Постанова від 03.06.2025 по справі 903/511/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/511/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Овдієнко В. Ю.,

відповідачів - Дячук В. М., Ульчак Б. І.,

третьої особи - Гулий Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства енергетики України та Державного підприємства "Волиньвугілля"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 (судді: Василишин А. Р. - головуючий, Мельник О. В., Бучинська Г. Б.) та рішення Господарського суду Волинської області від 24.10.2024 (суддя Слободян О. Г.) у справі

за позовом Державного підприємства "Волиньвугілля"

до відповідачів: 1) Головного управління ДПС у Волинській області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіавто", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська універсальна біржа"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Міністерство енергетики України, 2) Фонд державного майна України

про визнання протиправним проведення аукціону, визнання недійсним та скасування результатів проведення аукціону, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2024 року Державне підприємство "Волиньвугілля" (далі - ДП "Волиньвугілля") звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіавто" (далі - ТОВ "Сітіавто") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська універсальна біржа" (далі - ТОВ "Українська універсальна біржа") про:

- визнання протиправним проведення цільового аукціону від 07.05.2024 № 20240411-ДПА з продажу майна позивача;

- визнання недійсними та скасування результатів проведення аукціону з продажу майна, що оформлені протоколом про проведення цільового аукціону від 07.05.2024 № 20240411-ДПА;

- визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.05.2024 було проведено цільовий аукціон з продажу майна, яке перебувало у податковій заставі ГУ ДПС у Волинській області та належить позивачу, яке описане у податкову заставу згідно з актом опису майна від 23.01.2020 № 10 та з актом опису майна від 01.08.2023 № 34, за результатами якого оформлено протокол та у подальшому укладено договір купівлі-продажу між ГУ ДПС у Волинській області в особі повіреного ТОВ "Волинський регіональний центр" та ТОВ "Сітіавто".

Проте позивач вважає, що цільовий аукціон було проведено з істотним порушенням Податкового кодексу України, Порядку зміни початкової ціни продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, в рахунок погашення його податкового боргу та оприлюднення інформації про час та умови проведення відповідних торгів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1244, з порушенням Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого Hаказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518, а також з порушенням спеціальних норм законодавства, що порушує права позивача на користування майном та суперечить інтересам держави, оскільки майно вибуло з державної власності поза волею Держави в особі Міністерства енергетики України.

1.3. ГУ ДПС у Волинській області у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, зазначало, що постановою адміністративного суду надано дозвіл на погашення боргу за рахунок майна (рухоме або нерухоме), яке перебуває у податковій заставі, при цьому позивачем чи будь-якою іншою особою не оскаржувався акт опису майна, яке перебуває в податковій заставі не було.

Позивачем не надано доказів та не наведено обґрунтувань, які саме об`єкти нерухомості, які були реалізовані, забезпечують ведення його виробничої діяльності, основним видом діяльності якого є добування кам`яного вугілля, при цьому яким чином об`єкти нерухомості, які були предметом договору купівлі-продажу, забезпечують добування кам`яного вугілля позивачем не обґрунтовано.

У той же час майно, яке було реалізоване на аукціоні 07.05.2024, не є єдиним майновим комплексом, а отже процедура визначена статтею 95.9 Податкового кодексу України не застосовується. При цьому це майно не визначається таким, що має загальнодержавне значення підприємства, а отже не має бути передане для організації державному органу приватизації - Фонду державного майна України, за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації.

1.4. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Сітіавто" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що ним як покупцем було придбано майно, зареєстроване ГУ ДПС у Волинській обрості щодо якого не було зареєстровано ніяких обтяжень. При цьому товариство вказувало на те, що покупець не зобов`язаний перевіряти будь-які обставини при укладенні договору купівлі-продажу.

Цільовий аукціон було проведено з дотриманням процедур, передбачених законодавством, ТОВ "Сітіавто" було сплачено гарантійний внесок, передбачений договором.

1.5. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Українська універсальна біржа" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи, зокрема, на те, що продаж на цільовому аукціоні від 07.05.2024 майна, що перебуває у податковій заставі ГУ ДПС у Волинській області, відбувалось на підставі акта опису майна від 23.01.2020 № 10 та акта опису майна від 01.08.2023 № 34, тобто майно боржника було описане у податкову заставу вже після набрання законної сили постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2а/0370/3714/11. При цьому суд не обмежував перелік майна боржника для реалізації на цільовому аукціоні. Товариство зазначало, що у цьому випадку застосуванню підлягає Податковий кодекс України.

1.6. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 18.06.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

Ухвалою суду від 02.07.2024 замінено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України на його правонаступника - Міністерство енергетики України.

Також, згідно з ухвалою суду від 01.08.2024 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд Державного майна України (далі - ФДМ України).

Міністерство енергетики України та ФДМУ підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов таких висновків:

- відповідно до приписів статті 95 Податкового кодексу України для відчуження зазначеного державного майна була необхідна попередня згода або органу приватизації, або уповноваженого державного органу (наразі - Міністерства енергетики України). У випадку продажу майна на аукціоні від 07.05.2024 такої згоди не було;

- ГУ ДПС у Волинській області не було дотримано вимог чинного законодавства, оскільки саме Фонд державного майна України мав проводити аукціон з продажу цілісного майнового комплексу Відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" позивача, за поданням ГУ ДПС у Волинській області;

- ГУ ДПС у Волинській області не мав повноважень на відчуження державного майна, зокрема, цілісного майнового комплексу Відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" позивача, оскільки власником вищевказаного майна є держава в особі Міністерства енергетики України. Разом з цим аукціон щодо продажу цілісного майнового комплексу повинен був організовувати та проводити Фонд державного майна України;

- договір купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА за наслідками проведеного аукціону є неукладений, так як не підписаний всіма уповноваженими особами, які повинні його підписувати;

- оскільки договір купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА є неукладеним, а оплата мала бути проведена після укладення даного договору, здійснення оплати за даним договором ТОВ "Сітіавто" є передчасним;

- ураховуючи те, що договір купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА є неукладеним, право позивача - ДП "Волиньвугілля" не порушене;

- на момент пред`явлення позову майно - цілісний (єдиний) майновий комплекс переможцю торгів не передано, акт приймання-передачі нерухомого майна не підписано, що не заперечується учасниками справи;

- позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Оскільки майно не вибуло з володіння позивача, а договір купівлі-продажу такого майна є неукладеним, право позивача не порушено.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 рішення Господарського суду Волинської області від 24.10.2024 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції, у решті рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що зважаючи на вид майна, що підлягав відчуженню на оскаржуваному аукціону, вчиненням ГУ ДПС у Волинській області дій, встановлених Податковим кодексом України щодо порядку стягнення податкового боргу (зокрема, звернення до суду з вимогою про стягнення коштів; отримання судового дозволу на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; проведення торгів з продажу майна, внесеного в податкову заставу), то уповноваженим органом на проведення спірного аукціону є саме ГУ ДПС у Волинській області, а не Міністерство енергетики України, як про те вказує позивач. При цьому Фонд державного майна України дійсно вчиняє відповідні дії щодо боржників державних підприємств, але в силу статті 96 Податкового кодексу України, вже після вчинення саме ГУ ДПС у Волинській області всіх дій, встановлених Податковим кодексом України щодо порядку стягнення податкового боргу.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з досліджених доказів не встановлено порушень порядку продажу майна, яке перебуває в податковій заставі та не встановлено наявності підстав для визнання аукціону недійсними, а також скасування результатів аукціону з продажу майна, що оформлені Протоколом про проведення цільового аукціону від 07.05.2024 № 20240411-ДПА.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір підписаний сторонами у відповідності до положень статті 95 Податкового кодексу України та спеціального закону який регулює питання продажу майна, що перебуває у податковій заставі, а тому відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 та рішенням Господарського суду Волинської області від 24.10.2024, ДП "Волиньвугілля" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на те, що проведення цільового аукціону з продажу майна платника податків - позивача було проведено з істотними порушеннями вимог Податкового кодексу України, з порушеннями Порядку зміни початкової ціни продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, в рахунок погашення його податкового боргу та оприлюднення інформації про час та умови проведення відповідних торгів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1244, з порушенням Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518, а також з порушенням спеціальних норм законодавства, що, в свою чергу, порушує права позивача на користування майном та суперечить інтересам держави, оскільки майно вибуло з державної власності поза волею Держави в особі Міністерства енергетики України та всупереч законодавчим обмеженням.

Скаржник зазначає, що відокремлений підрозділ База відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" є цілісним (єдиним) майновим комплексом, що обліковується на балансі державного підприємства і з урахуванням вимог статті 95 Податкового Кодексу України, положень Закону України "Про Фонд державного майна України", продаж майна державного підприємства, повинно організовуватися державним органом приватизації, а саме ФДМ України за поданням відповідного контролюючого органу.

Отже, скаржник вважає, що саме ФДМ України мав проводити аукціон з продажу цілісного майнового комплексу - База відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля", за поданням ГУ ДПС у Волинській області, що зазначено в рішенні суду першої інстанції, з мотивуванням якого позивач погоджується.

При цьому виходячи із мотивувальної частини рішення Господарського суду Волинської області від 24.10.2024, позов ДП "Волиньвугілля" підлягає задоволенню, оскільки неукладеність договору не впливає на правомірність проведення аукціону.

Водночас, скаржник зазначає, що оскаржувані рішення Господарського суду Волинської області від 24.10.2024 та постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 протирічать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 927/640/19, від 30.11.2022 у справі № 280/7536/20, від 21.10.2020 у справі № 925/594/18.

Заявник касаційної скарги зазначає, що ГУ ДПС у Волинський області не було дотримано вимог чинного законодавства, оскільки саме Фонд державного майна України мав проводити аукціон з продажу цілісного майнового комплексу Відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" за поданням ГУ ДПС у Волинській області.

Проте суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про дотримання процедури при проведенні аукціону та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

3.2. Не погоджуючись з постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 та рішенням Господарського суду Волинської області від 24.10.2024, Міністерство енергетики України також у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважаючи відсутнім висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Заявник касаційної скарги вказує на те, що відсутній висновок

Верховного Суду та єдину практику застосування якої необхідно сформувати, а саме щодо пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України.

Так, скаржник, з посиланням, зокрема, на положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" звертав увагу на те, що усе майно, що знаходиться у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства або його структурного підрозділу є неподільним.

Нормою статті 95 Податкового кодексу України чітко визначено, що у разі продажу цілісного майнового комплексу, необхідна першочергова наявність згоди від державного органу приватизації, або іншого державного органу уповноваженого управляти корпоративними правами, оскільки, Міненерго є уповноваженим органом управління державним майном та ненаділений, чинним законодавством, повноваженнями реалізовувати державну політику у сфері продажу та приватизації державного майна, а тому, позбавлений можливості надання такої згоди.

Отже, продаж майна, зокрема, цілісного майнового комплексу, що закріплений за державним підприємством, власником якого є держава, повинен організовувати державний орган приватизації, а саме ФДМУ за поданням відповідного контролюючого органу, з обов`язковим урахуванням наявності у останнього відповідної згоди на реалізацію такого майна.

Суд апеляційної інстанції невірно зробив висновок про відсутність порушення норм приписів статті 95 Податкового кодексу України та не врахував надані докази стосовно того, що майно, яке реалізоване на аукціоні 07.05.2024, є єдиним майновим комплексом, а тому для реалізації (продажу) вказаного майна необхідна першочергова згода державного органу приватизації.

На думку скаржника, відсутній висновок щодо питання застосування норми права про застосування якої необхідно сформувати висновок, а саме пункту 2 Розділу 1 Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518.

Заявник касаційної скарги вважає, що судом апеляційної інстанції не було досліджено обов`язкових норм застосування вказаного Порядку, зокрема стосовно того, що даний порядок визначає відсутність підстав для продажу цілісного майнового комплексу, що перебуває у державній власності, без попередньої згоди органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами. Продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням вимог законодавства з питань приватизації.

На переконання скаржника, у разі прийняття контролюючим органом рішення щодо реалізації такого майна, а саме, цілісного майнового комплексу, що перебуває у податковій заставі, даний порядок не може розповсюджувати свою дію на зазначене майно, оскільки продаж цілісного майнового комплексу, що належить державі та для продажу якого необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, організовується та здійснюється виключно державним органом приватизації, за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням вимог законодавства з питань приватизації.

Отже, в даному випадку в матеріалах справи відсутня попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, у повноваження якого, згідно з чинним законодавством про приватизацію, входить продаж державного майна, даний договір ускладнений з незаконних підстав та з порушенням чинного законодавства, оскільки порушено пряму вимогу Порядку та законодавства про приватизацію державного майна.

Скаржник вважає відсутнім висновок щодо пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", вказуючи на те, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт продажу саме цілісного майнового комплексу, зокрема, відповідно до договору купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА визначено продаж цілісного майнового комплексу, перелік об`єктів яких збігається з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким наявна актуальна інформація про державну реєстрацію права власності від 27.10.2014 № 7526512, зазначена інформація про об`єкт нерухомого майна, зокрема, цілісно майновий комплекс відокремленого підрозділу "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля", до того ж, визначено форму власності державна та вказано власника державного майна, а саме, держава Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості, правонаступником якого є Міненерго.

На думку заявника касаційної скарги, необхідним є формування висновку щодо застосування пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, яким визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Судами першої та апеляційної інстанції помилково зроблено висновки, що Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" та Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" не встановлює обмежень на реалізацію майна та не може враховуватись як факт встановлення спеціального правового режиму такого майна, що закріплене за вуглевидобувними підприємствами, та невірно встановлено, що норми вказаних Законів відноситься до реалізації майна державними органами виконавчої влади, а не податковим органом, оскільки пункт 87.2 статті 87 Податкового кодексу України визначає урахування певних обмежень, які застосовуються до майна боржника, визначених Податковим кодексом України, а також іншими законодавчими актами.

Чинним законодавством України регламентовано спеціальний правовий режим майна державних підприємств та мораторій на їх реалізацію, зокрема в рахунок погашення податкового боргу, за умови, що частка держави у статутному капіталі такого підприємства становить не менше 25 відсотків, до яких належить ДП "Волиньвугілля", а тому примусова реалізація майна ДП "Волиньвугілля" на аукціоні від 07.05.2024 є протиправною.

Контролюючим органом не було взято до уваги, зокрема, норми статті 87 Податкового кодексу України, яка передбачає обов`язкове врахування обмежень щодо примусової реалізації майна під час здійснення заходів щодо опису та подальшої примусової реалізації цілісного майнового комплексу, а саме те, що вказане майно має спеціальний правовий режим та на яке діє пряма заборона примусової реалізації такого майна.

3.3. ГУ ДПС у Волинській області у відзиві на касаційні скарги просить відмовити в їх задоволенні, а постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів скаржників та правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

3.4. ТОВ "Українська універсальна біржа" у відзиві на касаційні скарги також просить відмовити в їх задоволенні, також вказуючи на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржників, зазначаючи, зокрема про те, що скаржники, оскаржуючи порядок проведення цільового аукціону, зазначають у касаційних скаргах про застосовність до спірних правовідносин положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" оскільки 100% статутного капіталу позивача належить державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості.

У постанові Верховного Суду від 28.03.2023 року у справі № 440/11471/21, якою Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступив від попередніх висновків Верховного Суду, зазначено, що у разі звернення податкового органу з позовом до суду про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, застосуванню підлягає Податковий кодекс України, який встановлює механізм і процедуру такого погашення, а норми Закону розповсюджуються на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом.

Товариство зазначає, що фактично на цільовому аукціоні відбувся продаж майна (приміщень), що є лише частиною єдиного майнового комплексу - База відпочинку "Шахтар". Оскільки реалізації підлягав не єдиний майновий комплекс (з усіма приміщеннями), а лише його складова частина, тому позиція скаржників, що продаж такого майна мав організовуватися державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу, є необґрунтованими.

Саме по собі твердження скаржників про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права не може вважатися підставою для скасування таких судових рішень, вичерпний перелік яких зазначений у частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2А/0370/3714/11 надано дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок майна ДП "Волиньвугілля", що перебуває у податковій заставі.

Вказане судове рішення набрало законної сили 12.04.2012 та не оскаржувалось ДП "Волиньвугілля".

Зі змісту постанови Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2А/0370/3714/11 судом встановлено, що за ДП "Волиньвугілля" рахується податковий борг на суму 77 290 505, 61 грн. Відповідно до витягів про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 14.12.2011 № 34237151, від 14.12.2011 № 34236832, від 18.08.2011 № 32628427, від 11.04.2022 № 31013922, від 17.03.2011 № 30677989 майно платника податків позивача перебуває у податковій заставі.

Зі змісту резолютивної частини постанови вбачається, що судом вирішено надати дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок майна ДП "Волиньвугілля", що перебуває у податковій заставі.

Судами також встановлено, що 11.04.2024 між ГУ ДПС у Волинській області та ТОВ "Українська універсальна біржа" було укладено договір-доручення на організацію проведення цільового аукціону з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі № 2/1, за умовами якого ТОВ "Українська універсальна біржа" виступило організатором цільового аукціону від 07.05.2024.

Згідно з пунктом 1.3 договору-доручення майно, що підлягає реалізації на аукціоні за договором є цілісний майновий комплекс (15 одиниць), місцезнаходження: Волинська обл., Іваничівський район, с. Павлівка, вул. Незалежності, 2а.

Початкова (стартова) ціна продажу була визначена контролюючим органом відповідно до ринкової вартості, зазначеної у Звіті про оцінку цілісного майнового комплексу та складала 3 111 676 грн (підпункт 1.5.1 договору-доручення).

Підпунктом 1.5.2 договору-доручення визначено, що порядок розрахунків - повна оплата майна покупцем протягом 10 календарних днів з моменту укладення договору купівлі-продажу.

07.05.2024 ТОВ "Українська універсальна біржа" за дорученням ГУ ДПС у Волинській області провело цільовий аукціон № 20240411-ДПА з продажу майна, яке перебуває в податковій заставі ГУ ДПС у Волинській області та належить ДП "Волиньвугілля", що описане у податкову заставу згідно з актом опису майна від 23.01.2020 року № 10 та з актом опису майна від 1 серпня 2023 року № 34.

За результатом цільового аукціону, що оформлено протоколом проведення цільового аукціону від 07.05.2024 № 20240411-ДПА переможцем (покупцем) визначено ТОВ "Сітіавто".

07.05.2024 між ГУ ДПС у Волинській області в особі повіреного ТОВ "Волинський регіональний центр" (продавець), ДП "Волиньвугілля" (боржник - платник податків) та ТОВ "Сітіавто" (покупець) укладено договір, за умовами пунктів 1, 2 якого продавець продав, а покупець купив на цільовому аукціоні, проведеному через ТОВ "Українська універсальна біржа" лот № 1 -цілісний майновий комплекс (15 одиниць), яке належить ДП "Волиньвугілля", описане у податкову заставу згідно з актом опису майна від 23.01.2020 № 10 та з актом опису майна від 01.08.2023 № 34, яке підлягає реалізації в рахунок погашення його податкового боргу згідно з рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2А/0370/3714/11, яким надано дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі.

За змістом пункту 4.1 договору переможець цільового аукціону протягом 10 календарних днів після укладення договору згідно з протоколом про проведення цільового аукціону від 07.05.2024 № 20240411-ДПА зобов`язався оплатити вартість придбаного на цільовому аукціоні майна у сумі 2 893 858,68 грн, що з урахуванням сплаченого гарантійного внеску в розмірі 311 167,70 грн становить ціну реалізації майна і складає 3 205 026,28 грн.

У пункті 6 договору встановлено, що згідно з пункту 95.14 Податкового кодексу України цей договір має бути підписаний платником податків - позивачем, майно якого було продано на аукціоні. У разі відмови боржника від підписання платником податків договору купівлі-продажу, продавець зобов`язаний забезпечити підписання цього договору керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, за дорученням якого здійснювався продаж майна, у присутності не менш як двох понятих, та згідно умов чинного законодавства.

Відповідно до пункту 7 договору боржник-платник податків зобов`язується передати, а покупець прийняти майно протягом 3-х днів з моменту повної оплати та складання акта прийому-передачі майна.

4.3. Предметом позов у справі, яка розглядається, є вимоги ДП "Волиньвугілля" про визнання протиправним проведення цільового аукціону від 07.05.2024 № 20240411-ДПА з продажу майна позивача, визнання недійсними та скасування результатів проведення аукціону та визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 07.05.2024 № 20240411-ДПА, з огляду на проведення аукціону з істотним порушенням, зокрема, Податкового кодексу України, а також з порушенням спеціальних норм законодавства, оскільки в порушення статті 95 Податкового кодексу України для відчуження спірного державного майна необхідна була попередня згода або органу приватизації, або уповноваженого державного органу (Міністерства енергетики України).

4.4. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Норми підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14 вказаного Кодексу встановлюють, що орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

У пункті 88.1 статті 88 Податкового кодексу України зазначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно з пунктом 88.2 вказаної норми право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Відповідно до пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає:

89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

У пункті 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями статті 95 Податкового кодексу України.

Так, у пункті 95.1 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Приписами пункту 95.3 статті 95 вказаного Кодексу визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо продажу підлягає майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

У постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 440/11471/21, на яку посилався також й суд апеляційної інстанції, зазначено, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі приймається на підставі рішення суду.

Тобто, обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Крім того, у вказаній постанові Верховного Суду у справі № 440/11471/21 щодо застосування приписів Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" зазначено таке:

"Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року № 2864-III передбачено встановити мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до статті 2 цього Закону, під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N2864-III розповсюджується на механізм звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, а не податковим органом".

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.04.2020 у справі № 822/1262/17.

4.5. Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, виходив з того, що з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що право податкової застави виникає в силу Закону та не потребує письмового оформлення, а опис майна проводиться на підставі рішення контролюючого органу. При цьому акт опису майна лише фіксує певний перелік майна та не є остаточним документом, зобов`язуючим до вчинення будь-яких дій.

Так, суд апеляційної інстанції установив, що продаж на цільовому аукціоні від 07.05.2024 № 20240411-ДПА майна, що перебувало у податковій заставі ГУ ДПС у Волинській області, відбувалось на підставі акта опису майна від 23.01.2020 № 10 та акта опису майна від 01.08.2023 № 34, тобто майно боржника було описане у податкову заставу вже після набрання законної сили постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2а/0370/3714/11.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що адміністративний суд в своєму судовому рішенні не обмежував перелік майна боржника для реалізації на цільовому аукціоні, а надав дозвіл на погашення всієї суми податкового боргу (11 842 175 грн) за рахунок майна ДП "Волиньвугілля", що перебуває у податковій заставі. Будь-якої ідентифікації майна, крім зазначення слова "майна", зокрема, рухомого чи нерухомого, резолютивна частини судового рішення в адміністративній справі не містить.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вказав на те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 31.03.2021 цілісний майновий комплекс "База відпочинку "Шахтар" частково знаходиться в податковій заставі.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що передумовою реалізації саме такого виду майна боржника був лист Міністерство енергетики України від 14.11.2018 № 653 на адресу ДП "Волиньвугілля", в якому міністерство звернуло увагу на наростання податкового боргу підприємств вугільної промисловості і запропонувало із залученням представників територіальних фіскальних служб провести інвентаризацію в ході якої проаналізувати наявне на праві власності або господарського відання майно та визначити непрофільовані активи, які може бути реалізовано у встановленому порядку для погашення заборгованості із заробітної плати, податків. При цьому до переліку зазначеного майна слід відносити активи, які не використовуються безпосередньо у виробничому циклі, а саме: легковий транспорт, невиробничі приміщення (квартири, бази відпочинку, кафе, басейни). Якщо активи, що підлягають реалізації входять до цілісного майнового комплексу, здійснити заходи відповідно до чинного законодавства щодо їх виключення з цілісного майнового комплексу.

Також суд апеляційної інстанції установив, що ДП "Волиньвугілля" листом від 15.06.2021 за № 593/7.1/10-39 на адресу ГУ ДПС у Волинській області просило у зв`язку із припиненням діяльності відокремленого підрозділу "База відпочинку "Шахтар" та утворенням ліквідаційної комісії, провести заходи з реалізації майна, зазначеного в акті опису №10 від 23.01.2020 у рахунок погашення податкового боргу підприємства.

Суд апеляційної інстанції установив, що з офіційних документів вбачається, що майно, відчужене на аукціоні, є відокремленим підрозділом "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля", а не цілісний майновий комплекс.

Так, наказом ДП "Волиньвугілля" від 24.12.2020 за № 164 наказано перейменувати відокремлений підрозділ "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" на відокремлений підрозділ База Відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля". За змістом вказаного наказу відокремлений підрозділ "Санаторій "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" створено згідно з наказом ДП "Волиньвугілля" від 09.09.2011 № 200 на виконання наказу Міністерства енергетики України від 30.08.2011 № 436.

Суд апеляційної інстанції установив, що згідно з наказом ДП "Волиньвугілля" від 08.06.2021 № 49 підприємство зверталося до Голови Волинської територіальної організації профспілки працівників вугільної промисловості за отримання погодження ліквідації відокремленого підрозділу База Відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" і 28.05.2021 отримано позитивну відповідь від 25.05.2021 № 28/05-01, у зв`язку з чим відповідно до наказу вирішено припинити діяльність відокремленого підрозділу База Відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" шляхом його ліквідації відповідно до вимог чинного законодавства.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна в розділі щодо інформації про підприємство зазначено найменування підприємства, а саме відокремлений підрозділ База Відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля".

При цьому судом апеляційної інстанції було враховано, що Міністерство енергетики України надаючи інформацію щодо спірного майна станом на 27.06.2024 вказувало на те, що на балансі саме відокремленого підрозділу База Відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" обліковується 24 об`єкти нерухомості, а не 15 одиниць майна, проданого на аукціоні.

Судом апеляційної інстанції також було враховано те, що ГУ ДПС у Волинській області направляло на адресу Міністерства енергетики України лист віл 24.06.2021 № 10195/6/03-20-13-02-10 щодо надання дозволу на реалізацію цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу "База відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля", у відповідь на який в листі Міністерства від 05.08.2021 № 26/1.2-19.3-12255 було повідомлено, що статтею 95 Податкового кодексу України не передбачено надання згоди (погодження) уповноваженим органом управління на реалізацію майна державного підприємства, яке перебуває у податковій заставі.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зважаючи на вид майна, яке підлягало відчуженню на аукціону, вчиненням ГУ ДПС у Волинській області дій, встановлених Податковим кодексом України щодо порядку стягнення податкового боргу, зокрема, звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, отримання судового дозволу на погашення усієї суми боргу за рахунок майна, проведення торгів з продажу майна, внесеного в податкову заставу, уповноваженим органом на проведення спірного аукціону є саме ГУ ДПС у Волинській області , а не ФДМ України, про що вказував позивач.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виходячи з положень статей 89, 95 Податкового кодексу України, ураховуючи постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2а/0370/3714/11, а також реалізацію на цільовому аукціоні 15 із 24 одиниць саме відокремленого підрозділу" База відпочинку "Шахтар" ДП "Волиньвугілля" та наявність листа Міністерства енергетики України від 14.11.2018, з огляду на особливий порядок погашення податкового боргу державних підприємств, з досліджених доказів не встановлено порушень порядку продажу майна, яке перебуває в податковій заставі та не встановлено наявності підстав для визнання аукціону недійсними, а також скасування результатів аукціону з продажу майна, що оформлені протоколом про проведення цільового аукціону №20240411-ДПА від 07.05.2024.

Щодо висновків суду першої інстанції про неукладність договору купівлі-продажу, то суд апеляційної інстанції установив, що наявний у матеріалах справи примірник оскаржуваного договору на виконання вимог Податкового кодексу України (коли Генеральний директор Позивача ОСОБА_1 відмовився підписувати договір) був підписаний керівником контролюючого органу - ГУ ДПС у Волинській області (Лисенюк С. М.), за дорученням якого здійснювався продаж майна, та у присутності двох понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зазначенням їх паспортних даних та підписів. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір підписаний сторонами у відповідності до положень статті 95 Податкового кодексу України, спеціального закону котрий регулює питання продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

4.6. Як вже зазначалося, ДП "Волиньвугілля", оскаржуючи судові рішення обґрунтовує підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що оскаржувані рішення протирічать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 927/640/19, від 30.11.2022 у справі № 280/7536/20, від 21.10.2020 у справі № 925/594/18.

4.7. Так, у справі № 927/640/19 (постанова Верховного Суду від 03.10.2023) залишено без змін судові рішення про задоволення позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Державного підприємства "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроу", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілл Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Інвест Груп" та товарної біржі "Міжрегіональна товарно-промислова біржа" про визнання недійсними результатів цільового аукціону з реалізації майна платника податків ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", визнання недійсним договору купівлі-продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі № 78/18-Д, укладеного 20.12.2018 між ГУ ДФС у Чернігівській області, ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" та ТОВ "Агроу", витребування від ТОВ "Мілл Інвест" у державну власність в особі Кабінету Міністрів України нерухомого майна та визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 26.12.2018 між ТОВ "Мілл Інвест" та ТОВ "Верітас Інвест Груп".

Суди попередніх інстанцій у справі № 927/640/19 виходили із встановлення обставин, зокрема, стосовно того, що на час проведення цільового аукціону та укладення спірних договорів все майно ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", у тому числі і спірне, було включено до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації (Закон України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації"), постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" №83 від 04.03.2015 ДП "Ніжинський комбінат хлібопродуктів" віднесено до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, спірне нерухоме майно не могло бути відчужене відповідно до частини 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а використання вказаного майна як джерела погашення податкового боргу могло відбутися лише після його виключення з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Також суди зазначали, що відповідно до пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо продажу підлягає цілісний майновий комплекс підприємства, майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації, проте у матеріалах справи відсутні докази надання попередньої згоди Міністерством аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого віднесено державне підприємство "Ніжинський комбінат хлібопродуктів", на продаж спірного майна.

Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що в матеріалах справи не міститься доказів та не встановлено обставин стосовно того, що позивача віднесено, чи щодо нього приймалося рішення компетентним органом про віднесення його до об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а також встановлено обставини, що об`єкти ДП "Волиньвугілля" є відокремленими підрозділами, котрі становлять цілісні майнові комплекси відносно котрих приймаються ті чи інші рішення щодо приватизації/заборони приватизації чи продажу.

Крім того суд апеляційної інстанції під час розгляду справи зазначав про нерелевантність висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 927/640/19 до правовідносин у справі, яка розглядається.

У справі № 280/7536/20 (постанова Верховного Суду від 30.11.2022) на неврахування висновків в якій посилається скаржник, предметом розгляду були позовні вимоги Офісу великих платників податків ДПС до Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника податків, щодо надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна ПАТ "Запоріжжяобленерго", що перебуває у податковій заставі у розмірі 105 712 459,00 грн.

У справі № 925/594/18 (постанова Верховного Суду від 21.10.2020) предметом розгляду були позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Тіса-опт" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Левченко Наталії Петрівни до ОСОБА_4 (учасник ТОВ "Торговельна компанія "Тіса-опт") про стягнення 2 300 850,00 грн в межах справи № 925/594/18 за заявою Головного управління ДФС у Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Тіса-опт" про банкрутство.

4.8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

4.9. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.10. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Волиньвугілля" на судові рішення у справі згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

4.11. Міністерство енергетики України, оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказувало на відсутності висновку Верховного Суду та єдиної практики щодо застосування пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України стосовно якої необхідно сформувати висновок, а також вказуючи на відсутності висновку щодо питання застосування норми права про застосування якої необхідно сформувати висновок, а саме пункту 2 Розділу 1 Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518, та відсутності висновку щодо пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", вказуючи на те, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт продажу саме цілісного майнового комплексу.

Також скаржник вказував на необхідності формування висновку щодо застосування пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, яким визначено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами, а судами першої та апеляційної інстанції помилково зроблено висновки, що Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" та Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" не встановлює обмежень на реалізацію майна та не може враховуватись як факт встановлення спеціального правового режиму такого майна, що закріплене за вуглевидобувними підприємствами, та невірно встановлено, що норми вказаних Законів відноситься до реалізації майна державними органами виконавчої влади, а не податковим органом, оскільки пункт 87.2 статті 87 Податкового кодексу України визначає урахування певних обмежень, які застосовуються до майна боржника, визначених Податковим кодексом України, а також іншими законодавчими актами.

4.12. Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту пункту 3 частини статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Водночас у наведеному випадку скаржник не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування загальних норм, а саме пункту 87.2 статті 87, пункту 95.9 статті 95 Податкового кодексу України та пункту 2 Розділу 1 Порядку проведення цільових аукціонів з продажу майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2017 № 518 і пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції, яким змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, обставин на підставі дослідження всіх доказів у справі в їх сукупності, натомість аргументи заявника касаційної скарги фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків суду, покладених в основу судового рішення про відмову в позові та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи.

Проте з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду, а отже, відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Отже, зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції та підстави для відмови у позові, колегія суддів визнає недоведеною наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувану у справі постанову суду апеляційної інстанції, якою було змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, у межах доводів та вимог касаційних скарг, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП "Волиньвугілля", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а касаційну скаргу Міністерства енергетики України слід залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі - залишити без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Волиньвугілля" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 903/511/24, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Міністерства енергетики України залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 903/511/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак