Ухвала від 30.05.2025 по справі 2-1243/2005

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 2-1243/2005

Номер провадження 4-с/711/17/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі головуючого - судді Демчика Р.В., секретаря судового засідання Бутовської Д.О., за участі скаржника ОСОБА_1 , представника Другого відділу ДВС Педченка В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Придніпровського районного суду м. Черкаси скаргу ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії стягував: Черкаська філія АТ «Укртелеком»,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії (бездіяльність) Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії стягував: Черкаська філія АТ «Укртелеком».

Скаргу обґрунтовує тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 381708772 від 06.06.2024р..

З метою реалізації всіх своїх прав як власника, вона мала намір відчужити квартиру на користь третьої особи, але з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 381708772 від 06.06.2024 року, існує наявне обтяження (арешт) всього нерухомого майна останньої.

14.04.2025 року вона звернулася до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси з заявою про зняття арешту з майна.

Листом № 7487/26.21-43/80284 від 19.05.2025 року Другий відділ ДВС у місті Черкаси повідомив, що на квартири за адресою: АДРЕСА_2 накладено арешт постановою АА № 041203 від 19.03.2010 року та зареєстровані обтяження, однак ідентифікувати, під час виконання якого виконавчого документу накладено арешт, не можливо.

На підставі вищевикладеного, повідомлено, що у посадових осіб відділу ДВС відсутня можливість для зняття арешту з майна згідно постанови АА №041204 від 19.03.2010 року.

Перевіркою АСВП встановлено, що на виконанні в Другому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебували виконавчі провадження про стягнення з Позивача заборгованості а саме:

- виконавче провадження № 3085913 з виконання виконавчого листа № 2-1243, виданого 01.03.2005 року Придніпровським районним судом м.Черкаси, про стягнення з позивача на користь ДП «Утел «ВАТ «Укртелеком» боргу в сумі 1057,23 грн. 05.03.2007 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст.49 Закону України «Про виконавче впровадження» від 21.04.1999 року

- виконавче провадження № 49108480 з виконання виконавчого листа № 2-1243, виданого 01.03.2005 року Придніпровським районним судом м.Черкаси, про стягнення з позивача на користь ДП «Утел «ВАТ Укртелеком» боргу в сумі 1057,23 грн. 26.10.2015 року виконавчий документ повернуто стягувану на підставі п.1, ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

- виконавче провадження № 10789681 з виконання виконавчого листа № 2-1243 виданого 01.03.2005 року Придніпровським районним судом м.Черкаси, про стягнення з позивача на користь ДП «Утел «ВАТ Укртелеком» боргу в сумі 1057,23 грн. 12.11.2015 року виконавчий документ повернуто стягувану на підставі п. 1 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

- виконавче провадження № 49108349 з виконання постанови № б/н від 12.08.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в сумі 70,00 грн. 26.10.2015 року виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч. 1 cт. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року

- виконавче провадження № 49108397 з виконання постанови № б/н від 12.08.2015 року, про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 105,72 грн. 26.10.2015р. виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч. 1 cт. 49 Закону України « Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

В листі Черкаської філії AT «Укртелеком» від 16.09.2024 року №71(3000/17-91 вказано, що заборгованість станом на 16.09.2024 року абонента ОСОБА_1 перед Черкаською філією AT «Укртелеком» відсутня. Майнових претензій Черкаська філія AT «Укртелеком» до ОСОБА_2 немає».

Отже, на даний час у ОСОБА_1 відсутня будь-яка заборгованість перед Черкаською філією AT «Укртелеком» за рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси.

На підставі наведеного просить суд визнати протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 ; зобов`язати посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт та заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.05.2025 року скаргу прийнято до провадження та призначене судове засідання у справі.

28.05.2025 року до суду надійшов відзив, в якому представник відділу ДВС просив скаргу задовольнити частково в частині зняття арешту з нерухомого майна.

В судовому засіданні скаржник скаргу підтримала, просила задовольнити її повністю.

Представник ДВС в судовому засіданні не заперечував проти задоволення вимоги проти зняття арешту з нерухомо майна, а в задоволенні іншої частини вимог за скаргою просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статні 447ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо визнано, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за цим Кодексом, порушено їх права чи свободи.

Відповідно доч.ч.1-3ст.74Закону України«Про виконавчепровадження» рішення,дії чибездіяльність виконавцята посадовихосіб органівдержавної виконавчоїслужби щодовиконання судовогорішення можутьбути оскарженісторонами,іншими учасникамита особамидо суду,який видаввиконавчий документ,у порядку,передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

За результатамирозгляду скаргисуд постановляєухвалу. Уразі встановленняобґрунтованості скаргисуд визнаєоскаржувані рішення,дії чибездіяльність неправомірнимиі зобов`язуєдержавного виконавцяабо іншупосадову особуоргану державноївиконавчої служби,приватного виконавцяусунути порушення(поновитипорушене правозаявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст.452 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта № 381708772 від 06.06.2024 року вбачається, що державним реєстратором зареєстроване обтяження № 7100835 зареєстроване на підставі постанови, серія та номер АА№041203, виданий 19.03.2010 року, видавник: Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції ДВ Косолап В.І.

Вид обтяження: арешт нерухомого майна. Особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 .

Листом №7487/26.21-43/80284 від 19.05.2025 року Другий відділ ДВС у місті Черкаси повідомив ОСОБА_1 про те, що на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_2 накладено арешт постановою від АА № 041203 від 19.03.2010 року та зареєстровані обтяження, однак ідентифікувати під час виконання якого виконавчого документу накладено арешт - не можливо.

На підставі вищевикладеного, у посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відсутня можливість для зняття арешту з майна згідно постанови АА № 041203 від 9.03.2010.

Перевіркою АСВП встановлено, що па виконанні в Другому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебували виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, а саме:

- виконавче провадження № 3085913 з виконання виконавчого листа № 2-1243, виданого 01.03.2005 року Придніпровським районним судом м.Черкаси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Утел «ВАТ «Укртелеком» боргу в сумі 1057,23 грн. 05.03.2007 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст.49 Закону України «Про виконавче впровадження» від 21.04.1999 року

- виконавче провадження № 49108480 з виконання виконавчого листа № 2-1243, виданого 01.03.2005 року Придніпровським районним судом м.Черкаси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Утел «ВАТ Укртелеком» боргу в сумі 1057,23 грн. 26.10.2015 року виконавчий документ повернуто стягувану на підставі п.1, ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

- виконавче провадження № 10789681 з виконання виконавчого листа № 2-1243 виданого 01.03.2005 року Придніпровським районним судом м.Черкаси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ДП «Утел «ВАТ Укртелеком» боргу в сумі 1057,23 грн. 12.11.2015 року виконавчий документ повернуто стягувану на підставі п. 1 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

- виконавче провадження № 49108349 з виконання постанови № б/н від 12.08.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження в сумі 70,00 грн. 26.10.2015 року виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч. 1 cт. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

- виконавче провадження № 49108397 з виконання постанови № б/н від 12.08.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 105,72 грн. 26.10.2015р. виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч. 1 cт. 49 Закону України « Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.

Згідно листа Черкаської філії АТ «Укртелеком» від 16.09.2024 року, заборгованість станом на 16.09.2024 року абонента ОСОБА_1 перед Черкаською філією АТ «Укртелеком» відсутня. Майнових претензій Черкаська філія АТ «Укртелеком» до ОСОБА_1 не має.

Так, згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є зокрема, надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження", щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз норм Закону України "Про виконавче провадження" щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Інструкція з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016№ 2832/5) визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 8 розділу III «Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження» цієї Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеномустаттею 27Закону.

Слід зазначити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року N 475/97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів N 2, 4. 7. та 11 до Конвенції»закріплено принцип непорушності права приватної власності, що означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчинити щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі. інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно зі ст.319ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд;власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не згадати закону.

Відповідно до ст.321ЦК Україниправо власності є непорушним.Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно із ст.391ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги № 19620/05, 41487/05, 17613/08 и 19316/08) від 05.03.2019 року, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Європейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном).

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності скаржника, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.

Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

За таких обставин суд приходить до висновку зняти арешт та заборону відчуження нерухомого майна що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7100835 від 20.03.2010 року, накладений на підставі постанови серії АА №041203 від 19.03.2010 року Центральним відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції.

Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , то вказана вимога не підлягає до задоволення, оскільки у органу виконавчої служби відсутні правові підстави для самостійного скасування арешту майна.

Керуючись Конституцією України, Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконавче провадження», статтями 247, 258-260, 447-453 ЦПК України, суд,

постановив:

Скаргу задовольнити частково.

Зняти арешт та заборону відчуження нерухомого майна що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 7100835 від 20.03.2010 року, накладений на підставі постанови серії АА №041203 від 19.03.2010 року Центральним відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції.

В задоволенні решти вимог за скаргою відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий: Р. В. Демчик