Постанова

від 10.06.2025 по справі 380/12437/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12437/20 пров. № А/857/17223/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П.розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Громадської організації "За рівні права та можливості" на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 380/12437/20 за адміністративним позовом Громадської організації "За рівні права та можливості" до Львівської міської ради про визнання дії та бездіяльності протиправними,

місце ухвалення судового рішення м.Львівсуддя у І інстанціїР.І. Кузандата складання повного тексту рішенняне зазначенаВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 380/12437/20 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом Громадської організації ,,За рівні права та можливості до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали, зобов`язання вчинити дії.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити постанову, якою заяву позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення задовольнити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що рішення суду є обов`язковим до виконання. Однак земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо якої просив позивач, передача в постійне користування Сихівській районній адміністрації, а тому дозвіл не може бути видано позивачу. Поряд з вказаним Львівська міська рада в ухвалі №3335 від 06.05.2023 року встановила, що формування земельної ділянки орієнтовною площею 0,235 га на вул. І.Франка можливе на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, а не на підставі проекту землеустрою щодо її відведення. Як наслідок зміна способу виконання судового рішення у цій справі із «зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою» на «зобов`язання розробити технічну документацію щодо поділу земельної ділянки» не виходить за межі позовних вимог цієї справи та є направленою на виконання судового рішення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції та позивач і відповідач не заявили клопотання про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, у відповідності до п. 1 ч.1 ст.311 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що змінивши спосіб виконання рішення суду на зобов`язання відповідача розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,3053 га (кадастровий номер 4610136800:01:002:0052) з метою формування земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації соціального об`єкта, буде змінено рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.

Водночас, зміна способу і порядку виконання суднового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Громадська організація За рівні права та можливості (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Карманського, 6/3, код ЄДРПОУ 4193163) (далі позивач, ГО За рівні права та можливості звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл.Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) (далі відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 6804 від 07.09.2020 Про відмову ГО За рівні права та можливості у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га на вул. І. Франка (між будинками №157 - №157-б) у постійне користування для будівництва медичного центру діагностики та реабілітації;

- зобов`язати Львівську міську раду надати Громадській організації За рівні права та можливості дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га на вул. І. Франка (між будинками №157 - №157-б) у постійне користування для будівництва медичного центру діагностики та реабілітації.

Рішенням від 22.12.2021 Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував ухвалу Львівської міської ради № 6804 від 07.09.2020 ,,Про відмову ГО ,,За рівні права та можливості у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га на вул. І. Франка (між будинками №157 - №157-б) у постійне користування для будівництва медичного центру діагностики та реабілітації.

Зобов`язав Львівську міську раду повторно розглянути заяву Громадської організації ,,За рівні права та можливості №100 від 14.03.2018 про погодження вибору розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування на АДРЕСА_1 (між будинками №157 - №157-б), орієнтовною площею 0,25 га, для будівництва медичного центру діагностики та реабілітації, з урахуванням висновків суду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2022 апеляційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення, апеляційну скаргу Громадської організації ,,За рівні права та можливості задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 380/12437/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та зобов`язано Львівську міську раду надати Громадській організації ,,За рівні права та можливості дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування на вулиці Івана Франка (між будинками №157 - №157-б), орієнтовною площею 0,25 га, для будівництва медичного центру діагностики та реабілітації.

Вказане судове рішення набрало законної сили 07.06.2022.

Львівським окружним адміністративним судом 01.08.2022 видано виконавчий лист.

Від представника позивача до суду надійшла заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій позивач просить зобов`язати Львівську міську раду розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,3053 га (кадастровий номер 4610136800:01:002:0052) з метою формування земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації соціального об`єкта. Загалом вказана заява обґрунтована незгодою позивача з діями міської ради щодо відмови у наданні йому дозволу на розробку технічної документації з землеустрою, а також тим, що відповідач протягом тривалого часу безпідставно не виконує постанову суду апеляційної інстанції.

Дослідивши подану заяву представника позивача, докази надані в її обґрунтування, матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:

1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;

2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);

3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;

4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.

Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Повертаючись до обставин цієї справи, вбачається, що обов`язковим для виконання рішенням суду, яке набрало законної сили є постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2022. Цим судовим рішенням зобов`язано Львівську міську раду надати Громадській організації ,,За рівні права та можливості дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування на вулиці Івана Франка (між будинками №157 - №157-б), орієнтовною площею 0,25 га, для будівництва медичного центру діагностики та реабілітації.

При цьому варто зауважити, як вже було зазначено, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Варто зауважити, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи по суті аналізувався спосіб захисту порушеного права позивача у контексті спірних правовідносин. При цьому судами першої та апеляційної інстанції не надавалася правова оцінка вимогам позивача з приводу наявності підстав для покладання на відповідача обов`язку з розробки технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,3053 га (кадастровий номер 4610136800:01:002:0052)

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Варто відзначити, що у юридичній науці поняття «вмотивованості» судового рішення посідає самостійне місце поряд із поняттями «законності» та «обґрунтованості» в контексті дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд.

Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони покликалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, існують такі критерії вмотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Натомість змінивши спосіб виконання рішення суду на зобов`язання відповідача розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,3053 га (кадастровий номер 4610136800:01:002:0052) з метою формування земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва Медичного центру діагностики та реабілітації соціального об`єкта, буде змінено рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.

Отож задоволення заяви позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення фактично призведе до зміни змісту і способу захисту порушеного права позивача та невмотивованості судового рішення, позаяк спірним правовідносинам в ході розгляду справи по суті спору не була надана правова оцінка в установленому законом порядку, що є недопустимим процесуальним порушенням при розгляді судом заяви в порядку статті 378 КАС України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації "За рівні права та можливості" залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 380/12437/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос