Рішення від 06.06.2025 по справі 335/1798/25

1Справа № 335/1798/25 2/335/1475/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2025 року м.Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Колесник Д.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Жидкової Л.І., третьої особи ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пологівської територіальної громади, третя особа ОСОБА_3 провизнання права власності на житловий будинок, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пологівської територіальної громади, третя особа ОСОБА_3 провизнання права власності на житловий будинок.

В обґрунтування позову зазначив, що у вересні 1992 року він разом з дружиною придбав житловий будинок АДРЕСА_1 .

На час купівлі вказаного будинку він належав колгоспу ім. Куйбишева Пологівського району Запорізької області. Купівля вказаного будинку була оформлена договором купівлі- продажу.

У зазначений будинок він з сім`єю заселився у 1980 році та проживав і був зареєстрований в ньому до початку липня 2023 року, коли був змушений його покинути у зв`язку з масованими обстрілами с.Новофедорівка Пологівського району Запорізької області військами російської федерації у зв`язку з військовими діями, які відбувалися в с.Новофедорівка та перемістився проживати в м.Запоріжжя.

На той час, коли вони спішно покидали житловий будинок він вже зазнав значних руйнувань від обстрілів та від пожару в наслідок його загорання. В будинку згоріла значна частина документів у тому числі і договір купівлі-продажу.

Факт належності будинку підтверджується будинковою книгою на житловий будинок, в якому зазначено, що в ньому з 1980 року позивач проживав з сім`єю, технічним паспортом на житловий будинок від 08.04.1992 року, складний МП «Імпульс», в якому зазначено, що власником житлового будинку до покупки позивачем був колгосп ім.Куйбишева, протоколом №2 зборів уповноважених членів колгоспу від 18.04.1992 року, в якому зазначено про задоволення заяв колгоспників про продаж колгоспних будинків за 100% вартість та про рішення про продажу колгоспникам колгоспні будинки за 100% балансової вартості будинку, у тому числі і позивачу.

Відповідно до законодавства, яке діяло на момент придбання будинку позивач зареєстрував право власності на житловий АДРЕСА_1 у Пологівському МП « Імпульс» (Бюро технічної інвентаризації у Пологівському районі Запорізької області). У технічному паспорті, виготовленим МП « Імпульс» було зазначено, що він належав колгоспу ім. Куйбишева, а потім реєстрація права власності відбулась на ім`я позивача. Окрім того, в технічному паспорті в розділі характеристика будівль та споруд зазначено: житловий будинок А шлакоблочний, облицьований цеглою, загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., тамбур 29,5 кв.м., надвірні господарчі споруди: Б-сарай площею 44,0 кв.м., г-вбиральня, «б»- погріб площею 9 кв.м., В-сарай 14,0 кв.м., Д-сарай 2,1 кв.м., 1-паркан.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України с.Новофедорівка окуповане з лютого 2022 року. Оскільки внаслідок військової агресії російської федерації проти України вказаний житловий будинок АДРЕСА_1 було знищено, з метою одержання компенсації від держави за знищене житло позивач звернувся до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, проте позивачу було відмовлено у реєстрації права власності на вказаний будинок.

Факт купівлі-продажу будинку підтверджується квитанціями до приходного касового ордеру №1470 від 15.09.1992 року та №1565 від 22.09.1992 року.

На підставі вищевикладеного позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок А шлакоблочний, облицьований цеглою, загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., тамбур 29,5 кв.м., надвірні господарчі споруди: Б-сарай площею 44,0 кв.м., г-вбиральня, «б»- погріб площею 9 кв.м., В-сарай 14,0 кв.м., Д-сарай 2,1 кв.м., 1-паркан.

Ухвалою судді від 28.02.205 року позовну заяву було залишено без руху.

04.04.2025 року недоліки, зазначені в ухвалі суду усунено.

Ухвалою суду від 07.04.2025 року у справі відкрито провадження та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.

06.05.2025 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача, по суті позовних вимог зазначено, що відповідач не заперечує проти задоволення позовних вимог позивача

Ухвалою суду від 07.05.2025 року закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з підстав зазначених в позові та просили його задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без участі відповідача.

В судовому засіданні третя особа не заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши позивача та його представника, третю особу, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, щоу вересні 1992 року позивач ОСОБА_1 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , що не спростовано відповідачем.

Факт належності будинку позивачу підтверджується будинковою книгою на житловий будинок, в якому зазначено, що в ньому з 1980 року позивач проживав з сім`єю, протоколом №2 зборів уповноважених членів колгоспу від 18.04.1992 року, в якому зазначено про задоволення заяв колгоспників про продаж колгоспних будинків за 100% вартість та про рішення про продажу колгоспникам колгоспні будинки за 100% балансової вартості будинку, у тому числі і позивачу.

Відповідно до технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 , складеного 08.04.1992 року, власником будинку є ОСОБА_1 , житловий будинок А шлакоблочний, облицьований цеглою, загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., тамбур 29,5 кв.м., надвірні господарчі споруди: Б-сарай площею 44,0 кв.м., г-вбиральня, «б»- погріб площею 9 кв.м., В-сарай 14,0 кв.м., Д-сарай 2,1 кв.м., 1-паркан.

Крім того, судом встановлено, що позивач 04.10.2024 року звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг ЗМР із заявою про державну реєстрацію права власності на спірний будинок. Відповідно до рішення № 76174055 від 20.11.2024 року, винесеним державним реєстратором прав на нерухоме майно Щепанською Н.І. ДРП ЗМР відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Рішення мотивоване тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьоюстатті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: не надано документ, що підтверджує право власності на заявлений об`єкт нерухомого майна.

Предметом позову у даній справі є вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власностіна житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок А шлакоблочний, облицьований цеглою, загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., тамбур 29,5 кв.м., надвірні господарчі споруди: Б-сарай площею 44,0 кв.м., г-вбиральня, «б»- погріб площею 9 кв.м., В-сарай 14,0 кв.м., Д-сарай 2,1 кв.м., 1-паркан.

Стаття 15ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно достатті 321 ЦК Українивстановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей316,317,328 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями частини другоїстатті 328 ЦК Українивстановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Відповідно достатті 379 ЦК Українижитлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

За правиламистатті 392 ЦК Українипозов про визнання права власності може бути пред`явлено, поперше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно достатті 328 ЦК Українинабуття права власностіце певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченомустаттею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставістатті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Верховний Суд в своїй постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 вказав, що до2013 року реєстрація права власності на майно проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрацію права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася у Бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Якщо документи містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, тоді документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно і відповідно, держава визнає право власності на таке майно. Такі документи є дійсними.

Тобто, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Відповідно до Порядку реєстрації прав власності, який діяв до 2013 року, реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інші приміщення, будівлі та споруди проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювалась реєстраторами заснованих відповідними органам місцевого самоврядуваннякомунальних підприємствбюро технічної інвентаризації (БТІ) за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна.

Державна реєстрація здійснювалась на підставі правовстановлювальних документів, зокрема: -договорів, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності; виданих нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування; свідоцтва про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду; рішення суду про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна тощо.

Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ вносив записи до відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, після чого видавав у паперовому вигляді витягпро державну реєстрацію прав, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робив відмітку (штамп)про державну реєстрацію.

Отже, для підтвердження свого права, яке виникло до 01.01.2013, якщо власники зазначених об`єктів нерухомого майна мають документи, що містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, такі документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Як було зазначено вище, рішенням № 76174055 від 20.11.2024 року, винесеним державним реєстратором прав на нерухоме майно Щепанською Н.І. ДРП ЗМР позивачу було відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з ненаданням документу, що підтверджує право власності на заявлений об`єкт нерухомого майна.

Отже, правовстановлювальний документ що підтверджує право власності на житловий будинок у позивача відсутній.

Також згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.10.2024 року №397621346 відомості щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 відсутні.

Крім того, щоУказом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Відповідно доПереліку територій,на якихведуться (велися)бойові діїабо тимчасовоокупованих російськоюфедерацією,затвердженого НаказомМіністерства зпитань реінтеграціїтимчасово окупованихтериторій Українивід 28.02.2025р.№ 376 (у редакції станом на час розгляду справи), с.Новофедорівка, Пологівського району, Запорізької області віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 03.03.2022 року.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першоїстатті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності та кожний доказ окремо, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем доведено його право власності на спірний житловий будинок, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на житловий будинок, що міститься на паперових носіях у БТІ та знаходиться на тимчасово окупованій території України на даний час неможливо, позивач не може зареєструвати своє право власності, чим позбавлений можливості розпоряджатися своїм майном, що безпосередньо порушує його право власності, та відсутність іншого,окрім судового,шляху длявідновлення порушеногоправа,у зв`язкуз чим заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно частини першоїстатті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат не заявлялась, вони покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,81,89,141,259,263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Пологівської територіальної громади, третя особа ОСОБА_3 провизнання права власності на житловий будинок задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме житловий будинок А шлакоблочний, облицьований цеглою, загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., тамбур 29,5 кв.м., надвірні господарчі споруди: Б-сарай площею 44,0 кв.м., г-вбиральня, «б»- погріб площею 9 кв.м., В-сарай 14,0 кв.м., Д-сарай 2,1 кв.м., 1-паркан.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06.06.2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач:Пологівська територіальна громада, ЄДРПОУ 20516504, місцезнаходження: Запорізька область, м.Пологи, вул. Єдності, 24.

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя А.В.Воробйов