Рішення від 17.06.2025 по справі 915/539/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року Справа № 915/539/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

розглянувши без виклику сторін

справу № 915/539/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцентр Первомайськ,

вул. Одеська, 40, м. Первомайськ, Миколаївська область;

до Фермерського господарства Осовик,

вул. Амосова Академіка, буд 40/2, смт. Врадіївка, Первомайський район, Миколаївська область;

про стягнення коштів у розмірі 1354280 грн. 67 коп.,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Агроцентр Первомайськ пред`явлено позов до Фермерського господарства (ФГ) Осовик про стягнення з останнього грошових коштів у загальній сумі 1354280 грн. 67 коп., із яких: 1018300 грн. основний борг; 112781 грн. 55 коп. пеня, 203660 грн. штраф, 9469 грн. 92 коп. - 3 % річних, 10069 грн. 20 коп. - сума, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, з посиланням на неналежне виконання Фермерського господарства Осовик зобов`язань за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 28.04.2023 (далі договір), а саме, зобов`язань щодо своєчасної та у повному обсязі поставленого товару, внаслідок чого утворився основний борг у спірній сумі, на яку ТОВ Агроцентр Первомайськ нараховано пеня, штраф, 3 % річних та індексу інфляції, на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, а також просить нараховувати 20 % річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду за такою формулою: сума відсотків річних = сума, що підлягає оплаті * 20% *кількість днів прострочення/365 днів.

Позивач також просить про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Ухвалою суду від 20.05.2024 позовну заяву залишено без руху з надання позивачу строку для усунення недоліків позову.

29.05.2024 до суду від позивача на виконання ухвали суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04.06.2024 відкрито провадження в даній справі і визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив, з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України, п`ять днів з моменту отримання відзиву на позов, встановлено відповідачу строк для подання заперечень, з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, п`ять днів з моменту отримання відповіді на відзив. При цьому, визначено провести розгляд справи №915/539/24 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.

Ухвалою суду від 30.09.2024 повторно направлено ухвалу суду від 04.06.2024 на адресу відповідача - Фермерського господарства Осовик.

Ухвала суду від 30.09.2024 направлялася відповідачу засобами поштового зв`язку та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вручена відповідачу 10.10.2024.

23.10.2024 до суду від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли: відзив на позовну заяву від 22.10.2024; заява із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження від 22.10.2024.

У відзиві відповідач не визнав позовні вимоги, виходячи з наступного.

По-перше, вказує, що позивач не надав ні відповідачу, ні до позовної заяви жодного документу в підтвердження походження (виробника) поставленого насіння та сертифікатів якості на насіння, всупереч положенням законодавства, яке забороняє використання та обіг (продаж) не сертифікованого посівного матеріалу на території України.

Зазначає, що насіння продане позивачем не відповідало вимогам Закону щодо підтвердження якості посівного матеріалу, на нього відсутні сертифікати якості і воно містило приховані недоліки, які неможливо було виявити при його прийманні від позивача (які проявились лише після сходів рослин). Вказує, що протиправні дії позивача щодо продажу неякісного та невідомого походження посівного матеріалу призвели до нанесення величезних збитків відповідачу.

По-друге, вказує, що позивач не відобразив у своєму податковому обліку поставку відповідачу товару, не зареєстрував в ЄДР податкові накладні та не надав відповідачу жодної податкової накладної на проданий товар; не додано цих документів, які свідчать про дотримання позивачем вимог діючого законодавства при укладенні та виконанні договору, і до суду.

По-третє, вказує, що позивачем не виставлялись рахунки на оплату поставленого товару і не додано доказів виставлення рахунків до позовної заяви. Відтак, вважає, що строк виконання зобов`язання по оплаті товару не настав, що унеможливлює також і нарахування будь-якої неустойки або штрафних санкцій за його прострочення.

По-четверте, вказує, що умови договору не виконувались позивачем, оскільки пункти 4.1, 5.1, 5.5, 7.3 договору передбачають можливість передачі товару відповідачу лише (без будь-яких виключень) за умови отримання позивачем 100% передоплати товару. Вважає, що передача товару без отримання передоплати, всупереч договору, також підтверджує протиправні дії позивача спрямовані на продаж товару вилученого з обороту і продаж якого заборонений Законом.

З метою встановлення і з`ясування всіх обставин справи та підтвердженням їх належними та допустимими доказами, а також враховуючи відсутність у відповідача цих доказів, їх необхідність для всебічного та повного встановлення обставин у справі, враховуючи те, що відповідач на даний час ще веде перемовини щодо здійснення експертизи з експертними установами щодо можливості її здійснення, просить суд: 1) зобов`язати позивача надати до суду документи, які підтверджують походження, виробника та якість товару, товаротранспортні накладні оформлені відповідно до п.5.3 договору та податкові накладні де відображено реалізацію товару, що зазначений в позовній заяві. 2) надати відповідачу додатковий строк на надання доказів (у зв`язку з неотриманням на даний час відповідей від ДПС у Миколаївській області та виробника товару), а також підготовки клопотання про призначення експертизи.

Просить у задоволенні позову ТОВ Агроцентр Первомайськ відмовити в повному обсязі.

Направлення відзиву з додатками та заяви про розгляд справи в позовному провадженні позивачу відповідач підтвердив надавши до відзиву квитанцію № 1918272 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС, відповідно до якої відзив з відповідними додатками доставлено до електронного кабінету позивача 22.10.2024.

Щодо заяви відповідача про проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, справа в силу приписів ГПК є малозначною в розумінні ч.5 ст. 12 ГПК України. Враховуючи те, що дана справа є малозначною, отже розгляд справи згідно положень ГПК проводитися лише за правилами спрощеного позовного провадження.

Щодо витребування у позивача доказів.

Згідно господарського процесуального законодавства, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом; у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (ч.ч. 1-3 ст. 81 ГПК України).

Клопотання відповідача, яке міститься у відзиві на позовну заяву, всупереч указаним приписам законодавства, не містить: викладення обставин, які можуть бути підтверджені доказами, про витребування яких заявлено клопотання; яких заходів вжито для отримання цих доказів самостійно; причин неможливості отримати докази, про витребування яких заявлено клопотання, і на підтвердження наявності таких причин до заяви не додано відповідних доказів.

Отже, суд вважає, що в його задоволенні слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про надання додаткового строку для надання доказів (відомостей з податкової та виробника товару), підготовки клопотання про призначення експертизи, суд вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки докази, що намагається відповідач отримати та надати до суду не стосуються предмета доказування у даній справі.

06.11.2024 до суду від позивача через систему «Електронний суд» надійшли: відповідь на відзив від 06.11.2024; заперечення на клопотання/заяву відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Початок та закінчення процесуальних строків визначено статтею 116 ГПК України.

Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні визначено статтею 251 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 2 вказаної статті позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.06.2024 про відкриття провадження в даній справі, зокрема позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив, з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України, п`ять днів з моменту отримання відзиву на позов.

Як вбачається з квитанції № 1918272 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС, відзив на позов було доставлено до електронного кабінету позивача 22.10.2024, отже, останнім днем строку для надання позивачем відповіді на відзив є 28.10.2024 включно.

Клопотання про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив позивачем не подано.

Приймаючи до уваги, що відповідь на відзив була подана представником позивача 06.11.2024, тобто з пропуском встановленого строку для подання відповіді на відзив, та відсутністю клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив, суд, у відповідності до положень ст. 118 ГПК України, дійшов висновку про залишення відповіді на відзив без розгляду.

У запереченні на клопотання/заяву від 06.11.2024 позивач просить заяву відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишити без задоволення; клопотання про надання податкових накладних, надання додаткового строку на надання доказів, підготовки експертизи просить залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

28.04.2023 між ТОВ «Агроцентр Первомайськ» (далі продавець, позивач) та Осовиком Ю.Б., в особі голови ФГ Осовик Ю.Б. (далі покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу товару (далі договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар згідно видаткової накладної №АЦ0000118330, № АЦ0000118220, №АЦ0000118331, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його вартість у відповідності до умов даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору загальна кількість товару за даним договором: встановлена видатковими накладними та/або специфікаціями.

Відповідно до п. 3.2., п.3.3 договору ціна товару вказана у кожній видатковій накладній, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 888300,0 грн. (23625,0 доларів США) по курсу 37,6 грн./долар, однак може бути збільшена або зменшена в залежності від домовленості сторін передбачених даним договором.

Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом внесення або перерахування грошових коштів в касу чи на банківський рахунок продавця, на підставі видаткової накладної продавцем на суму передбачену в п. 3.2. даного договору на умовах 100% передоплати від розміру партії, яку має намір відвантажити покупець, не пізніше ніж наступного дня, з моменту підписання сторонами даного договору та/або виставленого рахунку продавцем на суму передбачену п. 3.3. договору. (п.4.1 договору).

Згідно п. 4.2. договору остаточний розрахунок між сторонами (доплата покупцем або повернення передоплати продавцем) здійснюється протягом трьох банківських днів після фактичного отримання товару покупцем в кількості передбаченого п. 2.1. договору, але не пізніше до 01.08. та 01.10.2023.

Відвантаження товару здійснюється продавцем на суму отриманої передоплати товару покупцем повністю або окремими партіями, автомобільним транспортом покупця, за умови виконання покупцем п.4.1. договору, за місцем відвантаження м. Первомайськ, вул.. Одеська, 40, Миколаївська область (п.5.1. договору).

Згідно п. 5.2. договору кількість товару визначається згідно кількості товару вказаної у видатковій накладній на складі продавця під час завантаження товару у транспорт покупця.

Згідно п. 5.3. договору при отриманні (передачі) товару продавець надає покупцеві наступні документи (оригінали): видаткову накладну, товаротранспортну накладну.

Відповідно до п. 5.4. договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту відвантаження товару продавцем, про що покупцю видається видаткова накладна та товарно-транспортні накладні на кількість товару (окрема партія), за який покупцем проведено 100% переплату товару.

Відповідно до п. 5.5. договору продавець за умови виконання покупцем п. 4.1. договору, бере на себе зобов`язання відвантажити товар покупцю та надати оригінали видаткової накладної, специфікації та/або товарно-транспортні накладні на кількість товару (чи окрему партію), за який покупцем проведено 100%передоплату товару.

Відповідно до п. 5.6. договору покупець бере на себе зобов`язання прийняти у власність (забрати) товар у кількості вказаній у видатковій накладній на дату її підписання.

У випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством (п. 7.1. договору).

Згідно п. 7.2. договору порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

За односторонню відмову від виконання своїх зобов`язань протягом дії даного договору (окрім умов передбачених п. 7.3. даного договору) винна сторона сплачує штраф у розмірі 20% від загальної суми договору (п.7.4. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та усіх його невід`ємних частин, та діє до 31.12.2023. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1. цього договору та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 10.2. договору).

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.3. договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою ТОВ «Агроцентр Первомайськ».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 888300, 00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №АЦ0000118330 від 28.04.2023 на суму 418500,00 грн. з ПДВ (строк до 01.08.2023), № АЦ0000118220 від 24.04.2023 на суму 14400,00 грн. (строк до 01.08.2023), №АЦ0000118331 від 28.04.2023 на суму 455400,00 грн. (строк до 01.10.2023).

Указані видаткові накладні містять підписи сторін.

Як зазначає позивач у позові, позивач поставив відповідачу товар, проте відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлений товар по видатковим накладним АЦ0000118330, № АЦ0000118220, №АЦ0000118331.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 03.11.2023 про сплату заборгованості, зокрема за договором від 28.04.2023.

Позивач зазначає, що за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар у сумі 1018300 грн., яку відповідачем не сплачено.

Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив права та законні інтереси позивача, позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1018300 грн., а також 112781,55 грн. пені, 10069,20 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 9469,92 грн. та штраф у розмірі 203660 грн.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір від 28.04.2023 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Так, підставою для звернення з позовом у даній справі визначено наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за договором купівлі-продажу, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Суд виходить з того, що законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору від 28.04.2023 позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 888300,00 грн., визначеного у видаткових накладних: №АЦ0000118330 від 28.04.2023 (на суму 418500,00 грн. з ПДВ), № АЦ0000118220 від 24.04.2023 (на суму 14400,00 грн.), №АЦ0000118331 від 28.04.2023 (на суму 455400,00 грн.)

Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів видаткових накладних №АЦ0000118330, № АЦ0000118220, №АЦ0000118331, які підписані без жодних зауважень з боку відповідача та про що ним не заперечується.

Отже, первинні документи підписані сторонами, товар прийнято відповідачем без зауважень.

Встановлено, що відповідач, всупереч умовам договору (п.4.1., п.4.2.) та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлений йому товар.

За твердженнями позивача, за відповідачем рахується заборгованість за поставлений товар у сумі 1018300 грн. Проте, доказів заборгованості у вказаній сумі матеріали справи не містять.

Наданими доказами підтверджено заборгованість відповідача за договором від 28.04.2023 у розмірі 888 300, 00 грн., що не спростовано відповідачем.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов договору в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар, відтак обов`язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи ст. 692 ЦК України, виник з моменту його прийняття.

Посилання відповідача на те, що право на оплату поставленого товару у позивача відсутнє, оскільки строк виконання зобов`язання по оплаті товару взагалі не настав у зв`язку із не виставленням позивачем рахунку на оплату, суд вважає безпідставними. Так, сторонами договору (п.4.2.) погоджено, що остаточний розрахунок між сторонами здійснюється протягом трьох банківських днів після фактичного отримання товару покупцем в кількості передбаченого п. 2.1. договору, але не пізніше до 01.08. та 01.10.2023. Первинні документи, а саме видаткові накладні були підписані відповідачем, товар прийнято відповідачем без зауважень, а претензій щодо кількості та якості товару не надходило, що свідчить про отримання відповідачем первинних документів від позивача.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору, беручи до уваги не подання відповідачем доказів проведення повної оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі вказаного договору, суд дійшов висновку про наявність у відповідача відповідного боргу перед позивачем у сумі 888300,00 грн.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором від 28.04.2023 у розмірі 888300, 00 грн. (основний борг).

Вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 130 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та штрафу, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, 3% річних становлять суму у розмірі 9469,92 грн., інфляційні втрати у сумі 10069 грн. 20 коп. Нарахування здійснені позивачем по кожній видатковій накладній окремо на відповідні суми заборгованості.

Відповідачем контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду не надано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що нарахування проведено арифметично вірно та правильно. Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 9469,92 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та визначено, що розмір інфляційних втрат становить суму у загальному розмірі 13877,16 грн., а саме:

- по видатковій накладній № АЦ0000118220 від 24.04.2023 (на суму 14400,00 грн., строк оплати до 01.08.2023), розмір інфляційних втрат становить 156,65 грн.;

- по видатковій накладній №АЦ0000118331 від 28.04.2023 (на суму 455400,00 грн., строк оплати до 01.10.2023), розмір інфляційних втрат становить 9167,78 грн.;

- по видатковій накладній №АЦ0000118330 від 28.04.2023 (на суму 418500,00 грн. з ПДВ), розмір інфляційних втрат становить 4552,73 грн.

З урахуванням принципу диспозитивності стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 10069,20 грн., які заявлені позивачем.

Також позивачем відповідачу, відповідно до п.7.4 договору, нараховано штраф у сумі 203660,00 грн.

Судом здійснено перерахунок штрафу, з урахуванням вірно визначеної суми боргу, та встановлено, що розмір штрафу становить суму у розмірі 177660,00 грн. (888300,00 грн. Х 20%).

Отже, вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 26000,00 грн. (203660,00 грн. - 177660,00 грн.) задоволенню не підлягають.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені у сумі 112781,55 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В частині 3 ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено , що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вимога про стягнення пені у сумі 112781,55 грн. суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», ч. 4 ст. 231 ГК України, ст.ст. 546, 547, ч. 2 ст. 551 ЦК України, згідно з якими стягнення пені та її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства. Договором сторін стягнення пені не встановлено, відтак, підстави для задоволення позову у цієї частині відсутні.

Що ж стосується клопотання позивача поданого у позові в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України у якому він просить суд визначити в рішенні правила за якими остаточну суму 3% річних здійснюватиме орган, що здійснює примусове виконання рішення суду, до моменту виконання рішення суду в даній справі відповідачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Ураховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, у зв`язку з чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 ГПК України).

З урахуванням викладеного, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором належить відшкодувати за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236- 238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцентр Первомайськ задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства Осовик (вул. Амосова Академіка, буд 40/2, смт. Врадіївка, Первомайський район, Миколаївська область; код 43535931) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агроцентр Первомайськ (вул. Одеська, 40, м. Первомайськ, Миколаївська область; код 39713821) грошові кошти у сумі в загальному розмірі 1085499,12 грн., із якої: 888300,00 грн. основний борг; 9469,92 грн. 3 % річних; 10069,20 грн. інфляційні втрати; 177660,00 грн. штрафу, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 16282,32 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Коваль