Рішення від 13.06.2025 по справі 344/20670/23

Справа № 344/20670/23

Провадження № 2/344/332/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з Маланій Ю.А.,

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , представника Відповідача ОСОБА_3 , представника третьої особи Іванціва М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ПСК «Універсальна торгова база «Івано-Франківської облспоживспілки» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі також «Відповідач») за участі третьої особи ПСК «Універсальна торгова база «Івано-Франківської облспоживспілки», в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

зобов`язати Відповідача ОСОБА_4 передати Позивачу підйомник 2-х стоячий 4т, електрогідравлічний, вартість 1650 доларів США (еквівалент до гривні 46 200,00 грн.) в технічно справному стані, передати Позивачу пневматичну систему вартістю 2662,00 грн., комплектуючі частини (кран, накидні гайки, фільтр) для системи опалення вартістю 3078,00 грн.;

зобов`язати Відповідача ОСОБА_4 передати Позивачу ОСОБА_1 камеру для покраски автомобілів вартістю 600 доларів США;

стягнути з Відповідача ОСОБА_4 на користь Позивача ОСОБА_1 грошові кошти, які затрачені для придбання матеріалів, необхідних для ремонту приміщення, для реставрації столярного столу, а також на матеріали, пов`язані із встановленням електрообладнання на загальну суму 10 000,00 грн.;

стягнути з Відповідача ОСОБА_4 на користь Позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 174 145,00 грн. за проведення по усній домовленості підрядних робіт, пов`язаних із ремонтом приміщення, встановлення підйомників вантажопідйомністю 3,5 т та 4 т, пов`язаних із монтажем пневматичної системи, електрообладнання, переобладнанням димоходу, пов`язані із ремонтом слюсарного столу, монтажем покрасочної камери, пов`язаних із встановленням системи для опалювального котла а також установку самого котла та нагрівних елементів;

стягнути з Відповідача ОСОБА_4 на користь Позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_4 , з метою заволодіння майном та використання найманої праці запропонував Позивачу створити власний бізнес шляхом відкриття станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 . Щодо створення та реєстрації спільного підприємства, до якого увійдуть два засновники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , Відповідач переконував Позивача про передчасність такого та створення підприємства у майбутньому.

На усну пропозицію ОСОБА_4 . Позивача придбавав за власний кошт відповідне майно: підйомник 2-х стоячий 3,5т, електрогідравлічний, вартість 1650 доларів США (еквівалент до гривні 46 200,00 грн.), підйомник 2-х стоячий 4т, електрогідравлічний, вартість 1650 доларів США (еквівалент до гривні 46 200,00 грн.), в тому числі масло гідравлічне (дані підйомники оплачувалися по половині Позивачем та Відповідачем); спільно з ОСОБА_5 . Позивач придбав слюсарний стіл. Для облаштування офісного приміщення Позивачем було придбано особисто фарбу білого кольору 10 л, лінолеум, комплектуючі для монтування пневматичної системи вартістю 2622,00 грн., комплектуючі частини (кран, накидні гайки, фільтр) для системи опалення вартістю 3078,00 грн., плівку, фільтри, само різи, дюбеля, електричні лампи, тримачі для ламп; змонтовано камеру для покраски автомобілів вартістю 600,00 доларів США. Позивач з незначною допомогою Відповідача особисто монтував електропідйомники. За власні кошти ремонтував невелике приміщення площею 3 до 16 м2, встановлював електрообладнання, додаткове освітлення, переобладнував заїзд на яму, монтував пневматичну систему, установлював опалювальний котел, купуючи для цього необхідні матеріали, крани, перехідники, муфти; встановлював димохід. Вважає, що ФОП ОСОБА_4 використав його працю без належного оформлення та в подальшому відмовився створювати спільне підприємство.

Посилаючись в якості правових підстав позову на норми цивільного законодавства щодо договору підряду, договору купівлі-продажу, статті 22,23 Цивільного кодексу України, Позивач просить стягнути з Відповідача матеріальну та моральну шкоду, завдану його неправомірними діями, а також зобов`язати Відповідача повернути Позивачу підйомник 2-х стоячий 4т, електрогідравлічний, вартість 1650 доларів США (еквівалент до гривні 46 200,00 грн.) в технічно справному стані, передати Позивачу пневматичну систему вартістю 2662,00 грн., комплектуючі частини (кран, накидні гайки, фільтр) для системи опалення вартістю 3078,00 грн.; камеру для покраски автомобілів вартістю 600 доларів США.

В судових засіданнях Позивач та його представник позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 на адресу суду подав Відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечив та просив у їх задоволенні відмовити.

Так, заперечуючи проти позову, Відповідач у відзиві покликається на те, що жодних домовленостей між ним та Позивачем щодо створення спільного підприємства не було, тому жодні дії щодо реєстрації юридичної особи не вчинялися. Жодних домовленостей щодо оформлення цивільно-правового чи трудового договору між сторонами не було, натомість саме Позивач використовував орендоване Відповідачем приміщення і заробляв кошти ремонтом автомобілів, проводив практичні заняття із студентами, не сплачуючи жодних податків до Державного бюджету.

У відзиві на позов Відповідач підтвердив той факт, що між ними була домовленість щодо придбання двох підйомників і вони були придбані спільно ще у 2020 році. Відповідач сплачував податки, орендну плату за приміщення, комунальні платежі, інші витрати по утриманні приміщення за адресою по АДРЕСА_1 , а Позивач знаходився та використовував орендоване Відповідачем приміщення для своїх цілей, здійснював ремонт автомобілів своїх клієнтів, приводив у приміщення студентів для практичних занять, оскільки викладав в Івано-Франківському університеті нафти і газу.

В подальшому, повідомивши Позивача про наявність значної заборгованості по орендній платі перед Третьою особою, між ними було досягнуто домовленості про передачу Позивачем Відповідачу свого електропідйомника в рахунок погашення заборгованості по оренді, яку в подальшому погашено Відповідачем власними коштами. Після цього в серпні 2022 року Позивач виїхав за кордон, а, повернувшись у серпні 2023 року, почав погрожувати Відповідачу, що забере майно, звернувся у поліцію. Відповідач повідомив Позивачу, що готовий повернути йому кошти за електропідйомник в сумі, за яку його придбано (46 200,00 грн.), незважаючи на те, що підйомнику вже 4 роки і він неодноразово ремонтувався, ряд деталей в ньому замінено.

Стосовно стягнення коштів Відповідач у відзиві посилається на те, що жодних договорів підряду не укладалося, кошторис не погоджувався, Позивач не виступав підрядником, будь-яких договорів з власником приміщення (Третьою особою) не укладав. Надані Позивачем чеки та квитанції, на думку Відповідача, не є належними доказами, не підтверджують придбання відповідних матеріалів саме з конкретною метою (ремонт чи виконання робіт у приміщенні по вул. Чорновола, 157).

В судовому засіданні Відповідач та його представник проти позову заперечували.

Крім того, в ході розгляду справи Відповідач погодився повернути Позивачу один електропідйомник та камеру для покраски автомобілів (яка, зі слів Відповідача, є дерев`яною конструкцією, змайстрованою Позивачем, куди заїжджав автомобіль для покраски).

При цьому, на неодноразові пропозиції Суду щодо мирного врегулювання спору в цій частині (Судом роз`яснювалося право Позивача самостійно прибути на територію СТО, де здійснює діяльність Відповідач, та забрати дані речі), Позивач не погодився, вказавши, що бажає врегулювати всі питання на підставі рішення суду в даній справі.

Представник Третьої особи в судових дебатах покладався на розсуд суду при вирішенні даного спору.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є сусідом по приміщенню з Відповідачем, повідомив суду, що власником станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 свідок допомагав Відповідачу робити електрику у його приміщеннях, надавав свої інструменти для монтажу підйомників (всі роботи та оренду інструментів оплачував ОСОБА_4 ). за вказаною адресою свідок бачив і ОСОБА_1 , який також виконував певні роботи: встановлював лічильники, робив систему опалення, витяжку.

Свідок ОСОБА_7 , який є товаришем та колишнім студентом Позивача, в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_1 зі своїм братом хотіли створити спільний бізнес. Більшу частину участі у всьому брав Позивач, а після виникнення непорозумінь між ними Відповідач відмовився повертати Позивачу його майно. У приміщенні СТО Позивач робив опалення, котел, встановлював труби, здійснював роботи щодо запуску підйомників. На прохання Позивача свідок допомагав йому встановлювати камеру для покраски автомобілів з дерева.

Свідок ОСОБА_8 , який є колишнім співробітником та товаришем з Відповідачем, повідомив Суду, що він особисто був присутній при купівлі підйомника, допомагав його розвантажувати. Бачив, що за підйомник платив кошти Відповідач. Свідку відомо, що Відповідач хотів створити власний бізнес з родичем, який в подальшому виїхав за кордон. Також свідок зазначив, що періодично він на території СТО бачив Позивача, але йому не відомо, що він там робив. За слів Відповідача свідку відомо, що Позивач там займався електрикою до машин.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.02.2024 року відмовлено в задоволенні заяви Позивача про забезпечення доказів в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.04.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2024 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору: ПСК «Універсальна торгова база «Івано-Франківської облспоживспілки» в особі генерального директора Вальнюка Дмитра Мирославовича.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.12.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про призначення судово-психологічної експертизи в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

Проаналізувавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Згідно пояснень обох сторін, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є родичами між собою.

ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює діяльність за адресою по АДРЕСА_1 , де знаходиться станція технічного обслуговування.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 , з метою заволодіння майном та використання найманої праці, не маючи відповідного наміру, запропонував Позивачу створити власний бізнес шляхом відкриття станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 (шляхом створення в майбутньому спільного підприємства, до якого увійдуть два засновники ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ), позивач звернувся до суду з даним позовом.

В позовній заяві Позивачем зазначено, що на усну пропозицію ОСОБА_4 . Позивач придбавав за власний кошт відповідне майно, самостійно здійснював фізичні дії щодо його монтування, ремонту та облаштування приміщень з метою створення умов для роботи станції технічного обслуговування, власниками якої мали бути Позивач та Відповідач. Вважає, що ФОП ОСОБА_4 використав його працю без належного оформлення та в подальшому відмовився створювати спільне підприємство.

В якості правових підстав позову ОСОБА_1 покликається на норми цивільного законодавства, що регулюють укладення договору підряду, договору купівлі-продажу, норми щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК України») правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (стаття 843 ЦК України).

Згідно зі статтею 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Статтею 875 ЦК України визначено особливості договору будівельного підряду.

Так, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 2 статті 875 ЦК України визначено, що підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію.

Так, в ході судового розгляду справи стороною Позивача за допомогою належних та допустимих доказів не доведено існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зобов`язальних правовідносин, які б випливали з договору купівлі-продажу чи договору підряду.

Доказів укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу чи договору підряду (будівельного підряду), зокрема, проектної документації чи кошторису (проектно-кошторисної документації) Позивачем не надано. Відповідач такі обставини заперечує.

Надані Позивачем квитанції та чеки про придбання відповідних товарів не є належними доказами, що підтверджують факт укладення вищевказаних видів цивільно-правових договорів саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Отже, посилання Позивача в якості правових підстав позову на норми цивільного законодавства, що регулюють укладення договору підряду, договору купівлі-продажу є безпідставним, оскільки ним не доведено наявності зобов`язальних відносин між ним та Відповідачем.

При цьому, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №910/17324/19, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1).

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85).

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 43)). Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (пункт 27)).

Позивач ОСОБА_1 , з його пояснень в позовній заяві та в судових засіданнях, маючи намір створити спільний бізнес з Відповідачем, як він стверджує, придбавав відповідне майно та вкладав власні кошти у облаштування приміщення для ведення такого бізнесу (діяльності станції технічного обслуговування), яке на той момент та на момент розгляду справи перебуває у користуванні Відповідача на підставі договору оренди. Але з моменту, коли Позивачеві стало відомо про відсутність у Відповідача наміру створювати спільний бізнес, означена юридична підстава для спільного капіталовкладення у розвиток бізнесу перестала існувати. Позивач зрозумів, що Відповідач зберігає у себе майно, яке належить Позивачу згідно його тверджень. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 1212 ЦК України.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Отже, до спірних правовідносин між сторонами в частині позовних вимог про зобов`язання Відповідача передати Позивачу майно (пункти 2,3 уточненої позовної заяви (том 1, а.с.52) підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України, якою визначено загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Згідно зі статтею 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, стосовно позовних вимог про зобов`язання Відповідача ОСОБА_4 передати Позивачу підйомник 2-х стоячий 4т, електрогідравлічний, вартість 1650 доларів США (еквівалент до гривні 46 200,00 грн.) в технічно справному стані, передати Позивачу пневматичну систему вартістю 2662,00 грн., комплектуючі частини (кран, накидні гайки, фільтр) для системи опалення вартістю 3078,00 грн.; зобов`язання Відповідача ОСОБА_4 передати Позивачу ОСОБА_1 камеру для покраски автомобілів вартістю 600 доларів США, Суд зауважує наступне.

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

На підтвердження вказаних позовних вимог Позивачем надано суду:

копію товарного чека №1006098 від 20.03.2020 року (том 1, а.с.10), в якому покупцем зазначено ОСОБА_1 ; товар підйомник 2-х стоячий 3,5 т, електрогідравлічний, вартість 44 800,00 грн.; форма оплати готівкою при отриманні.

копію товарного чека №1008095 від 08.09.2020 року (том 1, а.с.11), в якому покупцем зазначено ОСОБА_1 ; товар підйомник 2-х стоячий 4 т, електрогідравлічний, вартість 46 200,00 грн.; форма оплати готівкою при отриманні.

Підписів відповідних осіб, печатки вказані товарні чеки не містять.

Стосовно спірної камери для покраски автомобілів вартістю 600 доларів США, сторони пояснили Суду, що вказана камера являє собою дерев`яну конструкцію, змонтовану Позивачем, куди повинен заїжджати транспортний засіб для його фарбування.

Відповідач в цій частині позову не заперечив, зазначивши, що Позивач у будь-який час може забрати вказану конструкцію, якою ніхто не користується.

Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 49 Цивільного процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

В ході судового розгляду даної цивільної справи Відповідач ОСОБА_4 визнав та підтвердив ту обставину, що обидва електропідйомники, які є предметом спору, купувалися порівну рівними частинами Позивачем та Відповідачем, а тому протягом всього судового розгляду справи він висловлював готовність повернути Позивачу один електропідйомник, у зв`язку з чим пропонував йому забрати його з приміщення СТО. Підтвердив також існування камери для покраски автомобілів, яка являє собою дерев`яну конструкцію, змонтовану Позивачем, куди повинен заїжджати транспортний засіб для його фарбування, та вказав, що Позивач може в будь-який час її забрати.

Однак Позивач у добровільному порядку відмовився забрати електропідйомник та камеру для покраски автомобілів, про що підтвердив суду; вимагав відшкодування Відповідачем вартості електропідйомника в доларах США на момент придбання.

Разом з тим, позовні вимоги заявлено про передачу Позивачу електропідйомника та камери для покраски автомобілів, а не відшкодування їх вартості.

Крім того, як вже було зазначено, статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Доказів того, що станом на час розгляду справи неможливо повернути в натурі електропідйомник чи камеру для покраски автомобілів стороною Позивача не надано. Натомість Відповідач в цій частині позову не заперечує.

У зв`язку з цим суд вбачає підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_4 передати Позивачу підйомник 2-х стоячий 4т, електрогідравлічний LAUNCH TLT-240SB (TLT-240SB-380) та камеру для покраски автомобілів.

Стосовно передачі Позивачу комплектуючих частин (кран, накидні гайки, фільтр) для системи опалення вартістю 3078,00 грн., Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи Позивач підтвердив, що вказані комплектуючі частини він забрав, у позовній заяві їх зазначено помилково, однак у цій частині позовні вимоги залишити без розгляду чи закрити провадження у частині цих позовних вимог не клопотав.

У зв`язку з викладеним, в цій частині позову слід відмовити за недоведеністю.

Стосовно позовних вимог про передачу Позивачу пневматичної системи вартістю 2662,00 грн. та стягнення матеріальних збитків (пункти 4,5 прохальної частини уточненого позову).

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

Як роз`яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

В постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №242/4773/17 суд касаційної інстанції зазначив: «цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду».

Як пояснили в судовому засіданні сторони та їх представники, пневматична система, щодо якої заявлено позов, являє собою систему встановлених та з`єднаних між собою труб по всьому периметру приміщення.

Загалом пневматична система це техніка, що використовує стиснуте повітря як робочий елемент для передачі енергії або виконання робіт. Вона складається з різних компонентів, які взаємодіють між собою для досягнення потрібного результату.

Як зазначив Позивач, пневматичну систему ним встановлено у приміщенні СТО за адресою Чорновола, 157 у м. Івано-Франківську.

Крім того, за даним позовом ОСОБА_1 заявлено вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача грошові кошти, які затрачені для придбання матеріалів, необхідних для ремонту приміщення, для реставрації столярного столу, а також на матеріали, пов`язані із встановленням електрообладнання на загальну суму 10 000,00 грн.; стягнення з Відповідача на користь Позивача грошові кошти в розмірі 174 145,00 грн. за проведення по усній домовленості підрядних робіт, пов`язаних із ремонтом приміщення, встановлення підйомників вантажопідйомністю 3,5 т та 4 т, пов`язаних із монтажем пневматичної системи, електрообладнання, переобладнанням димоходу, пов`язані із ремонтом слюсарного столу, монтажем покрасочної камери, пов`язаних із встановленням системи для опалювального котла, а також установку самого котла та нагрівних елементів.

Як вже було зазначено, доказів існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зобов`язальних відносин у формі правовідносин за договором підряду стороною Позивача не доведено.

При цьому, з матеріалів справи Судом встановлено, що складські приміщення за адресою по АДРЕСА_1 орендуються ОСОБА_4 у орендодавця Підприємства споживчої кооперації «Універсальна торгова база» Івано-Франківської облспоживспілки на підставі Договору оренди від 01.01.2022 року (том 1, а.с. 101-104).

Вказану особу в ході розгляду справи залучено до участі у справі в статусі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Поряд з цим, частина позовних вимог стосується відшкодування вартості на здійснення відповідних ремонтних та монтажних робіт, монтажу обладнання у приміщенні по АДРЕСА_1 , яке належить Підприємству споживчої кооперації «Універсальна торгова база» Івано-Франківської облспоживспілки, і яке здає вказане приміщення в оренду Відповідачу.

Статтею 778 ЦК України визначено наслідки поліпшення наймачем речі, переданої у найм.

Так, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.

Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Отже, цивільний закон встановлює право саме наймача на відшкодування вартості поліпшення речі, переданої у найм.

Якщо ж такі поліпшення були здійснені іншою особою, відмінною від наймача, до відносин у такому спорі повинні застосовуватися положення статті 1212 ЦК України.

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Зазначене свідчить про те, що суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення лише за наявності належного складу відповідачів у справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Звертаючись до суду із цим позовом в частині позовних вимог про стягнення матеріальних збитків, повернення Позивачу пневматичної системи (яка являє собою систему послідовно з`єднаних між собою труб, через які циркулює повітря, що встановлено по перметру орендованого приміщення), Позивач визначив відповідачем ОСОБА_4 .

Однак як встановлено із матеріалів справи та пояснень, наданих учасниками справи у судовому засіданні, ОСОБА_4 не є власником приміщення (складські приміщення за адресою по АДРЕСА_1 ), у якому Позивачем, з його слів, проводилися відповідні монтажні та ремонтні роботи (тобто у яке вкладалися його власні кошти, які він просить стягнути з ОСОБА_4 ). Власником таких приміщень є Підприємство споживчої кооперації «Універсальна торгова база» Івано-Франківської облспоживспілки, а тому вказана особа повинна бути залучена до участі у справі в статусі відповідача. Клопотань про залучення співвідповідача Позивач не заявляв.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог про передачу Позивачу пневматичної системи вартістю 2662,00 грн. та стягнення матеріальних збитків в сумі 10 000,00 грн. та 174 145,00 грн. (пункти 4,5 прохальної частини уточненого позову) відсутні у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача.

Водночас, Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у зазначеній частині позовних вимог має право повторно звернутися до суду із відповідним позовом, указавши належний склад учасників справи.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Обґрунтовуючи факти прояву моральної шкоди, Позивач у позовній заяві та в судових засіданнях покликався на те, що внаслідок дій ОСОБА_4 щодо використання його фізичної праці, яка взагалі протипоказана ОСОБА_1 , введення Позивача в оману щодо спільної підприємницької діяльності та, у зв`язку з цим, проведення Позивачем ряду робіт у приміщенні та придбання майна, йому було завдано моральних страждань. Позивач постійно перебуває у стресі. Спілкування з членами сім`ї, родичами значно скоротилося, що додатково підсилило його душевні страждання. Діями Відповідача також було принижено честь і гідність Позивача.

Завдану моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює у 100 000,00 грн.

Так, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

В постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд зауважує, що в рамках позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди Позивачем не доведено як наявності самої моральної шкоди; так і протиправності поведінки особи, яка, за його твердженнями, завдала моральної шкоди, щодо Позивача, тобто протиправності поведінки ОСОБА_4 ; не доведено наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою у Позивача. Не доведено належними засобами доказування і розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у 100 000,00 грн.

За таких обставин у задоволені позовної вимоги про стягнення з Відповідача моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір слід розподілити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1431,47 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу.

25 червня 2024 року представником Відповідача подано клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та документи на підтвердження факту надання правничої допомоги та її оплати (том 1, а.с.170-176). Розмір правничої допомоги у 15 000,00 грн. сторона Відповідача просить стягнути з Позивача.

12 вересня 2024 року представником Позивача подано клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та документи на підтвердження факту надання правничої допомоги та її оплати (том 1, а.с.207-215). Розмір правничої допомоги у 20 000,00 грн. сторона Позивача просить стягнути з Відповідача.

В судових дебатах представники сторін просили стягнути витрати на правничу допомогу.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як зазначено Верпховним Судом у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19.

У Постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21 (адміністративне провадження № К/990/30188/22) Верховним Судом зазначено наступне:

«суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір».

Таким чином, на думку Суду, співмірним розміром правничої допомоги, з урахуванням складності даної справи, реального часу надання правничої допомоги та обсягу необхідної до виконання роботи, враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог, беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, Суд вважає за необхідне стягнути на користь сторін витрати на професійну правничу допомогу в таких розмірах:

На користь Позивача з Відповілача слід стягнути 5300,00 грн.

На користь Відповідача з Позивача слід стягнути 11 000,00 грн.

Шляхом зарахування вказаних сум за результатами розгляду даної справи слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правничу допомогу в сумі 5700,00 грн. (11 000,00 грн. 5 300,00 грн. = 5 700,00 грн.)

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 23, 1212 ЦК України керуючись ст. ст. 13, 81, 82, 141, 247, 263-265, 268, 273, 279, ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа ПСК «Універсальна торгова база «Івано-Франківської облспоживспілки» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , передати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , підйомник 2-х стоячий 4т, електрогідравлічний LAUNCH TLT-240SB (TLT-240SB-380) та камеру для покраски автомобілів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 1431,47 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 700,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2025 року.

Суддя Домбровська Г.В.