Рішення від 03.06.2025 по справі 643/12687/24

Справа № 643/12687/24

Провадження № 2/643/807/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2025 рокуСалтівський районний суд м. Харкова у складі : головуючого судді Майстренко О.М., за участю секретаря Куліш А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про розподіл спільного майна подружжя,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до судуз позовноюзаявою до ОСОБА_2 , 3-тя особа: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» , в якій просить визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири по АДРЕСА_1 без виділення цієї частки в натурі ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частку вартості автомобіля Skoda Oktavia a5 2011 року випуску в розмірі 175355 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 4407,24 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що з 21.02.2017 року по 18.07.2024 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 21.02.2017 року та рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11.03.2024 року, яке набрало законної сили 18.07.2024 року. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , яка проживає з позивачкою . В період шлюбу 23.11.2020 року позивачка із чоловіком за рахунок спільних коштів та кредиту Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» придбали однокімнатну квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується кредитним договором від 07.08.2019 року, актом прийому-передачі квартири від 10.09.2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.11.2020 року.

В кредитному договорі зазначено, що позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 і дає згоду на укладення цього договору.

Вартість квартири визначена в акті прийому-передачі квартири від 10.09.2020 року і становить 751100 грн. Вартість частки квартири становить 375550 грн.

Також в період шлюбу 29.09.2023 року за спільні кошти сторони по справі придбали автомобіль Skoda Oktavia a5 2011 року випуску, який зареєстрований на ім`я відповідача. Вартість автомобіля визначена шляхом порівняння ринкових цін на аналогічні транспортні засоби на сайті Avto RIA в мережі Інтернет і становить 8500 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 26.10.2024 року становить 350710 грн. ($8500 х 41,26 (офіційний курс НБУ). Вартість частки автомобіля становить 175355 грн.

Ухвалою суду від 07.11.2024 прийнято до розгляду позовну заяву та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Згідно з ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Ковалюх В.М. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався. Будь-яких заяв та клопотань, зокрема з процесуальних питань, про відкладення розгляду справи, чи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, до суду не подав.

Оскільки відповідачем у встановлений частиною сьомоюстатті 178 ЦПК Українистрок не подано до суду відзив на позовну заяву, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмоюстатті 178 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертоїстатті 223 ЦПК Україниу разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник 3-їособиХарківського регіонального управління Державної спеціалізованої установи «державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи, про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного.

Так, судом встановлено, що 21.02.2017 року по 18.07.2024 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 21.02.2017 року.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11.03.2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , яка проживає з позивачкою .

В період шлюбу 23.11.2020 року сторони за рахунок спільних коштів та кредиту Харківського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» придбали однокімнатну квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 .

Вказана обставина підтверджується кредитним договором від 07.08.2019 року, актом прийому-передачі квартири від 10.09.2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.11.2020 року.

В кредитному договорі зазначено, що позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 і дає згоду на укладення цього договору.

Вартість квартири визначена в акті прийому-передачі квартири від 10.09.2020 року і становить 751100 грн. Вартість частки квартири становить 375550 грн.

Також в період шлюбу 29.09.2023 року за спільні кошти сторони по справі придбали автомобіль Skoda Oktavia a5 2011 року випуску, який зареєстрований на ім`я відповідача.

Вартість автомобіля визначена шляхом порівняння ринкових цін на аналогічні транспортні засоби на сайті Avto RIA в мережі Інтернет і становить 8500 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 26.10.2024 року становить 350710 грн. ($8500 х 41,26 (офіційний курс НБУ). Вартість частки автомобіля становить 175355 грн.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ч.3ст.368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до п.3 ч.1ст.57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи нормуст.60 СК Українита визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 у справі №6-2641цс15, нормиСімейного кодексу Україниу статтях57,60встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60СК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

У справі, що розглядається, встановлено, що спірне майно, а саме квартира, була придбана за час шлюбу сторін. Враховуючи, що жодна зі сторін не спростовувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, суд вважає обґрунтованими доводи позовної заяви про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, що титульним власником відповідно до правовстановлюючих документів визначений відповідач ОСОБА_2 .

Згідно ч.2ст.372 ЦК Україниу разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК Українивстановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1ст.61 СК Україниоб`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідност.63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1ст.69 СК Українивстановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч.ч.1, 2ст.70 СК Україниу разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК Українивстановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п.22Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п.30 цієї жПостанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

Отже, згідно приписів законодавства, яке застосовується до правовідносин між сторонами, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що оскільки позивач та відповідач придбали спірне майно під час шлюбу, то вони є співвласниками квартири спірного майна , а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, належним чином оцінивши подані сторонами докази, оскільки домовленості чи шлюбного договору щодо поділу спільного майна сторонами не укладено, тому суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимогст. 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір у розмірі 4407,24 грн, сплачений позивачем про зверненні до суду із позовом.

Відповідно до ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст.133ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Нормами ст.141ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що на підставі досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_1 при розгляді вказаної цивільної справи, понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн., суд дійшов висновку, що заява позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.3,10,12,13,81,89,133,141,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.60, 61,63, 65,68, 69, 70,72 СК України, ст. ст.256-257,261,368 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: Харківське регіональне управління Державної спеціалізованої установи «державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» про розподіл спільного майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири по АДРЕСА_1 без виділення цієї частки в натурі .

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП : НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 грошову компенсацію за частку вартості автомобіля Skoda Oktavia a5 2011 року випуску в розмірі 175 355 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 4407,24 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 8000 грн.

Позивач: ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою :

АДРЕСА_2 , адреса для листування : АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , що зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Майстренко О.М.