Постанова

від 10.06.2025 по справі 177/2284/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5925/25 Справа № 177/2284/23 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 177/2284/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Союз-1»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Амельчишин Олег Валерійович, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Березюк М.В.умісті КривомуРозі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 березня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голови обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Союз-1» ОСОБА_2 , третя особа Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», про захист прав споживачів.

Ухвалою Криворізького районногосуду Дніпропетровськоїобласті від02квітня 2024 року залученодоучасті усправі співвідповідачаОбслуговуючий кооператив«Садівниче товариство«Союз-1» (надалі - Обслуговуючий кооператив «СТ «Союз-1», ОК «СТ «Союз-1»).

Прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «СТ «Союз-1», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», про захист прав споживачів.

Уточнена позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є членом Обслуговуючого кооперативу «СТ «Союз-1», на території якого проживає разом з сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 .

Кооператив є колективним споживачем, споживаючи послуги електричної енергії на підставі договору № 0050450214 від 26.10.2022 про тимчасове приєднання до електричних мереж із АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», отримувачем коштів за спожиту електричну енергію є ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги». Оплата за спожиту електричну енергію здійснюється кооперативом на підставі показів лічильника.

09.10.2023 ОСОБА_2 , за власною ініціативою та без рішення загальних зборів чи правління кооперативу, з групою осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншими, без його ОСОБА_1 присутності та без присутності членів його сім`ї, без будь-якого попередження, неправомірно відключив його будинок від електромережі, а також незаконно заволодів майном з`єднувачем кабелів 2 шт, мідним кабелем довжиною 20 м.

На вимоги позивача підключити електроенергію, ОСОБА_2 в категоричній формі відмовився, мотивуючи необхідністю сплати заборгованості за спожиту електроенергію.

Зазначав, що ОСОБА_2 колишній голова ОК «СТ «Союз-1», самовільним рішенням закрив рахунки Товариства, що утруднювало сплату за воду та електроенергію, тому він позивач, сплачував електроенергію на користь ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», зокрема, в період з червня-вересня 2023 року. ОСОБА_2 не попередив про можливе відключення електроенергії від його будинку 09.10.2023, відключив електроенергію в період дії воєнного стану, що суперечило вимогам постанови КМ України № 206 від 05.03.2022. Оскільки дії ОСОБА_2 по відключенню його будинку від електроенергії є неправомірними, призвели до втрати звичного стану його життя, він відчував почуття несправедливості, беззахисності, він та сім`я були позбавлені можливості використати електроприлади, що завдавало матеріальних збитків, його родина була змушена користуватися бензогенератором, нісши додаткові витрати на пальне, постійно відчуваючи шум, крім цього він був змушений витрачати час на захист своїх прав у суді, а тому позивач оцінив свої душевні страждання на суму 50000,00 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: визнати неправомірними дії відповідача ОСОБА_2 по відключенню його будинку від електромережі, зобов`язати співвідповідача ОК «Садівниче товариство» «Союз-1», за рахунок ОСОБА_2 , невідкладно підключити до електромережі належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому два з`єднувачі кабелів та мідний кабель, довжиною 20 м, що були відібрані ним під час відключення від електромережі його будинку, а у разі неможливості відшкодувати їх вартість, а також стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн., та здійснити розподіл судових витрат.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Амельчишин О.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом небуло враховано,що увідповідачів буливідсутні правовіпідстави дляприйняття рішенняпро відключенняпозивача віделектропостачання,оскільки вустановчих документахкооперативу відсутнівідповідні положеннята відповіднітристоронні договорине булиукладені.Також,були відсутніпідстави дляздійснення такоговідключення,враховуючи існуваннязаборони навідключення споживачіввід комунальнихпослуг.Наполягає натому,що установчими документами(статутом)кооперативу неврегульовані передбаченіРозділом ХПРРЕЕ питання,тому вразі відсутностіу Статутівідповідних положеньта завідсутності тристоронньогодоговору,споживач натериторії колективногопобутового споживачарозраховується безпосередньоз постачальникомелектроенергії відповіднодо п.10.2.9.ПРРЕЕ. Зазначає, що відсутній факт відмови позивача, як споживача комунальної послуги, у допуску представників кооперативу до належного йому на праві власності електроустаткування. Матеріали справи не містять інформації про особисте вручення повідомлення про відключенні від електропостачання під підпис ОСОБА_1 , а його обізнаність з існуванням акта про недопуск від 04.01.2023, попередження про припинення постачання електричної енергії від 12.01.2023 та вважав вказані документи підробленими, не утворюють порушення ПРРЕЕ. Висновок суду першої інстанції про те, що ознайомлення позивача з рішенням правління від 11.01.2023, змістом попередження від 12.01.2023 в «Вайбер», та з тим, що за їх адресою буде припинене постачання електричної енергії, начебто не суперечить способу повідомлення про відключення, передбаченого абз. 6 п.п. 2 п. 7.5 розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, суперечить вказаним Правилам в їх редакції на січень 2023 року.

Наголошує на тому, що 09.10.2023 ОСОБА_2 діяв самоправно, не як голова правління, поза межами його повноважень, без відповідного рішення правління, а тому саме він повинен відшкодувати завдану позивачу шкоду, а не кооператив, як помилково вважає суд першої інстанції. Тому, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій по відключенню будинку позивача від електропостачання 09.10.2023, про відшкодування моральної шкоди, заявлені до ОСОБА_2 , як до неналежного відповідача, адже в даному випадку належним відповідачем могло б бути ОК «СТ «Союз-1», оскільки за обставин даної справи ОСОБА_2 діяв не від власного імені, а від імені ОК «СТ «Союз-1», як посадова особа СТ «Союз-1» (голова).

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтеерсах якого діє адвокат Шемет І.О., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, який відповідач ОСОБА_2 поніс у зв`язку із участю у цивільній справі № 177/2284/23 в суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн., що складається із витрат на професійну правничу допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Амельчишина О.В., який підримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Шемета І.О., які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має ділянку АДРЕСА_1 в ОК «СТ «Союз-1» (т. 1 а.с. 55), що підтверджується копією членської книжки від 01.08.2012 (т. 1 а.с. 15). Факт членства ОСОБА_1 в ОК «СТ «Союз-1»» сторонами не заперечувався.

Відповідно до положень розділу 10.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018, ОК «СТ «Союз-1» є колективним побутовим споживачем.

Кооператив має договір з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на постачання електричної енергії, також сторони визнавали, що мешканці ОК «СТ «Союз-1», в тому числі ОСОБА_1 , отримують електричну енергію від мереж колективного споживача, окремих договорів з ДТЕК ОСОБА_1 не має. Облік електричної енергії спожитої колективним споживачем здійснюється за лічильником, а споживачі ОК «СТ «Союз-1», в тому числі ОСОБА_1 , отримуючи електричну енергію від мереж колективного споживача, мають лічильники на території своїх домоволодінь.

Відповідно до листа ДТЕК «Дніпровські електромережі» за вих. № 42683 від 27.12.2022, адресованого ОСОБА_2 як ОК «СТ «Союз-1», з питання щодо перевірки стороннього підключення або втручання в роботу приладу обліку електроенергії у споживача земельної ділянки АДРЕСА_1 , вказано, що ОК «СТ «Союз-1» є колективним побутовим споживачем (КПС), на якого поширюються вимоги глави 10.2 ПРРЕЕ, який хоча й володіє електричними мережами, але не є основним споживачем, укладає договір від імені всіх споживачів КПС з ОСР (оператором системи розподілу) про постачання електричної енергії. КПС має право самостійно контролювати облік, оплату електроенергії споживачами КПС та допущені ними при цьому порушення, а також відключати їх електроустановки від ТЕМ (технологічних електричних мереж), виходячи з відповідних рішень КПС (органів кооперативу) (а.с. 78).

11.01.2023 проведено засідання правління ОК «Садівниче товариство Союз-1», на порядку денному якого перебувало питання про прийняття рішення щодо припинення повністю постачання електричної енергії користувачам ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту протоколу слідує, що станом на дату його проведення, ОСОБА_1 мав заборгованість по членським внескам за 2021-2022 роки, допускав систематичне порушення строків оплати за електроенергію, у зв`язку з чим, станом на 08.01.2023, мав заборгованість за електроенергією за грудень 2022 у розмірі 472,41 грн, та з грудня 2022 - 171,60 грн. 09.12.2022 правління ОК «СТ Союз-1» прийняло рішення щодо придбання та встановлення споживачам електричної енергії Ттовариства індикаторів на лічильники електричної енергії, що фіксують вплив магнітних полів, але 04.01.2023 під час роботи комісії пломбування/перепломбування, звірки/зняття показників лічильників, виявлення незаконних підключень, ОСОБА_10 не допустила на об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі викладеного, як слідує зі змісту протоколу, правління одноголосно прийняло рішення про попередження користувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_10 про припинення електропостачання, після чого припинити електропостачання до об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 72).

Як слідує зі змісту попередження від 12.01.2023, складеного на виконання вказаного рішення правління, воно містило інформацію про припинення постачання електроенергії за адресою позивача. Вказане повідомлення надсилалося позивачу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» (т. 1 а.с. 73-74).

Матеріали справи не містять інформації про особисте вручення вказаного повідомлення під підпис ОСОБА_1 , але, як слідує з заяви ОСОБА_1 до Криворізького РУП від 17.01.2023 (а.с. 75), останній був обізнаний з існуванням акта про недопуск від 04.01.2023, попередженням про припинення постачання електричної енергії від 12.01.2023 та вважав вказані документи підробленими (т. 1 а.с. 75).

Як слідує з акта надання послуг від 26.01.2023, складеного ОК «СТ «Союз-1», в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , виконавець Корнійчук С.В. здійснив роботи по відключенню (відрізанню/припиненню) електропостачання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 76). Факт відключення домоволодіння відповідача від електропостачання 26.01.2023 сторонами не заперечувався.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.01.2023, головою ОК «СТ «Союз-1» був ОСОБА_2 (а.с. 214-216).

Спір виник з приводу визнаня неправомірними дії відповідача ОСОБА_2 по відключенню будинку позивача ОСОБА_1 від електромережі 09.10.2023, зобов`язання співвідповідача ОК «Садівниче товариство» «Союз-1», за рахунок ОСОБА_2 , невідкладно підключити до електромережі належний позивачеві будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язання ОСОБА_2 повернути позивачеві два з`єднувачі кабелів та мідний кабель, довжиною 20 м, що були відібрані ним під час відключення від електромережі його будинку, а у разі неможливості відшкодувати їх вартість, а також стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 09.10.2023 ОСОБА_2 був обраним головою ОК СТ «Союз-1», під час вчинення ним дій по припиненню електропостачання від технічних мереж кооперативу до будинку позивача ОСОБА_1 , він ОСОБА_2 , діяв на виконання своїх повноважень, як голови кооперативу, отже позовні вимоги про визнання неправомірними дій по відключенню будинку позивача від електропостачання 09.10.2023, про відшкодування моральної шкоди, заявлені до ОСОБА_2 , як до неналежного відповідача, адже в даному випадку належним відповідачем могло б бути ОК «СТ «Союз-1», оскільки за обставин даної справи ОСОБА_2 діяв не від власного імені, а від імені ОК «СТ «Союз-1», як посадова особа СТ «Союз-1» (голова).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 повернути два з`єднувачі кабелів та мідний кабель, довжиною 20 м., то вони не підлягають задоволенню через недоведеність.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ОК «СТ «Союз-1» підключити електропостачання до будинку ОСОБА_1 , за рахунок відповідача ОСОБА_2 , то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки, навіть у випадку наявності підстав для задоволення вимоги про підключення, таке підключення мало б здійснюватися за рахунок юридичної особи «СТ «Союз-1», як колективного споживача, що відповідає вимогам ПРРЕЕ, а вже останнє могло б звернутися в порядку регресу до ОСОБА_2 . Натомість, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 після відключення йому електропостачання 26.01.2023, здійсненого на підставі рішення правління ОК «СТ «Союз-1» від 11.01.2023, що ніким не оскаржено та є чинним, самовільно, без дотримання процедури визначеної ПРРЕЕ (п. 7.12) здійснив несанкціоноване підключення до технічних мереж колективного споживача ОК «СТ «Союз-1», що є порушенням ПРРЕЕ. Отже, в даному випадку позивач просить суд поновити право на електропостачання від мереж колективного споживача ОК «СТ «Союз-1», що було набуте ним протизаконно, внаслідок самовільного відновлення електропостачання до будинку після відключення в січні 2023 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17(провадження № 61-2417сво19)].

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування [див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі №910/10784/16(провадження № 12-30гс21)].

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (частини перша та друга статті 11 ЦК України).

Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 ЦК України, статтею 77 Закону України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019-VIII), Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 312 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПРРЕЕ).

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу. Колективним побутовим споживачем (КПС) є юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність.

Аналогічне визначення викладено у пункті 1.1.2 ПРРЕЕ (тут і далі в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 10.2.2 ПРРЕЕ точка розподілу електричної енергії колективному побутовому споживачу встановлюється на межі балансової належності електроустановок цього колективного побутового споживача.

Відповідно до 10.2.3 ПРРЕЕ для забезпечення розподілу електричної енергії до межі балансової належності електроустановок колективного побутового споживача між колективним побутовим споживачем та оператором системи у передбаченому цими Правилами порядку укладається договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який розробляється оператором системи на підставі додатка 3 до цих Правил.

Згідно з пунктом 10.2.4 ПРРЕЕ колективний побутовий споживач на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами колективного побутового споживача для задоволення комунально-побутових потреб споживачів колективного побутового споживача, для технічних цілей та інших потреб колективного побутового споживача. За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується колективний побутовий споживач відповідно до умов договору.

Відповідно до 10.2.5 ПРРЕЕ закупівля електричної енергії та розподіл здійснюються за рахунок коштів споживачів колективного побутового споживача. Умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів колективного побутового споживача, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж колективного побутового споживача регулюються установчими документами та/або укладеними в установленому законодавством порядку договорами між споживачами колективного побутового споживача та колективним побутовим споживачем щодо розподілу та постачання електричної енергії в межах колективного побутового споживача.

Споживач на території колективного побутового споживача оплачує колективному побутовому споживачу вартість послуг з утримання технологічних електричних мереж населеного пункту згідно з умовами тристороннього договору про постачання та розподіл електричної енергії на території колективного побутового споживача. Споживач відповідно до обсягів спожитої ним електричної енергії відшкодовує колективному побутовому споживачу вартість послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за відповідним тарифом оператора системи, до мереж якого приєднаний колективний побутовий споживач, вартість електричної енергії на колективні побутові потреби та вартість електричної енергії, втраченої внаслідок її розподілу до електроустановки споживача, за відповідним тарифом купівлі електричної енергії колективним побутовим споживачем згідно з умовами цього договору. Частка обсягу електричної енергії, яку має відшкодувати споживач на території колективного побутового споживача, визначається пропорційно обсягу спожитої ним електричної енергії (пункт 10.2.10 ПРРЕЕ).

Згідно з пунктом 10.2.11 ПРРЕЕ електроустановки споживачів колективного побутового споживача та споживачів на території колективного побутового споживача, які не дотримуються умов договорів, укладених згідно з вимогами цих Правил з постачальником електричної енергії або колективним побутовим споживачем, підлягають відключенню від електричних мереж колективного побутового споживача. На вимогу постачальника електричної енергії колективний побутовий споживач зобов`язаний відключити електроустановки споживача на території колективного побутового споживача у порядку, встановленому цими Правилами. Колективний побутовий споживач у випадку відключення споживача на території колективного побутового споживача за заявою постачальника електричної енергії виконує дії, передбачені цими Правилами для оператора системи

Тобто, відповідно до наведених норм закону та ПРРЕЕ, ОК «СТ«Союз-1» є колективним побутовим споживачем та фактично виконує функції електропостачальника щодо членів садівничого товариства, які мають у власності або користуванні будинки на відповідній території, має права та обов`язки оператора системи розподілу щодо кінцевих споживачів електричної енергії.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року в справі №361/5632/21(провадження № 61-6552св22).

Відповідно до статті другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

При цьому, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

У постанові Верховний Суд від у справі №705/3876/18, зазначив, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним, недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Відповідно до постанови Верховного суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що 09.10.2023, тобто під час відключення ділянки АДРЕСА_1 в ОК «СТ «Союз-1» від електропостачання, відповідач ОСОБА_2 був головою ОК СТ «Союз-1», що слідує з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.10.2023 (т. 1 а.с. 217-219), тобто, відключення здійснено уповноваженим електропостачальником (ОК «СТ «Союз-1»), а тому позовні вимоги про визнання неправомірними дій по відключення будинку позивача від електропостачання 09.10.2023 та про відшкодування моральної шкоди, заявлені до ОСОБА_2 , як до неналежного відповідача.

При цьому, правомірність такого підключення судом, в межах розгляду даної справи, перевірятися не може, оскільки відповідних вимог саме до ОК «СТ «Союз-1» не заявлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 у данному випадку діяв від власного імені, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгшляду.

Посилання ж на ту обставину, що рішення загальних зборів кооперативу від 16.07.2022, яким ОСОБА_2 обрано головою ОК «СТ «Союз-1», скасовано рішенням суду, що набрало законної сили 04.12.2023 (а.с. 111-116), суд першої інстанції вірно відхилив, оскільки, станом на дату здійснення відключення від електропостачання, вказане рішення суду не було ухвалено та не набрало законної сили, а відповідно ОСОБА_2 діяв саме, як Голова ОК «СТ «Союз-1», будучи обраним загальними зборами членів кооперативу, а не як фізична особа.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вищенаведених позовних вимог і доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.

Відключення ділянки АДРЕСА_1 в ОК «СТ «Союз-1» від електропостачання 26.01.2023 відбулося на підставі рішення правління від 11.01.2023, правомірність чи неправомірність якого не є предметом даного спору, на чому неодноразово наголошувала у суді першої інстанції сторона позивача, а тому, виходячи з положень ст. ст. 12, 13 ЦПК України, принципу диспозитивності, суд першої інстанції вірно зазначив, що він позбавлений права оцінювати правомірність рішення органу правління від 11.02.2023 та подальшу процедуру відключення будинку споживача від електропостачання 26.01.2023.

Вірним є й висновок суду про те, що позовні вимоги про зобов`язання ОК «СТ «Союз-1» підключити електропостачання до будинку ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню по суті, адже завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Натомість, судом встановлено, що відключення ділянки АДРЕСА_1 в ОК «СТ «Союз-1» від електропостачання 26.01.2023 відбулося на підставі рішення правління від 11.01.2023, яке є чиним та правомірність якого не оскаржується, та навіть у випадку наявності підстав для задоволення вимоги про підключення, таке підключення мало б здійснюватися за рахунок юридичної особи «СТ «Союз-1», як колективного споживача, що відповідає вимогам ПРРЕЕ, а вже останнє могло б звернутися в порядку регресу до ОСОБА_2 .

Погоджується колегія суддів й з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 повернути два з`єднувачі кабелів та мідний кабель довжиною 20 м.

Так, відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Натомість, суду не надано належних та допустимих доказів заволодіння ОСОБА_2 двома з`єднувачами кабелів та мідним кабелем, довжиною 20 м.

Зокрема, свідки, які були очевидцями дій ОСОБА_2 по припиненню електропостачання до будинку позивача 09.10.2023, не вказували про заволодіння ним вказаними предметами, а свідок ОСОБА_12 вказав, що жодних кабелів ОСОБА_2 не брав, свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , вказали, що після відключення проводи залишилася висіти.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судом надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам учасників справи щодо предмету спору.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Згідно п. в ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збірдоказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

За таких обставин, судові витрати, понесені відповідачем ОСОБА_2 на професійнуправничу допомогуу судіапеляційної інстаніїпідлягають відшкодуваннюпозивачем ОСОБА_1 , тоді як витрати останнього на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, щопри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції,висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідачем ОСОБА_2 надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 05 травня 2025 року, Детальний опис робіт від 09 червня 2025 року та Акт приймання-передачі робіт від 09 червня 2025 року, згідно яких адвокатом надано юридичну консультацію (час виконання - 1 год, вартість 1000, 00 грн.), підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу (час виконання - 3 год, вартість 6000, 00 грн.), участь у судовому засіданні (час виконання - 1 год, вартість 3000, 00 грн.), а всього 10000,00 грн.

Згідно квитанції №05/05-2025 від 05 травня 2025 року сума у розмірі 10000,00 грн. спалчена у повному обсязі.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат.

Щодо клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу до адвоката Амельчишина О.В. у вигляді штрафу, у зв?язку з невиконанням ним вимог п. 2 ч. 4 ст. 356 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 44 ЦПК України у випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Цивільного процесуального кодексу України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Разом з тим, обставин зловживання процесуальними правами представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Амельчишиним О.В. не встановлено, а вимоги п. 2 ч. 4 ст. 356 ЦПК України щодо надсилання іншим учасникам справи копії апеляційної скарги ним виконано у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Амельчишин Олег Валерійович, - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанії, у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2025 року.

Головуючий:

Судді: