Постанова

від 01.12.2010 по справі 15/295

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01.12.2010                                                                                           № 15/295

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: представник – ОСОБА_1 – за довіреністю,

від відповідача: представник – Савицька Т.Б. – за довіреністю,

від третьої особи: представник не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Київспецтранс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.08.2010

 у справі № 15/295 ( .....)

 за позовом                               Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

 до                                                   ВАТ "Київспецтранс"

 третя особа позивача           ТОВ "Торговий дім "Промтрактор-сервіс Україна"  

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 32 331,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

 В червні 2010 року Фізична особа – підприємець ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Київспецтранс” заборгованості за Договором сервісного обслуговування №СО-21/330 від 19.07.2007 року у розмірі 32 331,32 грн., в тому числі, 24619,92грн. - основного боргу, 1408,70 грн.-3% річних, 6302,70 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що в порушення умов Договору сервісного обслуговування №СО-21/330 від 19.07.2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Промтрактор - Сервіс Україна”  та Закритим акціонерним товариством „Київспецтранс”, останній за виконані роботи не розрахувався у повному обсязі.

У відзиві відповідач проти позовних вимог заперечив та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що на актах виконаних робіт відсутній візуючий підпис одного із членів правління, у зв’язку з чим, акти вважаються непідписаними.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року у даній справі позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 24619,92 грн. – основного боргу, 1408,70 грн. – 3% річних, 5982,64 грн. – інфляційних нарахувань, 3233,13 грн. витрат на оплату адвокатських послуг, 320,11 грн. – державного мита, 233,23 грн. – витрат на фін формаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, крім доводів, викладених у відзиві на позов, апелянт не погоджується із задоволенням позовних вимог в частині стягнення 3233,13 грн. за адвокатські послуги.

Крім того, апелянт вказує на те, що виконання оскаржуваного рішення суду зупинить господарську діяльність відповідача, що може призвести до екологічної катастрофи в м. Києві, у зв’язку з неможливістю вивезення сміття.

У відзивах позивач та  третя особа проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили суд відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що жодних додаткових вимог до форми Акту приймання-передачі виконаних робіт або до порядку його підписання Договором СО-21/330 та установчими документами відповідача не передбачено, в тому числі й щодо необхідності декількох підписів на Акті з боку відповідача, або додаткового візування Акту будь-якими посадовими особами відповідача. У зв’язку з чим, відсутність на Актах приймання-передачі виконаних робіт візи інших посадових осіб відповідача не впливає на достовірність цих актів та на їх юридичне значення.

Третьою особою не використано наданого їй законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзивів, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 липня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім „Промтрактор - Сервіс Україна” (виконавець) та Закрите акціонерне товариство „Київспецтранс” (замовник) уклали Договір сервісного обслуговування №СО-21/330 (далі-Договір), відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім „Промтрактор - Сервіс Україна” зобов’язалося проводити сервісне технічне обслуговування тракторів (бульдозерів) відповідача, вказаних у додатках до цього договору, а відповідач зобов’язався здійснювати оплату за виконані роботи у відповідності до умов Договору.

За умовами п 3.2 Договору відповідач здійснює оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Промтрактор-Сервіс Україна”  напротязі 5-ти днів, з моменту підписання Акту виконаних робіт, але не пізніше ніж за 30 днів до виконання наступного планового технічного обслуговування згідно регламенту.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Промтрактор-Сервіс Україна” свої зобов’язання за Договором виконало у повному обсязі, що підтверджується Актами прийому-здачі виконаних робіт на загальну суму 24619,92 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що роботи з проведення сервісного технічного обслуговування останнім не були прийняті та підписані, а акти не є належним доказом виконання робіт, судова колегія вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Зокрема, в обґрунтування зазначених доводів відповідач послався на протокол Правління ВАТ "Київспецтранс" № від 16.03.2007 року, відповідно до якого акти виконаних робіт по нетиповим договорам обов’язково підписуються до виконання  головою правління і візуються членом правління Якимець З.В., а в разі її відсутності членом правління Чирвою В.І. Оскільки, на даних актах відсутній візуючий підпис одного із члена правління, на думку відповідача, даний акт вважається не підписаний, а роботи за наданими актами вважаються не прийнятими.

Приймання виконаних робіт (надання послуг) та підтвердження цього складенням та підписанням відповідного акту є окремим правочином.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Протокол №2 правління ВАТ "Київспецтранс" не є установчим документом Відповідача, не змінює жодні установчі документи, а регламентує внутрішньо-організаційні питання відповідача.

Натомість, відповідно до до п.1 ч.1 ст.12 Статуту Відкритого акціонерного товариства "Київспецтранс", затвердженого Рішенням позачергових зборів Акціонерів від 06-11 квітня 2005 року, будь-яка угода, що тягне за собою виникнення, зміну чи припинення майнових чи інших прав та обов’язків Товариства, може підписуватися від імені Товариства одноособово Головою Правління або іншою особою, уповноваженою Головою Правління в межах компетенції останнього.

Як вбачається з матеріалів справи, Акти прийому-здачі виконаних робіт підписав Голова Правління Ф.А. Витт.

Таким чином, відсутність на Актах приймання-здачі виконаних робіт візи інших посадових осіб відповідача не впливає на юридичну силу останніх.

В порушення умов Договору відповідач не розрахувався за виконані роботи у повному обсязі, у зв’язку з чим, у відповідача виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім "Промтрактор-Сервіс Україна” у розмірі 24 619,92 грн.

07 червня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім "Промтрактор-Сервіс Україна" (цедент) та Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 (цесіонарій) уклали Угоду №1/06-10 про відступлення права вимоги (далі -Угода), відповідно до умов якої  цедент відступає цесіонарію свої права вимоги виконання грошового зобов’язання Відкритим акціонерним товариством "Київспецтранс" (відповідач), що полягає в оплаті вартості виконаних робіт з сервісного технічного обслуговування за Договором №СО-21/330 сервісного обслуговування від 19.07.2007 року.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

В статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дані положення кореспондуються з  ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В частині 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що  відповідачем було порушено умови Договору, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

В п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

Кредитор у зобов’язанні може бути змінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (ст.512 ЦК України).

Згідно зі ст. 514  Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше  не встановлено договором або законом.

Статтею 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач своїх зобов’язань за Договором належним чином не виконав, розміру заборгованості не спростував, з відповідача підлягає стягненню основна заборгованість у сумі 24 619,92 грн.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов‘язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов‘язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов‘язання.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6 302,70 грн. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судова колегія вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково у розмірі 5 982,64грн. згідно до розрахунку суду першої інстанції.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі – у розмірі 1408,70 грн. згідно з розрахунку позивача.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню 24619,92грн. основного боргу, 5982,64грн. інфляційних нарахувань та 1408,70грн. три проценти річних.

Що стосується  витрат, понесених на оплату послуг адвоката сумі 3 233,13 грн., заявлених позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно абзацу третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 р. № 01-8/973 „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру".

Нормами процесуального права передбачено відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені учасником судового процесу за отримання лише послуг адвокатів, а не інших представників такого учасника.

За приписом частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Виходячи з буквального тлумачення Закону України „Про адвокатуру", єдиним способом урегулювання оплати праці адвоката в такому випадку залишається угода.

Стаття 4 Правил адвокатської етики, що були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6Л/І, дає таке визначення цієї угоди: угода про надання правової допомоги - це договір (контракт), згідно з яким одна сторона - адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об'єднання - приймає на себе доручення іншої сторони -клієнта (або його представника) - про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона - клієнт (або його представник) - зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката з надання правової допомоги, а також у разі необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням угоди. Угода може передбачати також інші умови надання юридичної допомоги. Розмір гонорару й порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. А гонорар визначається як передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії з надання правової допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням угоди.

Згідно з Роз’ясненням Президії Вищого господарського суду України господарським судам України „Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратили чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України" від 31 травня 2002 р. № 04-5/609, в п. 17.10 якого п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 4 березня 1998 р. № 02-5/78 викладено в такій редакції: „витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Отже, дослідивши матеріали справи, зокрема Договір №001-111//06-10від 08.06.2010 про надання правової допомоги та квитанцію №79136774/82549966/223866358/713 від 17.05.2010 року,  судова колегія дійшла висновку про те, що  вимоги позивача в частині стягнення витрат, пов’язаних на оплату адвокатських послуг у розмірі 3 233,13 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В силу положень статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не подавав клопотання про стягнення з відповідача витрат, пов’язаних на оплату послуг адвоката, у зв’язку з чим, суд вийшов за межі позовних вимог, судова колегія вважає безпідставними, оскільки клопотанням від 14.07.2010 року щодо розподілу судових витрат (а.с. 29), позивач просив суд в разі ухвалення рішення про задоволення позовних вимог, покласти на відповідача витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3 233,13 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 р. у справі №15/295 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київспецтранс” на рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року у справі № 15/295 – без змін.

3. Матеріали справи №15/295 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 06.12.10 (відправлено)