Рішення від 29.05.2025 по справі 910/12139/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2025Справа № 910/12139/24

За позовом Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (м. Миколаїв)

до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (м. Москва)

про стягнення 2 480 057 527,13 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Бойко Т.М.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі генеральної прокуратури російської федерації, в якому просить суд стягнути з відповідача 2 014 180 386,34 грн, що еквівалентно 58 220 448,51 доларів США недоотриманих доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України нерухоме майно позивача, розташоване за адресою: 57300, Миколаївська обл., Баштанський р-н, місто Снігурівка, вул. Позаміська, буд. 7, було зруйноване та на даний час перебуває у непридатному стані, що унеможливлює здійснення позивачем його статутної діяльності - розведення свійської птиці та відповідно завдає шкоди позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 позовну заяву Приватного науково-виробничої компанії "Інтербізнес" до держави російська федерація в особі генеральної прокуратури російської федерації про стягнення недоотриманих доходів у розмірі 2 014 180 386,34 грн, що еквівалентно 58 220 448,51 доларів США, та додані до неї документами передано за підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/12139/24 скасовано, матеріали справи № 910/12139/24 передано на розгляд Господарському суду міста Києва.

За результатом здійсненого повторного автоматизованого розподілу матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.01.2025.

20.01.2025 до суду надійшло клопотання позивача про збільшення позовних вимог до 2 480 057 527,13 грн.

Протокольною ухвалою від 23.01.2025 прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог до 2 480 057 527,13 грн до розгляду, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 27.02.2025.

26.02.2025 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: перекладу на російську мову: ухвали про відкриття провадження у справі №910/12139/24, позовної заяви про стягнення недоотриманих доходів (упущеної вигоди) від 02.10.2024, а також заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.01.2025; доказів направлення перекладених на російську мову: ухвали про відкриття провадження у справі № 910/12139/24, позовної заяви про стягнення недоотриманих доходів (упущеної вигоди) від 02.10.2024, а також заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.01.2025 до посольства російської федерації в Румунії (011346, Румунія, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д.Кисельова, буд. 6).

27.02.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22.04.2025.

16.04.2025 та 17.04.2025 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: доказ отримання (трекінг поштового відправлення) посольством російської федерації в Румунії (011346, Румунія, м. Бухарест, сектор 1, шосе П.Д.Кисельова, буд. 6) направлених перекладених на російську мову: ухвали про відкриття провадження у справі № 910/12139/24, позовної заяви про стягнення недоотриманих доходів (упущеної вигоди) від 02.10.2024, а також заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17.01.2025.

22.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.05.2025.

16.05.2025 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 22.05.2025 оголошувалась перерва до 29.05.2025.

У судовому засіданні 29.05.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, свого представника в судове засідання не направив; та його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

29.05.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.

29.05.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватна науково-виробнича компанія "Інтербізнес" (ПНВК "Інтербізнес") є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є розведення свійської птиці. За адресою: Миколаївська обл., Баштанський р-н, місто Снігурівка, вул. Позаміська, буд. 7, знаходиться відокремлений підрозділ ПНВК "Інтербізнес" - філія "Снігурівська птахофабрика" (далі також - філія).

У власності позивача знаходиться об`єкт нерухомого майна - комплекс "Птахофабрика" загальною площею 57 439,92 кв.м, який розміщений за адресою: Миколаївська обл., Баштанський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, буд. 7, а також об`єкт нерухомого майна - будівля санпропускника, загальною площею 576,8 кв.м, розміщений за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, місто Снігурівка, вул. Позаміська, будинок 7/1 (далі також - нерухоме майно).

Означене нерухоме майно наразі знаходиться в непридатному для подальшого використання стані, є зруйнованим, що унеможливлює здійснення позивачем його статутної діяльності, а саме: розведення свійської птиці. Причиною зупинення статутної діяльності є руйнація нерухомого майна внаслідок агресії російської федерації проти України.

Відповідно до довідки вих.№13 від 12.02.2024 про пошкодження майна, що знаходилось на Філії "Снігурівська птахофабрика" ПНВК "Інтербізнес", основні виробничі потужності Філії (пташники (промислове стадо) та інші виробничі будівлі загальною кількістю посадкових місць 986 698 для курей-несучок) є знищеними.

Крім означених потужностей на Філії також були розміщені інші обслуговуючі приміщення та об`єкти, а саме: будівля КІП, К-1 площею 66,00 м2, будівля ТП, 4 площею 10,00 м2, вагова, М2 площею 11,20 м2, дизельна, Т-1, Т-2 площею 120,96 м2, сауна, Д-1 площею 215,00 м2, електроцех, В-1 площею 676,00 м2 їдальня, П-1 площею 144,00 м2. інкубатор, 1-8 площею 1608,00 м2, каналізаційна, И-1 площею 43,80 м2 кормоцех, М-1 площею 480,00 м2 котельня, Ж-1 площею 760,00 м2, майстерня, Р-1 площею 384,00 м2. ангар, Г-1 площею 955,00 м2 будівля санпропускника, А-1 площею 576,80 м2, склад, 0-1 площею 238,00 м2,вбивний цех, П-1 площею 1428,00 м2 утиль цех, У-1 площею 117,00 м2 яйцебаза, 3-1 площею 612,00 м2.

Збройні сили російської федерації здійснили повномасштабне вторгнення на територію України та з 19 березня 2022 року перебували на території міста Снігурівка Баштанського району Миколаївської області. Зазначений факт зафіксований у наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 "Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації оточенні (блокуванні) станом на 30 квітня 2022 року". Крім того, в наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 Снігурівська міська територіальна громада Миколаївської області включена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та визначено період, під час якого відбувались бойові дії - з 19.03.2022 по 11.11.2022.

Внаслідок масованих артилерійських обстрілів (ракетних ударів) по території філії інженерно-комунікаційні споруди та будівлі зруйновані чи пошкоджені та потребують проведення монтажно-демонтажних робіт. Крім того, через обстріли, мародерство крадіжки обладнання і техніка, що знаходились на філії перебувають в непридатному для подальшого використання стані або відсутні. У зв`язку з чим виробництво яйця є неможливим.

Для відновлення функціонування вказаних виробничих потужностей на філії необхідна заміна всього обладнання, відновлення пошкоджених споруд або будівництво нових.

Внаслідок вказаних дій з боку російської федерації об`єкт нерухомого майна - комплекс "Птахофабрика" загальною площею 57439,92 кв.м, розташований за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, місто Снігурівка, вул. Позаміська, будинок повністю виведений з ладу, що підтверджується Витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації.

Також позивач звернувся до Національної поліції України із заявою про вчинення кримінального правопорушення. СВ УСБУ в Миколаївській області 02.06.2022 за вказаною заявою відкрито кримінальне провадження № 22022150000000707 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Досудове розслідування вказаного кримінального провадження доручено здійснювати слідчому управлінню СБУ у Миколаївській області.

Відповідно до розпорядження Миколаївської обласної ради №138-р від 26.06.2023 "Про внесення доповнень до переліку суб`єктів господарювання - сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили" Філія "Снігурівська птахофабрика" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" увійшла до переліку суб`єктів господарювання - сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, затвердженого рішенням обласної ради від 09 березня 2023 року №10.

Факт збройної агресії російської федерації проти України є причиною виникнення ситуації, за якої позивач втратив свої майно і виробничі потужності та позбавлений можливості належно використовувати власне майно, а також позбавлений можливості вирощувати свійську птицю з метою виробництва яйця курячого харчового столового, як наслідок останній позбавлений можливості отримувати дохід, що спричинило для ПНВК "Інтербізнес" істотні збитки.

Через вищенаведені обставини з 01.01.2024 по 31.07.2024 позивач не зміг здійснити заплановане виробництво яйця в розмірі 154 590 816 шт. на суму 465 877 140,79 грн, що в еквіваленті іноземної валюти (на дату початку вторгнення) становить 8 872 024.92 дол. США.

З метою підтвердження розміру завданих йому збитків, позивач звернувся до Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз для підтвердження реальних збитків останнього, що спричинені військовою агресією російської федерації за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024. Окремо слід зазначити, що в позові заявлено період - з 01.03.2022 по 31.12.2023.

На вирішення вищенаведеної експертизи ПНВК "Інтербізнес" поставлене наступне питання: "Чи підтверджується щомісячний розрахунок недоотриманих доходів ПНВК "Інтербізнес" внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024, з урахуванням висновків судової товарознавчої експертизи по вартості яйця в зазначений період?"

28.11.2024 судовим експертом Тетяною Бачило складено Висновок експерта № 24-5383 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження №22022150000000707 та подальшого звернення до суду.

За результатами проведеного дослідження наданих документів помісячний розрахунок недоотриманих доходів ПНВК "Інтербізнес" по філії "Снігурівська птахофабрика" внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01.01.2024 по 31.07.2024, з урахуванням висновків судової товарознавчої експертизи по вартості яйця в зазначений період, підтверджується в загальній сумі 465 877 140,79 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 11 849 168,34 дол. США, з урахуванням офіційного валютного курсу, встановленого та оприлюдненого НБУ за досліджений період.

Крім того, у Висновку експерта №137-0121 від 29.08.2024 Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Марини Карнаух за результатами проведення судової товарознавчої експертизи по заявці ПНВК "Інтербізнес" від 09.08.2024 вказано, що в результаті проведення товарознавчого дослідження визначено середню ринкову вартість одного курячого яйця з урахуванням ПДВ помісячно (за січень 2024 року - липень 2024 року). Розрахунок прогнозованої кількості виробництва яйця здійснено з урахуванням рекомендацій розробника кросу "Novogen".

Таким чином, підтверджений експертними висновками розмір недоотриманих доходів ПНВК "Інтербізнес" по філії "Снігурівська птахофабрика" внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) становить:

- 2 014 180 386,34 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 58 220 448,51 дол. США за період з 01.03.2022 по 31.12.2023 (Експертний висновок від 16.08.2024 №24-3376);

- 465 877 140,79 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 11 849 168,34 дол. США за період з 01.01.2024 по 31.07.2024 (Експертний висновок від 28.11.2024 №24-5383).

Отже, загальний розмір недоотриманих доходів ПНВК "Інтербізнес" по філії "Снігурівська птахофабрика" внаслідок зменшення обсягу реалізації курячого яйця та неможливості використовувати потужності для утримання біологічного активу (курей-несучок) за період з 01.03.2022 по 31.07.2024 становить 2 480 057 527,13 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 70 069 616,85 дол. США.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини даної справи, суд відзначає наступне.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.

Порядок судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів визначається законом.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди.

Судом встановлено, що в даному випадку наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, а саме:

- неправомірні дії Російської Федерації, які полягають у воєнному вторгненні на суверенну території України, масованих артилерійських обстрілах та знищенні майна;

- завдання позивачу збитків у розмірі 2 480 057 527,13 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 70 069 616,85 дол. США, у вигляді упущеної вигоди (недоотриманих доходів);

- безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями Російської Федерації та збитками;

- вина Російської Федерації у заподіянні збитків позивачу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як встановлено статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, суд встановив, що доводи позивача про наявність підстав для відшкодування йому заданих Російською Федерацією збитків у розмірі 2 480 057 527,13 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 70 069 616,85 дол. США, є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, тож підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому судом враховано наступне.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.

Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій, однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

У той же час загальновідомим є той факт, що починаючи з 2014 року РФ чинить збройну агресію проти України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до пунктів "а", "b", "c", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року.

У світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України. Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, зокрема, і території Автономної Республіки Крим.

Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Суд врахував, що у справі, яка розглядається, позивачем пред`явлено вимоги до РФ про відшкодування шкоди, завданої безпосередньо створеними нею на тимчасово окупованій території АР Крим органами, тож у цій категорії спорів) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

При цьому судом враховано наступні обставини:

- предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, яка діє на території та за законодавством України, внаслідок експропріації належного їй на праві власності майна;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- шкода завдана незаконно створеними РФ на тимчасово окупованій території України органами влади, в порушення принципів та цілей, закріплених в Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою та окупація території іншої країни не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом "генерального делікту).

Судом також враховано, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто, в разі застосування "деліктного винятку" будь-який спір, що виник на її території в особи - резидента України, в тому числі юридичної особи, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Крім того суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Таким чином, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, а починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.

З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним та таким, що не відповідає воєнним реаліям, у яких Україна існує внаслідок збройної агресії РФ.

РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії позивачу. Країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.10. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з РФ збитків 2 480 057 527,13 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 70 069 616,85 дол. США, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 480 057,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 58 65,46 дол. США на підставі: Договору № 2/22 про надання правової допомоги від 04.01.2022, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Перший правничий колегіум "АСТРЕЯ" та ПНВК "Інтербізнес", Додаткової угоди №26-1 до цього Договору, Детального розрахунку розміру витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, Акту приймання-передачі наданих послуг від 16.05.2025 на суму 2 480 057,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 58 65,46 дол. США.

Надання позивачу правничої допомоги за Договором №2/22 про надання правової допомоги від 04.01.2022 підтверджується матеріалами справи.

Положеннями ст. 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 1-4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, судом встановлено, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, документально підтвердженим належними доказами, співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, предметом позову та значенням справи для сторін, тож такі витрати в сумі 2 480 057,00 грн, що в еквіваленті іноземної валюти складає 58 65,46 дол. США, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (Російська Федерація, ГСП-3, 125993, м. Москва, вул. Большая Дмитровка, д. 15а, строєн. 1) на користь Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" (57440, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Калинівка, Березанська ТГ, вул. Центральна, буд. 1; ідентифікаційний код 01200244) 2 480 057 527 (два мільярди чотириста вісімдесят мільйонів п`ятдесят сім тисяч п`ятсот двадцять сім) грн 13 коп., що в еквіваленті іноземної валюти складає 70 069 616 (сімдесят мільйонів шістдесят дев`ять тисяч шістсот шістнадцять) дол. США 85 центів, та 2 480 057 (два мільйони чотириста вісімдесят тисяч п`ятдесят сім) грн 00 коп., що в еквіваленті іноземної валюти складає 58 654 (п`ятдесят вісім тисяч шістсот п`ятдесят чотири) дол. США 46 центів судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (Російська Федерація, ГСП-3, 125993, м. Москва, вул. Большая Дмитровка, д. 15а, строєн. 1) в дохід державного бюджету України 1 059 800 (один мільйон п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 11.06.2025.

Суддя Т.М. Ващенко