Постанова від 17.06.2025 по справі 924/70/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року Справа №924/70/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" на додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2025 (суддя Вибодовський О.Д., повне рішення складено 15.04.2025, додаткове рішення - 24.04.2025)

за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест"

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 1 466 585,32 грн

за участю представників:

позивача - Метенко Т.І.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" 1229996,93 грн заборгованості за договором постачання природного газу №1-100301К від 10.03.2023, з яких: 869 874,44 грн - основної заборгованості, 197 280,18 грн - пені, 131 408,60 грн - інфляційних втрат, 31 433,71 грн - 3% річних та 16 441,00 грн - витрат по оплаті судового збору.

У частині позовних вимог про стягнення 2 039,74 грн інфляційних втрат та 84 548,65 грн пені відмовлено. Провадження в частині стягнення 150 000,00 грн основного боргу закрито.

Суд першої інстанції, з урахуванням п.2.5. договору, п.4 та п.5 угод №1-№2 та №4-№13, встановив, що споживачем порушено строки оплати по даним угодам. Станом на дату подання даної позовної заяви, відповідачем не сплачено залишок заборгованості за поставлений загалом по договору газ на загальну суму 1019874,44 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, складеним та підписаним позивачем.

Таким чином, враховуючи ст. 525, 526, 629 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 019 874,44 грн є обґрунтованими.

При цьому, враховуючи часткову сплату відповідачем під час розгляду справи суми основного боргу, суд вказав, що провадження у справі в частині стягнення 150000,00 грн основного боргу підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Щодо стягнення 133 448,34 грн інфляційних втрат судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат за період з 01.02.2025 по 28.01.2025 здійснено арифметично неправильно, оскільки індекс інфляції у вказаний період складав не 101,00 грн, як вказано позивачем у розрахунку, а 100,80. З огляду на що судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та встановлено, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 131408,60 грн інфляційних втрат за період з 28.11.2023 по 28.02.2025.

Окрім того, господарським судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення 281828,83 грн пені та 31433,71 грн - 3% річних за період з 28.11.2023 по 28.02.2025 та встановлено, що вказані нарахування здійснені у можливих межах, арифметично правильні, а відтак вимоги про їх стягнення є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що зменшення нарахувань позивача, зокрема, пені на 30% від заявленого позивачем є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення. Отже, суд вказав, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, буде часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшення розміру пені на 30%.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 84548,65 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити. В іншій частині оскаржуване рішення просить залишити без змін. Також просить суд здійснити донарахування суми судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за подання позову до суду першої інстанції.

Апелянт, зокрема, вказує, що в оскаржуваному рішенні судом встановлено правомірність, обґрунтованість та правильність розрахунку пені за порушення відповідачем грошових зобов`язань згідно договору. Однак, суд безпідставно на власний розсуд, без належного обґрунтування, відмовив позивачу у стягненні частини пені, оскільки зменшив суму нарахованої пені на 30%.

Звертає увагу, що відповідачем в усній формі під час судового засідання 08.04.2025 було заявлено клопотання про зменшення суми нарахованої пені на 50% без будь-якого обґрунтування, посилаючись виключно на норми законодавства про справедливість, баланс та співмірність вимог тощо.

Таким чином, скаржник зазначає, що суд першої інстанції обмежився виключно загальним висновком, що нібито справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, буде часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 30%. При цьому, суд жодним чином не обґрунтував підстави та/або обставин, які б зумовлювали законність прийняття рішення про зменшення правомірно нарахованої позивачем пені.

Також зауважує, що судом першої інстанції не враховано положення договору, доказів значного та системного прострочення відповідачем грошових зобов`язань по договору та, відповідно обґрунтованості, зокрема, нарахування позивачем суми пені, її відповідності умовам договору, ст.611, ч.1 ст.612 ЦК України, ч.2 ст.193, ч.4, 6 ст.231 ГК України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на постанову ВП ВС від 18.03.2020 у справі №902/417/18, вважає законним та обґрунтованим підхід, застосований в оскаржуваному рішенні, щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за порушення грошових зобов`язань на суму 84 548,65 грн, тобто, зменшення судом першої інстанції суми нарахованої позивачем пені на 30 %.

Вказує, що відповідач не заперечував існування основної суми боргу за договором постачання природного газу №1-100301К від 10.03.2023 ні до судового розгляду справи, ні під час судового розгляду. Крім того, споживач здійснив часткове погашення заборгованості перед позивачем у сумі 150000,00 грн та не заперечував щодо врегулювання спору мировою угодою.

Відповідач вважає, що вказані обставини спростовують доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі та підтверджують обґрунтованість оскаржуваного рішення, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Додатковим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2025 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Технобазальт-Інвест" на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вартість ціни позову, кількість судових засідань у даній справі та їх тривалість, тривалість розгляду спору та значення його для сторін, а також приймаючи до уваги підтвердження позивачем належними доказами надання йому правової допомоги, господарський суд дійшов висновку про задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу в сумі 40000,00 грн.

Не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник вважає, що сума 40000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованою і є додатковим способом збагачення, оскільки дана справа не є спором значної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не потребує значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Крім того, зауважує, що засідання 19.02.2025 року та 25.02.2025 року не проводились через клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання, а інші засідання у даній справі тривали незначний час, зміст яких зводився, переважно, до вирішення процесуальних питань.

Відтак, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу позивача є завищеним та не відповідає складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому, зокрема, вказує, що апелянт обмежився формальним запереченням вартості послуг без належного доведення фактів та надання доказів, які спростовували надані позивачем докази надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги у даній справі в суді першої інстанції. У заяві про зменшення суми витрат на правничу допомогу відповідач жодним чином не спростував факту надання такої допомоги, а звернувся до суду із клопотанням її зменшити без зазначення чіткої суми такого зменшення та, відповідно, належних обґрунтувань таких вимог.

Натомість, вважає, що судом першої інстанції чітко проаналізовано усі надані позивачем документи щодо понесення фактичних витрат на правничу допомогу та надано вичерпний правомірний висновок про співмірність, розумність та обґрунтованість витрат, розрахованих з урахуванням принципу верховенства права. При цьому, судом досліджено та враховано ціну позову, кількість судових засідань, їх тривалість.

Позивач просив додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення як безпідставну, необґрунтовану, та таку, що не містить належних доводів та не підтверджується відповідними доказами.

У судове засідання, що відбулося 17.06.2025 року, відповідач не забезпечив явку повноважного представника.

При цьому, судом враховується, що 26.05.2025 відповідачем було подано клопотання про проведення судового засідання у даній справі в режимі відеоконференції, яке задоволено ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 року.

Під час здійснення технічної фіксації судового засідання, що відбулося 17.06.2025 року, секретарем судового засідання встановлено, що представник ТОВ "Технобазальт-Інвест" був присутній в мережі, проте не зміг приєднатися до відеоконференції з технічних причин (відсутність зображення та звуку).

Відповідно до приписів ч.5 ст.197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Враховуючи приписи ст.197 ГПК України, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі на додаткове рішення та у відзиві на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, відзиви на апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.03.2023 між Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №ПГ1-100301К (т.1, а.с.21-24), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність споживача, а споживач - прийняти, спожити і оплатити на умовах цього договору газ природний.

За приписами п.1.3. договору обсяг газу, який постачальник зобов`язується передати, а споживач прийняти, спожити та оплатити, зазначається в додаткових угодах до даного договору на кожен розрахунковий період - газовий місяць (місяць постачання, місяць передачі, звітний місяць) з рівномірним щодобовим розподілом споживання протягом газового місяця. Зміни місячних обсягів газу встановлюються сторонами шляхом укладання відповідних додаткових угод до договору, зокрема, в порядку, передбаченому п.3.2. договору.

Загальна вартість газу, який постачальник передає споживачу, визначається загальною вартістю обсягу фактично переданого газу на підставі актів приймання-передачі газу, вказаних в п.3.3. договору (п.1.4. договору).

Відповідно до п.2.1. договору планова ціна за 1000 м3 газу та планова вартість газу у відповідному газовому місяці погоджується сторонами у відповідній додатковій угоді до договору.

Згідно п.2.2. договору, загальна сума договору складається із остаточної вартості газу поставленого постачальником та спожитого споживачем згідно усіх додаткових угод до договору, які є невід`ємною частиною даного договору.

Остаточні розрахунки за фактично поставлений газ у газовому місяці здійснюються споживачем з постачальником за остаточною ціною та остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу) якщо інший строк остаточних розрахунків не погоджено сторонами у відповідній додатковій угоді до договору (п.2.3. договору).

За п.2.5. договору оплата вартості газу за кожен місяць постачання (звітний місяць), проводиться на умовах, зазначених у договорі та додаткових угодах, які є невід`ємною частиною даного договору.

У відповідності до п.3.1., 3.2., 3.3. договору передача газу здійснюється у точці виходу з газотранспортної системи України. Кількість газу, що передається, визначається у відповідності з обсягами, зазначеними у додаткових угодах до даного договору. Передача фактичного обсягу газу за звітний місяць оформляється сторонами актом прийому-передачі газу.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що постачальник зобов`язується здійснити передачу газу споживачу у точці виходу з газотранспортної системи у обсязі та строки, визначені додатковими угодами до даного договору; оформити через оператора ГТС документацію, що підтверджує передачу планового обсягу газу від постачальника до споживача; передати споживачу акт приймання-передачі газу, що підтверджує фактично переданий обсяг газу по договору з урахуванням п.4.3.6. договору.

Згідно з п. 4.3. договору, споживач, зокрема, зобов`язаний прийняти газ в точці виходу з мережі оператора ГТС в обсязі та на умовах, передбачених договором та додатковими угодами до даного договору; прийняти газ в точці входу в мережу оператора ГРМ в обсязі та на умовах, передбачених договором та додатковими угодами до даного договору; оплатити постачальнику планову вартість газу у порядку та у строки передбачені відповідною додатковою угодою до договору.

Відповідно до п.4.3.6. договору, споживач також зобов`язаний до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим (газовим), надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Протягом двох днів з дати одержання акту приймання-передачі газу від постачальника повернути один примірник оригіналу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу. У разі не повернення споживачем переданого йому постачальником акту прийому-передачі газу (фактично переданого газу), або відсутності вмотивованої відмови споживача від підписання відповідного акту у цей же строк, такий акт вважається підписаним, а газ переданий споживачу.

У межах договору сторони систематично (помісячно) укладали додаткові угоди на постачання газу на відповідний місяць (звітний період), в яких, зокрема, погоджували обсяги, ціну за 1000 м3 газу, вартість газу, що передається по додатковій угоді, порядок оплати вартості газу (т.1, а.с.25-37).

Згідно актів приймання-передачі природного газу (т.1, а.с.38-49), за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року включно постачальником передано споживачу газу на загальну суму 4 363 986,37 грн.

Відповідно до інформаційних повідомлень про зарахування коштів (т.1, а.с.50-58), за вказаний період у межах грошових зобов`язань за угодами №1-№2 та №4-№13 споживачем здійснено часткову оплату, а саме на суму 3 344 111,93 грн.

07.10.2024 року позивач звернувся до відповідача з претензією, згідно якої просив погасити прострочену заборгованість (т.1, а.с.59).

Враховуючи відсутність відповіді ТОВ "Технобазальт-Інвест" на вказану вимогу та відповідно несплату заборгованості у добровільному порядку, Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" звернулось з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів враховує, що позивач оскаржує рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 84548,65 грн у зв`язку із застосуванням ч.2 ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України.

Відтак, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги позивача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості за договором постачання природного газу, інфляційних втрат та 3% річних, а також в частині закриття провадження, судом не переглядається.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" щодо безпідставності зменшення місцевим господарським судом розміру пені, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що за порушення грошових зобов`язань (умов та строків розрахунків) згідно договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, - пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви з урахуванням заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог, позивачем заявлено до стягнення 281828,83 грн пені, з яких судом задоволено лише 197280,18 грн. У задоволенні 84548,65 грн відмовлено на підставі ч.2 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.

Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21, від 23.11.2023 у справі №917/991/22).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Однак, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст.86, 236-238 ГПК України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, при зменшенні (на 30 %) розміру нарахованої позивачем пені господарський суд керувався висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір неустойки, тоді як підстави та обставини для такого зменшення суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Враховуючи викладене, колегією суддів встановлено, що господарський суд, правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати у справі №902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір пені, не звернув увагу, що відповідне зменшення Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних (на рівні 40 % та 96 %) враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.

Натомість, досліджуючи матеріали справи, в тому числі умови договору про постачання природного газу з урахуванням додаткових угод до нього, а також зміст позовної заяви, колегією суддів не встановлено відповідних до справи №902/417/18 обставин очевидної неспівмірності (на рівні 40 % та 96 %) заявленої до стягнення суми пені, оскільки її розмір погоджений сторонами п.5.3. договору не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, як це передбачено законом.

Таким чином, справа №902/417/18, на яку посилався господарський суд в оскаржуваному рішенні, не є подібною до справи, що розглядається (№924/70/25), оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин при зменшенні розміру пені та відсотків річних відповідно.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач просить врахувати, що заборгованість з оплати газу виникла внаслідок сезонності продажів продукції відповідача та в умовах воєнного стану, який ускладнив здійснення господарських відносин. Також зазначає, що відповідач завжди намагався сумлінно ставитись до виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Враховуючи встановлення обставин відсутності очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми пені, зважаючи на те, що розмір заявленої до стягнення пені, сторони погодили п.5.3. договору, а також приймаючи до уваги відсутність будь-яких доказів у підтвердження обставин, на які посилається відповідач, апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для зменшення пені не є виключними (надзвичайними) обставинами у спірних правовідносинах та не можуть бути підставою для зменшення розміру пені.

Окрім того, апеляційний суд враховує значне та систематичне прострочення ТОВ "Технобазальт-Інвест" грошових зобов`язань згідно договору, а відтак Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" обґрунтовано нараховано відповідачу пеню, передбачену договором, оскільки такі нарахування є стимулюванням належного виконання договірних зобов`язань, та мають компенсаційний характер відповідного заходу відповідальності.

Також відповідачем не подано до суду жодного належного та допустимого доказу у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження негативного фінансового стану, які б свідчили про об`єктивну неможливість виконання належним чином взятих зобов`язань згідно умов договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру пені з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення обґрунтовано заявленого розміру пені в сумі 281828,83 грн.

Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.2, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевказані приписи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції, визначивши обґрунтованим стягнення 281828,83 грн пені. У решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Із врахуванням приписів ст.129 ГПК України, а також з підстав задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність здійснення перерахунку суми стягнення судового збору за подання позову у разі задоволення апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру пені на підставі ч.3 ст.551 ЦК України покладається на відповідача без урахування зменшення, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17).

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції вказану правову позицію врахував та стягнув судовий збір за подання позову з відповідача, включаючи частину, що стосується розміру пені, заявленої позивачем. При цьому, при розподілі судового збору між сторонами на підставі ст.129 ГПК України, суд врахував лише відмову у частині позовних вимог щодо стягнення 2039,74 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача щодо скасування додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2025, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Згідно заяви про ухвалення додаткового рішення, позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн.

Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції у даній справі позивач долучив до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги №2505/2023 від 25.05.2023, укладений між Адвокатським об`єднанням "Старокиївське" та Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" (т.1, а.с.157-159); додаткову угоду до договору (т.1, а.с.160), ордер на надання правничої допомоги серії від 13.02.2025 (т.1, а.с.164), акти приймання-передачі за договором про надання правничої допомоги (т.1, а.с.161-163); платіжні інструкції про оплату наданих послуг (т.1, а.с.155-156).

Водночас, відповідач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу позивача є завищеним та не відповідає складності справи та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Аналогічні доводи, викладені відповідачем і в апеляційній скарзі.

У відповідності до ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд з посиланням на ч.6 ст.126 ГПК неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Відповідач, зокрема, в апеляційній скарзі вказує, що засідання 19.02.2025 року та 25.02.2025 року, за які позивач просить відшкодувати правову допомогу, не проводились через клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання. Окрім того, інші засідання у даній справі тривали незначний час, зміст засідань зводився, переважно, до вирішення процесуальних питань.

Натомість, апеляційний судом встановлено факт участі представника позивача (адвоката Метенка Т.І.) у даних судових засіданнях, надання пояснень, розгляд наданих сторонами документів (заяв/клопотань), прийняття судом процесуальних рішень за наслідками таких засідань, що підтверджується протоколами судових засідань від 19.02.2025 року (т.1, а.с.95) та 25.02.2025 року (т.1, а.с.101), та відповідно свідчить про підставність включення таких послуг в акт приймання-передачі виконаних робіт та відповідність критеріям реальності та необхідності. Вказане спростовує відповідні доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі.

Колегією суддів також не приймається до уваги позиція скаржника про завищення суми витрат на правничу допомогу, що спрямоване на збагачення позивача, оскільки сума витрат на правничу допомогу, яку заявив до стягнення позивач та яку стягнув суд першої інстанції, становить 40000,00 грн, що складає 2,7 % від ціни позову (1466585,22 грн), обґрунтованість заявлених вимог якого встановлено судом.

Таким чином, суд вважає, що ТОВ "Технобазальт-Інвест" не обґрунтувало, в чому саме, полягає завищення та неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу, які стягнув суд першої інстанції та не обґрунтувало, в чому саме полягає неврахування господарським судом висновків щодо застосування ст.126, ст.129 ГПК, викладених у постановах Верховного Суду, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши зміст укладеного договору та обсяг надання юридичних послуг адвокатом в суді першої інстанції, враховуючи такі критерії як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру з урахуванням предмету та підстав спору, обсягу матеріалів у справі, кількості засідань та тривалості розгляду справи, складності справи та значення справи для сторін, що повністю узгоджується з процесуальними нормами права, а також приймаючи до уваги доводи відповідача щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40000,00 грн.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначені в апеляційній скарзі відповідача доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного додаткового рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вказує, що порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції, останньою не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "Технобазальт-Інвест" задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 у справі №924/70/25 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 у справі №924/70/25 в частині стягнення пені змінити та викласти його в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-інвест" (30002, Хмельницька обл., м.Славута, вул.Князів Сангушків, буд.95, код ЄДРПОУ 34323267) на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (36008, м.Полтава, вул. Європейська, 124-А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662) 281828,83 грн пені".

3. У решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 у справі №924/70/25 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-інвест" (30002, Хмельницька обл., м.Славута, вул.Князів Сангушків, буд.95, код ЄДРПОУ 34323267) на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (36008, м.Полтава, вул. Європейська, 124-А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662) 3633,60 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Господарському суду Хмельницької області видати судовий наказ.

6. Додаткове рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.04.2025 у справі №924/70/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" - без задоволення.

7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "19" червня 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.