Рішення від 16.06.2025 по справі 642/5329/23

16 червня 2025 року

Справа № 642/5329/23

Провадження № 2/642/206/25

РІШЕННЯ

Іменем України

16 червня 2025 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої - судді Гримайло А.М.,

за участю секретаря судового засідання - Борсук В. Б., Антонян А. М.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивачки - адвоката Мозгової О. А.,

відповідачки - ОСОБА_2 ,

представника відповідачки - Скляра В. В., Виноградова В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни до ОСОБА_2 , третя особа - Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, зміну черговості спадкування, суд

в с т а н о в и в:

15.09.2023 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мозгова О. А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, зміну черговості спадкування.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який за життя був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , спадкоємцем першої черги є його донька ОСОБА_2 .

З 13.07.2005 по дату смерті ОСОБА_3 проживав з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 . За час проживання однією сім`єю як чоловік та дружина ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благо устроєм домоволодінь, а саме: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту; всі свята проводили в колі рідних та друзів. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спілкувалися з дітьми та родичами, спільно подорожували.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у виді 45/100 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобілю ВАЗ 21093, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; причіпу легкового-В, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

01.08.2023 позивачка ОСОБА_1 звернулась до Шостої Харківської міської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , однак 13.09.2023 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю родинних зав`язків, тому просить встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 13 липня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля ВАЗ 21093, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причіпу легкового-В, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 ; змінити черговість спадкування, допустити ОСОБА_1 до успадкування частку будинку та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом за підстав ст. 1261 ЦК України як спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 ; змінити черговість спадкування, допустити ОСОБА_1 до успадкування частку будинку та визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом за підстав ст. 1261 ЦК України як спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 ; змінити черговість спадкування, допустити ОСОБА_1 до успадкування 1/4 частки автомобіля та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки автомобіля ВАЗ 21093, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , у порядку спадкування за законом за підстав ст. 1261 ЦК України як спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 ; змінити черговість спадкування, допустити ОСОБА_1 до успадкування частки автомобіля та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку причіпу легкового-В 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , у порядку спадкування за законом за підстав ст. 1261 ЦК України як спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 04.10.2023 відкрито провадження в загальному позовному провадженні.

01.11.2023 відповідачка ОСОБА_2 надала суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала у повному обсязі, вважала його необґрунтованим, посилаючись на те, що вона є рідною донькою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та спадкоємицею першої черги. ОСОБА_1 була близькою подругою її батька, проводила з ними свята як друг родини, спілкувалась з батьком, вони дарували один одному дарунки, підтримували один одного, однак мешкали вони окремо, спільного господарства не вели, не мали спільного бюджету, побуту, спільних витрат та придбань щодо рухомого та нерухомого майна та не були родиною як чоловік та дружина. ОСОБА_1 двічі перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , перший шлюб розірвано 07.03.1997, вдруге вони одружились 31.07.1999; мешкала разом із чоловіком ОСОБА_1 , разом з ним проводила час, мала спільний побут та бюджет, купувала та відчужувала нерухомість, зокрема в 2018-2019 роках. Так, в нотаріальних договорах зафіксовано згоду чоловіка на купівлю нею квартири, а потім на її відчуження; на своїй сторінці в соціальних мережах позивачка виставляє їх спільні сімейні фото зі свят разом з чоловіком, донькою та онукою. Вважала, що сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, у той час як перебування в зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Крім того, на початку повномасштабного вторгнення рф позивач разом з чоловіком ОСОБА_1 виїхала за межі України та повернулася вже після поховання ОСОБА_3 , після чого з метою отримання спадщини та визнання права власності на майно ОСОБА_3 звернулася до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом про визнання її шлюбу з ОСОБА_1 недійсним, який було задоволено 08.08.2023; у зв`язку з чим просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та стягнути з позивачки витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

03 листопада 2023 року та 12 грудня 2023 року судом винесено ухвали про витребування доказів.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 08.01.2024 позивачці ОСОБА_1 надано дозвіл на участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 01.02.2024 закрито підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 06.11.2024 у задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни про залишення без розгляду позовної заяви представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни до ОСОБА_2 , третя особа: Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільної сумісною власністю та визнання права власності на частку в спільному сумісному майні, зміну черговості спадкування - відмовлено.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.11.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни про зупинення провадження у справі № 642/5329/23.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 26 березня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни про допит свідка в режимі відеоконференції у справі № 642/5329/23.

Позивачка та її представник у судове засідання з`явилися, надали пояснення, аналогічні доводам позовної заяви, просили позовні вимоги задовольнити, позивачка ОСОБА_1 додатково пояснила, що проживала з серпня 2005 з ОСОБА_3 однією сім`єю, він вважав її своєю дружиною, вони як подружжя мали спільний бюджет. Будинок АДРЕСА_2 , де вони спільно проживали, був без фундаменту, вони його зробили, побудували у будинку стіни, зробили частково перекриття та новий дах. Докази про замовлення матеріалів, якими був зроблений ремонт, у неї відсутні, оскільки ніхто про це не думав. Інколи у ОСОБА_3 були проблеми зі спиною, він міг декілька днів перебувати у лежачому стані, але такі періоди не були довготривалими, крім того ОСОБА_3 був інвалідом третьої групи за зором, одним оком не бачив. ОСОБА_3 , на думку позивачки, був у безпорадному стані, оскільки потребував операції. За адресою: АДРЕСА_1 вони не проживали, оскільки цей будинок був непридатний для проживання, тому вони побудували там піч: завозили цеглу, цемент, пісок, але з 2008 року припинили ремонт. Ким був куплений цей будинок їй не відомо, на теперішній час у будинку ніхто не мешкає. З чоловіком, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі під час спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , шлюб не розірвала оскільки їй не вистачало на це часу.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник у судове засідання з`явилися, надали пояснення аналогічні доводам відзиву на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечували, просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі за його безпідставністю та необґрунтованістю, додатково пояснила, що її батько ОСОБА_3 дійсно був інвалідом третьої групи за зором, бо у дитинстві отримав травму, внаслідок якої одним оком не бачив; опіки він не потребував, їй було відомо, що в нього є жінка, однак вона бачила ОСОБА_1 лише двічі, до батька додому приїздила зрідка, він відвідував її самостійно кожної середи.

Третя особа - Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно належним чином, 13.05.2024, 08.05.2024, 18.06.2024 надали суду заяву про розгляд справи за відсутності свого представника.

В судове засідання 06.06.2025 позивачка та її представник не з`явилися. Подали до суду клопотання про зупинення провадження по справі, просили розглядати клопотання без їх участі.

Ухвалами Халодногірського районного суду м.Харкова від 06 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни про зупинення провадження у справі № 642/5329/23 та клопотання про виклик та допит свідка у справі № 642/5329/23.

В статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У відповідності з п.1 Постанови №11 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення при здійсненні правосуддя судам слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950) (далі - Конвенція) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа «Скопелліті проти Італії» від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25 березня 1999 року).

За змістом п.3 вказаної Постанови розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Одними із основних засад (принципів) цивільного судочинства, відповідно до п.п.10, 11 ч.3 ст.2 ЦПК України, є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частиною 2 статті 121 ЦПК України передбачено, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс Проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші). Оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що невиконання ними процесуальних обов`язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

За змістом ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й осіб які беруть участь у справі.

Суд не зобов`язаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть вперше не з`явився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами. Підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов`язком суду. Якщо матеріалів у справі достатньо і суд правильно застосовує при вирішенні спору законодавство, то відсутність представника сторони вже ні на що не впливає. Єдиною умовою в такому випадку для суду, щоб рішення не було скасоване у вищих судових інстанціях, це належне повідомлення сторін та учасників справи про час та місце розгляду справи, зокрема відсутність в матеріалах справи поштових повернень про невручення стороні відповідних повідомлень суду.

Суд звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи учасники справи повідомлені своєчасно та належним чином, зокрема позивачка та її представник адвокат Мозгова О.А.

Слід зазначити, що позивачкою та її представником неодноразово відкладалися судові засідання.

Крім того, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних права та обов`язків. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Оцінюючи всі вищезазначені обставини, а саме поведінку сторони позивача в суді, неодноразові заявлені клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на тривалість розгляду справи, суд неявку позивача та його представника адвоката Мозгової О.А. в судове засідання визнає, як неповажну.

Враховуючи, що неодноразова неявка позивачки та її представника у судові засідання свідчить про недобросовісну реалізацію належних їм процесуальних прав, порушує право інших осіб на своєчасний та швидкий розгляд справи, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, відповідача та її представника, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Зі свідоцтва про народження НОМЕР_4 , виданого 10.12.1982 Палацом новонароджених м. Харкова, вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є рідною донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 93).

Як вбачається з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 29.08.2023 Шостою Харківською міською нотаріальною конторою здійснено реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 17).

Постановою Шостої Харківської міської нотаріальної контори від 13.09.2023 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю родинних зв`язків (т. 1 а. с. 16).

Згідно з копією паспорту громадянина України НОМЕР_5 , виданого 23.07.1999 Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, витягу з реєстру територіальної громади від 13.09.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 16.02.2012 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , 30.09.2019 знята з зазначеного місця реєстрації та 30.09.2019 її місце проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . (т. 1 а. с. 18-19).

З копії паспорту громадянина України НОМЕР_6 , виданого 24.01.2001 Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 19.12.1995 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 20-21).

З відповіді Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України від 22.11.2023 ОСОБА_1 03.07.2022 здійснила перетинання (виїзд) державного кордону України через пп «Грушів» до Республіки Польща; 14.03.2023 здійснила перетинання (в`їзд) державного кордону України через пп «Щегині»; 20.03.2023, 05.09.2023 здійснила перетинання (виїзд) державного кордону України через пп «Щегині» (т. 1 а. с. 149).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_7 , виданим 21.03.2023 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Харкові Східного міжрегіонального управління юстиції. (т. 1 а. с. 94).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з 45/100 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.07.2015; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобілю ВАЗ 21093, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; причіпу легкового-В, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 24-28).

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 17.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_4 . (т. 1 а. с. 96).

З договору дарування квартири від 15.02.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О., вбачається, що ОСОБА_1 передала у дар своїй дочці ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_4 . (т. 1 а. с. 97).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 08.08.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа: Другий відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання шлюбу недійсним задоволено частково; шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , зареєстрований 31.07.1999 Ленінським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, визнано недійсним від дня його державної реєстрації у зв`язку з його фіктивністю; у задоволенні інших вимог відмовлено (т. 1 а. с. 119-122).

Суду надана картка амбулаторного хворого ОСОБА_3 , з якої вбачається, що він мав захворювання, супутні віку; у безпорадному стані не перебував, сторонньої допомоги та догляду не потребував (т. 1 а. с. 212).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , до 2006 року дружила з його матір`ю, після смерті якої ОСОБА_1 та ОСОБА_7 почали жити як дружина з чоловіком. Вона часто до них приходила та допомагала, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 жили у старому будинку, вели спільно господарство, бюджет, разом почали ремонтувати будинок, ОСОБА_8 допомагала ОСОБА_3 , вони вставили вікна, переробили дах, бачила як вони разом їздили на роботу, ОСОБА_3 був за кермом, це був його автомобіль. ОСОБА_3 працював різнорабочим, потім робив якісь ремонтні роботи. Про те, що ОСОБА_1 витрачала кошти на ремонт відомо тільки з того, що вона бачила поліпшення у будинку. Про перебування ОСОБА_1 у шлюбі не знала, потім дізналася від самої ОСОБА_1 у ОСОБА_3 не було одного ока, він мав проблеми з серцем, але лежачим не був. Доньку ОСОБА_3 бачила коли її бабуся лежала у лікарні та на її похованні, щоб приїжджала до батька не бачила. ОСОБА_1 останній раз бачила під час війни.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що є сусідом ОСОБА_3 , знайомий з ним приблизно 20 років, підтримував з ним та ОСОБА_1 дружні стосунки. ОСОБА_3 добре ставився до ОСОБА_1 , вони проживали разом більше 10 років, вели спільне господарство, бюджет був у них спільний. ОСОБА_3 мав проблеми зі здоров`ям, були проблеми з оком. ОСОБА_3 мав намір виїхати до ОСОБА_1 за кордон. Доньку ОСОБА_3 не бачив, вперше побачив на його похоронах. Відомо, що ОСОБА_3 десь їздив, але про те, що їздив до доньки не відомо. ОСОБА_3 купив автомобіль, але за які кошти він не знає. ОСОБА_3 турбувало серце, але він не був прикутим до ліжка, пересувався самостійно, перед смертю самостійно керував автомобілем. ОСОБА_3 всі 20 років проживав за адресою: АДРЕСА_2 , кому належав цей будинок йому не відомо. Про наявність доходів у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не знає, про будинок за адресою: АДРЕСА_1 йому нічого не відомо.

Допитаний свідок ОСОБА_10 пояснив у судовому засіданні, що мав сусідні стосунки з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на початку 2000-х років ОСОБА_3 та ОСОБА_1 почали спільно проживати, до цього в будинку проживала мати ОСОБА_3 . Коли та померла, почали спільно проживати ОСОБА_11 та ОСОБА_8 . Вони були постійно разом, їздили разом на роботу. Чи вели спільне господарство, за які кошти ремонтували будинок та чи мали вони спільний бюджет не відомо. ОСОБА_3 самостійно керував автомобілем; максимально вкладався у відновлення свого будинку, робив вікна, загорожу. Він мав проблеми з оком. З початку війни ОСОБА_3 проживав самостійно та сам забезпечував свої життєві потреби та побут.

У судовому засіданні у якості свідка був допитаний ОСОБА_12 , який пояснив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 разом працювали у ЖЕО на вул. Полтавський Шлях, знаходилися у дружніх стосунках, жили разом як чоловік та дружина, будинок по АДРЕСА_5 потребував відновлення, ремонту та водопостачання не було, тому вони возили будівельні матеріали. Вони почали ремонт, прибрали ділянку від дерев та сміття; у домоволодінні був 2-3 рази, допомагав розвантажувати цеглу, цемент; звідки брали матеріали, за чий рахунок проводився ремонт не знає; припускає, що гроші були спільні. ОСОБА_3 був інвалідом, не бачив на одне око.

Допита у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила, що її старший син ОСОБА_14 та дочка позивачки живуть разом вже років 13, і з того часу вона знає ОСОБА_15 , зазначила, що ОСОБА_8 з ОСОБА_16 жили разом, вели господарство. Свідок повідомила, що завжди її син ОСОБА_14 або позивачка супроводжували ОСОБА_17 під час керування ним автомобілем, оскільки в померлого були проблеми з оком. Зазначила, що її син також допомагав ОСОБА_16 з будівництвом. Яку саме пенсію отримували ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свідок не знає, приблизно ближче до середнього розміру, припускає, що мали сумісний бюджет. ОСОБА_13 пояснила суду, що приходила до ОСОБА_8 та ОСОБА_16 на дні народження і свята, останній раз бачила їх разом 13.01.2022. Відповідачку ОСОБА_2 бачила лише на похоронах її батька - ОСОБА_3 , а хто займався похоронами останнього не знає.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, викладених у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру, тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №695/1732/16-ц (провадження №61-38901св18) вказав, що обов`язковою умовою для визначення чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Як роз`яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 червня 2021 року у справі №748/1943/19 (провадження №61-5155св20), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19)при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. (ст. 1217 ЦК України).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

В силу вимог ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 6 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним є стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

В силу ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

За приписами ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з відкриття спадщини.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положення ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи показання свідків, допитаних у судовому засіданні, встановлено, що свідки стверджують, що позивач та ОСОБА_3 проживали разом та між ними склались відносини, притаманні подружжю, оскільки оточуючі сприймали їх як сім`ю.

Разом з тим, даючи оцінку показам свідків зі сторони позивача на підтвердження факту, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, суд не бере їх до уваги в якості доказу, що підтверджують зазначену обставину, оскільки їх пояснення носять узагальнений характер та стосуються констатації факту сумісного проживання сторін.

Отже, покази допитаних свідків щодо відносин сторін до встановленого судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на думку суду, не підтверджують наявності у них усталених відносин, які притаманні подружжю.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17.

Крім цього, в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 приймала участь у витратах, пов`язаних з придбанням майна, а саме - автомобіля ВАЗ 21093, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; причіпу легкового-В, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 .

Крім цього, в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 приймала участь у витратах, пов`язаних з будівництвом будинку АДРЕСА_2 .

Факт реєстрації ОСОБА_1 в будинку, який належить на праві власності померлому ОСОБА_3 також не підтверджує наявності між ними відносин, які притаманні сім`ї.

Доказів, які б підтверджували ведення з померлим спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, придбання майна в інтересах сім`ї, ОСОБА_1 суду не надала.

Позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте нею разом із ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині. Сам лише факт отримання позивачем заробітної плати не може бути доказом участі у будівництві будинку, а показання свідків не можуть підтверджувати обставин участі коштами у будівництві цього нерухомого майна щодо розміру такої участі.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц вказав, що посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї.

Спільні фотокартки ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 також не можуть свідчити про факт спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації та не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України ОСОБА_1 з квітня 2000 року по червень 2022 року мала дохід, що враховується для розрахунку страхового стажу. (т. 1 а. с. 38-42).

З трудової книжки ОСОБА_3 вбачається, що 21.10.2008 він був звільнений з посади майстра ремонтної бригади ТОВ «Артлифт», інші записи відсутні (т. 1 а. с. 43).

Суду надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.09.2023, з якого вбачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_6 ; зазначені докази суд визнає неналежним, оскільки вони не містить інформацію щодо предмета доказування, тобто обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а тому відповідно до ст. 77 ЦПК України до розгляду не бере.

Крім того, суду надано довідку про обстеження на місці 15.12.2023 житлового будинку АДРЕСА_2 та витяг з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, видану ФОП ОСОБА_18 (м. Дніпро, Україна), згода на обробку персональних даних отримано 15.12.2023, з якої вбачається, що встановлена відповідність певних характеристик домоволодіння та земельної ділянки за вказаною адресою (т. 1 а. с. 190-193).

Зазначену довідку суд до уваги не приймає та визнає її недопустимим доказом, адже ФОП ОСОБА_18 на ім`я ОСОБА_1 безпідставно видано технічний паспорт, оскільки вона не є власником.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , ведення з ним спільного побуту та наявності між ними взаємних прав та обов`язків.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про зміну черговості спадкування, то ці вимоги є похідними від вимог встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу і задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Крім того, підставою для задоволення такого позову є надання спадкоємцем протягом тривалого часу опіки, матеріального забезпечення або іншої допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво.

Позивачка жодним чином не обґрунтувала свої позовні вимоги в цій частині. Навпаки в судовому засіданні встановлено, що позивачка після повномасштабного вторгнення РФ на територію України, ОСОБА_1 разом з доньками та онуками виїхала з території України. ОСОБА_3 , раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_8 від серцевого нападу. Стороннього догляду, допомоги та піклування не потребував, а також не перебував у безпорадному стані. Таким чином, позовні вимоги про зміну черговості в праві на спадкування взагалі є безпідставними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16,1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1258, 1259, 1264, 1269, 1270 ЦК України, ст.ст. 3, 60, 74 СК України, ст. ст. 3, 4, 7, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 89,141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мозгової Оксани Анатоліївни до ОСОБА_2 , третя особа - Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною власністю та визнання права власності на частку у спільному сумісному майні, зміну черговості спадкування - відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 16.06.2025.

Суддя А.М. Гримайло