свято- Троїцька парафія Української Правосудної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області", викладений у новій редакції;

2)засвідчену належним чином копію протоколу № 1 Парафіяльних загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви від 14 липня, що містить рішення про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях та відповідно, міну офіційного найменування Релігійної громади та внесення змін і доповнень до статуту Релігійної громади шляхом викладення його у новій редакції;

3) список учасників Парафіяльних загальних зборів Релігійної організації Троїцька Українська Православна Церква від 14 липня 2024 року;

4)засвідчена належним чином копія чинної редакції статуту Релігійної організації "Троїцька Українська Православна Церква".

Ухвалою від 10.02.2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, ухвалив справу розглядати у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 11.03.2025 року на 09:00 год.

12.02.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача - адвоката Ковальчука Я. В. надійшло клопотання про його участь в судовому засіданні 11.03.2025 року по справі № 917/226/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №1940).

Ухвалою від 17.02.2025 року суд задовольнив дане клопотання представника позивача.

24.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував. Так, відповідач стверджував, зокрема, що:

- Позивач не є членом релігійної організації, як і треті особи, а тому не має права звернення з позовом до суду.

- у висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою) Експертна група дійшла таких висновків: 1) Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв`язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним. 2) УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв`язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб`єктності; 3) Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.

- 17.09.2024 відповідач в особі керівника Архімандрита о.Феодосія (в миру ОСОБА_9 ) звернувся до Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області з фактом того, що з будівлі і споруд Свято-Троїцької церкви здійснюється вивіз церковної утварі, яке належить релігійній організації, про що мається талон-повідомлення поліції про реєстрацію заяви від 17.09.2024. 18.09.2024 відповідачем на адресу позивача направлена заява, яка отримана останнім 27.09.2024, про передачу невідкладно згідно акту приймання-передачі документів, майна релігійної організації, ключів від храму і церковних споруд та не чинити перешкод. Позивачем відповіді на заяву не надано, документів, майно релігійної організації, ключів від храму та церковних споруд не передано і доступу до культової споруди відповідача членам релігійної організації не надано. 15.11.2024 відповідач в особі керівника Архімандрита о.Феодосія (в миру ОСОБА_9 ) звернувся до Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області з заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ст.356 КК України, наразі зареєстроване кримінальне провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

-законодавство України передбачає право релігійної громади вільно змінити свою підлеглість, а тому зміна цієї підлеглості, сама по собі, не може порушувати права на свободу віросповідання, так як це два окремих незалежних одне від одного права, реалізація одного з яких жодним чином не зачіпає можливість реалізації іншого.

-якщо позивач або треті особи не погоджується з рішенням загальних зборів релігійної громади, оформленим протоколом №1 від 14.07.2024, змінити канонічну підлеглість релігійної громади, то вони наділені правом в силу закону на утворення нової релігійної громади, а не правом на оскарження нової редакції Статуту відповідача, ухваленої за наслідком цього рішення.

04.03.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 2876, арк. справи 74-83, том 6). До відповіді позивач додав як додатки копію Указу по Овчаруку Р.А., витяги з медіаресурсів, оцінку експертизи ДЕСС.

Також позивач у відповіді на відзив (вх. №2876 від 04.03.2025 року) просив поновити строк на подання доказів та долучити до матеріалів справи копію Указу Митрополита Кременчуцького і Лубенського Миколая №4 від 23.01.2023 року клірику Кременчуцької єпархії, архімандриту Феодосію (Овчарук Ростиславу Анатолійовичу).

06.03.2025 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив ( вх. № 3112, арк. справи 148-153, том 6).

Від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів (вх. №3015 від 05.03.2025 року) - відповідей Релігійної Організації "Ставропігійна релігійна громада Свято - Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" на запити адвоката від 03.03.2025 року та від 04.03.2025 року.

В судовому засіданні 11.03.2025 року суд заслухав клопотання учасників справи та оголосив перерву до 31.03.202 року до 09.00 год.

Ухвалою від 31.03.2025 року суд відмовив у задоволенні клопотань позивача про залучення третіх осіб, про витребування доказів та поновлення строку на подачу доказу (Указу № 4 від 23.01.2023 року); відмовив у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подачу доказів (вх. № 3015).

В судовому засіданні 31.03.2025 року суд за клопотанням позивача оголосив протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 30.04.2025 року на 09.00 год. та про продовження строків підготовчого провадження.

29.04.2025 року від позивача надійшли заяви:

- про зміну предмету позову (вх. №5681 від 29.04.2025 року), згідно якої позивач, користуючись правом на зміну предмету позову, передбаченим ч. 3 ст. 46 ГПК України, вважає за доцільне замінити одну позовну вимогу на іншу, а саме: Позовну вимогу «Визнати недійсним протокол Парафіяльних Загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви (ідентифікаційний код юридичної особи 22544640) № 1 від 14 липня 2024 року» замінити на «Визнати недійсними рішення Парафіяльних Загальних зборів Релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква» (ідентифікаційний код юридичної особи 22544640), оформлені Протоколом № 1 від 14 липня 2024 року)». При цьому підстави позову залишаються незмінними: нова редакція статуту Релігійної громади не була прийнята юридичною особою в особі відповідного органу, за відсутності реального волевиявлення членів релігійної громади;

- про залучення до участі у справі № 917/226/25 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Полтавську обласну державну адміністрацію (36014, Україна, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Соборності, будинок, 45; Код ЄДРПОУ 00022591);

- про виклик в судове засідання для допиту у якості свідка позивача ОСОБА_1 .

Також 29.04.2025 року до суду надійшли заяви ОСОБА_3 (вх. № 5658 від 29.04.2025 року), ОСОБА_5 (вх. №5665 від 29.04.2025 року) та ОСОБА_6 (вх. № 5679 від 29.04.2025 року), згідно яких заявники просили:

- Залучити до участі у справі № 917/226/25 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; проживає за адресою АДРЕСА_3 );

- Залучити до участі у справі № 917/226/25 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_6 (РНОКПП відсутній, має право здійснювати будь-які платежі за номером та серією паспорта; паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий органом 5317 20.02.2020 року; проживає за адресою АДРЕСА_4 );

- Залучити до участі у справі № 917/226/25 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ; проживає за адресою АДРЕСА_4 ).

В судовому засіданні 30.04.2025 року суд заслухав думку представників учасників справи щодо заявлених клопотань.

Ухвалою від 30.04.2025 року суд прийняв до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову (вх. №5681 від 29.04.2025 року), ухвалив розглядати позов з урахуванням зміни предмету позову. Суд також відмовив у задоволенні заяв про вступ та залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- Полтавської обласної державної адміністрації (вх. № 5673 від 29.04.2025 року), ОСОБА_3 (вх. № 5658 від 29.04.2025 року), ОСОБА_5 (вх. №5665 від 29.04.2025 року) та ОСОБА_6 (вх. № 5679 від 29.04.2025 року).

За результатами підготовчого засіданні 30.04.2025 року суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 02.06.2025 року на 09.00 та визначив резервну дату судового засідання на 04.06.2025 року на 09.00.

30.05.2025 року від позивача надійшло клопотання (вх. № 7234, арк. справи 41-44, том 7) про зобов`язання відповідача виконати вимоги ухвали Господарського суду Полтавської області від 10.02.2025 у справі № 917/226/25 та зобов`язати Релігійну організацію "Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області" виконати вимоги Ухвали Господарського суду Полтавської області від 10.02.2025 у справі № 917/226/25 та надати вичерпні відповіді на питання, поставлені Позивачем в порядку статті 90 ГПК України.

Протокольною ухвалою в судовому засіданні 02.06.2025 року суд залишив вказане клопотання без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України як таке, що без поважних причин не було заявлене в підготовчому провадженні.

При цьому суд враховував, що завданням розгляду справи по суті відповідно до приписів ст. 194 ГПК України є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів. Частина 6 статті 90 ГПК України встановлює, що за наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач протягом підготовчого провадження з таким клопотанням до суду не звертався, поважних причин пропуску строк у своєму клопотанні не навів. При закритті підготовчого провадження в судовому засіданні суд з`ясовував у представників учасників справи наявність клопотань, нових клопотань не було заявлено.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 ГПК України).

В судовому засіданні 02.06.2025 року суд розпочав слухання справи по суті, оголосив перерву в судовому засіданні до 04.06.2025 року на 09.00 год.

В судовому засіданні 04.06.2025 року представник позивача підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні. Представник відповідача проти позову заперечував.

За результатами розгляду справи суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок і строки набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Предметом позову у даній справі є рішення, оформлене Протоколом Парафіяльних Загальних Зборів Троїцької Української Православної Церкви № 1 від 14.07.2024 року (арк. справи 167-171, том 5). Цим протоколом, зокрема, прийнято зміни щодо канонічної підлеглості релігійної громади, назви, прийняття Статуту релігійної громади у новій редакції.

Перелік доказів, які подані позивачем разом із позовом: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги, квитанція про сплату судового збору, клопотання при витребування доказів, письмове опитування Відповідача, заява свідка ОСОБА_1 , паспорту громадянина України ОСОБА_1 , картки фізичної особи - платника податків Капустіна М.В., Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за запитом від 24.10.2024, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Троїцької Української Православної Церкви (серія А00 № 128559) , Статуту релігійної громади Троїцької Української Православної Церкви у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації за № 334 від 09.12.2005 року, Свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної організації Троїцької Української Православної Церкви № 334 від 09.12.2005 року, Статуту релігійної громади Троїцької Української Православної Церкви у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації за № 115 від 13.04.2009 року, Статуту Управління Кременчуцької єпархії Української Православної Церкви, зареєстрованого Державним комітетом України у справах національностей та релігій Наказ № 9 від 05.02.2008 року, Статуту про управління Української Православної Церкви (з змінами і доповненнями), ухвалений Собором Української Православної Церкви 27 травня 2022 року, Указу Управління Кременчуцької єпархії Української Православної Церкви від 10.12.2012 року № 81, Протоколу засідання загальних зборів Свято-Троїцької релігійної громади (парафії) Кременчуцько-Лубенської єпархії Української Православної Церкви м. Кременчук Полтавської області № 1 від 01 лютого 2015 року, протоколу Загальних зборів релігійної громади - Парафіяльних зборів релігійної громади Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква» № 3 від 01 жовтня 2023 року з додатками, протоколу Загальних зборів релігійної громади - Парафіяльних зборів релігійної громади Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква» № 2 від 02 червня 2024 року з додатками, протоколу Загальних зборів релігійної громади - Парафіяльних зборів релігійної громади Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква» № 3 від 16 червня 2024 року, адвокатського запиту до Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації (вих. № 2024/10/25-3 від 25.10.2024 року), листа Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації № 01-20/1993 від 31.10.2024 року у відповідь на адвокатський запит (вих. № 2024/10/25-3 від 25.10.2024 року) з додатками, адвокатського запиту до Полтавської обласної військової адміністрації (вих. № 2024/10/25-4 від 25.10.2024 року), листа Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації № 01-20/1981 від 30.10.2024 року у відповідь на адвокатський запит, адвокатського запиту до Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації (eux. № 2024/10/31-4 від 31.10.2024), листа Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації №04.11.2024 року № 01-20/2025 (у відповідь на адвокатський запит вих. № 2024/10/31-4 від 31.10.2024), адвокатського запиту до Полтавської обласної військової адміністрації (вих. № 2024/11/01-2 від 01.11.2024), листа Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації №08.11.2024 року № 01-20/2052, адвокатського запиту до Полтавської обласної військової адміністрації (вих. № 2024/11/25-1 від 25.11.2024), листа Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації № 01-20/2170 від 29.11.2024 року з додатками, заяви від 09.09.2024 року щодо державної реєстрації юридичної особи, Протоколу Парафіяльних Загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви № 1 від 14 липня 2024 року з додатком № 1 до Протоколу, Статуту Релігійної організації «Ставропігійна релігійна громада Свято-Троїцька парафія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) міста Кременчук Кременчуцького району Полтавської області», зареєстрований Голові Полтавської обласної військової адміністрації від 05.09.2024 року № 547.

До відзиву відповідачем додано такі докази: копії висновку релігієзнавчої експертизи статуту про управління Української православної церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, витягу з Державного реєстру речових прав про право власності відповідача на будівлю церкви, заяви-повідомлення до Кременчуцького РУП від 17.09.2024, талона повідомлення до Кременчуцького РУП від 17.09.2024, заяви на адресу колишнього керівника ОСОБА_1 з поштовою квитанцією від 18.09.2024, трекінга «Укрпошти» про вручення 27.09.2024 заяви Капустіну М.В., заяви-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до Кременчуцького РУП від 15.11.2024, адвокатського запиту на адресу відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Суд встановив, що юридична особа Релігійна організація "СТАВРОПІГІЙНА РГ СВЯТО-ТРОЇЦЬКА ПАРАФІЯ УПЦ (ПЦУ) МІСТА КРЕМЕНЧУК КРЕМЕНЧУЦЬКОГО РАЙОНУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ" ( код ЄДРПОУ 22544640) була зареєстровано 25.12.1992 (арк. справи 69-73, 79, том 1)

Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації № 334 від 09.12.2005 року зареєстровано Статут релігійної громади Троїцької Української Православної Церкви у новій редакції (арк. справи 75-78).

Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації за № 115 від 13.04.2009 року зареєстровано Статут релігійної громади Троїцької Української Православної Церкви у новій редакції, ухваленій зборами віруючих 30.10.2008 року (арк. справи 80-83, том 1).

14.07.2024 року відбулися загальні збори Парафіяльні Загальні збори Троїцької- Української Православної Церкви, на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1 від 14.07.2024 року (арк. справи, 167-171, том 5) з порядком денним:

1. Про обрання голови і секретаря Парафіяльних загальних зборів.

2.Про встановлення і затвердження списку членів Релігійної громади.

3.Про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Української Православної Церкви - (Православної Церкви України).

4.Про зміну найменування Релігійної громади.

5.Про внесення змін та прийняття Статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції.

6.Про зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь.

7.Про обрання складу Парафіяльної ради Релігійної громади.

8.Про обрання складу Ревізійної комісії Релігійної громади.

9.Про уповноваження на підписання протоколу Парафіяльних загальних зборів, додатків до протоколу та Статуту Релігійної громади в новій редакції.

10.Про проведення реєстрації Статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Загальні збори вирішили обрати головою обрати головою Парафіяльної ради Релігійної громади ОСОБА_9 , помічником голови Парафіяльної ради Релігійної громади - Лазоренка Богдана Руслановича та скарбником Парафіяльної ради Релігійної громади - Шпак Людмилу Федорівну строком на три роки.

Загальні збори вирішили обрати ОСОБА_10 головою Ревізійної комісії Релігійної громади, ОСОБА_11 та Руднєву Любов Михайлівну - членами Ревізійної комісії Релігійної громади строком на три роки.

Згідно протоколу №1 від 14.07.2024 всього до складу Парафіяльних загальних зборів входить 243 особи, на Парафіяльних загальних зборах присутні були 238 осіб, «за» рішення про зміну підлеглості релігійної громади проголосувало 238 осіб членів релігійної громади.

Також оскаржуваним рішенням, оформленим протоколом Загальних зборів Троїцької Української Православної Церкви № 1 від 14 липня 2024 року, обрано новий склад Парафіяльної ради та Ревізійної комісії (питання 7 та 8 порядку денного), затверджено Статут релігійної громади (питання 5 порядку денного).

Список членів Релігійної громади, які взяли участь у загальних зборах (додаток № 1 до Протоколу № 1 від 14.07.2024 року) залучено до матеріалів справи (арк. справи 173-206, том 5).

05.09.2024 розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації за №547 (арк. справи 135, том 5) зареєстрований Статут відповідача в новій редакції (арк. справи 207-218, том 5).

Позивач, який є настоятелем релігійної громади, зазначає, що особи, які брали участь у Загальних зборах 14.07.2024 року, не були членами релігійної громади, раніше не брали участі у Загальних зборах релігійної громади.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

За приписами ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Відповідно до частини другої, четвертої статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон) ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Згідно зі статтею 7 вказаного Закону, релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Частинами третьою - шостою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Водночас, відповідно до частини третьої, четвертої статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Разом з тим закон не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

На момент проведення оспорюваних зборів діяв Статут релігійної громади Троїцької Української Православної Церкви у редакції, ухваленій зборами віруючих 30.10.2008 року (арк. справи 80-83, том 1) та зареєстрований Розпорядженням Голови Полтавської обласної державної адміністрації за № 115 від 13.04.2009 року.

Згідно п.2.2 Статуту в редакції 2008 року членами Парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статут РПЦ та УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті.

Парафіяльні збори вважається чинними за умовами присутності на них не менше двох третіх від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів (п.2.1 Статуту).

Зміни та доповнення до цього Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками Парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут (п.5.1 Статуту).

Позивач стверджував, що:

- Парафіяльними Загальними Зборами Релігійної громади, оформленими протоколом №3 від 01.10.2023 року (арк. справи 123-127, том 1), затвердженим Керуючим Кременчуцькою єпархією Української Православної Церкви, прийнято та затверджено Положення про членство в релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква», прийнято та затверджено форми заяв, а також реєстру дійсних (повноправних) членів та асоційованих (часткових) членів релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква» (арк. справи 128-139, том 1). За твердженням позивача станом на 01.10.2023 до складу релігійної громади входили 198 осіб, список присутніх на зборах 01.10.2023 року (арк. справи 143-151, том 1).

- Парафіяльними Загальними Зборами Релігійної громади, оформленими протоколом № 2 від 02.06.2024 року (арк. справи 152-155, том 1), затвердженим Керуючим Кременчуцькою єпархією Української Православної Церкви, затверджено фіксоване членство в Парафіяльних Загальних Зборах, затверджено журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква», виражено підтримку релігійною організацією «Троїцька Української Православної Церкви» предстоятелю Української Православної Церкви митрополиту Онуфрію та про незмінне перебування у лоні Української Православної Церкви. Відповідно до журналу реєстру фіксованих членів до складу громади входило 366 осіб (арк. справи 86-111, том 5 ).

Позивач у своїй заяві свідка (арк. справи 49-64, том 1) зазначив, що парафіяльними зборами Релігійної громади, оформленими протоколом № 2 від 02.06.2024 року, затвердженим Керуючим Кременчуцькою єпархією Української Православної Церкви, затверджено фіксоване членство в Парафіяльних загальних зборах, затверджено журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації Свято-релігійної громади Троїцької Української Православної Церкви, виражено підтримку релігійною організацією Троїцькою Української Православної Церкви предстоятелю Української Православної Церкви митрополиту Онуфрію та про незмінне перебування у лоні Української Православної Церкви. Таким чином регулярно брали участь у богослужіннях, сповідалися та причащалися, дотримувалися церковних канонів і приписів, творили діла віри та прагнули до релігійно-морального вдосконалення, зберігали живий зв`язок зі своєю парафією, визнавали канонічний послух до позивача як настоятеля 244 особи.

Позивач звертався до суду з клопотанням про виклик його у якості свідка.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Господарського процесуального кодексу свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

З огляду на наведені норми, враховуючи предмет доказування у даній справі та подані докази суд не вбачав підстав для виклику позивача як свідка.

З приводу заяви позивача як свідка суд зазначає, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №921/260/19.

Чинний Господарський процесуальний кодекс України у ст. 13 та ч. 1 ст. 74 закріплює принцип змагальності сторін, згідно якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі таких засобів як письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків. (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору.

Важливим аспектом при дослідженні процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 Господарського процесуального кодексу України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.

Таким чином, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з`ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України), що свідчить про їх неналежність.

Оцінюючи відповідні покази, суд зауважує, що в силу положень ч. 2 ст. 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги (ч. 4 ст. 87 ГПК України).

Суд критично оцінює та не бере до уваги посилання позивача як на докази членства в релігійній громаді подані ним копії рішення, оформленими протоколом №3 від 01.10.2023 року ( якими прийнято та затверджено Положення про членство в релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква», прийнято та затверджено форми заяв, а також реєстр дійсних (повноправних) членів та асоційованих (часткових) членів релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква»), на рішення, оформленими протоколом № 2 від 02.06.2024 року (якими затверджено фіксоване членство в Парафіяльних Загальних Зборах, затверджено журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква»), списки присутніх на зборах 01.10.2023 року та 02.06.2024 року, заяви і пам`ятки, копії яких додані до позову, з наступних підстав.

Відповідач у відзиві вважав вказані вище докази - «неналежними, недопустимими і недостовірними за відсутності джерела їх походження, позивач у справі не передавав жодного документу релігійної організації відповідачу, у тому числі протоколи загальних зборів та інші документи управлінської діяльності, та печатку релігійної організації, і відповідачем не створювались і відсутні оригінали документів, зокрема: - протокол (копія) засідання загальних зборів загальних зборів Свято-Троїцької релігійної громади (парафії) Кременчуцько-Лубенської єпархії УПЦ м. Кременчук Полтавської області №1 від 01.02.2015;- протокол (копія) загальних зборів релігійної громади Парафіяльних зборів релігійної громади УПЦ «Троїцька УПЦ» №3 від 01.10.2023 з додатками; - протокол(копія) загальних зборів релігійної громади Парафіяльних зборів релігійної громади УПЦ «Троїцька УПЦ» №2 від 02.06.2024 з додатками;- протокол(копія) загальних зборів релігійної громади Парафіяльних зборів релігійної громади УПЦ «Троїцька УПЦ» №3 від 16.06.2024;- журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації «Троїцька УПЦ» у м. Кременчуці Полтавської області, у тому числі заяви, пам`ятки, списки, що свідчить про їх штучне позивачем створення і походження для створення перед судом хибного явлення за відсутності законного і офіційного джерела походження цих документів. У позовній заяві всупереч вимогам ст.91 ГПК позивачем не зазначено джерело походження цих документів, які на думку позивача є доказами у справі, а також не зазначено особи, у якої знаходяться письмові оригінали цих документів. Таким чином, вказані документи офіційно не створювались відповідачем і у відповідача, у якого у разі їх створення повинні знаходитися ці документи, такі документи відсутні, при цьому, відповідачем не надавались позивачу на його запит, а тому згідно ст.76-79 ГПК є неналежними, недопустимими і недостовірними доказами у справі, які не можуть бути прийняті, враховані та оцінені судом».

Суд зазначає, за приписами ч.ч.1-2, 4-6 ст. 91 ГПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У позовній заяві позивач вказав, що у нього є копії вказаних доказів (завірених адвокатом), щодо того у кого є оригінали цих документів відомостей позивач не зазначив всупереч положенням ГПК України.

У Постанові КГС ВС від 19.03.2019 у справі № 925/1027/15 Верховний Суд зазначив наступне: оскільки позивач не зазначив про наявність у нього або в іншої особи оригіналів усіх поданих ним до господарського суду копій письмових доказів, не подав до господарського суду витребувані ним оригінали таких письмових доказів, а представник відповідача та суд ставлять під сумнів відповідність поданих позивачем копій письмових доказів їх оригіналам, то в силу частини шостої статті 91 ГПК України судом першої інстанції правомірно не взято до уваги подані копії письмових доказів.

Крім того, суд враховує, що відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Дослідивши зміст статуту відповідача в редакції 2008 року (чинній на момент проведення зборів 14.07.2024 року) судом не встановлено порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Натомість положеннями п.2.2 Статуту встановлено, що членами Парафії є православні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, визнають Статут РПЦ та УПЦ, регулярно відвідують богослужіння і не перебувають під забороною чи церковним судом, що унеможливлює участь у богослужбовому житті.

Парафіяльні збори вважається чинними за умовами присутності на них не менше двох третіх від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймаються простою більшістю голосів (п.2.1 Статуту).

Зміни та доповнення до цього Статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками Парафії виключно зі згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку, що і Статут (п.5.1 Статуту).

Позивачем не подано суду жодних доказів внесення змін до Статуту щодо фіксованого членства в релігійній громаді на підставі рішення, оформленими протоколом №3 від 01.10.2023 року ( якими прийнято та затверджено Положення про членство в релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква», прийнято та затверджено форми заяв, а також реєстр дійсних (повноправних) членів та асоційованих (часткових) членів релігійній громаді Української Православної Церкви «Троїцька Українська Православна Церква») та рішення, оформленими протоколом № 2 від 02.06.2024 року (якими затверджено фіксоване членство в Парафіяльних Загальних Зборах, затверджено журнал реєстру фіксованих членів релігійної організації «Троїцька Українська Православна Церква»).

Стверджуючи, що особи, які взяли участь у Парафіяльних загальних зборах Релігійної громади 14.07.2024 року, не є членами релігійної громади, позивач не наводить відповідних доказів, тоді як відповідно саме позивач мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі № 906/820/22.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд визнає необґрунтованими доводи позивача про те, що на зборах голосували особи, які не є членами Релігійної громади та про відсутність кворуму.

Крім того, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації, зробила такі висновки:

"законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

У вищевказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд України у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пункти 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21 також виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

В силу статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону Про судоустрій і статус суддів).

Щодо посилань позивача на порушення його прав на свободу совісті та віросповідання, а також на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації, то суд враховує наступне.

Частина 3 ст. 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Європейським судом з прав людини у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У вказаному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, витлумачену у світлі п. 1 ст. 6 та ст. 11 Конвенції.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд з прав людини визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту п. 2 ст. 9 Конвенції вбачається, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні у справі «Коккінакіс проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, як визначено у ст. 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин «демократичного суспільства» у значенні, що вживається у п. 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його п. 1 ст. 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі ст. 9 Конвенції згадується лише про «свободу сповідувати релігію чи переконання» (п. 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що 14.07.2024 року на загальних зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про перехід до Православної Церкви України, про внесення змін до статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції. При цьому, будь-якого рішення щодо відвідування храму на вказаних зборах не приймалось. Доказів заборони для вірян відвідувати відповідний храм матеріали справи не містять.

Із положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» слідує, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), а також вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади. Відтак, сама по собі зміна канонічної підлеглості не може порушувати права на свободу віросповідання. При цьому, законом закріплено право особи, у разі незгоди із рішенням релігійної громади про зміну канонічної підлеглості, утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником.

Отже, якщо позивач не погоджується із прийнятими на загальних зборах рішеннями, оформленими протоколом № 1 від 14.07.2024 року, то він не позбавлений права на утворення нової релігійної громади з бажаним канонічним підпорядкуванням.

Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

З огляду на викладене та враховуючи, що загальні збори від 14.07.2024 року, на яких приймались, серед іншого, рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), суд дійшов висновку про недоведеність позивачем як порушення своїх прав, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів, як наслідок, про відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади шляхом визнання цього рішення недійсним.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним Статуту в новій редакції суд зазначає, що за частиною першою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Стаття 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Отже, статут релігійної організації - це установчий документ, на підставі якого діє релігійна організація, він містить норми, обов`язкові для її членів, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №922/2200/19).

При вирішенні спору про визнання недійсними положень установчих документів юридичної особи судом має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

З урахуванням висновків суду про недоведеність позивачем як порушення прав останнього, так і порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів релігійної громади, як наслідок, про чинність такого рішення загальних зборів та відсутність підстав для втручання у справи релігійної громади через визнання цього рішення недійсним, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним та відмовляє у задоволенні цієї позовної вимоги.

Прийнятими на загальних зборах рішеннями, оформленими протоколом № 1 від 14.07.2024 року, позивача не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, а також не було заборонено йому відвідувати храм. Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача на втручання у його право на свободу віросповідання, чим останній, серед іншого, обґрунтовує свої позовні вимоги.

Інші доводи учасників справи почуті і розглянуті судом, але вони не є підставою для задоволення позову, оскільки не спростовують висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення підписано 10.06.2025 року

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України. Порядок та строки оскарження рішення встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Суддя Тимощенко О.М.