Рішення від 03.06.2025 по справі 911/3383/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2025Справа № 911/3383/21За позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави

до 1) Фонду державного майна України,

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

3) Релігійної організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва»

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державне підприємство «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів»

2) Державний комітет телебачення і радіомовлення України

3) Міністерство соціальної політики України

про визнання недійсними рішень, договору, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання повернути майно

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Моцик Л.М.;

від відповідача-1: Ленько М.М.;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: Поночевна А.О.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: Лисенко В.С.;

від третьої особи-3: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури (надалі - позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до 1) Фонду державного майна України (надалі - відповідач-1), 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (надалі - відповідач-2), 3) Релігійної організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» (надалі - відповідач-3), в якому просить суд:

- визнати недійсним та скасувати пункт 3 наказу відповідача-1 від 10.08.2020 № 1320 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році" (зі змінами)" в частині внесення до додатка 5 "Перелік об`єктів соціально-культурного призначення, що підлягають приватизації в 2020 році", затвердженого наказом відповідача-1 від 28.12.2019 № 1574 (із змінами), єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711);

- визнати недійсним та скасувати наказ відповідача-2 від 17.09.2021 № 937 "Про затвердження результатів продажу та завершення приватизації об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711);

- визнати недійсним договір №15/21 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" від 16.08.2021, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності відповідача-3 на нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлову будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлову будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлову будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлову будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлову будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлову будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлову будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлову будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірну башню 2, свердловину 3, огорожу 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9, розташованих за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61 (номер запису про право власності 44021001, рішення від 17.09.2021 № 60435394);

- зобов`язати відповідача-3 повернути до державної власності об`єкт соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711), а саме: нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлову будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлову будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлову будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлову будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлову будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлову будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлову будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлову будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірну башню 2, свердловину 3, огорожу 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9, розташованих за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61 та вартістю 774 000,00 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.1, 4, 15 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», ст.16, 20 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст.15, 16, 203, 204, 215, 216, 222, 223, 225, 316, 321, 328, 656 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 21.11.2017 № 447 затверджено статут ДП "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів", згідно з яким підприємство є дитячим закладом оздоровлення та відпочинку та самостійним господарюючим суб`єктом, який надає послуги з оздоровлення та відпочинку дітей (комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, надання яких спрямовані на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров`я дитини). Табір утворений з метою оздоровлення дітей. Міністерство соціальної політики України як уповноважений центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері оздоровлення та відпочинку дітей, уповноважений в силу частини 5 статті 15 Закону України "Про оздоровлення і відпочинок дітей" погоджувати реорганізацію та ліквідацію дитячих закладів оздоровлення. Водночас, відповідно до інформації Міністерства соціальної політики України останнє не надавало згоди на реорганізацію та ліквідацію ДП "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів". Отже, відовідач-2 передбачивши в договорі обов`язок покупця об`єкта приватизації здійснити державну реєстрацію припинення юридичної особи - ДП "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів", фактично дозволив ліквідацію дитячого оздоровчого закладу без узгодження з уповноваженим органом. Прокурор акцентував увагу на тому, що ДП "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" належить до закладів охорони здоров`я, водночас відповідно до положень чинного законодавства заклади охорони здоров`я, в тому числі їх майно, не підлягають приватизації. Прокурор вказує, що в даному випадку приватизація дитячого оздоровчого табору позбавить підприємство засобів, за відсутності яких воно не зможе здійснювати свою діяльність, що призведе до скорочення мережі закладів оздоровлення та відпочинку дітей. Така ситуація створює загрозу інтересам держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань оздоровлення та відпочинку дітей.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.11.2021 матеріали справи передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 було відкрито провадження в справі №911/3383/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.01.2022.

20.01.2022 від відповідача-1 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 було продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 21.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 було відкладено підготовче засідання на 28.02.2022.

Підготовче засідання, призначене на 28.02.2022, не відбулося з об`єктивних причин, що не залежать від суду.

Ухвалою Господарського суду від 18.05.2022 призначено розгляд справи на 27.06.2022.

У підготовчому засіданні 27.06.2022 прокурор надав усні пояснення по справі та заперечував проти клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду. Представники відповідачів у підготовчому засіданні 27.06.2022 надали усні пояснення по справі та просили залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2022, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022, позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Релігійної організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів», Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Міністерство соціальної політики України про визнання недійсним рішень, договору, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання повернення майна залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 17.09.2024 касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі № 911/3383/21 скасовано, а справу передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 задоволено самовідвід судді Алєєвої І.В. від розгляду справи № 911/3383/21, а матеріали справи №911/3383/21 передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

28.10.2024 за результатом автоматизованого розподілу справа №911/3383/21 передана судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 прийнято справу №911/3383/21 до провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 10.12.2024.

27.11.2024 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що під час приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" діяло в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства, що регулює процес приватизації.

03.12.2024 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у яких остання відхиляє доводи відповідача-2, що викладені у відзиві на позов.

10.12.2024 від представника відповідача-3 надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що з урахуванням принципу «належного урядування», відповідач-3 не повинен нести відповідальність за порушення процедурних правил при проведенні аукціону, що могли були допущені самим органом державної влади (замовником аукціону), що свідчить про неможливість визнання договору купівлі-продажу недійсним в судовому порядку, з огляду на наявні «правомірні очікування» розраховувати на певний стан речей. Крім того вказує, що Державне підприємство "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" не належить до закладів охорони здоров`я.

Також 10.12.2024 від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів направлення відповіді на відзив іншим учасникам справи.

У підготовче засідання 10.12.2024 з`явилась прокурор та представники відповідачів 1 і 3, представники відповідача-2, а також третіх осіб 1-3 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою у порядку ст.74 ГПК України витребував докази та інформацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.01.2025.

31.12.2024 та 06.01.2025 від Ржищівської міської ради надійшла інформація про відсутність у останньої витребуваних судом документів.

09.01.2025 від представника відповідача-3 надійшло клопотання про долучення доказів, разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання.

У підготовче засідання 15.01.2025 з`явились прокурор, представники відповідачів 1 і 3 та третьої особи-2, представники відповідача-2, а також третіх осіб 1 і 3 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників учасників справи, задовольнив клопотання відповідача-3 від 09.01.2025 про поновлення строку на подання доказів та долучив їх до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у Обухівської районної державної адміністрація Київської області докази та повторно витребував у третьої особи-3 інформацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 відкладено підготовче засідання на 11.02.2025.

27.01.2025 від третьої особи-3 на виконання ухвали суду надійшла витребувана інформація.

31.01.2025 від Обухівської районної державної адміністрація Київської області на виконання ухвали суду надійшли документи.

11.02.2025 від представника відповідача-3 надійшло клопотання про долучення доказів.

У підготовче засідання 11.02.2025 з`явились прокурор, представники відповідачів 1 і 3 та третьої особи-2, представники відповідача-2, а також третіх осіб 1 і 3 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Проте, після відкриття провадження в справі та дослідження матеріалів позовної заяви, суд встановив, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, а саме прокурором було не доплачено судовий збір у розмірі 12 090, 00 грн.

У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 залишено без руху позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури, встановлено останньому спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: доказів сплати судового збору в повному розмірі, а саме оригіналу платіжної інструкції (квитанції, тощо) із зазначенням у ній належних платіжних реквізитів на суму 12 090, 00 грн. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

14.02.2025 від прокуратури на електронну адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, яка не підписана електронним підписом.

17.02.2025 від прокуратури на електронну адресу суду надійшла аналогічна заява про усунення недоліків.

18.02.2025 від прокуратури на електронну адресу суду надійшло клопотання про продовження процесуального строку на усунення недоліків.

18.02.2025 від прокуратури через систему Електронний суд надійшло клопотання про долучення доказів, а саме клопотання про продовження процесуального строку на усунення недоліків, разом з платіжними інструкціями про сплату судового збору в загальному розмірі 12 090,00 грн.

18.02.2025 від представника відповідача-3 надійшли заперечення на клопотання прокуратури про продовження процесуального строку на усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 призначено підготовче засідання на 25.03.2025.

25.03.2025 від представника відповідача-3 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 25.03.2025 з`явились прокурор, представники відповідачів 1 і 3 та третьої особи-2, представники відповідача-2, а також третіх осіб 1 і 3 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників сторін, залишив подані 25.03.2025 представником відповідача-3 докази без розгляду. Також суд протокольними ухвалами в порядку ст.74 ГПК України витребував у Ржищівської міської ради технічну документацію та в третьої особи-3 інформацію і письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 відкладено підготовче засідання на 23.04.2025.

02.04.2025 від представника третьої особи-3, на виконання вимог ухвали суду, надійшли додаткові пояснення.

11.04.2025 та 21.04.2025 від Ржищівської міської ради надійшло повідомлення про відсутність у останньої витребуваної судом технічної документації.

У підготовче засідання 23.04.2025 з`явились прокурор, представники відповідачів 1 і 3 та третьої особи-2, представники відповідача-2, а також третіх осіб 1 і 3 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою у порядку ст.74 ГПК України витребував у Обухівської районної державної адміністрація Київської області технічну документацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 відкладено підготовче засідання на 07.05.2025.

07.05.2025 від представника третьої особи-2 надійшли додаткові пояснення.

Підготовче засідання, призначене на 07.05.2025 не відбулось, у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 призначено підготовче засідання на 21.05.2025 та в порядку ст.74 ГПК України повторно витребувано в Обухівської районної державної адміністрація Київської області технічну документацію.

20.05.2025 від Обухівської районної державної адміністрація Київської області надійшло повідомлення про відсутність у останньої витребуваної судом технічної документації.

У підготовче засідання 21.05.2025 з`явились прокурор, представники відповідачів 1 і 3 та третьої особи-2, представники відповідача-2, а також третіх осіб 1 і 3 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2025.

У судовому засіданні 03.06.2025 прокурор підтримала позовні вимоги та позов просила задовольнити, представники відповідачів 1, 3 та третьої особи-2 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Представники відповідача-2, третіх осіб 1 і 3 в засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Також статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.06.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 3 наказу Фонду державного майна України (відповідача-1) від 10.08.2020 №1320 внесено зміни до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 №1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» та включено до переліку об`єктів соціально-культурного призначення, що підлягають приватизації в 2020 році» єдиний майновий комплекс державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів».

Відповідно до наказу Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 25.08.2020 № 56 передано функції з управління об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів» до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідача-2).

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 19.08.2020 №540 прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів» за адресою: Київська область, Миронівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61, шляхом продажу на аукціоні.

3а результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-06-20-000010-2 від 03.08.2021, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях №763 від 03.08.2021 «Про затвердження протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-06-20-000010-2 з продажу об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів» переможцем було визначено Релігійну організацію «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» (відповідач-3).

У подальшому, 16.08.2021 між відповідачем-2 (продавець) та відповідачем-3 (покупець) укладено договір №15/21 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації -об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів» (надалі - договір).

Згідно п.1.1. договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю, який став переможцем електронного аукціону №UA-PS-2021-06-20-000010-2, який відбувся 23.07.2021, об`єкт малої приватизації - об`єкт соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів» за адресою: Київська область, Миронівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61, а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.

Об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі; відомості про складові частини обєкта нерухомого майна: нежитлова будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлова будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлова будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлова будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлова будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлова будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлова будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлова будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлова будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірна башня 2, свердловина 3, огорожа 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9 - у складі об`єкта приватизації належить Державі Україна в особі Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Згідно із п.1.2. договору - об`єкт приватизації включає в себе майно підприємства, відповідно до матеріалів інвентаризації станом на 30.04.2021.

У пункті 1.5. договору передбачено, що об`єкт приватизації може бути перепрофільований (приватизується без збереження профілю діяльності).

Відповідно до п.2.1. згідно із протоколом UA-PS-2021-06-20-000010-2 ціна продажу об`єкта приватизації становить 957 333,32 грн.

Пунктом 7.5.3. договору передбачено обов`язок покупця протягом одного року з дати підписання акту приймання-передачі забезпечити проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - державного підприємства ДОТ «Ходорів» (стаття 104 Цивільного кодексу України).

16.09.2021 між відповідачем-2 (продавець) та відповідачем-3 (покупець) підписано акт приймання-передачі державного майна.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях видано наказ від 17.09.2021 №937, яким затверджено результати продажу та завершення приватизації об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Дитячий оздоровчий табір «Ходорів».

Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави до 1) Фонду державного майна України (відповідач-1), 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач-2), 3) Релігійної організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» (відповідач-3) про:

- визнання недійсним та скасування пункту 3 наказу відповідача-1 від 10.08.2020 № 1320 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році" (зі змінами)" в частині внесення до додатка 5 "Перелік об`єктів соціально-культурного призначення, що підлягають приватизації в 2020 році", затвердженого наказом відповідача-1 від 28.12.2019 № 1574 (із змінами), єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711);

- визнання недійсним та скасування наказу відповідача-2 від 17.09.2021 № 937 "Про затвердження результатів продажу та завершення приватизації об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711);

- визнання недійсним договору №15/21 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" від 16.08.2021, укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3;

- скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача-3 на нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлову будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлову будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлову будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлову будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлову будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлову будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлову будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлову будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірну башню 2, свердловину 3, огорожу 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9, розташованих за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61 (номер запису про право власності 44021001, рішення від 17.09.2021 № 60435394);

- зобов`язання відповідача-3 повернути до державної власності об`єкт соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711), а саме: нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлову будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлову будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлову будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлову будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлову будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлову будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлову будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлову будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірну башню 2, свердловину 3, огорожу 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9, розташованих за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61 та вартістю 774 000,00 грн.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора із цим позовом до суду, то суд зазначає, що дане питання досліджувалось Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та в постанові від 17.09.2024 судом зазначено, що прокурор навів підстави для представництва інтересів держави в цій справі, а тому підстав для повторного дослідження вказаного питання суд не вбачає.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного комунального майна регулюються Законом України від 18.01.2018 № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна».

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України «Про Фонд державного майна України», Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», інших актів законодавства.

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; класифікують об`єкти приватизації відповідно до вказаного Закону приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством, тощо.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Так, частиною четвертою статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.09.2008 № 375-VI передбачено, що засновник (власник) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності не має права ліквідувати його, зменшувати територію, кількість ліжко-місць, а також передавати в оренду приміщення (будівлі) для провадження діяльності, не пов`язаної з оздоровленням та відпочинком дітей, під час перебування дітей у відповідному закладі без погодження з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

Реорганізація або ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності допускається виключно за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей (частина 5 статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»).

Крім того, зважаючи на те, що в Україні відбувається поступове зменшення оздоровчих закладів через продаж, перепрофілювання, передачу в оренду або ліквідацію, а проблема якісного оздоровлення населення стає дедалі актуальнішою, та з метою розвитку вітчизняної санаторно-курортної справи, створення сприятливих умов для суб`єктів господарювання, що спеціалізуються на наданні послуг з оздоровлення населення, Верховною Радою України була прийнята постанова № 1137-VI від 17.03.2009, якою запроваджено мораторій на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» мережа дитячих закладів оздоровлення та відпочинку - це сукупність дитячих закладів оздоровлення та відпочинку (працюючих та непрацюючих) незалежно від форми власності, типу та підпорядкування.

Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності можуть мати або не мати статусу юридичної особи. Одним з основних напрямів державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є збереження і розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку (ст. 3, 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»).

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» встановлено, що основні фонди, земельні ділянки та інше майно дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної або комунальної форми власності не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з Положенням про Міністерство соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 432 від 17.06.2015, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

Як убачається із матеріалів справи та пояснень представників сторін, у процесі приватизації спірного об`єкту Міністерство соціальної політики України не приймало будь-яких рішень про реорганізацію, відчуження, перепрофілювання Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів", а також не надавало згоду на його ліквідацію.

Отже, судом встановлено, що приватизація Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" була здійснена без погодження органу, що здійснює політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

Відносно посилань відповідачів на те, що Державне підприємство "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" не належить до закладів охорони здоров`я, а тому не потрібне було погодження органу, що здійснює політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, суд зазначає таке.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст.86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Так, наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 21.11.2017 № 447:

1) перейменовано Оздоровчо-лікувальний пансіонат «Ходорів» в Дитячий оздоровчий табір «Ходорів», скорочена назва ДОТ «Ходорів»;

2) змінено основний вид економічної діяльності відповідно до класифікатора видів економічної діяльності ДК: 009:2010, 55.20. - Діяльність засобів розміщення на період відпустки та іншого тимчасового проживання;

3) затверджено статут ДОТ «Ходорів» у новій редакції (надалі - Статут)

Відповідно до загальних положень Статуту ДОТ «Ходорів» є дитячим закладом оздоровлення та відпочинку та самостійним господарюючим суб`єктом, який надає послуги з оздоровлення та відпочинку дітей (комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, надання яких спрямовані на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров`я дитини).

Табір є правонаступником Оздоровчо-Лікувального пансіонату «Ходорів».

Органом управління майном табором є Державний комітет телебачення і радіомовлення України.

Пунктом 1.1 та 1.2 Статуту передбачено, що табір утворений з метою оздоровлення дітей. Предметом діяльності табору є надання послуг з оздоровлення дітей - комплексу спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що надаються закладом оздоровлення та відпочинку і спрямовані на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров`я дитини; створення фізкультурно-оздоровчого комплексу з повним обсягом оздоровчих послуг; забезпечення відпочиваючих автотранспортними, туристичними екскурсійними, медичними та іншими видами послуг, пов`язаних з оздоровленням в таборі; здійснення торгівельної діяльності відповідно до чинного законодавства України; створення умов безпечної праці та оздоровлення; забезпечення раціонального використання основних фондів, матеріальних і фінансових ресурсів, здійснення заходів з охорони державного майна.

Згідно із п. 4.7 Статуту табір може проводити культурно-спортивні, туристичні краєзнавчі мистецькі та інші заходи для дітей та юнацтва як на своїй території, так і за її межами.

Також згідно з абзацом 11 ч. 1 статті 1 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» Державний реєстр майнових об`єктів оздоровлення та відпочинку дітей - це електронна база даних про об`єкти права власності (працюючі та непрацюючі), призначені для оздоровлення та відпочинку дітей, незалежно від форми власності та підпорядкування.

Зі змісту абзацу 9 ч. 2 статті 3 вказаного закону вбачається, що основною метою створення Державного реєстру майнових об`єктів оздоровлення та відпочинку дітей є запобігання ліквідації, передачі під заставу, перепрофілюванню, використанню не за призначенням таких об`єктів, а також з метою забезпечення доступності та відкритості інформації про дитячі заклади оздоровлення та відпочинку і послуги, які вони надають.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності, що діють як юридичні особи або не мають статусу юридичної особи і перебувають у складі підприємств, установ та організацій як їхні філіали чи структурні підрозділи, обов`язково включаються до складу мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

Майнові об`єкти оздоровлення та відпочинку дітей обов`язково вносяться до Державного реєстру майнових об`єктів оздоровлення та відпочинку дітей.

Відомості про майнові об`єкти оздоровлення та відпочинку дітей, якими користується дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, керівник такого закладу подає до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, для внесення до Державного реєстру майнових об`єктів оздоровлення та відпочинку дітей протягом одного місяця з дня отримання документів на право власності на зазначені майнові об`єкти відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 9 Порядку ведення Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 425 від 28.04.2009, для внесення дитячого закладу оздоровлення та відпочинку до Реєстру засновник (власник) або його уповноважена особа подає комісії заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики, та реєстраційну картку за формою згідно з додатком 1.

Зі змісту пункту 2 Порядку ведення Державного реєстру майнових об?єктів оздоровлення та відпочинку дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №580 від 26.06.2019 (далі - Порядок № 580), вбачається, що заявником може бути керівник або уповноважена особа дитячого закладу оздоровлення та відпочинку дітей.

Відношення вказаного закладу до лікувально-профілактичних закладів підтверджується також наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 № 385, яким затверджено Перелік закладів охорони здоров`я.

Зокрема, до лікувально-профілактичних закладів віднесено санаторно-курортні заклади, у т.ч. дитячі оздоровчі центри, санаторії (у т.ч. дитячі, однопрофільні, багатопрофільні, спеціалізовані), санаторії для дітей з батьками та санаторії- профілакторії, які у свою чергу, відносяться до закладів охорони здоров`я.

Отже, Державне підприємство «ДОТ «Ходорів» належить до закладів охорони здоров`я.

Державний комітет телебачення і радіомовлення України, як особа, в управлінні якої перебувало спірне майно закладу оздоровлення та відпочинку дітей та яка здійснювала управління таким майном, зобов`язаний був внести ДОТ «Ходорів» до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку або Державного реєстру майнових об`єктів оздоровлення та відпочинку дітей.

При цьому, виходячи із самої назви - Дитячий оздоровчий табір "Ходорів", як і його мети - оздоровлення дітей, слідує, що "Ходорів" є дитячим оздоровчим табором, а тому судом визнаються необґрунтованими твердження відповідачів про те, що ДОТ "Ходорів" не відноситься до дитячого закладу оздоровлення та відпочинку.

Одночасно суд наголошує, що законодавець не пов`язує обмеження та заборону щодо ліквідації, реорганізації, відчуження, перепрофілювання дитячих оздоровчих закладів із їх функціонуванням, можливістю використання за призначенням, наявністю у закладу статусу юридичної особи та перебуванням такого закладу в Державному реєстрі майнових об`єктів оздоровлення та відпочинку дітей.

Разом з тим, за наявності обмежень, встановлених постановою Верховної Ради України № 1137-VI від 17.03.2009 "Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих, професійних, тощо)", враховуючи, що цією ж постановою органам державної влади, до кола яких відносяться і відповідачі 1 та 2 в справі, рекомендовано тимчасово, до схвалення відповідного закону, припинити прийняття рішень та призупинити виконання вже прийнятих рішень про ліквідацію, відчуження, перепрофілювання, передачу в оренду оздоровчих закладів для провадження діяльності, не пов`язаної з оздоровленням та відпочинком, суд вважає, що оспорюване в цій справі рішення відповідача-1 (його частина) не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не відповідає положенням ст.19 Конституції України, оскільки виходить за межі наданих йому повноважень.

При цьому відповідачі 1 та 2 залишили поза увагою вимоги ст. 6 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей", відповідно до яких Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, у межах своїх повноважень забезпечують як реалізацію державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей, так і збереження та розвиток мережі дитячих закладів оздоровлення та відпочинку, поліпшення їх матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення.

Водночас, за висновком суду, затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, включення до них ДОТ "Ходорів", здійснення підготовки до продажу, а також продаж майна державної власності, про яке йдеться в оспорюваному наказі, порушує інтереси держави та може призвести до зменшення майна, що входить до складу дитячих оздоровчих закладів, та до скорочення мережі дитячих закладів оздоровлення в межах території Київської області, а отже, призводить до порушення інтересів держави в сфері охорони дитинства, за захистом яких прокурор і звернувся з цим позовом до суду.

Конвенцією ООН про права дитини, ратифікованою Україною 27.02.1991, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Зазначеними положеннями чинного законодавства встановлено пріоритет норм міжнародного права, відображених у міжнародних договорах, над нормами відповідних актів національного законодавства (крім Конституції України, яка має найвищу юридичну силу як відносно актів національного законодавства, так і відносно міжнародних договорів). Отже, якщо міжнародний договір і відповідний акт законодавства України, які мають однаковий предмет правового регулювання, містять норми, що суперечать одна одній, то застосуванню підлягають правила міжнародного договору, зокрема Конвенції ООН про права дитини, яка найповніше захищає права та інтереси дітей.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені обставини в справі, суд дійшов висновку, що відповідачі 1 та 2, видаючи спірні накази та укладаючи договір з відповідачем-3 щодо купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ДОТ «Ходорів», відчужили його з державної власності без збереження профілю діяльності, порушили встановлене Конвенцією ООН про права дитини право на якнайкраще забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У даному випадку, оскільки спірний пункт наказу відповідача-1 від 10.08.2020 № 1320, який є правовим актом індивідуальної дії, виданим центральним органом державної виконавчої влади, суперечить вимогам чинного законодавства, то цей наказ підлягає скасуванню як незаконний у зазначеній частині.

Також відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, ураховуючи, що спірні накази та укладений договір суперечать актам цивільного законодавства, порушують цивільні права та інтереси держави і суспільства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим, в силу вимог ст.16, 21 Цивільного кодексу України, суд визнає їх недійсними та скасовує накази.

Крім того, як наслідок визнання спірного договору недійсним, суд скасовує рішення про державну реєстрацію права власності, що зареєстроване на підставі такого договору та зобов`язує відповідача-3 повернути цілісний майновий комплекс ДОТ "Ходорів" державі.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлений прокурором позов в інтересах держави є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї ж статті).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

У постанові від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.

При цьому Цивільний кодекс України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).

У подальшому, застосовуючи статтю 216 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.

Так Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов`язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.

Позовні вимоги, з якими прокурор звернувся з позовом у даній справі, скеровані на повернення майна, відчуженого за недійсним правочином, тобто на застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно).

За висновками Великої Палати Верховного Суду таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину. При цьому хибним є і підхід, за якого відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Адже такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Водночас спір у цій справі виник у зв`язку з приватизаційними відносинами, а суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що законодавством про приватизацію державного та комунального майна (Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин) передбачено окремий порядок повернення коштів як застосування наслідку недійсності (нікчемності) правочину. Так Порядком повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, передбачено особливі умови застосування таких наслідків, у тому числі повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації, а тому Релігійна організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» не позбавлена права вимагати компенсації у різних формах, відкритих для нього, в окремому судовому провадженні. Разом з тим, врегулювання спеціальним законом порядку повернення коштів за придбаний об`єкт приватизації виключає застосування до спірних правовідносин лише загальних положень Цивільного кодексу України.

При цьому такий підхід не суперечить практиці ЄСПЛ, який, розглядаючи питання досягнення справедливого балансу між громадським інтересом та інтересами заявника, підкреслював особливе значення принципу "належного врядування", згідно з яким, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема коли питання стосується основоположних прав людини, як-от прав, що стосуються майна, державні органи повинні діяти своєчасно, належним, а головне, послідовним чином ("Бєнаровіч та інші проти Литви" (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 139).

Зазначений принцип "належного врядування", як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу. Інакше кажучи, державні органи, які не впровадили або не дотримувалися власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик помилки з боку державного органу має нести сама Держава, і жодні помилки не можуть бути виправлені за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування права власності на майно, яке було надано помилково, принцип "належного врядування" не лише може накладати на державні органи зобов`язання діяти негайно, щоб виправити свою помилку, але й може обумовлювати необхідність виплати достатньої компенсації чи іншого належного відшкодування попередньому добросовісному власнику ("Вукушіч проти Хорватії" (Vukuљiж v. Croatia), 2016, § 64; "Бєнаровіч та інші проти Литви" (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 140).

Якщо помилка заявника була ускладнена недбалістю державних органів у межах процедури наділення правом власності, подальше визнання такого права недійсним має відображати спільну вину обох сторін у контексті компенсації ("Демірай проти Туреччини" (Demiray v. Tьrkiye), 2023, §§ 68-70).

Від добросовісного заявника може вимагатися розпочати декілька окремих проваджень у справі, щоб отримати компенсацію за майно, втрачене через помилку державних органів, якщо це передбачено положеннями національного законодавства, або довести існування перешкоди, що заважала поданню чи задоволенню обґрунтованих позовних вимог (Ібраґімбейов та інші проти Азербайджану" (Ibrahimbeyov and Others v. Azerbaijan, 2023, §§ 55-59).

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на те, що можливість вимагати компенсацію щодо спірного майна була доступна для заявників і, хоча національні суди не взяли до уваги той факт, що визнання недійсним права власності заявників на земельні ділянки було пов`язане з упущенням з боку державної адміністрації, Суд, побачивши, що визнання недійсним було необхідним для відновлення законності та можливість вимагати компенсації в різних формах була відкрита для заявників, дійшов висновку про те, що втручання в права заявників не порушувало вимоги щодо встановлення справедливого балансу між правами особи за Конвенцією та суспільними інтересами (пункти 59-61).

Зазначені висновки Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду, зокрема від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22, від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, від 04.12.2024 у справі № 910/21329/17.

У такий спосіб та беручи до уваги, що законодавством встановлено порядок повернення коштів за недійсним договором купівлі-продажу у порядку приватизації, у відповідача-3 протягом розгляду справи була доступна можливість, а він не був позбавлений права пред`явити вимоги про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав спірне нерухоме майно, зобов`язання його повернути Державі таке майно не є надмірним втручанням у його права.

Виходячи з викладеного прокурором при пред`явленні позову в цій справі задля найефективнішого захисту інтересів держави було сформульовано саме такі позовні вимоги та визначено саме такий склад учасників (відповідача та третіх осіб). При цьому питання про повернення відповідачу-3 сплачених ним за договором коштів виходить за межі повноважень прокурора, визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.

В такий спосіб, за обставинами цієї справи, хоча наведене свідчить про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах двосторонньої реституції, проте з урахуванням суб`єктного складу справи №911/3381/21 такий наслідок недійсності договору купівлі-продажу майна в порядку приватизації не може бути застосовано судом у цьому судовому провадженні.

З урахуванням викладеного вище суд звертає увагу, що за обставинами цієї справи відповідач-3 має право на відшкодування сплачених ним за договором купівлі-продажу коштів, проте таке відшкодування можливе за окремим позовом до продавця спірного нерухомого майна як відповідача або в порядку, встановленому законом.

Додатково суд звертає увагу на те, що Фонд державного майна України та його Регіональне відділення в порядку застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу мають повноваження повернути отримані за ним кошти покупцю в порядку, встановленому спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.03.2025 №904/4633/23.

Суд також відхиляє доводи відповідача-3 про те, що спірне нерухоме майно не може бути в нього витребуване з огляду на «правомірні очікування» відповідача-3 розраховувати на певний стан речей, з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.99, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності2 при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.91 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Так, суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало («Pistorova v. the Czech Republic»; «Des Fours Walderode v. the Czech Republic»; «Zhigalev v. Russia»), а посилання на правомірні очікування як складові категорії «майно» можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах «Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium», «Kopecky v. Slovakia», «Belane Nagy v. Hungary» тощо).

Водночас у справі, що розглядається, зазначені критерії не дотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання в мирне володіння майном з боку держави відсутнє, оскільки таке майно не підлягало і не могло передаватись у власність відповідача-3, про що суд виснував вище.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокурором, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів згідно задоволених до кожного позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати пункт 3 наказу Фонду державного майна України від 10.08.2020 № 1320 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році" (зі змінами)" в частині внесення до додатка 5 "Перелік об`єктів соціально-культурного призначення, що підлягають приватизації в 2020 році", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 (із змінами), єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711).

3. Визнати недійсним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 17.09.2021 № 937 "Про затвердження результатів продажу та завершення приватизації об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711).

4. Визнати недійсним договір №15/21 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" від 16.08.2021, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та Релігійною організацією «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва».

5. Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності Релігійної організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» (04128, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 30, ідентифікаційний 37536068) на нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлову будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлову будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлову будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлову будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлову будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлову будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлову будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлову будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірну башню 2, свердловину 3, огорожу 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9, розташованих за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61 (номер запису про право власності 44021001, рішення від 17.09.2021 № 60435394).

6. Зобов`язати Релігійну організацію «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» (04128, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 30, ідентифікаційний 37536068) повернути до державної власності об`єкт соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Ходорів" (ідентифікаційний код 02841711), а саме: нежитлову будівлю літ. "А", загальною площею 1513,9 м2, нежитлову будівлю літ. "Б", загальною площею 370,71 м2, нежитлову будівлю літ. "В", загальною площею 194,25 м2, нежитлову будівлю літ. "Г", загальною площею 151,69 м2, нежитлову будівлю літ. "Д", загальною площею 148,58 м2, нежитлову будівлю літ. "Е", загальною площею 30,96 м2, нежитлову будівлю літ. "Є", загальною площею 28,49 м2, нежитлову будівлю літ. "Ж", загальною площею 200,18 м2, нежитлову будівлю літ. "З", загальною площею 141,31 м2, нежитлову будівлю літ. "І", загальною площею 117,54 м2, нежитлову будівлю літ. "Ї", загальною площею 52,51 м2, нежитлову будівлю літ. "Й", загальною площею 71,08 м2, погріб з шийкою літ. "К", колодязь 1, водонапірну башню 2, свердловину 3, огорожу 4, ворота 5, ворота 6, ворота 7, хвіртка 8, замощення 9, розташованих за адресою: Київська область, Обухівський район, село Ходорів, вулиця Героїв Дніпра, 61 та вартістю 774 000,00 грн.

7. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.

8. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 50, ідентифікаційний код 43173325) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп. судового збору.

9. Стягнути з Релігійної організації «Релігійна громада незалежної помісної церкви християн віри Євангельської «Молодіжна Християнська церква «Скіменс» («Молоді Леви») у Подільському районі м. Києва» (04128, місто Київ, вулиця Стеценка, будинок 30, ідентифікаційний 37536068) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 17 765 (сімнадцять тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн 00 коп. судового збору

10. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 12.06.2025.

Суддя Я.А.Карабань