Постанова від 28.05.2025 по справі 908/2289/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 908/2289/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 28.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024

у справі № 908/2289/23

за заявою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго" арбітражного керуючого Острика Сергія Юрійовича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Семь ЛТД"

за участю третьої особи-1 Комунального підприємства "Облводоканал",

за участю третьої особи-2 Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго",

про визнання правочину недійсним

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго",

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.07.2023 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго»; визнано грошові вимоги ПАТ «Запоріжжяобленерго» до боржника у розмірі 8 500 382 грн 74 коп. основного боргу та 20 645 грн 85 коп. пені; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Острика Сергія Юрійовича; зобов`язано учасників справи вчинити певні дії.

2. Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Острик С.Ю. звернувся до господарського суду з заявою № 02-01/01 від 20.08.2023 року (вх. №17897/08-08/23 від 21.08.2023 року) про визнання правочину недійсним в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 18/08/22 від 18.08.2022 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Семь ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго».

3. В обґрунтування заяви арбітражний керуючий послався на фіктивність та фраудаторність правочину, оскільки останній направлений на ухилення Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго» від виконання зобов`язань перед кредиторами. На думку заявника, договір по суті є договором факторингу, в той час, як Товариство з обмеженою відповідальністю «Семь ЛТД» не є ані банком, ані іншою фінансовою установою, а тому не мало права укладати такий договір.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням господарського суду Запорізької області від 28.09.2023 року у даній справі заяву розпорядника майна № 02-01/01 від 20.08.2023 року (вх. № 17897/08-08/23 від 21.08.2023) задоволено; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 18/08/22 від 18.08.2022 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Семь ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго» із змінами та доповненнями.

4.1. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго» здійснило відчуження майнових прав, що виникли на підставі Основного договору, за ціною нижчою від ринкової за умови, що внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог, зокрема кредитора 1 - ВАТ «Запоріжжяобленерго».

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 28.09.2023 у справі № 908/2289/23 скасовано. Заяву розпорядника майна № 02-01/01 від 20.08.2023 (вх. № 17897/08-08/23 від 21.08.2023) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 18/08/22 від 18.08.2022, який укладений між ТОВ "Семь ЛТД" та ТОВ "Вільна енергетична компанія "Палівенерго" із змінами та доповненнями - залишено без задоволення.

5.1. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано таким:

- враховуючи майновий стан КП «Ообводоканал» Запорізької обласної ради, додаткові витрати на стягнення суми заборгованості, інфляційні ризики, невизначений час добровільного виконання зобов`язання боржником, ціна договору відступлення права вимоги у 9 200 000,00 грн є економічно обґрунтованою, відповідає практиці, що склалась між суб`єктами господарювання та відповідає тривалості можливого звернення стягнення на відповідну заборгованість у судовому порядку.

-Сума заборгованості боржника перед ПАТ «Запоріжжяобленерго» (ініціюючий кредитор) складала 8 521 028,57 грн, в той же час право вимоги до КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради було відступлено боржником за 9 200 000,00 грн, які в повному обсязі сплачені ТОВ «Семь ЛТД» на користь боржника.

-Суд першої інстанції в своєму рішенні не надав оцінку тому, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що після укладення договору у боржника не залишилось активів, за рахунок яких можливо було б здійснити погашення вимог кредиторів, в тому числі і вимог ПАТ «Запоріжжяобленерго».

- Доводи арбітражного керуючого про те, що оспорюваний договір порушує права боржника, який став неплатоспроможним внаслідок такого відступлення, що дійсною метою відступлення права вимоги було не задоволення вимог кредиторів, а виведення активів шляхом передачі майнових прав іншій юридичній особі, підтвердження відповідними доказами у справі не знайшли.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго" надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №908/2289/23 та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 28.09.2023 у справі № 908/2289/23.

6.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження є п. 1 ч.2 ст.287 ГПК України. В обґрунтування вказаної підстави скаржник зазначає, що оскаржувана постанова суперечить нормам матеріального права, а саме:

- частині 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, частинам другій та третій статті 13 Цивільного кодексу України та прийнята без урахування висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17;

- постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Семь ЛТД" подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду суду- без змін.

Провадження у Верховному Суді

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/2289/23 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 16.04.2025.

9. Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2025, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №908/2289/23.

Призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго" у справі №908/2289/23 на 28 травня 2025 року о 12:00 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

11. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

12. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви арбітражного керуючого про визнання правочину про відступлення права вимоги № 18/08/22 від 18.08.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Семь ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго», недійсним в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.

12.1. Під час розгляду справи судами встановлено:

- 18.08.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вільна енергетична компанія «Палівенерго» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Семь ЛТД» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 18/08/22 (надалі за текстом - Договір/оспорюваний договір) ( том 1 а.с.29-30).

- Відповідно до п. 1 Договору Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові у відповідності із договором № 254/11/20 від 16.11.2020 року (надалі за текстом - «Основний договір»), укладеним між первісним кредитором та Комунальним підприємством «Облводоканал» Запорізької обласної ради.

- За цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради сплати грошових коштів за Основним договором у сумі 15 683 490 грн 06 коп. (п.1.2 Договору).

- Відповідно до п.2.1 право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене Сторонами в сумі 7 500 000 грн 00 коп.

- Згідно п.3.3 Договору Новий кредитор зобовязаний сплатити визначене п.2.1 зобов`язання 7 500 000 грн 00 коп. на користь Первісного кредитора у строк до 31.12.2025 року.

- За умовами п.п. 4.1 - 4.4 Договору Первісний кредитор зобов`язаний передати Новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради, в момент підписання Сторонами цього Договору.

- Первісний кредитор протягом шести місяців з дати укладення цього Договору зобов`язаний передати письмове Повідомлення Боржнику про відступлення права вимоги за цим Договором Новому кредитору.

- Первісний кредитор має право повернути собі право вимоги до Боржника (КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради) у порядку, передбаченому розділом 5 даного Договору.

- У разі повернення права вимоги Первісному кредитору до Боржника, Новий кредитор має право вимагати обов`язків Первісним кредитором, вказаних у розділі 5 даного Договору.

- 22.08.2022 року сторони Договору уклали Додаткову угоду до нього, якою вирішили змінити умови Договору, в тому числі і пункт 2.1 Договору та виклали його наступним чином: право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене Сторонами в сумі 9 200 000, 00 грн, які згідно пункту 3.3 Договору Новий кредитор зобов`язується сплатити на користь Первісного кредитора у строк до 31.12.2022 року (том 1 а.с.108).

- Зобов`язання за Договором ТОВ «Семь ЛТД» виконало в повному обсязі, сплативши на користь ТОВ «ВЕК «Палівенерго» 9 200 000, 00 грн наступними платежами: 23.08.2022 року (4 100 000 грн), 24.08.2022 року (2 890 000 грн) та 05.09.2022 року (2 210 000 грн) (том 1 а.с. 109-111).

- Новим кредитором виконано належним чином і в передбачений Додатковою угодою від 22.08.2022 року строк зобов`язання за оспорюваним договором.

- КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради отримало повідомлення від ТОВ «Семь ЛТД» про укладання Договору про відступлення права вимоги та необхідність оплати існуючої заборгованості Новому кредитору (том 1 а.с.112).

13. Верховний Суд зауважує, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство врегульований ст. 42 КУзПБ.

14. Відповідно до ч. 1 ст. 42 КУзПБ (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі про банкрутство) господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

15. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).

16. Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

17. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

18. Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

19. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/201 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).

20. Датою укладення оспорюваного правочину у цій справі є 18.08.2022 року.

21. Враховуючи, що провадження у цій справі про банкрутство відкрито 26.07.2023, то оспорюваний позивачем правочин укладений в межах "підозрілого періоду", встановленого ст. 42 КУзПБ.

22. Як зазначено позивачем, підставою для визнання недійсним оспорюваного договору є недотримання сторонами положень ст.ст. 3, 13, 203, 215, 234 ЦК України, ст. 42 КУзПБ, оскільки договір є фраудаторними та укладений у так званий "підозрілий період" під час загрози неплатоспроможності та при надмірній заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго"

23. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

24. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

25. Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішень про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

26. Так, у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

27. Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

28. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

29. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

30. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

31. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

32. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

33. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

34. Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

35. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

36. Верховний Суд виходить з того, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

37. При цьому, положення ст. 42 КУзПБ розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21(920/868/21)).

38. Верховний Суд звертає увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у "підозрілий період", а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУПБ.

39. Так, в першу чергу, місцевий господарський суд, визнаючи недійсним договір відступлення права вимоги, зазначив, що боржник здійснив відчуження майнових прав, що виникли на підставі Основного договору за ціною нижчою від ринкової за умови, що внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог, закрема кредитора - ВАТ «Запоріжжяобеленерго».

40. Також, суд першої інстанції зазначив, що ТОВ «Вільна енергетична компанія «Палівенерго» та ТОВ «Семь ЛТД» не надали належних доказів продажу прав вимог за оспорюваним договором за ринковою ціною.

41. Під час розгляду справи в апеляційному порядку, судом другої інстанції встановлено, що КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради здійснює свою діяльність з водопостачання на території Запорізької області, яка значно постраждала від військових дій у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України; вказане підприємство втратило значну кількість структурних підрозділів, що позначилось на його господарській діяльності; КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради має значний обсяг дебіторської заборгованості і здійснює позовну роботу по стягненню заборгованості; під час розгляду справи №908/1348/22, КП «Облводоканал» визнало незадовільний стан своєї фінансової діяльності, яке встановлено судовим вішенням у вищезгаданій справі від 03.01.2023 року.

42. Також, апеляційний господарський суд встановив, що з моменту укладення договору відступлення права вимоги, відносно КП «Облводоканал» ухвалено 20 судових рішень щодо стягнення заборгованості на загальну суму 110 812 535 грн.

43. Крім того, апеляційний господарський суд встановив, що суд при ухваленні оскаржуваного у цій справі рішення від 28.09.2023 року, місцевим господарським судом не надано оцінку тому, що за оспорюваним договором боржник отримав реальну та значну суму та поповнив свої грошові активи.

44. Так, суд другої інстанції зазначив, що боржник отримав за оспорюваним договором відповідне фінансування до 05.09.2022 року і отримана сума цілком задовольняла суму кредиторських вимог ПАТ «Запоріжжяобленерго» на момент прийняття зобов`язання за оскаржуваним договором, а не після відкриття провадження у справі про банкрутство, як то вказував арбітражний керуючий.

45. Натомість, наявність у ТОВ «Вільна енергетична компанія «Палівенерго» права вимоги до КП «Облводоканал» на суму 15 683 490 грн 06 коп. не свідчить, що боржник мав би реальну можливість на отримання такої суми від КП «Облводоканал» за сумнівної платоспроможності останнього з урахуванням об`єктивних обмежень господарської діяльності вказаного підприємства, які пов`язані з військовою агресією з 24.02.2022 року та втратою ним значних активів з огляду на їх знаходження на окупованій території.

46. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення зустрічного позову.

47. Апеляційний господарський суд, враховуючи майновий стан КП «Ообводоканал» Запорізької обласної ради, додаткові витрати на стягнення суми заборгованості, інфляційні ризики, невизначений час добровільного виконання зобов`язання боржником, дійшов обґрунтованого висновку, що ціна договору відступлення права вимоги у 9 200 000,00 грн є економічно обґрунтованою, відповідає практиці, що склалась між суб`єктами господарювання та відповідає тривалості можливого звернення стягнення на відповідну заборгованість у судовому порядку.

48. Суд другої інстанції у оскаржуваній постанові встановив, що в матеріалах справи надані позивачем належні та допустимі докази того, що після укладення договору у боржника не залишилось активів, за рахунок яких можливо було б здійснити погашення вимог кредиторів, в тому числі і вимог ПАТ «Запоріжжяобленерго», а також про те, що оспорюваний договір порушує права боржника, який став неплатоспроможним внаслідок такого відступлення, що дійсною метою відступлення права вимоги було не задоволення вимог кредиторів, а виведення активів шляхом передачі майнових прав іншій юридичній особі, відсутні.

49. Відповідно до ст.ст. 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

50. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

51. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

52. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

53. Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

54. Позивачем не доведено ознак фраудаторності оспорюваного договору, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цього правочину; 3) договір укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.

55. Також позивачем не доведено обставин, що мало б наслідком визнання спірного договору недійсним в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ, зокрема, що боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог, що мало б наслідком визнання спірних договорів недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ.

56. Аргументи касаційної скарги про неправильне застосування ст.ст. 3, 13 ЦК України, а також ст. 42 КУзПБ не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

57. Водночас, аргументи касаційної скарги про неврахування судом другої інстанції висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду є необґрунтованими з огляду на таке.

58. Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду другої інстанції, які, за твердженням скаржника не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з врахуванням предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.

59. При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному судовому рішенні, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цього судового рішення, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахував суд другої інстанції з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з постановою суду другої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в постанові, не свідчить про її незаконність.

60. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

61. Натомість доводи скаржника фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до положень ст. 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

62. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування таких норм, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом другої інстанції норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення.

64. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

65. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільна енергетична компанія "Палівенерго" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі №908/2289/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Г. Пєсков