Постанова від 09.06.2025 по справі 450/1198/24

Справа № 450/1198/24 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В. Є.

Провадження № 22-ц/811/107/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника Служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області -

Фрис В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 грудня 2024 року,-

ВСТАНОВИВ:

у березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 09 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано рішенням Пустомитівьского районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року. У шлюбі них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні сина та не цікавиться його життям. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для позбавлення батьківських прав. Самоусунення відповідача від спілкування з сином та від участі у його вихованні та розвитку, в забезпеченні його належного духовного розвитку та від участі в матеріальному забезпеченні дитини однозначно свідчить про її винну поведінку та свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками. Відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами та станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток. Припинення спілкування з дитиною негативно впливає на розвиток дитини, адже, материнська підтримка та турбота є важливою складовою для самооцінки та саморозвитку дитини. Крім того, ОСОБА_3 двічі притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства психологічного характеру, що полягало у висловлюванні нецензурними словами та погрозі фізичної розправи. Вказує, що відповідач надала нотаріально посвідчену добровільну відмову від батьківських прав, чим підтвердила, що вона свідомо та умисно не виконує батьківські обов`язки і в подальшому не планує їх виконувати. Вищезазначені обставини як окремо, так і в сукупності свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню неповнолітньої дитини.

З наведених підстав просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що до позовної заяви додано достатньо доказів, які свідчать про умисне та винне ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків, а саме: нотаріально посвідчену заяву про відмову від батьківських прав, характеристику дитини з навчального закладу, в якій зазначено про те, що усіма шкільними питаннями займається виключно батько, постанови про притягнення відповідача до відповідальності за вчинення домашнього насильства. Факт вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності обов`язково береться до уваги при розгляді справ про позбавлення батьківських прав. Крім того, в судовому засіданні заслухано думку дитини та пояснення свідків, які підтверджують доводи позовної заяви, однак суд не надав їм належної правової оцінки. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 При цьому не наведено належного обґрунтування того, як висновок органу опіки та піклування суперечить інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника Служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області Фрис В.Я. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що має серйозні правові наслідки, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не доведено необхідність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав і що позбавлення батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 09 вересня 2017 року, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2023 року.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 06 вересня 2012 року Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, підтверджується, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із витягів з реєстру територіальної громади № 2024/002324444, № 2024/002324573 від 06 березня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_4 разом із сином ОСОБА_1 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

З довідки № 1321-7001442771 від 22 серпня 2024 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 .

Як вбачається із заяви відповідача, засвідченої 15 грудня 2023 року приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л.З., зареєстрованої в реєстрі за № 1670, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із Акту обстеження за місцем проживання/реєстрації громадян Солонківської сільської ради від 12 квітня 2024 року, комісією встановлено факт, що за адресою АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 та його син ОСОБА_4 . Батько належним чином виконує батьківські обов`язки та дотримується санітарно-гігієнічних норм. ОСОБА_3 , яка юридично відмовилась від виконання батьківських обов`язків, проживає у м. Харків.

Як вбачається з висновку комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради № 344 від 17 квітня 2024 року, комісія вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаний висновок мотивований тим, що матір дитини не виконує покладених на неї законом батьківських обов`язків, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Натомість, батько ОСОБА_1 піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, забезпечує необхідне харчування і медичний огляд. Неповнолітній ОСОБА_4 знаходиться на повному утриманні батька, який вирішує всі питання, пов`язані із вихованням сина самостійно без участі та підтримки зі сторони матері. ОСОБА_3 не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до його внутрішнього світу. Зазначено, що з моменту переїзду у с. Солонка, Львівського р-ну, Львівської обл., матір зовсім не цікавиться навчанням дитини.

У характеристиці № 01-18/13 з місця навчання від 14 березня 2024 року зазначено, що ОСОБА_4 з 01 вересня 2022 року є учнем КЗССР «Ліцей імені Героя України Миколи Паньківа». Батько ОСОБА_1 приділяє велику увагу навчанню та вихованню сина, цікавиться його успіхами і шкільним життям, систематично відвідує батьківські збори, однак матір ОСОБА_3 жодного разу не відвідувала ліцей та не цікавилась навчанням і успіхами сина.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з ч. 2 та ч. 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зазначив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 цієї постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України, де вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти

Долучена до матеріалів справи характеристика ОСОБА_4 , учня 6-А класу КЗССР «Ліцей імені Героя України Миколи Паньківа» свідчить про те, що саме батько дитини приділяє належну увагу навчанню та вихованню сина, завжди цікавиться його успіхами та шкільним життям, систематично відвідує батьківські збори, а матір жодного разу не відвідувала ліцей та не цікавилася навчанням та успіхами сина.

Служба у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області надала суду інформацію про те, що начальником соціального відділу Солонківської сільської ради разом з адміністратором ЦНАПУ Солонківської сільської ради було здійснено виїзд за місцем проживання ОСОБА_3 , та фактів проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3 , не виявлено.

Актом обстеження за місцем проживання/реєстрації громадян Солонківської сільської ради від 12.04.2024 року підтверджується проживання за адресою АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 та його сина, ОСОБА_4 .

Вищенаведеним підтверджується та обставина, що матір дитини, ОСОБА_3 , разом з сином ОСОБА_5 не проживає.

Безспірно встановлено, що вихованням та матеріальним утриманням дитини, ОСОБА_6 , займається його батько, ОСОБА_1 , який з дитинства забезпечує його інтереси, турбується про нього, приділяє належну увагу його фізичному та духовному розвитку, цікавиться його навчанням, створює йому належні умови для проживання, навчання, відпочинку, в той час як матір дитини самоусунулася від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували вищезазначене, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що матір дитини, ОСОБА_3 , 15 грудня 2023 року підписала заяву про відмову від батьківських прав, у якій зазначила, що не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, підпис ОСОБА_3 засвідчено приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л.З.

Матеріали справи не містять інформації про те, що матір дитини, не усвідомлювала зміст заяви від 15 грудня 2023 року про відмову від батьківських прав та її правових наслідків.

Подана відповідачкою заява свідчить про те, що вона і надалі не бажає приймати участь у вихованні дитини, тобто ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, свідомо умисно нехтує своїми батьківськими обов`язками, що, на думку колегії суддів, свідчить про винну поведінку матері.

Подавши таку заяву, ОСОБА_3 , в подальшому, не заперечувала те, що вона не забезпечувала належного виховання дитини, її гармонійного розвитку, не дбала про її фізичний та духовний розвиток, не виявляла щодо дитини батьківського піклування, ухилялася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції піддав сумніву пояснення дитини сторін, ОСОБА_4 , в судовому засіданні з тих підстав, що даючи відповіді на запитання, ОСОБА_7 постійно дивився на батька, який уточнював і корегував відповіді сина, і що на думку суду першої інстанції, дитина була завчасно підготовлена батьком до судового засідання.

З врахуванням зазначених обставин, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні в присутності дитячого психолога КЗССР «Ліцей імені Героя України Миколи Паньківа»заслухав пояснення дитини сторін, ОСОБА_5 , його думку щодо позбавлення його матері, ОСОБА_3 , батьківських прав, на що він відповів, що вважає, що його матір слід позбавити батьківських прав, оскільки вона разом з ним не проживає, не приймає ніякої участі у його житті, з ним не спілкується, не цікавиться його навчанням, його відпочинком, проведенням ним часу після навчання, не цікавиться його здорв`ям, його проблемами, матеріально його не забезпечує.

З пояснень ОСОБА_6 слід дійти висновку про те, що потребуючи безпосереднього спілкування з матір`ю, безпосередньої участі матері у вихованні та розвитку, він цього не відчував, оскільки зростаючи він відчував і відчуває лише участь батька у його вихованні, відчуває його любов і турботу, і така її поведінка свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

На думку колегії суддів, ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків, не є таким, що не залежить від її волі, доказів іншого матеріали справи не містять.

Відмову задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував тим, що висновок комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав не є обґрунтованим, такий подано з ініціативи позивача, а на вимогу суду надати документи, на підставі яких приймалося таке рішення, такі суду не були надані.

Представник Служби у справах дітей Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області Фрис В.Я. в суді апеляційної інстанції підтримав висновок комісіїСолонківської сільської ради Львівського району Львівської області про доцільність позбавлення матері дитини, ОСОБА_6 , батьківських прав, мотивуючи тим, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що і було підставою для прийняття комісією такого рішення.

Оцінюючи висновок комісії з питань захисту прав дитини, суд першої інстанції зазначив, що вказаний висновок сформовано лише на підставі акту обстеження місця проживання, без з`ясування фактичних обставин виховання малолітнього ОСОБА_4 його матрі`ю, мотивувальна частина висновку є аналогічною мотивам позовної заяви без підтвердження вказаних фактів, а тому такі мотиви висновку не можуть братися судом до уваги.

З врахуванням положень частини 6 статті 19 СК України, згідно з якою суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є необґрунтованим, суперечить інтересам дитини, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не погодився з висновком органу опіки та піклування про позбавлення матері дитини, ОСОБА_3 батьківських прав.

Аналізуючи вказаний висновок комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, затверджений рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради від 17.04.2024 року, колегія суддів зазначає про те, що висновок мотивований тим, що матір дитини не виконує покладених на неї законом батьківських обов`язків, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Натомість, батько ОСОБА_1 піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, забезпечує необхідне харчування і медичний огляд. Малолітній ОСОБА_4 знаходиться на повному утриманні батька, який вирішує всі питання, пов`язані із вихованням сина самостійно без участі та підтримки зі сторони матері. ОСОБА_3 не бачиться з дитиною, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до його внутрішнього світу. Зазначено, що з моменту переїзду у с. Солонка, Львівського р-ну, Львівської обл., матір зовсім не цікавиться навчанням дитини, а припинення спілкування ОСОБА_3 із малолітнім ОСОБА_4 негативно впливає на його розвиток.

У висновку зазначено, що на засідання комісії запрошувалися батьки дитини, однак мати ОСОБА_3 не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про засідання.

Батько дитини, будучи на засіданні комісії, повідомив, що мати не надає матеріальної допомоги на утримання сина, з ним не бачиться, не цікавиться та не піклується про його фізичний і духовний розвиток, про стан здоров`я, не відвідувала і не відвідує сина вдома, і незважаючи на те, що перешкоди у спілкуванні з сином їх не чиняться,вона взагалі з дитиною не спілкується.

Висновок комісії також обґрунтовано твердженнями хрещеного батька ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , який підтвердив, що впродовж багатьох років саме батько займався вихованням сина, з моменту переїзду син ОСОБА_5 живе лише з батьком, який повною мірою взяв на себе усі обов`язки з виховання сина, а матір дитини самоусунулася від виконання батьківських обов`язків.

Аналізуючи висновок комісії з питань захисту прав дитини Солонківської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, затверджений рішенням виконавчого комітету Солонківської сільської ради від 17.04.2024 року, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість, немотивованість згаданого висновку, який сформовано, як зазначив суд першої інстанції, загальними фразами без підтвердження фактів, зазначених у висновку комісії.

На думку колегії суддів такі висновки суду спростовуються змістом висновку комісії з питань захисту прав дитини, оскільки висновок містить обґрунтування необхідності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, у ньому зазначено підстави для позбавлення її батьківських прав.

Колегія суддів не вбачає об`єктивних, не залежних від волі матері дитини причин, що перешкоджали і перешкоджають їй спілкуватись з сином та повноцінно брати участь у його вихованні, оскільки її проживання в іншому місті України не є перешкодою для вільного спілкування з дитиною та повноцінної участі у вихованні дитини.

На думку колегії суддів, матір дитини, ОСОБА_3 , протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме, материнського піклування та материнської турботи до дитини не виявляє, станом здоров`я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для навчання та проживання дитині не забезпечує, не створює умов для отримання дитиною освіти, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, до його переживань, під час воєнного стану в Україні не підтримує його морально, не переживає за його психологічний стан, хоча дитина вкрай потребує материнської підтримки та захисту.

Таку поведінку відповідачки ОСОБА_3 колегія суддів оцінює як винне ухилення матері ОСОБА_6 від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

На думку колегії суддів, участь відповідачки у вихованні сина залежить саме від неї, оскільки саме від її волі, її бажання залежить змінити свою поведінку на краще, змінити своє ставлення до сина, ставлення до виконання нею своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів вважає, що будь - які життєві обставини не повинні бути перешкодою для виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, дитина не повинна від цього страждати.

Висновок суду першої інстанції про те, що причиною звернення позивача з позовом є введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації ґрунтується на припущеннях.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 грудня 2024 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09.06.2025 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк