Рішення від 06.06.2025 по справі 907/348/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2025 р. м. УжгородСправа № 907/348/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

№907/348/25

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород,

до відповідача Приватного підприємства «АВАНТ», с. Ляхівці, Ужгородського р-н, Закарпатської обл.

про стягнення суми 132 406,90 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 132 406,90 грн. з яких, 25 620,67 грн заборгованості з орендної плати, 104 735,10 грн штрафу та 2051,13 грн пені, посилаючись на порушення відповідачем умов оренди землі № 21263/1 від 23.04.2024 р. та положень ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа № 907/348/25, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2025 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У зв`язку з відсутністю станом на момент відкриття провадження у справі у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, вказана ухвала суду від 31.03.2025 р. була надіслана відповідачу 31.03.2025 р. рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, таке повернуто до суду 25.04.2025 р. з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач Приватне підприємство «АВАНТ», с. Ляхівці, Ужгородського р-н, Закарпатської обл., згідно з відзивом на позовну заяву частково заперечує доводи позивача, зазначаючи, що погоджується на необхідність сплати орендної плати по раніше укладеному договору оренди землі, проте не погоджується на кабальні умови зазначених штрафних санкцій у такому договорі.

Зауважує, що на день подання відзиву розмір основного боргу сплачено.

Вказує, що на сьогоднішній день відповідач не вважає правильним користуватися обтяжливими для себе умовами договору оренди землі, на які згоду не надавав і їх учасником не був.

Тому, вважає, що нарахування вказаного штрафу та пені є неадекватною мірою відповідальності, оскільки розмір штрафу та пені в декілька разів перевищує розмір основного 6opry, стягнення вказаних сум не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушеного умов договору, про таку міру відповідальності відповідач навіть не знав в момент придбання майна, таке стягнення не буде відповідати принципам розумності та справедливості.

У поданій відповіді на відзив, представник позивача, з доводами відповідача, щодо надмірності нарахування штрафних санкцій не погоджується та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Разом з тим, представником позивача, 02.05.2025 р. подано заяву про закриття провадження по справі в частині стягнення основної заборгованості.

Ухвалою суду від 06.06.2025 р. відмовлено у задоволенні заяви представника Приватного підприємства «АВАНТ», с. Ляхівці, Ужгородського р-н, Закарпатської обл. про поновлення строку на подання відзиву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2024 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та Приватним підприємством «Закарпатінвестбуд» був укладений договір оренди землі № 1263/1 (далі договір), згідно з яким територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) передала Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» (орендарю) в оренду земельну ділянку площею 0,1747 га за адресою: м. Ужгород, вул. Перемоги (вул. Капушанська), 177 А-Б (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку строком на 10 років.

Згідно з пунктом 3 договору на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: незавершене будівництво 7,25%.

У пункті 19 договору зазначено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення згідно рішення LII сесії Ужгородської міської ради VІІІ скликання від 28.03.2024 №1724.

29.05.2024 право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За узгодженими сторонами істотними умовами даного договору (пункт 30) передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою.

Згідно із пунктом 10 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 52367,55 грн на рік.

Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 4363,96 грн.

Відповідно до пункту 12 договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 40 договору сторони дійшли згоди щодо зобов`язання орендаря, а орендар зобов`язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 12.04.2024 до моменту державної реєстрації права оренди землі.

При цьому розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10,11, 27 та 30 даного договору, в тому числі з самостійним індексуванням орендарем розміру такої плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеної у порядку встановленому чинним законодавством, кумулятивним способом.

05.07.2024 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості щодо набуття юридичною особою - Приватне підприємство «Авант» (код ЄДЕПОУ 31336048) права власності на об`єкти незавершеного будівництва 7,25% та 6% готовності, що розміщені на орендованій відповідачем земельній ділянці (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028).

Як стверджує позивач, з 05.07.2024 всі права та обов`язки за договором перейшли до Приватного підприємства «Авант».

Водночас, позивач зазначає, що з липня 2024 року по дату подання позовної заяви відповідачем систематично в повному обсязі не сплачувались орендні платежі відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість по орендній платі в сумі 25 620,67 грн

Пунктом 14 договору встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, а також справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Зважаючи на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати за договором не виконав, то наведене зумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми 132 406,90 грн. з яких, 25 620,67 грн заборгованості з орендної плати, 104 735,10 грн штрафу та 2051,13 грн пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, частини 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з нормою частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 23.04.2024 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та Приватним підприємством «Закарпатінвестбуд» був укладений договір оренди землі № 1263/1 (далі договір), згідно з яким територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) передала Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» (орендарю) в оренду земельну ділянку площею 0,1747 га за адресою: м. Ужгород, вул. Перемоги (вул. Капушанська), 177 А-Б (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку строком на 10 років.

Водночас, 05.07.2024 всі права та обов`язки за договором перейшли до Приватного підприємства «Авант», про що у вищевказаній інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки за кадастровим номером: 2110100000:22:001:0028) внесено відомості щодо суб`єкта іншого речового права: орендар Приватне підприємство «Авант», орендодавець Ужгородська міська рада.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 Закону «Про оренду землі» визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).

На підставі п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

В силу приписів ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі«, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

За змістом ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України господарське зобов`язання (зобов`язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки орендної плати за період з 05.07.2024, суд встановив підтвердженою заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати за договором у розмірі 25 620,67 грн.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що на момент звернення позивача до суду, у відповідача була наявна заборгованість за користування об`єктом оренди у розмірі 25 620,67 грн.

Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів відповідачем після відкриття провадження здійснено оплату на користь позивача в загальній сумі 25 620,67 грн.

Таким чином, відповідач оплатив суму боргу після відкриття провадження у даній справі. Вказані обставини зумовлюють необхідність закриття провадження у справі в частині розгляду позовних вимог про стягнення боргу в сумі 25 620,67 грн., а не відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки відмова у задоволенні позову може мати місце лише у випадку, якщо заборгованість була погашена боржником до звернення кредитора із відповідним позовом до суду, тобто фактично не існувала на момент такого звернення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність предмету спору та необхідність закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача суми 25 620,67 грн.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення суми 104 735,10 грн штрафу та 2 051,13 грн пені.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як пеня.

Як встановлено судом, згідно з п. 14. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати орендної плати, врахувавши те, що в договорі передбачено право Орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 14 Договору штрафу.

Проаналізувавши поданий позивачем у розрахунок штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 104 735,10 грн, який нараховано позивачем за порушення строків сплати орендної плати за період з жовтня 2024 року по січень 2025, суд, дійшов висновку, що розрахунок штрафу позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично вірним.

Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу, суд, з урахуванням зазначених відповідачем доводів, враховує наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, штраф в сумі 104 735,10 грн позивачем нараховано відповідно до умов п. 14 Договору, виходячи з суми простроченого зобов`язання зі сплати орендної плати за жовтень 2024 року та січень 2025,, розмір якого (простроченого зобов`язання) становить разом 25 620,67 грн.

При цьому, означену суму заборгованості по сплаті орендної плати відповідачем добровільно оплачено.

З урахуванням наведеного, судом встановлено явну не співмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 4 рази перевищує розмір простроченого зобов`язання та стягнення якого в повному обсязі a priori не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов Договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов`язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов`язання та замість стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання Орендарем виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків Орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов`язання боржником.

При вирішенні питання стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу суд зважає також й на ту обставину, що право нарахування такого штрафу в Орендодавця виникло на підставі пункту 14 укладеного між сторонами Договору, який за формою та змістом відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (в редакції на час укладення Договору зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13.12.2006, № 780 від 03.09.2008, № 843 від 23.11.2016, № 890 від 22.11.2017), що відповідно до абз. 4 п. 288.1. ст. 288 ПК України, абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує право Орендаря на реалізацію права на свободу договору в частині визначення його умов на власний розсуд, зокрема, й щодо встановлення обов`язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.

Суд вкотре зауважує, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а відтак, з огляду на сплату відповідачем порушеного основного зобов`язання (орендної плати), відсутність в позивача доведених перед судом збитків (втрат), завданих простроченням виконання такого зобов`язання відповідачем, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, зменшити розмір пені до 50% від суми простроченого відповідачем зобов`язання зі сплати нарахованої позивачем орендної плати за жовтень 2024 року та січень 2025, що за підрахунками суду становить 12 810,33 грн, які й слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.

Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми 2 051,13 грн пені дійшов висновку, що така нарахована вірно та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород, до відповідача Приватного підприємства «АВАНТ», с. Ляхівці, Ужгородського р-н, Закарпатської обл. про стягнення суми 132 406,90 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 14 861,46 грн.

Враховуючи висновки суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог внаслідок сплати зазначеного розміру заборгованості після пред`явлення відповідного позову до суду, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права та можливості на повернення позивачу з Державного бюджету України частини судового збору, сплаченого за подання відповідної позовної вимоги, проте станом на момент постановлення даного рішення відповідне клопотання позивачем не подано, тому підстави для повернення вказаної суми судового збору відсутні.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом на відповідача у справі у розмірі 1 695,26 грн.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 25 620,67 грн. (двадцять п`ять тисяч шістсот двадцять гривень 67 коп.) закрити.

2. Позовні вимоги в іншій частині задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного Підприємства «АВАНТ» (89415, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Ляхівці, Дружби, будинок 1, код ЄДРПОУ 31336048) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3, код ЄДРПОУ - 36541721) суму 14 861,46 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят одну гривню 46 коп.) в т.ч. 12 810,33 грн штрафу та 2051,13 грн пені, а також суму 1 695,26 грн (тисячу шістсот дев`яносто п`ять гривень 26 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.06.2025

Суддя О.Ф. Ремецькі