Постанова від 03.06.2025 по справі 916/3116/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3116/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

представники учасників справи участі не брали

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 року, суддя І інстанції Смелянець Г.Є., повний текст якого складено 27.02.2025 в м. Одесі

у справі: №916/3116/24

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Баско

про стягнення 55 565,14 грн, розірвання договору оренди та виселення

В С Т А Н О В И В:

В липні 2024 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Баско про:

- стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 52 953,66 грн та пені у розмірі 2 611,48 грн;

- розірвання договору оренди від 29.01.2018 №3/35, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Баско та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради;

- виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Баско з нежитлових підвальних приміщень №502, загальною площею 22 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору оренди №3/35 нежитлового приміщення від 29.01.2018 щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2022 по червень 2024.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/3116/24 відмовлено у задоволенні позову.

Щодо вимоги про розірвання договору, суд зазначив, що спірний договір оренди припинено ще 29.12.2020, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, оскільки наявний в матеріалах справи лист відповідача щодо продовження строку дії договору оренди, який одержаний позивачем 21.08.2020, хоча і поданий у встановлений ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди), проте не відповідає вимогам ч.8 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (оскільки до нього не було подано звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт), а позивачем, в свою чергу, не було прийнято відповідного рішення про продовження договору оренди протягом встановленого законом 60-денного строку.

Щодо позовних вимог про виселення, суд, враховуючи, що відповідачем здійснені залежні від нього заходи щодо повернення орендованого майна після припинення договору оренди (звернення до позивача щодо підписання акту прийому-передачі майна та надіслання позивачу підписаного відповідачем акту прийому-передачі майна), приймаючи до уваги встановлення позивачем в акті обстеження від 05.02.2024 факту невикористання орендованого приміщення, дійшов висновку про не доведення позивачем факту перебування відповідача за адресою орендованого приміщення.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 52 953,66 грн. та пені у розмірі 2 611,48 грн., господарський суд зазначив, що виходячи з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, заявлену до стягнення суму нараховано позивачем за період з січня 2022 по червень 2024. Між тим, як вище встановлено господарським судом спірний договір оренди припинено 29.12.2020, що виключає можливість нарахування позивачем у заявлений період орендної плати, а також нарахування пені за прострочення сплати такої орендної плати.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/3116/24 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що договір оренди, який продовжується в порядку аукціону, може бути продовжений на той самий строк, на який він був укладений, на підставі заяви орендаря, поданої не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. 21.08.2020 № 01-14/2959 Орендарем було надано відповідну заяву, у встановлені нормами чинного законодавства строки щодо продовження договору оренди нежитлового приміщення від 29.01.2018 № 3/35. Оскільки заява орандаря подана з урахуванням положень Закону № 157-IX, то договір оренди нежитлового приміщення від 29.01.2018 № 3/35 продовжив свою дію на тих самих умовах і є дійсним до моменту проведення процедури продовження строку його дії способом Аукціон.

На думку Департаменту, до моменту проведення аукціону правомірним є нарахування саме орендної плати, а не неустойки, оскільки Відповідачем в строки, визначені законодавством, направлено заяву на продовження дії договору оренди.

У відзиві відповідач зазначає, що матеріали даної справи не містять доказів того, що орендодавцем приймалось рішення про продовження дії договору оренди з ТОВ Баско, так само відсутня і довідка балансоутримувача щодо об`єкта оренди, натомість матеріали справи містять два листа Департаменту, які відображають позицію позивача про припинення договору оренди внаслідок закінчення строку його дії.

Вказує, що Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт (ч.7 ст. 18 Закону № 157-IX). Дана норма не рекомендаційна вона визначає чіткий обов`язок Відповідача подати звіт, який ТОВ Баско не було подано. Додатково зазначає, що позивач надав до суду складений ним акт обстеження нежитлових приміщень розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40 від 05.02.2024, з якого вбачається, що приміщення не використовується.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 у справі №916/3116/24 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено дану справу до розгляду на 13.05.2025 об 11:00.

13.05.2025 до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Баско надійшло клопотання про стягнення судових витрат, відповідно до якої відповідач просить відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "БАСКО" за рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 14000 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/3116/24 до 03.06.2025 о 10:30.

20.05.2025 до суду апеляційної інстанції від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшли заперечення щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, в яких позивач просить залишити без задоволення заяву відповідача про стягнення з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради витрат на правову допомогу у розмірі 14 000,00 грн на користь ТОВ Баско. Додатково позивач просить розглянути дане заперечення без участі представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Зокрема, позивач зазначив, що розмір заявлених Відповідачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 14 000,00 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності, необхідності складності) та критерію розумності їхнього розміру, отже їх розмір є необґрунтованим.

03.06.2025 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення до клопотання щодо відшкодування судових витрат, в яких зазначає, що позивач не просив суд зменшити розмір судових витрат та не ставив це питання, а виключно просиві відмовити в задоволенні клопотання, то суд позбавлений можливості самостійно зменшити розмір судових витрат. Додатково просить провести судове засідання за відсутності представника ТОВ Баско.

03.06.2025 від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому останній вказує, що заявлений розмір витрат з надання правничої допомоги у розмірі 14 000 грн. не є співмірним із предметом спору у даній справі, оскільки дана справа є нескладною, а тому підготовка відповідних документів по справі не потребувала великого юридичного навантаження, у зв`язку з чим вважає, що співмірним розмір витрат має складати 5 000 грн.

В судовому засіданні 03.06.2025 представники учасників справи участі не брали, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, судова колегія також враховує клопотання сторін про розгляд даної справи за їх відсутності.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.01.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Баско (Орендар, відповідач) укладений договір оренди №3/35 нежилого приміщення, згідно з яким Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі підвальні приміщення №502, загальною площею 22 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40 (об`єкт оренди).

Відповідно до п.1.3 договору термін дії договору оренди з 29.01.2018 до 29.12.2020.

Згідно з п.2.1 договору за орендоване приміщення Орендар, зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1 800 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.2.4 договору Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно віл результатів його господарської діяльності.

Згідно з п.3.3 договору Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим Договором, у тому числі несплати орендне плати своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п.4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язується у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Згідно з п.п.5.1,5.2 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний.

Відповідно до п.7.6 договору договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди. У разі розірвання договору в судовому порядку або відмови від договору оренди в продовж його дії внаслідок невиконання обов`язків за договором, всі невід`ємні поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від цього майна без нанесення йому збитку, здійснених орендарем при проведенні капітального ремонту та реконструкції за час його оренди за рахунок власних коштів, залишаються у власності орендодавця безкоштовно і компенсації не підлягають.

Згідно з п.7.7 договору після закінчення строку дії договору, Орендар має переважне право на його продовження на тих самих умовах, у разі належного виконання ним умов договору та за відсутності у Орендодавця наміру передачі с оренди на наступний термін на конкурсних засадах.

Відповідно до п.7.8 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і самих умовах, що були передбачені договором.

Згідно з п.7.11 договору дія договору оренди припиняється внаслідок:

-закінчення строку, на який його було укладено;

-продажу об`єкта оренди за участю Орендаря;

-загибелі об`єкта оренди;

-достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду;

-банкрутства або ліквідації Орендаря;

-в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

29.01.2018 на виконання умов договору сторонами складений та підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення до договору оренди №3/35 від 29.01.2018.

21.08.2020 позивач одержав від відповідача лист щодо продовження строку дії договору оренди, в якому відповідач повідомив про бажання продовжити строк дії договору оренди №3/35 нежилого приміщення від 29.01.2018, укладеного між ТОВ Баско та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на зафіксованих у ньому умовах та на той же строк, користуючись переважним правом орендаря відповідно до ст.777 Цивільного кодексу України та керуючись умовами договору оренди.

10.12.2021 позивач одержав від відповідача лист від 09.12.2021, в якому відповідач просив провести звірку взаємних розрахунків по договору та видати на руки відповідачу підписані акти виконаних робіт за 2021.

У повідомленні від 19.01.2022 №01-13/113 позивач повідомив відповідача, що строк дії договору оренди закінчився 29.12.2020. Керуючись п.4.7 договору позивач вимагає протягом 3 днів з дати отримання даного повідомлення здійснити фактичну передачу об`єкта комунальної власності - нежитлові підвальні приміщення №502, загальною площею 22 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40, за актом приймання-передачі.

У листі від 23.05.2022 відповідач просив позивача на час воєнного стану звільнити його від сплати оренди та продовжити договір оренди №3/35 від 29.01.2018.

Позивач у відповідь на лист відповідача від 23.05.2022 листом від 26.05.2022 №01-13/663 повідомив, що оскільки відповідачем не було подано заяву на продовження Договору оренди у термін, встановлений чинним законодавством України, 19.01.2022 на адресу відповідача було скеровано лист №01-13/113 з вимогою здійснити у трьох денний термін фактичну передачу орендованих приміщень за актом приймання-передачі. У зв`язку з невжиттям відповідачем відповідних заходів, керуючись положеннями пунктів 4.7. та 4.8. Договору оренди позивачем нарахована відповідачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати, у зв`язку з чим розгляд питання щодо звільнення від орендної плати не вбачається можливим. Окрім того позивач звернув увагу відповідача на необхідність здійснення фактичної передачі нежилих підвальних приміщень №502, загальною площею 22 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40, за актом приймання-передачі та погашення нарахованої неустойки.

07.06.2022 відповідач надіслав позивачу засобом кур`єрської служби лист від 07.06.2022, в якому повідомлено про необхідність прибути 09.06.2022 в період часу з 9:00 до 17:00 за адресою м. Одеса, вул. Новосельського, 40 (адреса орендованого майна) для приймання приміщення. Також з листом відповідачем надіслано для підписання 2 примірники Акту прийому - передачі нежитлового приміщення до договору оренди № 3/35 від 29.01.2018 від 09.06.2022, які підписані ТОВ Баско. Після підписання даних актів відповідач просив другий примірник направити TOB Баско.

Згідно в відміткою на кур`єрській накладній вказаний лист разом актом прийому-передачі одержано позивачем 08.06.2022.

Окрім того, позивач надав до суду акт обстеження нежитлових приміщень розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40 від 05.02.2024, який складений начальником орендного відділу Департаменту Картавцевою А.М., головним спеціалістом орендного відділу Департаменту Решиловою О.С., головним спеціалістом КУ Муніципальна служба комунальної власності ОМР Потаповою Д.Д.

У вказаному акті обстеження зазначено наступне:

Нежитлове приміщення підвалу №502 площею 22 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40 згідно договору оренди №3/35 від 29.01.2018 знаходиться в орендному користуванні ТОВ Баско. Термін дії договору оренди до 29.12.2020. Профіль використання торговельний об`єкт з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи. При обстеженні встановлено: приміщення в житловому одноповерховому фасадному будинку. На момент обстеження приміщення загального доступу немає. При візуальному огляді встановлено, що приміщення не використовується. Приміщення не застраховане. Фотофіксація додається.

У претензії від 13.03.2024 вих.№01-13/563 позивач просив відповідача у місячний строк сплатити заборгованість з орендної плати в розмірі 43 366,19 грн. та пеню у розмірі 3421,83 грн.

В матеріалах справи також наявні: лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1; наказ відповідача №1/0103 від 01.03.2022 про призупинення дії трудових договорів; наказ відповідача №2/0103 від 01.03.2022 про повне зупинення роботи підприємства; наказ відповідача №1/2005 від 20.05.2022 про відновлення роботи підприємства; акт фіксації №1 від 07.06.2022, який підписаний директором відповідача, адвокатом відповідача та двома свідками, та в якому зафіксовано, що приміщення позивача зачинено, подати до Департаменту акт прийому-передачі нежитлового приміщення до договору оренди №3/35 від 29.01.2018 не виявилось можливим; платіжна інструкція №1668 від 04.01.2022 на суму 2832,95 грн. (призначення платежу орендна плата за грудень 2021).

Позивач вважає, що в даному випадку наявне неналежне виконання відповідачем договору оренди №3/35 нежитлового приміщення від 29.01.2018 щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2022 по червень 2024, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Предметом позову у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 52 953,66 грн за період з січня 2022 по червень 2024, пені у розмірі 2 611,48 грн, розірвання укладеного між сторонами договору оренди від 29.01.2018 №3/35 та виселення відповідача з нежитлових підвальних приміщень №502, загальною площею 22 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, зважаючи на наступне.

Щодо доводів апелянта про те, що станом на даний час Договір оренди нежитлового приміщення від 29.01.2018 № 3/35 є продовженим.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що договір оренди нежитлового приміщення від 29.01.2018 № 3/35 продовжив свою дію на тих самих умовах і є дійсним до моменту проведення процедури продовження строку його дії способом Аукціон, зважаючи на те, що договір оренди, який продовжується в порядку аукціону, може бути продовжений на той самий строк, на який він був укладений, на підставі заяви орендаря, поданої не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, а 21.08.2020 Орендарем було надано відповідну заяву у встановлені нормами чинного законодавства строки щодо продовження договору оренди нежитлового приміщення від 29.01.2018 № 3/35, відповідно, договір є продовженим.

З цього приводу апеляційний суд вказує, що відповідач користується спірним приміщенням на підставі Договору оренди від 29.01.2018 №3/35, на час укладення якого діяли положення Закону України Про оренду державного та комунального майна № 2269-XII від 10.04.1992 (далі Закон №2269-XII).

03.10.2019 прийнято Закон України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ (далі Закон №157-ІХ), у розділі Прикінцеві та перехідні положення якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за винятком окремих зазначених норм). При цьому, Закон №2269-XII втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону №157-ІХ.

Закон №157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні Голос України 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з урахуванням частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі Прикінцеві та перехідні положення).

Відповідно до пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 01.07.2020.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом №2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом №157-ІХ.

З умов спірного договору вбачається, що строк договору оренди встановлений у п.1.3 договору та становить з 29.01.2018 до 29.12.2020.

За таких обставин, враховуючи, що спірний Договір від 29.01.2018 №3/35 діяв після 01.07.2020, суд апеляційної інстанції зазначає, що для його продовження підлягає застосовуванню процедура, передбачена Законом №157-IX і, відповідно, автоматичне продовження договору №37/70 знову, без проведення аукціону, є неможливим.

Таким чином, до спірних орендних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 18, 19 Закону України №157-ІХ.

Так, частиною 1 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Частиною 2 цієї статті визначено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною 1 статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною 2 статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами 11 та 12 частини 2 статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відноситься до підприємств, які передбачені частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" або до відповідних переліків Кабінету Міністрів України чи органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019 в редакції станом на 29.12.2020, (далі - Закону України "Про оренду державного та комунального майна") продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Згідно з абз.2 ч.4 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Закон Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, зокрема: звернутись з заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Орендар має завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування майном шляхом надсилання орендодавцю відповідної заяви.

З іншої сторони, орієнтуючись на наявність чи то відсутність своєчасного повідомлення про такий намір, орендодавець отримує можливість належно спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди, зокрема, продовжити договір оренди за результатами проведення аукціону, що відповідає спрямованості законодавчих змін на забезпечення конкурентних засад передачі в оренду та максимальної ефективності використання комунального майна.

При цьому, покладення на орендодавця обов`язку з проведення аукціону або винесення відповідного рішення щодо продовження (або відмови у продовженні) договору оренди відповідно до статті 18 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

Вказаний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі №914/1728/22.

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься лист відповідача щодо продовження строку дії договору оренди, який одержаний позивачем 21.08.2020 та в якому відповідач повідомив про бажання продовжити строк дії договору оренди №3/35 нежилого приміщення від 29.01.2018.

Судова колегія наголошує, що в порушення ч.5 ст.18 України "Про оренду державного та комунального майна" у 60-денний строк позивачем не було прийнято рішення про продовження спірного договору оренди комунального майна.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Водночас, як було вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами, відповідачем до листа щодо продовження строку дії договору оренди не було додано передбачених ч.8 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" звіту про оцінку майна та рецензії на цей звіт.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Договір оренди від 29.01.2018 №3/35 припинився 29.12.2020 на підставі частини 1 статті 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-IX від 03.10.2019, у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, оскільки лист відповідача щодо продовження строку дії договору оренди, який одержаний позивачем 21.08.2020 не відповідає вимогам ч.8 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (оскільки до нього не було подано звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт), а позивачем в порушення ч.5 ст.18 України "Про оренду державного та комунального майна" не було прийнято рішення про продовження договору оренди протягом встановленого законом 60-денного строку.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо припинення Договору оренду у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, відповідають наведеним вище положенням законодавства та висновкам Верховного Суду.

У свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про припинення спірного Договору оренди у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, щодо позовної вимоги про розірвання Договору оренди судова колегія вказує, що розірвати можна лише договір, який діє, тоді як на час подання позовної заяви строк дії спірного Договору припинився, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що наявне в матеріалах справи листування сторін у 2022р. щодо можливості продовження договору оренди жодним чином не впливає на факт припинення спірного договору ще у 29.12.2020 з огляду на порушення приписів ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо порядку його продовження з боку сторін та правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Щодо стягнення заборгованості за Договором оренди.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно із частиною 3 статті 285 Господарського процесуального кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За змістом наведених норм, договір є підставою виникнення права орендаря користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою орендодавцю орендної плати, погодженої умовами договору.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України.

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Зі змісту надано позивачем розрахунку заборгованості, заявлену до стягнення суму нараховано позивачем за період з січня 2022 по червень 2024.

Між тим, як встановлено судом, спірний договір оренди припинено 29.12.2020, що виключає можливість нарахування позивачем у заявлений період орендної плати, а також нарахування пені за прострочення сплати такої орендної плати.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу з орендної плати за користування майном після 29.12.2020 (дата закінчення строку дії Договору) та відповідної пені за несвоєчасну сплату орендної плати на підставі договору, що припинив свою дію внаслідок закінчення строку, на який цей договір було укладено, є необґрунтованими, що було правильно враховано судом першої інстанції, у зв`язку з чим відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

Щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Баско з нежитлових підвальних приміщень №502, загальною площею 22 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

В п. 4.5. постанови Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/3789/19 наголошено, що: Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - non concedit contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Згідно з частиною першою статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

З матеріалів справи вбачається, шо 23.05.2022 ТОВ Баско звернулось до Департаменту з листом, в якому просило позивача на час воєнного стану звільнити його від сплати оренди та продовжити договір оренди №3/35 від 29.01.2018 (т.1 а.с.52).

У відповідь 26.05.2022 позивач надіслав лист №01-13/663, яким повідомив, що оскільки відповідачем не було подано заяву на продовження Договору оренди у термін, встановлений чинним законодавством України, 19.01.2022 на адресу відповідача було скеровано лист №01- 13/113 з вимогою здійснити у трьох денний термін фактичну передачу орендованих приміщень за актом приймання-передачі. У зв`язку з невжиттям відповідачем відповідних заходів, керуючись положеннями пунктів 4.7. та 4.8. Договору оренди позивачем нарахована відповідачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати, у зв`язку з чим розгляд питання щодо звільнення від орендної плати не вбачається можливим.

Окрім того у вказаному листі позивач звернув увагу відповідача на необхідність здійснення фактичної передачі нежилих підвальних приміщень №502, загальною площею 22 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40, за актом приймання-передачі та погашення нарахованої неустойки.

З матеріалів справи вбачається, що 07.06.2022 року директор прибув до Департаменту аби передати Департаменту приміщення та підписати акт-приймання-передачі приміщення, втім двері департаменту були зачинені, на місці були відсутні працівники Департаменту, про що було складено відповідний Акт (т.1 а.с.56).

07.06.2022 відповідач надіслав позивачу засобом кур`єрської служби лист від 07.06.2022, в якому повідомлено про необхідність прибути 09.06.2022 в період часу з 9:00 до 17:00 за адресою м. Одеса, вул. Новосельського, 40 (адреса орендованого майна) для приймання приміщення (т.1 а.с.57).

Із вказаним листом від 07.06.2022 відповідачем надіслано для підписання 2 примірники Акту прийому - передачі нежитлового приміщення до договору оренди №3/35 від 29.01.2018 від 09.06.2022, які підписані ТОВ Баско. Після підписання даних актів відповідач просив другий примірник направити TOB Баско.

Згідно в відміткою на кур`єрській накладній вказаний лист разом актом прийому-передачі одержано позивачем 08.06.2022 (т.1 а.с.59).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що 09.06.2022 року представники Департаменту не прибули для передачі приміщення.

Крім того, Департамент надав до суду акт обстеження нежитлових приміщень розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Новосельського, 40 від 05.02.2024, згідно якого нежитлове приміщення підвалу №502 площею 22 кв.м., згідно договору оренди №3/35 від 29.01.2018 знаходиться в орендному користуванні ТОВ Баско. Термін дії договору оренди до 29.12.2020. На момент обстеження приміщення загального доступу немає. При візуальному огляді встановлено, що приміщення не використовується. Приміщення не застраховане. (т.1 а.с.19-21).

При цьому позивач просить стягнути заборгованості з орендної плати у тому числі за період з лютого 2024 по червень 2024.

Враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку про безпідставність заявленої позивачем вимоги про виселення відповідача, оскільки з акту обстеження від 05.02.2024, складеного позивачем, вбачається факт невикористання спірного приміщення, також відповідач звертався до позивача щодо підписання акту прийому-передачі майна та надсилав позивачу підписаний акт прийому-передачі майна зі свого боку, тобто з боку відповідача здійснені усі залежні від нього заходи щодо повернення орендованого майна.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що з боку департаменту вбачається недобросовісна поведінка, що проявилася у відсутності належного реагування на здійснені відповідачем заходи щодо повернення об`єкту оренди, фактичному ігноруванні ініціативи останнього щодо повернення приміщення, а також безпідставного нез`явлення представників позивача у визначений час для прийняття майна. В той же час помилка державного органу не може виправлятися за рахунок відповідача.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що апелянтом в апеляційній скарзі всупереч ч. 2 ст. 258 ГПК України не наведено жодних мотивів, у чому саме полягає незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у виселенні відповідача. Відсутні посилання на неповноту чи неправильність встановлення обставин, порушення при дослідженні доказів або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, порушення норм процесуального чи матеріального права судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2025 у справі №916/4559/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у зв`язку із розглядом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому, перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Колегією суддів встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 14 000 грн.

Відповідач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції матеріали справи містять такі докази:

- угоду №2 про надання правової допомоги від грудня 2017, укладену між адвокатом Хоменко Я.І. та Товариством з обмеженою відповідальністю Баско (Клієнт);

- додаткову угоду №7 від 01.10.2022до угоди №2 про надання правової допомоги;

- додаткову угоду №8 від 01.01.2024 до угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017;

- додатки до угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017;

- додаткову угоду №9 від 02.01.2025 до угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017;

- рахунок-фактура №1/120523 від 12.05.2025;

- акти виконаних робіт №2/25 від 12.05.2025;

Так, згідно з п.1.1 угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017 предметом договору є:

- забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта у будь-якому статусі: позивача, відповідача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, боржника, стягувана,, заявника скаржника,

- надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

- представництво інтересів Клієнта у місцевих загальних судах, апеляційних загальних судах, Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, місцевих господарських судах, апеляційних господарських судах, Вищому господарському суді України, місцевих адміністративних судах, апеляційних адміністративних судах, Вищому адміністративному суді України та у Верховному Суді України, третейських судах, включаючи подання позовів, заяв та скарг, перегляд рішень, ухвал, постанов суду, у тому числі за нововиявленими обставинами, з усіма правами і обов`язками, передбаченими діючим законодавством України для позивача, відповідача, третьої особи та інших учасників процесу, оскарження в апеляційному, касаційному порядку та у Верховному суді України судових рішень, ухвал і постанов під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства з будь-яких справ, що виникають у клієнта.

- представництво інтересів Клієнта в інших державних органах, підприємствах, установах організаціях будь-якої форми власності та перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п.1.2 угоди надання правової допомоги здійснюється у наступних формах:

- консультації;

- адвокатські запити;

- захист від протиправних дій посадових осіб органів державної влади шляхом поданя заяв скарг, заперечень, клопотань інших документів з надання правової допомоги;

- надання правової допомоги у цивільних, адміністративних, господарських справах шляхом складання позовних заяв, заяв, клопотань, пояснень, відзивів, відповідей на відзив, заперечень, апеляційних, касаційних скарг, відзивів на апеляційні та касаційні скарги, інших процесуальних документів;

- інші види послуг, які пов`язані з адвокатською діяльністю та виконанням Договору.

Згідно з п.3.6 угоди факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.

Відповідно до п.4.1 угоди договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців.

Додатковою угодою №7 від 01.10.2022до угоди №2 про надання правової допомоги сторони дійшли згоди внести наступні зміни до угоди: у зв`язку з укладенням шлюбу та зміною прізвища адвоката, внесенням відповідних змін у Єдиний реєстр адвокатів у вступній частині Договору та Розділі Адреси та реквізити сторін змінити прізвище адвоката з Хоменко на Срібну та місце знаходження адвоката.

Додатковими угодами №8 від 01.01.2024 та №9 від 02.01.2025 до угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017 сторони дійшли згоди викласти в новій редакції Додаток до Угоди №2 про надання правової допомоги від 01.12.2017.

Додатковою угодою №9 від 02.01.2025, зокрема, встановлена вартість однієї години роботи адвоката у розмірі - 2000 грн, підготовка заперечень на апеляцію від 6000 до 15000 грн., а участь у судових засідання в суді апеляційної інстанції - 4000 грн.

Згідно рахунку фактури №1\120525 від 12.05.2025 ознайомлення з апеляційною скаргою на основне рішення, ознайомлення з апеляційною скаргою на додаткове рішення, дослідження судової практики в аналогічних справах, формування правової позиції та складання відзиву на апеляційні скарги та подача його до суду коштує 10000 грн; авансування участі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції призначене на 13.05.2025 р. - 4000 грн.

Відповідно до акту виконаних робіт №2/25 від 12.05.2025 р. адвокатом виконано роботи в частині 1 пункту - складання відзиву на апеляційні скарги на 10 000 грн.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 13.05.2025 приймала участь представник відповідача адвокат Срібна Я.І.

Проаналізувавши документи, які додані до заяви про розподіл судових витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу фактично виконаної адвокатами робіт (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.

Водночас апеляційний суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності та співмірності таких витрат.

За наслідками здійсненої оцінки розміру витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 ГПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатами робіт, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Суд апеляційної інстанції при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.

Так, з матеріалів справи вбачається, що адвокат Срібна Я.І. в якості представника відповідача брала участь у розгляді даної справи місцевим господарським судом, відтак обізнаність адвоката щодо предмета спору, специфіки спірних правовідносин, судової практики у подібних правовідносинах, сталої правової позиції позивача та ходу розгляду справи презюмується, у зв`язку з чим підготовка та подання відзиву не вимагали великого обсягу аналітичної та технічної роботи.

Із заяв по суті представником відповідача додано до Південно-західного апеляційного господарського суду один документ відзив на апеляційну скаргу.

Правова позиція сторони була сформована у суді першої інстанції та не змінювалась у суді апеляційної інстанції, отже, адвокату не потрібно було двічі досліджувати ті самі обставини справи.

Розгляд справи у суді апеляційної інстанції фактично відбувся за одне судове засідання (друге судове засідання розпочалося вже зі стадії судових дебатів). Представник відповідача адвокат Срібна Я.І. прийняла участь в одному судовому засіданні 13.05.2025.

Правова позиція позивача також залишилась незмінною, у зв`язку з чим, з огляду на наявність вже готових напрацювань, була відсутня потреба у докладанні значних зусиль з витратою великих обсягів часу на повторне викладення вказаної інформації у вищенаведеному документі.

Проаналізувавши опис наданих позивачу адвокатом послуг, а також подані документи, колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в суді апеляційної інстанції на суму 14 000 грн не є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт.

Судова колегія враховує, що 03.06.2025 від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому останній вказує, що заявлений розмір витрат з надання правничої допомоги у розмірі 14 000 грн. не є співмірним із предметом спору у даній справі, оскільки дана справа є нескладною, а тому підготовка відповідних документів по справі не потребувала великого юридичного навантаження, у зв`язку з чим вважає, що співмірним розмір витрат має складати 5000 грн.

Також, судова колегія зазначає, що сам по собі наданий акт виконаних робіт та наведений заявником детальний опис робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та їх співмірності.

У договорі про надання правничої допомоги клієнт та адвокат вправі визначити розмір винагороди адвоката за надання клієнту юридичних послуг на власний розсуд. Проте, ці витрати не повинні бути непомірним тягарем для іншого учасника справи, який не є стороною цього договору.

Колегія суддів зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Врахувавши результати розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а також те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат враховуючи те, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката у сумі 14000 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їх розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспіврозмірним із виконаною роботою з огляду на обсяг виконаної роботи під час апеляційного розгляду справи та незмінність правової позиції відповідача в суді апеляційної інстанції.

З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв`язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, необхідності та пропорційності, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати в сумі 8 000 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Баско про стягнення витрат на правничу допомогу такою, що потребує часткового задоволення з відмовою в іншій частині.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/3116/24- залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі №916/3116/24- залишити без змін.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Баско про ухвалення додаткового рішення у справі №916/3116/24 задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Баско витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 8000 грн.

В решті заяви відмовити.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.06.2025.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська