Ухвала від 18.06.2025 по справі 1-350/11

Справа № 1-350/11

№ провадження 1-в/646/229/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна, -

встановив:

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшло клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна, в якому останній просить зняти арешт з його частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ст. слідчим Червонозаводського РВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області ОСОБА_4 від 27.08.2010, оскільки судом під час закриття кримінальної справи не вирішено питання щодо скасування арешту на нерухоме майно, на даний час необхідності у чинності такого арешту немає, його чинність порушує права та охоронювані законом інтереси його як власника, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним клопотанням.

Сторони до суду не прибули, про дату, час та місце розгляду повідомлені своєчасно та належним чином.

Технічна фіксація судового засідання не здійснювалась на підставі положень статті 107 КПК України.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали клопотання, дійшов наступних висновків.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28.11.2011 ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 342 КК України. Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 342 КК України провадженням закрито. Цивільній позов потерпілого ОСОБА_5 залишено без розгляду. Речові докази вважаються повернутими потерпілому. Міру запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_3 до набрання постановою законної сили залишено попередню підписку про невиїзд. Постанова суду набрала законної сили 06.12.2011.

Постановою старшого слідчого Червонозаводського РВ КМУ ГУ МВСУ в Харківській області ОСОБА_4 від 27.08.2010 накладено арешт на майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить йому на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 лютого 1998 року, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданим Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

Досліджуючи обґрунтованість клопотання, суд виходить з того, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. (ст. 2 КПК)

Відповідно до ч. 1, 2ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 18 ч. 1ст. 3 КПК Українислідчий суддя це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченомуКПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

За змістом вказаної норми однією з головних функцій слідчого судді є насамперед здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження під час досудового розслідування кримінального провадження.

Відповідно до абзацу другого ч. 1ст. 174 КПК Україниарешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно ч. 3ст. 26 КПК Українивизначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (КПК України).

Як вбачається з матеріалів клопотання та підтверджено доказами, арешт на майно накладено у 2010 році постановою старшого слідчого Червонозаводського РВ КМУ ГУ МВСУ в Харківській області ОСОБА_4 , тобто арешт на майно накладався під час діїКПК України1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п. 9розділу XI «Перехідні положення» КПК України(в чинній редакції 2012 року), запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №727/2878/19 роз`яснено, якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період діїКПК України1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинностіКПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правиламиКПК України 2012 року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).

Крім того, питанням щодо звільнення нерухомого майна з-під арешту накладеного в межах кримінальної справи на підставіКПК України 1960 рокудосліджував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №755/16129/21, провадження № 61-6587св22, та зробив висновок, що у випадку арешту майна, накладеного за правиламиКПК України1960 року та не знятого за цим кодексом після закриття кримінальної справи, такий арешт знімається у порядку кримінального судочинства.

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ утручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Разом з тим, судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини висловлена у рішенні від 02 лютого 2023 року у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» за заявою №30352/11 (щодо надмірного тягаря, покладеного на власника внаслідок постійного та тривалого утримання належного йому майна як речового доказу у кримінальному провадженні). Так, у згаданій справі заявник скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном.

У цій справі вилучення доказів не позбавило заявника його майна, але є заходом, що тимчасово перешкоджає їх використанню та відчуженню. Оскільки утримання майна заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути пропорційним переслідуваній меті. Суд визнав, що втручання ґрунтувалося на відповідних положенняхКПК. Суд також визнав, що воно переслідувало законну мету забезпечення належного функціонування правосуддя і, отже, відповідало "загальним інтересам" суспільства

Водночас, Суд зазначив, що має також існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті «справедливого балансу», який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв`язку з цим.

Також, серед іншого, щодо необхідності цього заходу Суд зазначив, що, жодного разу не було проведено подальшої переоцінки необхідності утримання речових доказів, незважаючи на тривалу бездіяльність слідства, хоча, як видається,КПКне містить жодних положень, які б прямо дозволяли судам або органам прокуратури здійснювати таку переоцінку. Таким чином, видається, що після того, як щось було визнано речовим доказом, цей доказ повинен зберігатися до завершення провадження, за винятками, які не стосуються цієї справи.

Окрім цього, особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені вст. 41 Конституції України, зі змісту якої вбачається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, за винятком обмежень, установлених законом. Дана стаття гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1ст. 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним зі способів захисту права власності є гарантована вст. 391 ЦК Україниможливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи в реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання в право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно дост. 126 КПК 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно ОСОБА_3 , зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з ч. 1ст. 214 КПК 1960 рокупідлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинногоКПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно з ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Так, арешт майна є триваючим втручанням у право власності, тому рішення, навіть правильне, яке встановлює арешт майна, може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували. А тому може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування.

Відповідно до п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, за п. 2 ч. 3ст. 132 КПК України, є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Крім цього, відповідно до ч. 1ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК Українивстановлено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

На підставі викладеного, беручи до уваги норми Кримінальних процесуальних кодексів 1960 та 2012 року, усталену практику ЄСПЛ та правові позиції Верховного Суду, з метою дотримання принципу верховенства права, суд доходить висновку, що клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

Керуючисьст. 41 Конституції України, ст.22,98,170-174 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого Червонозаводського РВ КМУ ГУ МВСУ в Харківській області ОСОБА_4 від 27.08.2010 на майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 лютого 1998 року, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_1