Ухвала від 20.06.2025 по справі 420/28181/24

УХВАЛА

20 червня 2025 року

м. Київ

справа № 420/28181/24

адміністративне провадження № К/990/23433/25

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року

у справі № 420/28181/24 за адміністративним позовом Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» до Південного офісу Держаудитслужби, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОРТ І ФЛОТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БК БУДПЕРСПЕКТИВА», Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТПРОЕКТ» про визнання протиправною та скасування вимог,-

УСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт" звернулося до суду з позовом до Південного офісу Держаудитслужби, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "ПОРТ І ФЛОТ", товариство з обмеженою відповідальністю "БК БУДПЕРСПЕКТИВА", товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТПРОЕКТ", про визнання протиправною та скасування Вимоги Південного офісу Державної аудиторської служби України від 08 серпня 2024 року №151505-14/3579-2024.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано Вимогу Південного офісу Державної аудиторської служби України від 08.08.2024 №151505-14/3579-2024.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Південний офіс Держаудитслужби звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі зазначається підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України.

Так перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року справі № 809/504/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 815/7325/13-а, від 29 липня 2019 року у справі № 400/2658/18, від 02 липня 2019 року у справі № 826/2525/15, від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17, від 27 січня 2015 року у справі № 21-436а14 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16 щодо пунктів 7 та 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Проте Суд відхиляє посилання скаржника на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України як підставу касаційного оскарження, оскільки дані висновки стосуються можливості оскарження підконтрольною установою вимоги контролюючого органу в судовому порядку, що є конституційною гарантією забезпечення та захисту прав кожного. При цьому, в оскаржуваних рішеннях ці пункти не застосовувалися.

Також скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо ч. 2, ч. 8 ст. 77 КАС України, ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. п. 4.1., 5.1., 6.3., п. п. 3.1.2, 5,5 «Настанови з визначення вартості будівництва», затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 № 281, п.п. 5, 6, 8, 10, 11 «Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 560.

Так Суд відхиляє посилання скаржника на відсутність висновку щодо ч. 2, ч. 8 ст. 77 КАС України, оскільки дана норма є загальною та не потребує висновку Верховного Суду.

Також Суд відхиляє посилання скаржника на відсутність висновків щодо ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки суди визнали необґрунтованими доводи відповідача щодо порушення ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», «Настанови з визначення вартості будівництва» від 01.11.2021 № 281, «Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи» від 11 травня 2011 року № 560.

При вирішенні даного питання суди виходили з наступного.

Закон України «Про публічні закупівлі» установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. З 19.10.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, замовники, що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі відповідно до Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (із змінами), яка прийнята Урядом на виконання вимог Закону. Законом та Особливостями встановлено імперативну норму, згідно з якою істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених у підпунктах 1-8 пункту 19 Особливостей.

Так, підпунктом 6 пункту 19 Особливостей передбачено внесення змін у разі зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку з зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування. Водночас у випадку, передбаченому підпунктом 6 пункту 19 Особливостей, можливе як зменшення, так і збільшення суми договору про закупівлю після його підписання пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни ставок податків і зборів без зміни обсягу закупівлі.

Таким чином, зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися у випадках та порядку, що були передбачені проектом договору та договором про закупівлю з урахуванням Особливостей.

За результатом аналізу нормативно-правових актів, які регулюють дане питання, Договорів, які укладені між сторонами, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для твердження відповідача про нанесення порту шкоди (збитків), оскільки таке не відповідає дійсним обставинам.

Разом з тим, щодо вимог Кошторисних норм України «Настанови з визначення вартості будівництва», затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, то суди резюмували, що порушень не було допущено.

Аргументували це тим, що в акті перевірки відповідач цитує пункти договору №193-р, зазначає про надання первинних документів і робить висновок про підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в, які складом та обсягами виконаних робіт частково відрізняються від інвесторської кошторисної документації без її коригування та без обов`язкової експертизи в частині, що не відповідає раніше затвердженому проекту будівництва.

При цьому, детального опису робіт, які відрізняються від інвесторської кошторисної документації без її коригування та без обов`язкової експертизи відповідачем, з посиланням на аналіз первинних документів, не наведено.

Водночас, стаття 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (або окремі її частини, пункти) були неодноразово предметом аналізу Верховного Суду. Інші норми, на відсутність висновку щодо яких посилається скаржник, були, на думку останнього, порушені позивачем, що встановлено під час перевірки закупівель, однак не були неправильно застосовано (розтлумачені) в оскаржуваних рішеннях.

А тому, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди відповідача із оскаржуваними судовими рішеннями та обґрунтування такої незгоди відповідними посиланнями на нормативно-правові акти України, а також посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В решті доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі № 420/28181/24 за адміністративним позовом Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» до Південного офісу Держаудитслужби, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОРТ І ФЛОТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «БК БУДПЕРСПЕКТИВА», Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТПРОЕКТ» про визнання протиправною та скасування вимог - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В. Е. Мацедонська