Постанова від 17.06.2025 по справі 210/157/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5908/25 Справа № 210/157/25 Суддя у 1-й інстанції - Скотар Р. Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року м. Кривий Ріг

справа № 210/157/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року,яке ухваленосуддею СкотарР.Є.у містіКривому РозіДніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 вересня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання.

Позовна заява мотивована тим, що позивач з 28 березня 2018 року по 29 серпня 2023 року працював розливальником сталі дільниці виплавки сталі електросталі в електропечах, розливання сталі, Фасоносталеливарного цеху ТОВ «Ливарно-механічний завод», тобто тривалий час у шкідливих умовах праці, а саме 5 років 5 місяців та 5 днів.

На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково дослідний інститут промислової медицини» від 14 травня 2024 року № 737 позивачу встановлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень, група В (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії). Легенева недостатність другого ступеня.

У зв`язку із заподіянням з вини відповідача шкоди здоров`ю, ОСОБА_1 29 серпня 2024 року пройшов первинний огляд медико-соціальною експертною комісією, де йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30% та рекомендовано забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення, нагляд сімейного лікаря та санаторно-курортне лікування.

Через отримані хронічні професійні захворювання у позивача порушено нормальні життєві зв`язки, він відчуває задишку після незначного фізичного навантаження, частий кашель, напади утрудненого дихання за типом задухи, які виникають після фізичного навантаження та у нічний час, підвищену втому, періодичний головний біль за грудиною в ділянці серця.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 250 000 грн моральної шкоди без утримання податків, зборів та обов`язкових платежів, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві, стійкою втратою професійної працездатності.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Ливарно-механічний завод» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 65000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Ливарно-механічний завод» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Не погодившись із даним рішенням, представник відповідача ТОВ «Ливарно-механічний завод» подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржене рішення скасувати і відмовити у позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у 2024 року стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 105000 грн, таким чином позивачу вже відшкодована моральна шкода, заподіяна втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, оскільки причиною виникнення професійного захворювання є не лише робота в період 65 місяців на ТОВ «Ливарно-механічний завод», а й робота 228 місяців на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», при цьому загальний стаж ОСОБА_1 за професією в умовах впливу шкідливих факторів становить 275 місяців, отже робота та ТОВ «Ливарно-механічний завод» становить лише 23% відпрацьованого часу.

Також апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. Так, на думку відповідача, згідно з положеннями статті 14 Закону України «Про охорону праці», саме позивач зобов`язаний був дбати про особисту безпеку і здоров`я, однак останній з власної волі, з метою отримання більшої заробітної плати, більш тривалої відпустки відносно інших професій та виходу на пенсію на пільгових умовах, виконував дану роботу, що і призвело до втрати його здоров`я.

На думку відповідача, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.

Посилається на судову практику в аналогічних спорах щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, судів першої та апеляційної інстанцій.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача,представника ТОВ «Ливарно-механічний завод» - Ботвинка О.А., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював з 29 березня 2018 року по 29 серпня 2023 року розливальником сталі фасонносталерозливального цеху на ТОВ «Ливарно-механічний завод», звільнений 29 серпня 2023 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.12-13).

У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримані хронічні професійні захворювання, а саме: хронічне обструктивне захворювання легень, группа В (пиловий бронхіт другої стадії емфізема легень другої стадії). Легенева недостатність другого ступеня.

По факту даних професійних захворювань було складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18 червня 2024 року (а.с.14-18).

Відповідно до пункту 17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18 червня 2024 року (надалі акт Форми П-4), причиною виникнення професійного захворювання Позивача є те, що ОСОБА_1 працюючи розливником сталі фасонносталелитейного цеху та литейно-ковального виробництва ТОВ «Ливарно-механічний завод» в період з 29 березня 2018 року по 29 серпня 2023 року, був безпосереднім виконавцем робіт по розливанню сталі за допомогою сталерозливальних ковшів ємністю 6 т або 30 т на заливальному майданчику. Внаслідок недосконалості робочого місця, технологічного процесу та устаткування, підпадав під вплив аерозолів фіброгенної дії (а.с.16).

Відповідно до пункту 18 акту Форми П-4, причиною виникнення професійного захворювання позивача є концентрація пилу фібро генної дії з вмістом діоксину кремнію від 2-10% та 10-70%, перевищувала нормативне значення в 2,1 2,2 рази згідно Наказу МОЗ України від 14 липня 2020 року № 1596 «Про затвердження гігієнічних регламентів допустимого вмісту хімічних і біологічних речовин у повітрі робочої зони в період роботи позивача на ТОВ «Ливарно-механічний завод» (а.с.17).

Згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» про наявність хронічного професійного захворювання від 14 травня 2024 року № 737 ОСОБА_1 має захворювання професійного характеру (а.с.24-25).

Згідно із виписки із акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 573861 від 29 серпня 2024 року позивачу протипоказана важка праця в умовах виробничого пилу з 12 серпня 2024 року, безстроково (а.с.20).

Згідно ізвипискиізакта оглядуМСЕКсерії12ААА№130219від29серпня 2024рокупозивачубуло встановлено30% втрати професійної працездатності по ХОЗЛ та 3 група інвалідності з 12 серпня 2024 року, безстроково (а.с.19).

Позивачу визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні засобами медичного призначення (а.с.19).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання, отримані останнім, зокрема, під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому ТОВ «Ливарно-механічний завод» зобов`язане відшкодувати спричинену втратою здоров`я моральну шкоду, правові підстави для стягнення якої визначені статтями 153, 237-1 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на нступне.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу висновком МСЕК встановлено 30 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, тобто встановлено наявність пошкодження його здоров`я на виробництві, що надало позивачу право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи,згідно актурозслідування хронічногопрофесійного захворюваннявід 18червня 2024року,позивачу встановленіхронічні професійнізахворювання.Виробничими факторами,що спричинилизахворювання єте,що умови виробничого середовища ОСОБА_1 - розливальника сталі відносяться: по вмісту пилу фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі», по показникам мікроклімату до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі», по важкості праці до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі», по напруженості праці до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі». Загальна оцінка: умови праці відносяться до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі» (п.13 Акту а.с. 16).

Позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача понад 5 років 5 місяців та 5 днів.

Отже, роботодавець ТОВ «Ливарно-механічний завод», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли, зокрема, з вини ТОВ «Ливарно-механічний завод», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушенняТОВ «Ливарно-механічний завод» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 65 000 грн, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, стажу роботи позивача на підприємстві відповідача, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає обставинам справи та нормам закону.

Відповідно дост. 43 Конституції Українидержава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно з частинами першою та третьоюстатті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до вимогст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

Статтею 160 КЗпП Українипередбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП Українипередбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

В даному випадку професійні захворювання пов`язані з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

У відповідності достатті 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до частини другоїстатті 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно достатті 237-1 КЗпП України, редакція якої діяла на час виникнення правовідносин, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Нормоюстатті 23 ЦК Українивстановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до висновку МСЕК від 29 серпня 2024року ОСОБА_1 первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності в зв`язку з професійними захворюваннями та третю групу інвалідності, безстроково.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, та обґрунтованості відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями.

Позивач не може повернутися до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

Все це постійно і негативно позначається на його душевному та фізичному стані.

Вказаний висновок суду відповідає положеннямст. 23 ЦК Українита рішенню Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю, тому сума морального відшкодування має бути визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зазначенням в рішенні, що сума морального відшкодування стягнута без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`ю, відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальнувідповідь накожен аргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 250000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381,382 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ливарно-механічний завод»- залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає

Повне судове рішення складено 18 червня 2025 року.

Головуючий:

Судді: