Постанова від 12.06.2025 по справі 921/740/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 921/740/21(921/387/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Шимечко А.Я.,

відповідача: Лабай А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Стелла-Плюс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Матущак О.І., Кравчук Н.М, Скрипчук О.С.)

у справі № 921/740/21(921/387/23)

за позовом Приватного підприємства "Афіша" в особі ліквідатора Шимечка Андрія Ярославовича

до Приватного підприємства "Стелла-Плюс"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 921/740/21

про банкрутство Приватного підприємства "Афіша",

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.12.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Афіша" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.

2. Постановою Господарського суду Тернопільської області від 10.06.2022 визнано Боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи Боржник у особі ліквідатора звернувся до господарського суду з позовом до Приватного підприємства "Стелла-Плюс" (далі - Відповідач) про витребування на користь Боржника з чужого незаконного володіння майна - частки в договірному зобов`язанні в розмірі 661,55 м2, у тому числі нежитлових приміщень торгово-складських приміщень у с. В.Гаї по вул. Об`їзна, 25: площею 136,6 м2 - приміщення 3, площею 138,3 м2 - приміщення 4, площею 143,1 м2 - приміщення 5, площею 305,9 м2 - приміщення 6, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6125281700:01:001:0373.

4. Позов мотивовано тим, що в ході ліквідації Боржника виявлено, що Боржник уклав з Відповідачем 11.01.2019 інвестиційний договір будівництва об`єкта нерухомості та на його виконання перерахував кошти за виконання робіт згідно з переліком, тобто виконав умови зазначеного договору в частині проведення інвестування об`єкту будівництва. Однак право власності на відповідне збудоване майно зареєстровано за Відповідачем.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. 11.01.2019 Відповідач (забудовник) і Боржник (інвестор) уклали інвестиційний договір будівництва об`єкта нерухомості (далі - Інвестиційний договір), предметом якого є участь сторін у будівництві комплексу з отриманням у загальну пайову власність сторін відповідних часток у комплексі на умовах і в порядку, передбачених договором (розділ 2).

6. Забудовник (Відповідач) є землекористувачем і замовником будівництва Комплексу, організовує інвестування будівництва комплексу, зокрема, шляхом виконання зобов`язань, визначених Інвестиційним договором. Інвестор (Боржник) здійснює фінансування будівництва комплексу шляхом внесення інвестиції, а забудовник забезпечує реалізацію інвестиції інвестора для будівництва комплексу.

7. У розділі 1 Інвестиційного договору визначено комплекс - заклад торгівлі за адресою Тернопільська область, Тернопільський район, с. В. Гаї, вул. Об`їзна, 27б, загальною площею 1323,1 м2, два поверхи згідно з проектно-кошторисною документацією та терміном завершення будівництва три роки (далі - Комплекс).

8. Технічні характеристики Комплексу: загальна площа комплексу 1323,1 м2 згідно з проектно-кошторисною документацією. Фактична площа комплексу встановлюється за даними бюро технічної інвентаризації при здачі в експлуатацію й оформленні документів про право власності на комплекс. Поверховість 2 поверхи. Терміни завершення будівництва комплексу три роки. Об`єкт інвестування - визначена договором частка у комплексі, яку інвестор отримує у загальну пайову власність після внесення інвестиції, завершення будівництва і введення комплексу в експлуатацію (пункт 1.1 Інвестиційного договору).

9. Об`єкт інвестування - це визначена договором частка у комплексі, яку інвестор отримує у загальну пайову власність після внесення інвестиції, завершення будівництва і введення комплексу в експлуатацію (пункт 1.2 Інвестиційного договору).

10. Згідно з пунктом 2.4.1 Інвестиційного договору за умови виконання інвестором узятих за цим договором зобов`язань сторони отримують у загальну пайову власність частки у комплексі, виходячи з вартості 1 м2 - 21800 грн у таких співвідношеннях:

- інвестор - частку в розмірі 50% у загальній пайовій власності на комплекс, що становить 661,55 м2 Комплексу і закріплено за інвестором згідно з Планом (об`єкт інвестування);

- забудовник - частку в розмірі 50% у загальній пайовій власності на комплекс, що становить 661,55 м2 Комплексу.

11. Протягом трьох робочих днів після завершення будівництва і введення в експлуатацію комплексу згідно з пунктом 1.1 Інвестиційного договору забудовник передає інвесторові об`єкт інвестування за актом приймання-передачі, на підставі якого інвестор спільно із забудовником оформляє право загальної пайової власності на об`єкт інвестування у встановленому законодавством порядку.

12. Якщо загальна площа об`єкта інвестування за даними БТІ більша, ніж передбачено договором, відповідна різниця оплачується інвестором забудовнику за ціною на момент укладення договору. Якщо загальна площа об`єкта інвестування за даними БТІ менша, ніж передбачено договором, відповідна різниця повертається забудовником інвестору за ціною на момент укладення договору.

13. Пунктом 2.6 Інвестиційного договору встановлено характеристики об`єкта інвестування: фундамент - залізобетон; стеля - плити пустотілі; дах - двоскатний, металопрофіль; підлога - залізобетон; стіни - газоблок.

14. Інвестиційним договором передбачено оформлення спільно права власності на завершений будівництвом об`єкт (пункт 2.7); інвестиційний внесок інвестора шляхом фінансування будівництва (пункт 2.9), зокрема, у спосіб оплати та передачі забудовнику будівельних матеріалів (підпункт 2.9.1); оформлення забудовником свідоцтва права загальної пайової власності інвестора (пункт 2.11); після введення комплексу в експлуатацію, інвестор бере на себе зобов`язання спільно із забудовником оформити право загальної пайової участі сторін на частки, що належать їм у комплексі згідно з підпунктами 2.4.1.1, 2.4.1.2 (підпункт 2.3.3); сплата пені за несвоєчасне чи неповне внесення інвестиційних коштів інвестором забудовнику та обов`язком здійснити такі платежі в подальшому з можливістю розірвання договору за рішенням забудовника, про що інвестор має бути повідомлений письмово (пункт 4.3).

15. Відповідно до розділу 8 Інвестиційного договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до моменту виконання сторонами всіх зобов`язань, які встановлені договором або з нього випливають, у повному обсязі.

16. Інвестиційний договір підписаний від імені Відповідача директором ОСОБА_2. та завірений печаткою підприємства, а від імені Боржника - ОСОБА_7. (печатка відсутня). Сторони в цій справі не заперечують, що керівниками Відповідача та Боржника, що підписали Інвестиційний договір, є мати та син.

17. Крім того, 02.06.2017 Великогаївська сільська рада (орендодавець) і Відповідач (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,2174 га для будівництва і обслуговування будівель торгівлі з кадастровим номером 6125281700:01:001:0373 (далі - Земельна ділянка), розташованої в межах населеного пункту с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області. Договір оренди укладено на 7 років з 02.06.2017 до 02.06.2024. По закінченню строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Земельна ділянка передається в оренду для будівництва і обслуговування об`єктів торгівлі. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування об`єктів торгівлі (землі житлової і громадської забудови).

18. За витягом з реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ реєстраційний номер ГУ101220211123 на Земельній ділянці здійснювалось будівництво, загальна площа приміщень співпадає з площею приміщень, зазначених у Інвестиційному договорі - 1323,1 м2.

19. Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва замовником будівництва закладу торгівлі в с. Великі Гаї, вул. Об`їзна, буд. 27Б, є Відповідач, проектна організація -ТОВ "Творча майстерня "Стилобат".

20. ТОВ "Творча майстерня "Стилобат" листом повідомило ліквідатора Боржника, що воно не розробляло будь-якої проектної документації, де замовником будівництва є Боржник.

21. Фізична особа підприємець Іванчишин М.Р. (експерт-інженер з інвентаризації нерухомого майна) повідомив, що він не укладав договорів щодо проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна з Боржником, зокрема, торгово-складських приміщень за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Великі Гаї, вул. Об`їзна, 27Б (реєстраційний номер технічної інвентаризації ТІ01:8667-5507-9019-0168, реєстраційний номер декларації про готовність об`єкта до експлуатації ІУ101220211123).

22. Водночас на вимогу суду Фізична особа підприємець Іванчишин М.Р. надав копію повідомлення про початок виконання будівельних робіт закладу торгівлі ПП "Стелла Плюс"; схему розташування будівель та споруд; копію рішення про присвоєння адреси; технічний паспорт громадського будинку за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, Великогаївська територіальна громада, с. Великі Гаї, вул. Об`їзна, 25; замовник технічної інвентаризації - Відповідач.

23. Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва, надані ліквідатору Боржника Відділом містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації, щодо закладу торгівлі ПП "Стелла Плюс" на вул. Об`їзна, 27б у селі Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області містять такі відомості: нове будівництво; замовник - Відповідач, керівник ОСОБА_2; земельна ділянка проектного об`єкта відповідає цільовому призначенню за Державним кадастровим реєстром і функціональному призначенню за рішенням генерального плану села Великі Гаї Тернопільського району, розробленого ПП "Архітектурно-проектне бюро "Арко", м. Тернопіль у 2014 році.

24. Відповідно до наказу №164 від 02.02.2022 Відділу земельних відносин містобудування, архітектури та комунальної власності Великогаївської сільської ради за результатами розгляду звернення Відповідача присвоєно об`єкту будівництва "Заклад торгівлі на території Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області" (кадастровий номер земельної ділянки 6125281700:01:001:0373) адресу: Україна, Тернопільська область, Тернопільський район, село Великі Гаї, вулиця Об`їзна, будинок 25.

25. Під час проведення ліквідаційної процедури колишні керівники Боржника не передали ліквідатору бухгалтерських і фінансових документів Боржника.

26. У межах цієї справи суд ухвалою від 19.04.2022 зобов`язав посадових осіб Боржника передати арбітражному керуючому Шимечку А.Я. бухгалтерську та іншу фінансово-господарську документацію згідно з переліком, на виконання зазначеної ухвали Відділ державної виконавчої служби в м. Тернополі постановою від 09.05.2022 відкрив виконавче провадження ВП №68967295. Однак вимоги суду не виконано.

27. Згідно з випискою АТ "Приватбанк" Боржник, зокрема, перерахував кошти:

- 10156,8 грн ТОВ "Регіональний земельний кадастр" за комплексне інженерно-геологічні вишукувальні роботи згідно з рахунком №2 від 18.01.1019;

- 9300 грн ФОП Солодченко М.О. за інженерно-геодезичні вишукувальні роботи згідно з договором №4 від 25.02.2019;

- 62000 грн ПП "Водбур-сервіс" на підставі договору від 02.09.2019;

- 8000 грн СПД ФОП Речицький Ю.А. за надання інформаційно-консультативних послуг;

- 278220 грн ТОВ "АВ Метал груп" за арматуру згідно з рахунками від 03.067.2019, 25.07.2019, 20.09.2019;

- 104940 грн ТОВ "ТерноЛайт" за виготовлення анкерної закладки на підставі рахунку від 13.08.2019;

- 570275 грн ТОВ "ТерраТрейдінг Тернопіль" за блоки згідно з рахунками від 16.10.2019;

- 125 615 грн ТОВ "Спецавтоінвест" за бетон;

- 197435 грн АТ "Березовицький комбінат "Будіндустрія" за плити перекриття;

- 19976 грн ТОВ "БСК Тернопіль" за щебінь;

- 69000 грн ПП "Тертехпанель" за влаштування конструкцій;

- 21835 грн ТОВ "Вікант" за металеві вироби згідно з рахунками від 03.02.2019 та від 15.07.2019.

28. У зазначеній банківській виписці щодо кожного окремого платежу немає посилань на Інвестиційний договір.

29. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 15.03.2023 за Відповідачем на праві власності зареєстровано Земельну ділянка та майно - нежитлові приміщення торгово-складські приміщення за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. В. Гаї, вул. Об`їзна, 25, земельна ділянка розташування кадастровий номер 6125281700:01:001:0373 (Земельна ділянка), площею:

- 136,6 м2 - приміщення 3 (реєстраційний номер 2602366861040);

- 138,3 м2 - приміщення 4 (опис - торгове приміщення);

- 143,1 м2 - приміщення 5 (опис - торгове приміщення площею 136,7 м2, паливна площею 6,4 м2);

- 305,9 м2 - приміщення 6 (опис - сходова площею 5,2 м2, сходова площею 8,8 м2, санвузол площею 2,6 м2, складське приміщення площею 289,3 м2).

30. У отриманому від органу досудового розслідування супровідному листі Боржника за вих. №1/12 від 29.12.2021 на адресу ГУ НП у Тернопільській області за підписом директора Палащука І.С. повідомлено, що Боржник протягом 2019-2020 років здійснював видатки на будівельні матеріали відповідно до інвестиційного договору будівництва об`єкта нерухомості за адресою: Тернопільський район, с. Великі Гаї, вул. Об`їзна, 27Б. До вказаного супровідного листа, зокрема, додано копію повного тексту Інвестиційного договору.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

31. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

32. Рішення мотивовано відсутністю доказів, які підтверджують належність Боржнику на праві власності та неправомірне вибуття з володіння Боржника спірного майна, у зв`язку з чим немає підстав для його витребування у Відповідача.

33. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 рішення місцевого господарського суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

34. Постанову мотивовано тим, що Боржник в особі ліквідатора наділений правом на звернення до суду з позовом до третіх осіб про витребування майна, яке неправомірно, в порушення умов договірних зобов`язань, зареєстровано за Відповідачем. При цьому апеляційний господарський суд зазначив про відсутність заперечення Відповідачем певними доказами обставин виконання (неповного виконання) Боржником Інвестиційного договору, у зв`язку з чим визнав більш вірогідними надані Боржником докази, що підтверджують укладення між Боржником і Відповідачем Інвестиційного договору в наданій суду редакції тощо, ніж усні заперечення Відповідача з посиланням на їх неналежність.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

35. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

36. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287, пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

37. Відповідач вважає, що господарський суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 14.09.2021 у справі №359/5719/17, від 02.06.2021 у справі №295/17812/18 щодо застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України та статті 5 Господарського процесуального кодексу України; від 28.04.2022 у справі №910/17376/19, від 04.08.2021 у справі № 910/3372/19 щодо застосування положень статті 14, частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України; від 15.03.20-24 у справі № 904/192/22, від 12.03.2025 у справі № 335/4621/23, від 11.03.2025 у справі № 924/580/13(924/384/23), від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав як самостійної підстави для відмови у позові незалежно від встановлених судом обставин; від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 щодо застосування частин 5, 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України; від 29.10.2018 у справі №612/553/15-ц щодо застосування абзацу 1 частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України.

38. Відповідач зауважує, що основною умовою для отримання інвестором права власності на новостворене майно є виконання ним своїх фінансових зобов`язань, тобто внесення повної вартості інвестиційного внеску, передбаченого відповідним договором.

39. Відповідач заперечує укладення між ним і Боржником Інвестиційного договору, зокрема, посилаючись на відсутність у матеріалах справи оригіналу Інвестиційного договору, надання натомість копії його неповного тексту (частина якого в наданій суду фотокопії прихована смугами чорного кольору), з якого неможливо встановити, чи досягли сторони згоди з усіх істотних умов.

40. Водночас Відповідач зазначає, що за змістом пункту 2.4 Інвестиційного договору можна припустити, що розмір інвестиційного внеску становить 14421790,00 грн, тоді як за висновком апеляційного господарського суду згідно з випискою АТ "Приватбанк" на виконання Інвестиційного договору Боржник перерахував кошти за виконання робіт на загальну суму 1476752,80 грн.

41. З огляду на таке Відповідач вважає, що господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові встановив факт невиконання Боржником своїх фінансових зобов`язань за Інвестиційним договором, що унеможливлює набуття ним майнових прав на об`єкт інвестування та трансформацію таких прав у право власності на об`єкт нерухомості після завершення будівництвом та прийняття Комплексу до експлуатації. Тому підстав для застосування статті 387 Цивільного кодексу України немає.

42. Відповідач наголошує, що витребувати згідно з вказаною нормою можна лише індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності, тоді як матеріали справи не містять інформації про те, що частка Боржника в спірному нерухомому майні виділена в натурі.

43. Відповідач звертає увагу на те, що попри заявлення Боржником вимог про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача частки в договірному зобов`язанні в розмірі 661,55 м2, господарський суд апеляційної інстанції витребував загалом майно площею 723,90 м2, тобто вийшов за межі позовних вимог всупереч приписам статті 14, частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України.

44. Також Відповідач зазначає, що апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, щодо питання укладення Інвестиційного договору, не врахував положень статті 638 Цивільного кодексу України та статей 179, 180 Господарського кодексу України, не визначив правову природу Інвестиційного договору. Крім того, Відповідач вказує на помилкове твердження в оскаржуваній постанові про те, що матір`ю ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , яка водночас не була директором Боржника, тоді як наведені обставини господарський суд апеляційної інстанції в судових засіданнях не досліджував, доказів відповідних родинних зв`язків немає.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

45. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити без змін.

46. Відзив мотивовано тим, що Відповідач у касаційній скарзі ввів в оману суд щодо фактичних обставин справи. Зокрема, Боржник стверджує про відчуження Відповідачем 24.02.2025 спірного майна на користь ТОВ "Роад простір". Також Боржник звертає увагу, що на момент укладення Інвестиційного договору бенефіціаром Боржника була ОСОБА_3 , а бенефіціаром Відповідача - її донька ОСОБА_2 , тоді як наразі бенефіціаром Боржника та ТОВ "Роад простір" є, відповідно, син і брат зазначених осіб ОСОБА_4 , а бенефіціаром Відповідача є його дружина ОСОБА_5 .

47. Боржник вважає, що надані ним докази у сукупності надали апеляційному господарському суду достатні підстави вважати укладеним між сторонами справи Інвестиційний договір, тому оскаржувана постанова ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

48. При цьому Боржник зауважує, що копію Інвестиційного договору для приєднання до матеріалів кримінального провадження надав саме директор Боржника ОСОБА_6 , зазначивши у листі слідчому про використання коштів упродовж 2019-2020 років на будівельні матеріали на виконання Інвестиційного договору.

49. Також Боржник наголошує, що він як інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна, зокрема, має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи. Відповідно, обраний ним у цій справі спосіб захисту є належним.

50. Боржник заперечує проти доводів Відповідача про неврахування господарським судом апеляційної інстанції в цій справі правових висновків, наведених у перелічених у касаційній скарзі постановах. Зокрема, Боржник зауважує, що Велика Палата Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №362/2707/19 відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі, та вказала на можливість витребування ідеальної частки нерухомого майна.

51. Також Боржник подав заяву про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду не вирішувалося питання про права та обов`язки Відповідача, адже на момент її ухвалення Відповідач не був власником спірного майна, відчуживши його на користь ТОВ "Роад простір".

52. Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки вказана норма процесуального права передбачає закриття касаційного провадження після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, тобто особою, яка не брала участь у справі. Натомість у цій справі касаційне провадження відкрито за касаційною скаргою, поданою особою, яка є відповідачем у справі.

53. Крім того, Боржник подав заяву "Міркування стосовно обставин справи", в якій просить поновити строк для приєднання до матеріалів справи доказів.

54. Зазначена заява підлягає залишенню без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України, адже вона за своєю суттю є доповненням до відзиву на касаційну скаргу, поданим після закінчення встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку. Водночас слід зауважити, що в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи суд касаційної інстанції збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Позиція Верховного Суду

55. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

56. Предметом касаційного перегляду в цій справі є судові рішення, ухвалені за результатами вирішення спору про витребування на користь Боржника з чужого незаконного володіння частки у Комплексі, яку він мав отримати на підставі Інвестиційного договору. Під час касаційного перегляду, зокрема, постало питання щодо належності обраного позивачем способу захисту прав.

57. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

58. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

60. Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

61. Згідно з усталеною правовою позицією, зокрема викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

62. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

63. У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

64. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

65. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

66. Вказаному праву кореспондує встановлений статтею 400 Цивільного кодексу України обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

67. Стаття 330 Цивільного кодексу України передбачає можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване в нього.

68. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

69. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

70. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Подібні за змістом висновки неодноразово викладались у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

71. При цьому за загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).

72. У постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 Великої Палати Верховного Суду також зауважила, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

73. Набуття права власності на новостворене майно врегульовано статтею 331 Цивільного кодексу України, згідно з частинами 1, 2 якої право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

74. Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

75. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

76. Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (частина 1 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

77. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України (частина 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

78. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі) дійшла висновку про те, що саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, яка набуває первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

79. Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Водночас інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

80. З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. Подібний за змістом висновок викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №204/8017/17.

81. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема в постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17, на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі), що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

82. У цій справі спір між сторонами виник щодо права власності Боржника на новостворене майно, правовідносини щодо інвестування будівництва якого, на думку Боржника, врегульовані Інвестиційним договором, через неможливість оформлення права власності на таке майно шляхом його державної реєстрації у зв`язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов`язань за Інвестиційним договором. При цьому на час звернення Боржника з позовом у цій справі та його розгляду місцевим господарським судом право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за Відповідачем, тобто воно набуло формальних ознак об`єкта цивільних прав і перебувало у володінні Відповідача.

83. Виходячи з викладеного, Верховний Суд відхиляє аргументи Відповідача про обрання Боржником неналежного способу захисту своїх прав у цій справі та неврахування апеляційним господарським судом висновків з наведеного питання, викладених у постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17, адже вони не відповідають змісту вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду.

84. При цьому слід зауважити, що господарські суди під час розгляду справи не встановили обставин, які б свідчили про відчуження Відповідачем спірного майна певним іншим особам. У відзиві на касаційну скаргу Боржник стверджує про відчуження Відповідачем Комплексу під час апеляційного розгляду справи на користь ТОВ "Роад простір". Однак такі доводи не можуть бути прийняті до уваги, адже по суті зводяться до встановлення обставин, які не були встановлені під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, тоді як у силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, досліджувати докази.

85. Підлягає відхиленню посилання Відповідача на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №295/17812/18 щодо застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, згідно з яким витребувати можна індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності, адже Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.06.2023 у справі №362/2707/19 відступила від наведеної правової позиції. Відповідно, нерелевантним є посилання на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.10.2018 у справі № 612/553/15-ц.

86. У зв`язку з викладеним безпідставним є також посилання Відповідача в касаційній скарзі на неврахування господарським судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо наслідків обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав у вигляді відмови в позові незалежно від встановлених судом обставин.

87. Зважаючи на те, що зміст резолютивної частини оскаржуваної постанови відповідає змісту прохальної частини задоволеної ним позовної заяви Боржника, немає підстав вважати, що апеляційний господарський суд вийшов за межі позовних вимог, тому посилання Відповідача в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 28.04.2022 у справі №910/17376/19, від 04.08.2021 у справі №910/3372/19 є нерелевантними щодо правовідносин у цій справі.

88. Однак Відповідач слушно зауважує, що оскаржуваною постановою витребувано з його володіння частку в договірному зобов`язанні в розмірі 661,55 м2, однак сукупний розмір нежитлових приміщень, перелічених у резолютивній частині постанови із зазначенням їх площ, становить 723,90 м2. Тобто резолютивна частина оскаржуваної постанови містить відомості що суперечать встановленим характеристикам витребуваного майна.

89. Водночас Верховний Суд зауважує, що в мотивувальній частині постанови апеляційний господарський суд також не обґрунтував необхідність витребування у Відповідача майна саме в зазначеному розмірі, виходячи з площі фактично збудованого Комплексу та визначення з її урахуванням розміру часток Відповідача та Боржника (в разі виконання ним своїх інвестиційних зобов`язань).

90. Так, згідно з встановленими господарськими судами обставинами в Інвестиційному договорі сторони узгодили будівництво Комплексу загальною площею 1323,1 м2 із подальшим розподілом часток у ньому між інвестором і забудовником по 50%, що становить 661,55 м2, із доплатою / поверненням різниці між загальною площею об`єкта інвестування за даними БТІ та площею, передбаченою договором. Станом на 15.03.2023 за Відповідачем було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за відповідною адресою площею 136,6 м2 (приміщення 3), 138,3 м2 (приміщення 4), 143,1 м2 (приміщення 5), 305,9 м2 (приміщення 6), що в сукупності складає 723,90 м2.

91. Тобто сукупна площа витребуваного в оскаржуваній постанові майна відповідає площі всіх зареєстрованих за Відповідачем нежитлових приміщень за відповідною адресою попри відсутність встановлення господарськими судами того, наскільки зазначена площа перевищує розмір частки, належної Відповідачеві за умовами Інвестиційного договору. Відповідно, судом не встановлено, якою саме площею спірних нежитлових приміщень Відповідач неправомірно заволодів шляхом реєстрації права власності, не маючи на те законних підстав, у порушення прав Боржника на належну йому частку (в разі виконання ним своїх інвестиційних зобов`язань).

92. Разом з тим Верховний Суд вважає слушними доводи Відповідача про неврахування апеляційним господарським судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17, щодо набуття інвестором права власності на об`єкт інвестування саме після виконання умов інвестування та завершення будівництва об`єкта нерухомості.

93. Не врахувавши, що за загальним правилом майнові права інвестора трансформуються у право власності на об`єкт інвестування виключно в разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань, господарський суд апеляційної інстанції під час розгляду справи помилково не досліджував обставини розміру та об`єму внесених Боржником платежів чи переданих будівельних матеріалів, пославшись на право Відповідача на звернення з позовом про стягнення недоплачених згідно з умовами Інвестиційного договору коштів.

94. Апеляційний господарський суд залишив поза увагою положення пункту 2.4 Інвестиційного договору щодо отримання у загальну пайову власність часток у Комплексі за умови виконання інвестором узятих за цим договором зобов`язань, а також не дослідив умови Інвестиційного договору щодо наслідків виконання інвестором зобов`язань з внесення інвестицій в обсязі, що не відповідає передбаченому цим договором.

95. Натомість господарський суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про розподіл усіх площ збудованого об`єкта нерухомості навіть при умові недостатності фінансування, який не відповідає змісту пункту 2.3.3 Інвестиційного договору, наведеному в оскаржуваній постанові. Щодо наведеного слід зауважити, що не маючи повноважень щодо безпосереднього дослідження доказів, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права господарськими судами попередніх інстанцій, виходячи саме з обставин, встановлених у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій.

96. Отже, оскаржуваною постановою в цій справі безпідставно задоволено позов про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння Відповідача без належного встановлення обставин, які б свідчили про виникнення у Боржника як інвестора відповідних прав на це майно, зокрема, з огляду на виконання ним своїх інвестиційних зобов`язань.

97. Апеляційний господарський суд зазначив про відсутність заперечень Відповідача з певними (хоча б будь-якими) доказами про відсутність виконання умов Інвестиційного договору або часткове його виконання. Однак наведене твердження ґрунтується не на висновку про доведення позивачем (Боржником) шляхом подання відповідних доказів тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог та підтверджують виникнення у нього права власності на спірне майно як результат виконання Інвестиційного договору, а на відсутності доказів протилежного, тобто на концепції негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності. При цьому слід зауважити, що Відповідач упродовж розгляду справи заперечував проти заявлених до нього позовних вимог у повному обсязі (зокрема не визнавав факти укладення Інвестиційного договору та, відповідно, його виконання).

98. Щодо аргументів Відповідача про неукладеність Інвестиційного договору з огляду на ненадання Боржником його оригіналу Верховний Суд виходить із того, що статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено подання письмових доказів в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (частина 2). Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6). При цьому умовою такого витребування є саме сумнів у відповідності копії документа її оригіналу.

99. Однак, звертаючись із касаційною скаргою, Відповідач не доводить, що під час розгляду справи через наявність відповідних сумнівів щодо копії Інвестиційного договору, отриманої від органу досудового розслідування, господарський суд витребовував у Боржника його оригінал або заявлене Відповідачем клопотання про витребування оригіналу Інвестиційного договору безпідставно залишено без задоволення. З огляду на таке немає підстав для висновку про порушення господарськими судами положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України через неврахування постанови Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19.

100. Разом з тим, зі змісту судових рішень попередніх інстанцій вбачається, що на підтвердження факту виконання Інвестиційного договору Боржник надав банківську виписку АТ КБ "Приватбанк", яка свідчить про сплату Боржником грошових коштів не Відповідачеві, а на користь третіх осіб (ТОВ "Регіональний земельний кадастр", ФОП Солодченко М.О., ПП "Водбур-сервіс", ФОП Речицький Ю.А., ТОВ "АВ Метал груп", ТОВ "ТерноЛайт", ТОВ "Терра Трейдінг Тернопіль", ТОВ "Спецавтоінвест", АТ "Березовицький комбінат "Будіндустрія", ТОВ "БСК Тернопіль", ПП "Тертехпанель", ТОВ "Вікант") за придбання будівельних матеріалів, інженерно-геологічні та інженерно-геодезичні вишукувальні роботи тощо.

101. Проаналізувавши зазначену виписку, місцевий господарський суд встановив, що в ній щодо кожного окремого платежу немає посилань на Інвестиційний договір. Під час апеляційного розгляду справи такі обставини не спростовано, а також не встановлено сплату коштів на користь Відповідача та / або наявність такого правового зв`язку між Відповідачем і переліченими особами, який би надавав підстави для висновку про те, що сплата на їх користь відповідних коштів мала наслідком виконання Інвестиційного договору в певній частині.

102. Господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові слушно послався на висновок, зокрема, викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №908/3468/13, згідно з яким суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому числі й тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.

103. Проте з мотивувальної частини оскаржуваної постанови не вбачається, що апеляційний господарський суд під час вирішення цього спору прийняв до уваги певні, наявні у справі про банкрутство Боржника, докази, які б свідчили про виконання ним Інвестиційного договору, зокрема, надавали б достатні підстави для висновку про те, що перелічені в судових рішеннях платежі, підтверджені банківською випискою АТ КБ "Приватбанк", на користь відповідних суб`єктів господарювання здійснені саме задля фінансування будівництва Комплексу.

104. Оскільки сама по собі купівля будівельних матеріалів та замовлення послуг, пов`язаних із будівництвом, не свідчить про використання їх саме при будівництві Комплексу на виконання Інвестиційного договору, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про недоведеність підстав для витребування у Відповідача спірного майна через відсутність доказів набуття Боржником права власності на таке майно, зокрема внаслідок виконанні Інвестиційного договору, та неправомірного вибуття його з володіння Боржника.

105. З огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи Верховний Суд також не приймає до уваги аргументи сторін щодо пов`язаності Боржника, Відповідача та ТОВ "Роад простір" через родинні зв`язки їх бенефіціарів, адже такі обставини не були встановлені господарськими судами попередніх інстанцій. Однак Верховний Суд враховує, що їх встановлення (у разі наявності) не мало б наслідком спростування висновків, на яких ґрунтується відмова в задоволенні цього позову (відсутність доказів виконання Інвестиційного договору). Водночас не є предметом розгляду в цій справі певні вимоги, які б ґрунтувались саме на вчиненні боржником у справі про банкрутство правочинів з пов`язаними особами, зокрема, з урахуванням положень статей 42, 61 КУзПБ тощо.

106. Виходячи з наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові, у зв`язку з чим вважає безпідставним скасування апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення задоволення позову, адже воно не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених судами обставин з урахуванням висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду (на які, зокрема, посилаються скаржники у касаційних скаргах).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

107. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити.

108. Постанову апеляційного господарського суду слід скасувати із залишенням у силі рішення господарського суду першої інстанції з наведених у цій постанові мотивів.

Розподіл судових витрат

109. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Боржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Стелла-Плюс" задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 у справі № 921/740/21(921/387/23) скасувати.

3. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.05.2024 у справі №921/740/21(921/387/23) залишити в силі.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Афіша" (46001, Тернопільська область, м. Тернопіль, бул. Тараса Шевченка, 23, ЄДРПОУ 36509143) на користь Приватного підприємства "Стелла-Плюс" (47722, Тернопільська область, Тернопільський район, село Великі гаї, вул. Об`їзна, 27Б, ЄДРПОУ) 230748 (двісті тридцять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 64 копійки судового збору за подання касаційної скарги. Видачу наказу доручити Господарському суду Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков