Постанова від 09.06.2025 по справі 210/7089/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/332/25 Справа № 210/7089/23 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р.Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 210/7089/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Корчистої О.І.

сторони:

позивач - Криворізька міська рада,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13ст.7,ч.1 ст.369ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року,яке ухвалено суддеюСкотарем Р.Є.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 травня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Криворізька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка, площею 0,2563 га, з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, розташована на АДРЕСА_1 , є сформованою з 07.02.2008, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.11.2022 №НВ-0001266072022.

Також, відомості щодо означеної земельної ділянки внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 08.10.2013 року за реєстраційним номером 176171012110.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до 14.03.2023 року, були співвласниками нежитлових будівель за вищевказаною адресою, розташованих на цій земельній ділянці, а саме: ОСОБА_1 20.02.2020 набула право власності на 73/100 часток нежитлових будівель, до складу яких входить закусочна «А-1», загальною площею 256 кв.м., топкова «Б», площею 8,3 кв.м., склад «В», площею основи 21,5 кв.м., та склад «Г», площею основи 24,3 кв.м.; ОСОБА_2 09.08.2017 - на 27/100 часток від комплексу ремонтно-гаражних приміщень «З-1», загальною площею 113,7 кв.м.

З 14.03.2023 року право власності на означений об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за ТОВ «Ферган-25».

Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.10.2023 №350570082.

Це зобов`язує відповідачів до здійснення оплати за фактичне користування спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.01.2022 року по 13.03.2023 року, пропорційно до їх часток у праві власності на нерухоме майно в силу прямих норм закону.

Посилаючись на порушенням інтересів територіальної громади міста Кривого Рогу, як власника земель міста, що зумовлено несплатою відповідачами коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 59 088,06 грн, що призвело до недоотримання місцевим бюджетом коштів у відповідному розмірі, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, за період з 01.01.2022 до 13.03.2023 року у розмірі 43 134,28 грн та судовий збір у розмірі 1959,32 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, за період з 01.01.2022 до 13.03.2023 року у розмірі 15 953,77 грн та судовий збір у розмірі 724,68 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2022 року до 13.03.2023 року у розмірі 43 134,28 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.01.2022 року до 13.03.2023 року у розмірі 15 953,77 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради судовий збір у розмірі 1959,32 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради судовий збір у розмірі 724,68 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян М.С., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано, що нормами Податкового кодексу України обов?язок щодо сплати податку на земельні ділянки у різний період часу був пов?язаний з різними подіями, зокрема, після 01 січня 2015 року з моменту державної реєстрації права власнсоіт на таку земельгну ділянку. У даному випадку, договір оренди щодо користування спірною земельною ділянком не укладено, право власності на земельну ділянку за відповідачами не зареєстровано, натомість, зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а тому у відповідачів відсутній обов?язок зі сплати земельного податку.

Також, вважає, що спосіб розрахунку безпідставно збережених коштів у формі орендної плати щодо кожного з відповідачів є необґрунтованим. Так, загальна площа нерухомого майна, яким володіє ОСОБА_1 , становить 310,10 кв.м., а ОСОБА_2 113,7 кв.м. Згідно з витягу з Державного земельного кадастру, загальна площа земельної ділянки, з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , становить 0,2563 га, тоді як загальна площа забудови відповідачів становить 423,8 кв.м., що складає 0, 0423 га, або лише 16,5% від загальної площі земельної ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач Криворізька міська рада зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що , згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 350570082 від 16.10.2023 року, з 07.11.2013 року власником 73/100 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: закусочна «А-1» загальною площею 256 кв.м., топкова «Б», площею 8,3 кв.м., склад «В», площею основи 21,5 кв.м. та склад «Г», площею основи 24,3 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, є відповідачка ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 20 лютого 2020 року № 286, право власності припинене 14.03.2023 року (а.с.17-21).

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 350570082 від 16.10.2023 року, з 09 серпня 2017 року власником 27/100 частки об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі, а саме: комплексу ремонтно-гаражних приміщень літ-«3-1», загальною площею 113,7м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2016 року № 2347, право власності припинене 14.03.2023 року (а.с.18-21).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-00011266072022 від 11.11.2022 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, площею 0,2563, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить до земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення 03.15 (а.с.22).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 серпня 2022 року позовні вимоги Криворізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Криворізької міської ради 82 775,80 гривень за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, у період з 20 лютого 2020 року до 31 грудня 2021 року, та судовий збір у розмірі 1 324,61 гривні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Криворізької міської ради 72 263,71 гривні за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, у період з 09 серпня 2017 року до 31 грудня 2021 року, та судовий збір у розмірі 1 156,39 гривень (а.с.25-30).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 серпня 2022 року залишено без змін (а.с.31-37).

Рішенням Криворізької міської ради № 523 від 26.05.2021 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Кривого Рогу, розроблену Державним підприємством «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя» (а.с.38).

Рішенням Криворізької міської ради № 506 від 26.05.2021 року «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу» встановлено ставки сплати за землю, а саме: земельний податок, орендну плату за землю, пільги з земельного податку (а.с.39-44).

Рішенням Криворізької міської ради № 1140 від 26.01.2022 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 26.05.2021 року № 506 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу» внесено зміни, а саме: установлено платників за землю (а.с.45).

Згідно інформаційної довідки Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 27.09.2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2022 році відсутні як орендарі земельної ділянки в Металургійному районі міста, не є платниками за землю (а.с.14).

Згідно інформаційної довідки Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 27.09.2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2023 році відсутні як орендарі земельної ділянки в Металургійному районі міста, не є платниками за землю (а.с.15).

Відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 12.10.2022 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067 становить 3997229,17 грн (а.с.16).

Згідно розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року складає 47966,75 грн (а.с.8).

Згідно розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2023 року по 13.03.2023 року складає 11121,31 грн (а.с.11).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно статті 15 ЦК України кожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційним Судом України у Рішенні від 01 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22Цивільного кодексуУкраїни збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166Цивільного кодексуУкраїни встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152Земельного кодексуУкраїни власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156Земельного кодексуУкраїни власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексівУкраїни відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83Цивільного кодексуУкраїни є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212Цивільного кодексуУкраїни особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83Цивільного кодексуУкраїни застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексуУкраїни для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

За змістом глави 15Земельного кодексуУкраїни право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93Земельного кодексуУкраїни встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120Земельного кодексуУкраїни не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Частиною першою статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами.

Як унормованостатті 79-1Земельного кодексуУкраїни,формування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування Земельноїділянки передбачаєвизначення іплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногозомельного кадастру.Формування земельнихділянок здійснюється:у порядкувідведення земельнихділянок ізземель державноїта комунальноївласності;шляхом поділучи об`єднанняраніше сформованихземельних ділянок,шляхом визначеннямеж земельнихділянок державноїчи комунальноївласності запроектами землеустроющодо впорядкуваннятериторій населенихпунктів,проектами землеустроющодо впорядкуваннятериторії длямістобудівних потреб,проектами землеустроющодо приватизаціїземель державнихі комунальнихсільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Такий правовий висновок також викладений в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

Судом встановлено, що земельна ділянка, площею 0,2563г а, кадастровий номер 1211000000:02:163:0067, є сформованною.

На земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі (закусочна літ.«А-1», топкова літ.«Б», склад літ.«В», склад літ.«Г», комплекс ремонтно-гаражних приміщень літ.«3-1»), співвласниками якого є відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у період з 01.01.2022 до 13.03.2023, здійнювали фактичне користування земельною ділянкою, без достатньої правової підстави, а тому є такими, що за рахунок власника цієї ділянки, зберігали у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, й зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

При цьому, відповідачі по справі є співвласниками нежитлових будівель, розташованих на сформованій земельній ділянці, площею 0,2563 га, з кадастровим номером 1211000000:02:163:0067, що розташована на АДРЕСА_1 , а тому мають обов`язок щодо сплати орендної плати за користування всією земельною ділянкою, у зв?язку з чим колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що загальна площа забудови відповідачів становить 423,8 кв.м., що складає 0, 0423 га, або лише 16,5% від загальної площі земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України, у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки, відповідачі не є власниками або постійними землекористувачами спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для них, як землекористувачів, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України), а тому колегія судідв не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у відповідачів відсутній обов?язок зі сплати земельного податку.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок за спірний період встановивши його відповідність вимогами законодавства, дійшов вірного висновку, що сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2022 до 13.03.2023 відповідно до заявленого позивачем та дослідженого судом розрахунку, становить 59088,06 грн. і ця сума підлягає стягненню з відповідачів, пропорційно до розміру їх частком у спільній частковій власності.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Колегія суддів зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районногосуду м.Кривого РогуДніпропетровської областівід 20травня 2024року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.

Головуючий:

Судді: