Постанова від 03.06.2025 по справі 523/3183/19

Номер провадження: 22-ц/813/548/25

Справа № 523/3183/19

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А.,Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи:позивач Одеська міська рада, відповідачі - ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості», ОСОБА_2 , третя особа: Юридичний департамент Одеської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Крайнюкова Максима Миколайовича

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року, ухваленеСуворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Середи І.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості», ОСОБА_2 , третя особа: Юридичний департамент Одеської міської ради, про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання недійсними правочинів та зобов`язання привести до попереднього стану земельну ділянку шляхом знесення нежитлового приміщення,

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року позивач Одеська міська рада звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», державного реєстратора центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко Оксани Сергіївни про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна та знесення.

15 липня 2021 року Одеська міська рада уточнила позовні вимоги, а також подала клопотання про залученняспіввідповідачем ОСОБА_2 та третю особу: Юридичний департамент Одеської міської ради, і остаточно просила суд:

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07.06.2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м (реєстраційний номер: 1571182551101);

визнати недійсним правочин щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати акт приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018 та скасувати протокол від 04.07.2018 серія та номер: 1;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 11.07.2018 № 42011682, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» на спірний об`єкт нерухомого майна;

визнати недійсним договір купівлі-продажу частини спірного об`єкта нерухомого майна, укладений між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 від 09.03.2021 року № 501, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 09.03.2021 року № 56982215, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на частину вказаного об`єкта;

визнати недійсним договір купівлі-продажу частини вказаного об`єкта нерухомого майна, укладений між ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 від 09.03.2021 № 502, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 09.03.2021 № 56982573, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на частину спірного об`єкта;

зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв.м.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав на те, що ОСОБА_1 незаконно набула право власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, із присвоєнням іншої адреси, а саме: АДРЕСА_1 .

Державний реєстратор всупереч чинномузаконодавству, здійснюючи реєстраційні дії, своїм рішенням присвоїв новоствореному об`єкту (оскільки його реєстрація відбулась вперше із відкриттям нового розділу) нову адресу: АДРЕСА_1 .

Крім того, спірна державна реєстрація відбулась на підставі документів, які не засвідчують в установленому законом порядку право власності на об`єкт нерухомого майна та довідки чи/або розпорядження Суворовської районного адміністрації Одеської міської ради щодо присвоєння йому адреси. Тимчасова споруда за адресою:

АДРЕСА_2 , не відноситься до об`єктів нерухомого майна, щодо яких взагалі може проводитися державна реєстрація.

У подальшому ОСОБА_1 здійснила відчуження незаконно зареєстрованого за собою нежитлового приміщення (тимчасової споруди) ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», яке у свою чергу здійснило продаж спірного об`єкту ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що наявність таких реєстрацій речових прав на тимчасову споруду порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки, на якій розташована ця споруда, оскільки перешкоджає здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою, Одеська міська рада просила суд позов задовольнити з наведених підстав.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1571182551101 та заборони суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на вказаний об`єкт нерухомості.

15 вересня 2022 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Крайнюков М.М. надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_2 набув за договором купівлі-продажу спірне майно, про наявність спору під час вчинення правочину йому не було відомо, і про такий він дізнався лише 11.05.2021 з ЄДРСР. У зв`язку з цим ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, тому мають бути застосовані положення ст. 388 ЦК України. Факт незаконного відчуження є підставою для виникнення обов`язку відшкодування добросовісному набувачу збитків, що завдані таким порушенням.

20 жовтня 2022 року Одеська міська рада надала відповідь на відзив, у якому зазначила, що посилання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Крайнюкова М.М. на ст. 388 ЦК України є необґрунтованим, оскільки положення наведеної норми права не підлягають застосуванню до об`єкта, який є самочинно збудованим.

Одеська міська рада не ставить вимоги про повернення спірного самочинно збудованого незаконно зареєстрованого та неодноразово перепроданого об`єкту, а просить суд здійснити захист права власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку шляхом знесення спірного об`єкта. Саме тому вважає вірним обраний спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів.

Відносно відшкодування збитків позивач зазначив, що відповідно до ст. 216 ЦК України основним наслідком недійсності правочину за нормами ЦК України є двостороння реституція, а якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною, що у разі задоволення позовної заяви Одеської міської ради та якщо співвідповідач дійсно є добросовісним набувачем, він може звернутись до суду з відповідним позовом до винної сторони правочину.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року позовні вимоги Одеської міської ради задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 07.06.2018 року № 41492350, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м (реєстраційний номер: 1571182551101).

Визнано недійсним правочин щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано акт приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018 року серія та номер б/нта протокол від 04.07.2018 року серія та номер: 1.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 11.07.2018 року № 42011682, що є підставою для припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості» на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м (реєстраційний номер: 1571182551101).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 42,0 кв.м, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 від 09.03.2021 року № 501, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 09.03.2021 року № 56982215, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м (реєстраційний номер: 1571182551101).

Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 42,0 кв.м, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 від 09.03.2021 року № 502, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 09.03.2021 року № 56982573, що є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,0 кв.м, реєстраційний номер: 1571182551101).

Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості» та ОСОБА_2 в рівних частках на користь Одеської міської ради судові витрати у розмірі 18685 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 в особі свого представника Крайнюкова Максима Миколайовича просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Одеської міської ради відмовити, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права.

Доводами апеляційної скарги є те, що cуд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, не надавши належної правової оцінки позиції, викладеної стороною відповідача, не з`ясувавши належним чином обставини щодо набуття права власності на спірний об`єкт ОСОБА_2 , формально дав оцінку відносинам сторін у справі, прийнявши без належного обгрунтування доводи сторони позивача, що, на його думку, є порушенням приписів ст. 12, 81 ЦПК України; висновки суду зроблені без врахування як практики ЄСПЛ щодо захисту права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, так і висновків Верховного Суду, зроблених у спірних правовідносинах, вважає, що задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішення цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном, цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення норм процесуального права вбачає в тому, що суд розглянув справу за наявності його заяви про відкладення розгляду справи, поданої в день ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки він прибув у призначений час до суду, але судове засідання протягом півтори години не розпочиналось, що, на його думку, свідчить про недотримання судом першої інстанції права на справедливий суд.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

В судовому засіданні представник Одеської міської ради - Танасійчук І.М. апеляційну скаргу не визнав, просив рішення суду першої інстанції як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, зокрема Одеська міська рада, Юридичний департамент Одеської міської ради, ОСОБА_2 повідомлені належним чином і в установленому законом порядку, повістку отримали 24.04.2025 23:34:36, в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджуються довідками (а.с. 145,145зв, т.3), Товариство з обмеженою відповідальністю «Парус Плюс Нерухомості» у відповідності до вимог ч. 5ст. 130 ЦПК України, в установленому законом порядку, оскільки його представники повістку отримали 24.04.2025 23:34:36 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с. 144, 146, т.3), а ОСОБА_1 вважається повідомленою у відповідності до вимог п. 3 ч. 8ст. 128 ЦПК України(повернення судової повістки-повідомлення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою»), до судового засідання не з`явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Стетюра А.І. 03 червня 2025 року подав до апеляційного суду заяву про відкладання розгляду справи, в якій повідомив, що строк Договору про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Крайнюковим М.М., сплинув. На підставі цього, ОСОБА_2 прийнято рішення про укладення Договору про надання правової допомоги з іншим адвокатом, просить надати можливість ознайомитися з матеріалами справи та відкласти розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 на іншу дату.

Розглядаючи вказане клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з серпня 2023 року, апеляційне провадження відкрито 20 вересня 2023 року, передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляду справи апеляційної скарги сплинув у листопаді 2023 року, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, у тому разі і позивач.

Участь відповідача ОСОБА_2 та його представника в суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою. Свої міркування щодо позовних вимог та законності рішення суду першої інстанції представником відповідача висловлено у заяві по суті справи - в апеляційній скарзі.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Заявник не навів у своїй заяві обставин, які б перешкоджали розглянути справу за його відсутності, а також не мотивував необхідність його безпосередньої явки до суду, як і не надав доказів у підтвердження викладених ним у заяві про відкладення розгляду справи обставин.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 , який є користувачем Електронного Суду, належним чином повідомлений, про дату, час та місце розгляду справи ще 24 квітня 2025 року. Натомість лише 03 червня 2025 року уклав договор про надання правової допомоги з іншим представником, про що свідчить Ордер серії ВН № 1523794, що вочевидь не відповідає засадам добросовісності здійснення учасниками цивільного процесу своїх процесуальних прав та обов`язків, а відповідач, як ініціатор судового провадження в суді апеляційної інстанції має демонструвати готовність на всіх етапах такого брати участь у судових процедурах.

Отже, у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Стетюри А.І. слід відмовити, і наведене не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи.

Отже, вказане відповідно до вимог частини другоїстатті 372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 листопада 2015 року між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ОСОБА_1 укладено договір ТС-1795/15 на право тимчасового користування місцями для розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, предметом якого стало місце під розташування групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, загальною площею 42,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси (а.с. 160-162, т. 1).

Відповідно до п. 8.1 Договору, він набирає чинності з моменту його укладання, а п. 8.2 встановлено, що договір укладений з 27.11.2015 по 19.11.2016. Продовжено з 20.11.2016 по 19.11.2017 та з 20.11.2017 по 19.11.2018.

Заява про продовження Договору подається до Уповноваженого органу за місяць до моменту закінчення терміну його дії та не Уповноваженим органом не розглядаються, якщо подані з порушенням цього строку (п. 8.4. Договору).

Судом встановлено, що після закінчення терміну дії вказаного договору ОСОБА_1 або інші особи стосовно продовження договору на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності не звертались.

Тимчасова споруда після закінчення строку дії договору відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.02.2018 року № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд» підлягає демонтажу.

Під час виконання даного рішення було виявлено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, із присвоєнням іншої адреси, а саме: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130535462 від 11.07.2018 у 2018 році ОСОБА_1 оформила право власності на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 , (зараз АДРЕСА_1 ) загальною площею 42,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1571182551101, номер запису про право власності: 26513741. Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт, серія та номер: бн, виданий 01.06.2018 ФОП ОСОБА_3 ; акт готовності закінченого будівництва до експлуатації, серія та номер: бн, виданий 13.03.1998 Державною технічною комісією. Підставою внесення запису зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41492350 від 07.06.2018 (а.с. 171, 203 т. 2).

06 липня 2018 року відповідачка ОСОБА_1 та ТОВ «Парус плюс нерухомості» склали акт прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Парус плюс нерухомості» на підставі Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Парус плюс нерухомості» № 1 від 04 липня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передає, а ТОВ «Парус плюс нерухомості» приймає в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Парус плюс нерухомості» майно, яке належить ОСОБА_1 на праві власності: нежитлове будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 42 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1571182551101, вартістю 13334,00 грн (а.с. 147, т. 2).

11 липня 2018 року державним реєстратором центру державноїреєстрації Хлібодарськоїселищної радиАнтоненко ОксаниСергіївни на підставі наведеного акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018, серія та номер б/н та протоколу від 04.07.2018, серія та номер: б/н, зареєстровано право власності за TOB «Парус Плюс Нерухомості» на нежитлове приміщення загальною площею 42.0 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , зараз АДРЕСА_1 (а.с. 172, т. 2).

У подальшому ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» здійснило відчуження спірного самочинно збудованого об`єкту на користь відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.03.2021 № 247348608 та № 247351368 (в рішенні суду зазначено від 05.07.2021 № 264413439) державним реєстратором на підставі договорів купівлі-продажу від 09.03.2021 № 501 та № 502 прийнято рішення від 09.03.2021 № 56942513 та № 56942215, якими зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 по частині права власності на об`єкт загальною площею 42,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 211, 212, т. 2).

Згідно з листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 16.01.2019 року № 01-18/2149-09-04 спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотримання вимог земельного законодавства Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було вручено користувачу земельної ділянки вимогу про надання документів з питань використання та охорони земель від 05.12.2018 року № 001539. Також зазначено, що у департаменті відсутня інформація щодо прийняття рішень Одеської міської ради стосовно передачі в оренду або власність земельної ділянки за вищевказаною адресою, внаслідок чого має місце використання вказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів на землекористування, що не відповідає положенням ст.ст. 125, 126, 211-6 Земельного кодексу України (а.с. 178, т. 1).

За наявними у відділі у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області книг записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.2012 року на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 право власності (користування) не зареєстровано, що підтверджується листом від 18.12.2018 року № 3426/112-18 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (а.с. 182, т. 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачка ОСОБА_1 не набула в установленому законом порядку права власності на так званий об`єкт нерухомого майна, оскільки спірна державна реєстрація відбулась на підставі документів, які не засвідчують в установленому законом порядку право власності на об`єкт нерухомого майна та довідки чи/або розпорядження Суворовської районного адміністрації Одеської міської ради щодо присвоєння йому адерси; тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_2 , не відноситься до об`єктів нерухомого майна, щодо яких взагалі може проводитися державна реєстрація.

Тому відповідачка ОСОБА_1 , відповідно, не набула права відчужувати, передавати спірний об`єкт будь-яким третім особам, в тому числі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості», шляхом складання акту приймання- передачі, тому Одеська міська рада обґрунтовано оспорює провочин як заінтересована особа, права та законні інтереси якої порушуються.

Оскільки ТОВ «Парус» не набуло у встановленому законом порядку право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, то, відповідно, не мало права відчужувати, передавати такий об`єкт третім особам шляхом укладення договорів купівлі-продажу, що свідчить про їх недійсність та має підставою задоволення позову.

Тому самочинно збудована споруда, що розташована на землях територіальної громади м. Одеси, у відповідності до вимог ст. 376 ЦК України підлягає знесенню.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Щодо позовних вимог Одеської міської ради провизнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасування акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018 та скасування протоколу від 04.07.2018 серія та номер: 1, а також скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 11.07.2018 № 42011682, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» на спірний об`єкт нерухомого майна, то колегія суддів зазначає таке.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частинапершастатті19 ЦПК України).

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частинадругастатті4 ГПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частинипершоїстатті20 ГПК України).

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частинипершоїстатті255 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц (провадження № 14-60цс18) вказано, що "господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті4 ГПК".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що "критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)".

У справі, що переглядається, позовні вимоги Одеської міської ради до ТОВ "Парус Плюс Нерухомості», ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасування акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018 та скасування протоколу від 04.07.2018 серія та номер: 1, а також скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 11.07.2018 № 42011682, що є підставою для припинення права власності ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» на спірний об`єкт нерухомого майна, за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, оскільки належним відповідачем за цими вимогами є, зокрема, вказане товариство, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд першої інстанції, розглянувши справу в наведеній частині по суті позовних вимог, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що у відповідності до вимог п. 1 ст.1 с.т 255, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК Укрїни є підставою для скасування рішення в наведеній частині та закриттю провадження та роз`ясненню учасникам справи, що позов в цій частині належить до предметної та суб`єктної юрисдикції господарського суду (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 199/6026/19).

Щодо позовних вимог про визнання правочинів недійсними, то згідно із частинами першою, другою статті 155 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У позовній заяві позивач оскаржує договори купівлі-продажу по частини спірного об`єкта нерухомого майна від 09.03.2021 року № 501 та від 09.03.2021 № 502, за якими нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 були відчужені відповідно на користь останнього набувача ОСОБА_2 .

При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого права власності на земельні ділянки, які, на його думку, самовільно використовує відповідач ОСОБА_1 шляхом розміщення на них незаконно зареєстрованого як нежитлового приміщення загальною площею 42,0 кв. м.

Водночас позивач не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на вказане нежитлове приміщення, яке є предметом цих договорів по 1/2 . Внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов`язків позивача ніяким чином не змінюється.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2024 року (справа № 914/1785/22) вважає, що права та інтереси позивача укладенням відповідачами спірних договорів не порушуються. Схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18.

При цьому неправильне зазначення в указаних договорах нежитлового приміщення загальною площею 42,0 кв. м як нерухомого майна може вплинути на права та інтереси сторін цих договорів, але не впливає на права та інтереси позивача як власника земельної ділянки, на якій знаходиться це майно.

Отже, позовні вимоги Одеської міськради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщенні по від 09.03.2021 № 501 та № 502 задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності

Позивачем також заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ,з припиненням їх права власності на це майно.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 2 Закону № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Суд першої інстанції у своєму рішенні від 22 червня 2023 року у цій справі вірно встановив, що нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасовою спорудою, яке не відноситься до нерухомого майна.

По справі є встановленим та помилковими доводами апеляційної скарги не спростовано, що Одеська міськрада не надавала земельні ділянки в оренду для будівництва об`єкту нерухомості, ОСОБА_1 , що провела первісну реєстрацію як на нерухоме майно на спірну будівлю за собою, не спростувала той факт, що спірні будівлі є тимчасовими спорудами, та не подала доказів, що воно відносяться до нерухомого майна, не довела належними та допустимими доказами факту належного прийняття вказаного приміщення в експлуатацію, не надала дозволів на виконання будівельних робіт, а подані нею докази у своїй сукупності свідчать про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку не оформляється. Спеціалістами відділу самоврядного контролю Одеської міської ради Департамент комунальної власності під час контролю за використанням і охороною земельних ресурсів та дотримання вимог земельного законодавства управління земельних ресурсів було вручено користувачу земельної ділянки вимогу про надання документів з питань використання та охорони земель № 001539 від 05.12.2018, проте до часу звернення до суду такі не надано, земельна ділянка експлуатується без правовстановлюючих документів на землекористування, передбачених ст. 125, 126, 21б ЗК України (а.с. 178 т. 1).

Апеляційний суд зазначає, що вказаних обставин доводи апеляційної скарги не спростовують, нових обставин у цій справі, підтверджуючих, що спірне приміщення є нерухомим майном, не встановив, як і суд першої інстанції, який хоча і встановив таке, проте дійшов суперечливих висновків про знесення вказаного об`єкта на підставі ст. 376 ЦК України, що регулює питання Самочинного будівництва та захисту прав землевласника під час такого.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).

Натомість, посилання апеляційної скарги на нез`ясування судом підстав набуття права власності на спірне майно не спростовують наведеного, оскільки визначальним для правильного вирішення справи є те, що нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна.

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовну презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідачів на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.

Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

Саме таких висновків про застосування відповідних норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22.

Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

У зв`язку зі скасуванням державної реєстрації прав приватної власності ОСОБА_1 на зазначене нежитлове приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на це приміщення.

Щодо позовної вимоги прозобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу приміщень.

Одеською міськрадою заявлено позовну вимогу про зобов`язання відповідачки ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв.м.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вказаний відповідач використав спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав, оскільки договір оренди земельної ділянки від 30.11.2015, укладений між нею та ОМР в особі Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів після закінчення його дії не поновлено, і відповідно до рішення Виконавчого комітету ОМР від 28.02.2018 № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд» дана тимчасова споруда після закінчення договору підлягала демонтажу.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , є тимчасовою спорудою, яка не відносяться до нерухомого майна, а відповідачка ОСОБА_1 здійснила будівництво на не відведеній для такого земельній ділянці без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України, а не ст. 376 ЦК України, як помилково зазначив суд.

При цьому слід зауважити, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Вимога позивача про зобов`язання відповідачки ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень, що знаходиться на АДРЕСА_1 , не є нерозривно пов`язаною з її особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі ОСОБА_1 (але за рахунок її коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання вказаним відповідачем у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

З огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу зазначених нежилих приміщень має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача 1, але його коштом), враховуючи мету відповідного позову позивача, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід змінити, а саме: ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення загальною площею 42,0 за вказаною адресою.

Щодо аргументів відповідача ОСОБА_2 про його права на спірну споруду як на нерухоме майно та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на непропорційність втручання держави в його право власності.

Відповідач ОСОБА_2 стверджує, що придбав нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв.м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , за договорами купівлі-продажу від 09.03.2021, є його добросовісним набувачем, відповіднона підставі статті 120 ЗК України набув права користування земельною ділянкою, на яких знаходяться ці приміщення.

Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Відповідно до частини першої, одинадцятої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності.

Наведені норми регулюють відносини набуття власником об`єкта нерухомого майна прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт. Ці норми не регулюють відносини набуття особою прав на земельну ділянку, на якій знаходиться належне такій особі майно, яке не є нерухомим.

Оскільки належне відповідачу ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 09.03.2021 нежитлове приміщення є тимчасовою спорудою, яке не відноситься до нерухомого майна, норми статей 377 ЦК України та120 ЗК Україні до спірних відносин сторін не застосовуються, тому апеляційний суд відхиляє наведений аргумент відповідача.

Не можуть бути взяті до уваги доводи відповідача ОСОБА_2 про недотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірним нерухомим майном та порушення гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція.

З огляду на встановлені обставини справи у частині вимоги, яка стосується демонтажу тимчасової споруди на земельній ділянці, що є власністю територіальної громади, це втручання не є порушенням конвенційних гарантій зазначеного права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Враховуючи те, що тимчасова споруда зведена на спірній земельній ділянцікомунальної власності, яку міська рада відповідачу ОСОБА_1 для вказаної мети не відводила станом на час оспорюваної реєстрації, а також враховуючи недобросовісну поведінку відповідача ОСОБА_2 , який за обставинами справи не міг не знати про відсутність як у першого набувача, так і у нього документів, які підтверджують право розміщення тимчасових споруд на спірній земельній ділянці комунальної форми власності, невиконання відповідачкою ОСОБА_1 рішення Виконавчого комітету ОМР від 28.02.2018 № 88 «Про демонтаж тимчасових споруд», що свідчить про обґрунтованість вимог ОМР та демонтаж таких.

Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.

Нормативні акти, які регламентують правила отримання у власність або користування земельних ділянок, а також порядок здійснення будівельних робіт, як і практика їхнього застосування, були і є доступними, чіткими та передбачуваними для відповідачів. Тому немає підстав вважати, що за обставин цієї справи, допускаючи самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності та придбаючи у наступному в власність, у відповідачів були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо наслідків такого використання відповідної ділянки. З огляду на вказане, і наступні набувачі - відповідач ОСОБА_2 могли співвіднести чіткі законодавчі приписи з конкретним об`єктом тимчасової споруди та власними діями щодо нього.

З огляду на викладене апеляційний суд не погоджує наведені доводи апеляційної скарги.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд зазначає, що спір у цій справі не пов`язаний із нерухомим майном, тому питання щодо визначення особи (забудовник чи останній набувач), зобов`язаної знести об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, має вирішуватися згідно висновків, викладених у справі № 914/1785/22, оскільки норми статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Велика Палата Верховного Суду за вказаних обставин у справі № 914/1785/22 не вирішувала питання про відступ від висновків, викладених Касаційним цивільним судом у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Викладені неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року та: закриття провадження у справі в частині позовних вимог Одеської міської ради про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об`єкта нерухомого майна, скасування акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018 року та скасування протоколу від 04.07.2018 року серія та номер: 1; скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 11.07.2018 року № 42011682; ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову та зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за вказаною адресою. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що апеляційним судомуцій справі ухвалюється нове судове рішенняпро часткове задоволення позовних вимог та демонтаж (знесення) тимчасової споруди за рахунок відповідачки ОСОБА_1 як першого забудовника, за заявою якої було відкрито розділ та безпідставно зареєстровано право власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, то саме з неї слід стягнути на користь Одеської міської ради судовий збір у розмірі 1762 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника Крайнюкова Максима Миколайовича задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Провадження у справі в частині визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ «Парус Плюс Нерухомості» об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , скасування акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.07.2018 року та скасування протоколу від 04.07.2018 року серія та номер: 1; скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 11.07.2018 року № 42011682 закрити.

Позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Юридичний департамент Одеської міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання недійсними правочинів та зобов`язання привести до попереднього стану земельну ділянку шляхом знесення нежитлового приміщення задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення (тимчасової споруди) загальною площею 42,0 кв.м.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП, НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 )на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ: 26597691, адреса: 65026, м. Одеса, Думська площа, 1) судовий збір у розмірі 1762 грн (на рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради: код ЄДРПОУ 26302537).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 06 червня 2025 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко