Постанова від 04.08.2025 по справі 907/348/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2025 р. Справа №907/348/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради №32.01-17/67 від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1817/25)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 (суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі № 907/348/25

за позовом: Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород,

до відповідача: Приватного підприємства «АВАНТ», с. Ляхівці, Закарпатської обл.

про: стягнення суми 132 406,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства «АВАНТ» про стягнення 132 406,90 грн, з яких, 25 620,67 грн заборгованості з орендної плати, 104 735,10 грн штрафу та 2051,13 грн пені.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем порушено умови договору оренди землі в частині сплати орендних платежів у період з липня 2024 року по дату подання позову (березень 2025).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 25 620,67 грн закрито; позовні вимоги в іншій частині задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного Підприємства «АВАНТ» на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради 14 861,46 грн, в т.ч. 12 810,33 грн штрафу та 2051,13 грн пені, а також 1 695,26 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Врахувавши оплату відповідачем позивачу основного боргу після відкриття провадження у даній справі, суд першої інстанції закрив провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 104 735,10 грн, то суд першої інстанції вказав, що розрахунок штрафу позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично правильним, водночас з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафу до 50% та вказав, що такий становить 12 810,33 грн.

Стосовно заявленої до стягнення 2 051,13 грн пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що така нарахована вірно та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 у справі № 907/348/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 104 735,10 грн та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції проаналізувавши поданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 104 735,10 грн, вказав, що такий позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично вірним. Водночас суд попередньої інстанції у справі № 907/348/25 прийняв рішення про зменшення розміру штрафу з 104 735,10 грн. до 12 810,33 грн., тобто на 88%, хоч і вказав, що такий підлягає зменшенню на 50 %.

На думку скаржника, зменшення розміру штрафу на 88% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призвело до порушення балансу інтересів сторін.

Приватне підприємство «АВАНТ» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 у справі № 907/348/25 залишити без змін.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання в сумі 25 620, 67 грн, позивачу завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.

На переконання відповідача, судом першої інстанції враховано всі обставини справи та суд попередньої інстанції дійшов правомірного висновку про зменшення заявленої до стягнення суми штрафу.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 справу № 907/348/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради №32.01-17/67 від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1817/25) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 у справі № 907/348/25; постановлено здійснювати розгляд справи № 907/348/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

23.04.2024 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради та Приватним підприємством «Закарпатінвестбуд» був укладений договір оренди землі № 1263/1 (далі договір), згідно з яким територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавець) передала Приватному підприємству «Закарпатінвестбуд» (орендарю) в оренду земельну ділянку площею 0,1747 га за адресою: м. Ужгород, вул. Перемоги (вул. Капушанська), 177 А-Б (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку строком на 10 років.

Згідно з пунктом 3 договору на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: незавершене будівництво 7,25%.

У пункті 19 договору зазначено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення згідно рішення LII сесії Ужгородської міської ради VІІІ скликання від 28.03.2024 №1724.

29.05.2024 право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За узгодженими сторонами істотними умовами даного договору (пункт 30) передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою.

Згідно із пунктом 10 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 52367,55 грн на рік.

Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 4363,96 грн.

Відповідно до пункту 12 договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 40 договору сторони дійшли згоди щодо зобов`язання орендаря, а орендар зобов`язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від 12.04.2024 до моменту державної реєстрації права оренди землі.

При цьому розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10,11, 27 та 30 даного договору, в тому числі з самостійним індексуванням орендарем розміру такої плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель, визначеної у порядку встановленому чинним законодавством, кумулятивним способом.

05.07.2024 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості щодо набуття юридичною особою - Приватне підприємство «Авант» (код ЄДЕПОУ 31336048) права власності на об`єкти незавершеного будівництва 7,25% та 6% готовності, що розміщені на орендованій відповідачем земельній ділянці (кадастровий номер 2110100000:22:001:0028).

Як стверджує позивач, з 05.07.2024 всі права та обов`язки за договором перейшли до Приватного підприємства «Авант».

Водночас позивач зазначив, що з липня 2024 року по дату подання позовної заяви відповідачем систематично в повному обсязі не сплачувались орендні платежі відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість по орендній платі в сумі 25 620,67 грн

Пунктом 14 договору встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, а також справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Зважаючи на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати за договором не виконав, то наведене зумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми 132 406,90 грн. з яких, 25 620,67 грн заборгованості з орендної плати, 104 735,10 грн штрафу та 2051,13 грн пені.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 14 від 17.04.2025 відповідачем сплачено оренду плату на користь позивача в загальній сумі 25 620,67 грн.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 15 Закону «Про оренду землі» визначено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).

На підставі п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

У відповідності до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафу за несвоєчасну сплату відповідачем позивачу орендних платежів.

Так, суд першої інстанції, зазначивши про правомірність нарахування позивачем штрафу в розмірі 104 735, 10 грн, дійшов висновку про зменшення такого на 50%, що за підрахунками суду першої інстанції становить 12 810, 33 грн.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених нормативних приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов`язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.

Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов`язання.

Верховний Суд зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20).

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України та визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19 зробив висновок, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу на 50 % і вказав, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 12 810,33 грн штрафу, при цьому як слідує з рішення, зазначений відсоток суд обраховував виходячи з суми основного боргу заявленого позивачем до стягнення при поданні позову (25 620,67 грн).

Однак, в Договорі сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої договором, а також справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 14).

Згідно із пунктом 10 договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 52 367,55 грн на рік.

Таким чином, позивач, у відповідності до пункту 14 Договору звернувся до суду з позовом про стягнення 52 367,55 грн штрафу за несплату відповідачем орендної плати за серпень 2024 року та 52 367,55 грн за жовтень 2024 року, що в сумі становить 104 735,10 гривень штрафу, а не 25 620,67 гривень як вказав суд попередньої інстанції.

З огляду на вказане, апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції помилково трактував умови укладеного між сторонами Договору, а саме в частині обрахунку штрафу, який підлягає до стягнення.

Стосовно реалізації місцевим господарським судом своїх дискреційних повноважень щодо зменшення заявленого до стягнення з відповідача на користь позивача штрафу, колегія суддів зазначає про таке.

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

В силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відтак з врахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності суд може зменшити розмір неустойки як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що позивач у даній справі звернувся до суду про стягнення з відповідача суми штрафу, яка в 4 рази більша ніж сума основного боргу, водночас до першої поданої заяви по суті справи відповідач долучив квитанцію про сплату основної заборгованості в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов`язку і не можуть бути засобом збагачення кредитора.

Частина треття статті 551 Цивільного кодексу України імперативно визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім цього, при вирішенні питання стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу суд зважає також й на ту обставину, що право нарахування такого штрафу в Орендодавця виникло на підставі пункту 14 укладеного між сторонами Договору, який за формою та змістом відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (в редакції на час укладення Договору зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13.12.2006, № 780 від 03.09.2008, № 843 від 23.11.2016, № 890 від 22.11.2017), що відповідно до абз. 4 п. 288.1. ст. 288 ПК України, абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує право орендаря на реалізацію права на свободу договору в частині визначення його умов на власний розсуд, зокрема, й щодо встановлення обов`язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.

Колегія суддів зауважує, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а відтак, з огляду на сплату відповідачем порушеного основного зобов`язання (орендної плати), відсутність в позивача доведених перед судом збитків (втрат), завданих простроченням виконання такого зобов`язання відповідачем, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу на 88 %, що становить 12 810, 33 грн.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу та те, що стягнення штрафу в розмірі 12 810,33 грн є справедливою мірою відповідальності за даних обставин справи та відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

В той же час, з огляду на те, що суд першої інстанції не врахував пункт 14 укладеного між сторонами Договору та при визначенні суми штрафу виходив з суми боргу, а не річної орендної плати, апеляційний господарський суд зазначає, що мотивувальна частина рішення суду попередньої інстанції в частині стягнення штрафу підлягає зміні із викладенням в редакції цієї постанови.

Щодо закриття провадження у справі, задоволення позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 2051,13 грн, то такі знаходяться поза межами апеляційного перегляду в розумінні ч.4 ст. 269 ГПК України, колегія суддів під час розгляду справи не встановила порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

На підставі ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради №32.01-17/67 від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1817/25) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 у справі № 907/348/25 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 12 810,33 гривень штрафу змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2025 у справі № 907/348/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддяГ.Г. Якімець