Постанова від 11.06.2025 по справі 921/564/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2025 р. Справа №921/564/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача):Бойко С.М.,

суддів:Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від позивача: Митник У.М.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився,

розглянув апеляційну скаргу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя б/н від 28.01.2025,

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 суддя: Шумський І.П., м. Тернопіль, повний текст рішення складено 16.01.2025, у справі №921/564/24

за позовом Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, м. Тернопіль,

до відповідача Тернопільської міської ради, м. Тернопіль,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Тернопіль,

про визнання протиправним і скасування пункту 30 Додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

20.11.2024 Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Тернопільської міської ради про визнання протиправним і скасування пункту 30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ 295926 від 28.12.2004, виданого Тернопільською міською радою, він є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,2081 га (кадастровий номер 6110100000:12:014:0002) за адресою: АДРЕСА_1 , яка призначена для житлової забудови та громадського призначення обслуговування гуртожитку № 2.

Разом з тим, у 2004 році між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 160 кв.м. (кадастровий номер 6110100000:12:014:0136) за адресою: АДРЕСА_2 , строком до 27.11.2024. Позивач стверджує, що частина цієї ділянки 0,0110 га накладається на землю, що перебуває в його постійному користуванні.

Жодних правовстановлюючих документів, які би підтверджували відчуження даної земельної ділянки в університету для передачі її у власність або користування ОСОБА_1 нема.

Погодження, яке університет надавав у 2004 році щодо вилучення спірної ділянки, відкликане листом від 23.05.2024. Крім того, за інформацією Тернопільської міської ради, рішення про вилучення зазначеної земельної ділянки або її частини не приймалося.

Позивач наголошує, що відповідно до законодавства з 01.01.2013 земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності, є державною власністю. Однак рішенням Тернопільської міської ради №8/34/81 від 15.12.2023 (п. 30 додатку 1) ОСОБА_1 поновлено договір оренди, у тому числі на спірну ділянку площею 0,0110 га.

На думку позивача, Тернопільська міська рада вийшла за межі своїх повноважень, передавши у користування частину державної землі, не маючи на те законних підстав.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд визнати протиправним і скасувати пункт 30 додатку 1 до рішення Тернопільської міської ради №8/34/81 від 15.12.2023.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка площею 160 кв.м. по АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_1 в оренду на підставі договору від 28.12.2010, укладенню якого передувала письмова згода Тернопільського державного технічного університету (на даний час Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя) від 23.06.2004 на вилучення 110 кв.м. із його постійного користування. У подальшому Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/10423/17 визнано цей договір поновленим, а у справі № 607/19016/19 визнано законність додаткової угоди до нього, укладеної на виконання рішення суду. Зазначені вище рішення залишено без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій. Ці преюдиціальні обставини, встановлені за участю тих самих сторін, підтверджують припинення права постійного користування університету на спірну ділянку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача.

28.01.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд надійшла апеляційна скарга Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя б/н від 28.01.2025 на рішення Господарського Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 у справі №921/564/24.

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя не погодився з рішенням суду першої інстанції вважає його прийнятим з порушення норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що:

- рішення у справах №607/10423/17 та №607/7287/18 на які послався суд першої інстанції жодним чином не стосуються спірних правовідносин, обставини, встановлені у цих справах мали місце лише до завершення строку дії відповідного договору оренди та до відкликання погодження університету, а тому не є преюдиційними для даної справи;

- спірна земельна ділянка була передана у строкову оренду (строк оренди завершився 27.11.2024), а не у постійне користування, а тому суд першої інстанції безпідставно ототожнив право постійного користування земельною ділянкою з правом оренди;

- у матеріалах справи немає доказів того, що земельна ділянка була вилучена у позивача з постійного користування, окрім того на момент прийняття оскаржуваного рішення вона залишалась у державній власності та у користуванні позивача університету;

- Тернопільська міська рада не має визначеної законом компетенції розпоряджатися земельними ділянками державної форми власності, зокрема ділянкою площею 0,0110 га, яка перебуває у постійному користуванні університету і знаходиться у межах ділянки площею 0,0160 га;

- передача цієї ділянки в користування третій особі без вилучення її у позивача, без згоди позивача та з порушенням вимог земельного законодавства, свідчить про перевищення повноважень міської ради, що є підставою для визнання пункт 30 Додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради №8/34/81 від 15.12.2023 незаконним;

- суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 140 149 ЗК України, оскільки в даній справі не йдеться про припинення права постійного користування, а про протиправне рішення органу місцевого самоврядування щодо надання в користування земельної ділянки, яка уже перебуває у користуванні іншого суб`єкта.

Відповідач та третя особа своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористались, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025 справу №921/564/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя б/н від 28.01.2025 на рішення Господарського Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 у справі №921/564/24.

Ухвалою від 07.03.2025 призначено справу №921/564/24 до розгляду у судовому засіданні на 02.04.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2025 задоволено заяву представника Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя - Митник У.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи №921/564/24 між суддями від 31.03.2025 суддю - члена колегії Орищин Г.В. замінено на суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою від 02.04.2025 з метою забезпечення реалізації прав сторін та повідомлення останніх про зміну складу суду, колегія суддів ухвалила розгляд справи відкласти на 14.05.2025.

У судовому засіданні 14.05.2025 суд заслухав доводи і міркування присутнього представника позивача щодо поданої апеляційної скарги, з`ясував обставини справи та дослідив докази.

Ухвалою від 14.05.2025 розгляд справи відкладено на 11.06.2025.

У судове засідання 11.06.2025 з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, причин неявки не повідомили..

Представник позивача підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задоволити.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ 295926, виданого Тернопільською міською радою 28.12.2004, на підставі рішення Тернопільської міської ради № 4/4123 від 26.09.2002 Тернопільському державному технічному університету імені Івана Пулюя надано в постійне користування 0,2081 га землі за адресою: м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 14 для житлової забудови та громадського призначення; для обслуговування гуртожитку № 2.

Згідно рішення Тернопільської міської ради № 5/30/44 від 27.11.2009 Про вилучення та надання в оренду земельних ділянок вирішено надати ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1 ) в оренду терміном на п`ять років земельну ділянку площею 160,0 кв. для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 .

За змістом акту відновлення в натурі (на місцевості) зовнішніх меж земельної ділянки та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, з метою виконання рішення міської ради від 27.11.2009 № 5/30/44 виконані роботи по відновленню в натурі зовнішніх меж земельної ділянки Для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1 Дашкевич І.О., інженер-геодезист-представник КП Земельно-кадастрове бюро прийняв межові знаки земельної ділянки загальною площею 0,0160 га за адресою АДРЕСА_2 в кількості 14 шт. на зберігання.

28.12.2010 між Тернопільською міської радою (орендодавцем) та Мазепою О.О. (орендарем) укладено договір оренди землі (надалі - договір), згідно з п.1 якого орендодавець на підставі п. 11 рішення Тернопільської міської ради від 27.11.2009 за № 5/30/44 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_2 . В оренду передається земельна ділянка загальною площею 160,0 кв.м., в тому числі 160,0 кв.м. - одно- та двоповерховою житловою забудовою.

Згідно з п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 31.05.2010 - 15633,16 грн. та на 01.06.2010 - 83111,24 грн.

Пунктом 8 договору передбачено, що він укладений терміном на п`ять років - з 27.11.2009 до 27.11.2014. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У відповідності до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 0,09 відсотка нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, в розмірі 1,17 грн щомісячно до 31.05.2010, а з 01.06.2010 в розмірі 3,12 щомісячно, з врахуванням коефіцієнта, встановленого відповідним рішенням міської ради.

Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного /податкового/ місяця на рахунок місцевого бюджету №33214815700002 в Управлінні Державного казначейства в Тернопільській області, МФО 838012, код ЗКПО 23588119, по коду бюджетної класифікації України 13050501 Орендна плата за землю фізичних осіб.

Актом приймання-передачі земельної ділянки за адресою вул. Замонастирська, 20 від 09.02.2011 підтверджено факт передачі в оренду орендодавцем (Тернопільською міською радою) орендарю (Мазепа О.О.) земельної ділянки площею 160,00 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , яка передається в оренду з 27.11.2009 до 27.11.2014, для обслуговування житлового будинку.

Як слідує з витягу з протоколу № 4 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 02.03.2016 встановлено, що частина земельної ділянки приблизно площею 110 м.кв., яка була передана Мазепі О.О. в оренду для влаштування заїзду за рішенням сесії міської ради, перебуває у постійному користуванні Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17 задоволено позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТНТУ ім. І.Пулюя про визнання договору оренди землі продовженим та зобов`язання укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Визнано поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між Мазепою О.О. та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160 кв. м., яка розташована у місті Тернополі по вул. Замонастирській, 20, та який пройшов державну реєстрацію у Тернопільській регіональній філії ДП Центр Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2011 за №611010004000196, зобов`язано Тернопільську міську раду укласти з Мазепою О.О. додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі. Вказане рішення суду набрало законної сили.

08.01.2019 між Тернопільською міської радою (орендодавцем) та Мазепа О.О. (орендарем) укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого в книзі записів засвідчення факту реєстрації 09.02.2011 за № 4240, згідно якої сторони за взаємною згодою домовились про наступне: на підставі рішення міської ради від 12.07.2013 № 6/35/14, судового рішення від 21.05.2018 справа № 607/10423/17 та наказу Міністерства фінансів України від 23.08.2012 № 938 із змінами та доповненнями внести наступні зміни в пункти договору: пункт 5 викласти в наступній редакції: 5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 11.01.2014 - 50365,84 грн, станом на 01.01.2015 - 62906,94 грн, станом на 01.01.2016 - 90154,85 грн, станом на 11.01.2017 - 95544,00 грн.. Пункт 8 викласти в наступній редакції: 8. Договір укладено терміном на п`ять років з 27.11.2014 до 27.11.2019. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Пункт 9 викласти в наступній редакції: 9. Орендна плата з 01.01.2014 до 31.03.2014 вноситься орендарем у грошовій формі з коефіцієнтом 0,09% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 3,78 грн щомісячно, з 01.04.2014 до 31.12.2014 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 125,92 грн щомісячно з 01.01.2015 до 31.12.2015 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 157,27 грн щомісячно, з 01.01.2016 до 31.12.2016 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 3% нормативної грошової оцінки за рік з розмірі 225,39 грн щомісячно, а з 01.01.2017 вноситься орендарем у грошовій формі з розрахунку 0,09% нормативної грошової оцінки за рік в розмірі 7,17 грн щомісячно з врахуванням коефіцієнтів, встановлених відповідними нормативно-правовими актами. Пункт 11 викласти в наступній редакції: 11. Орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного /податкового/ місяця на рахунок місцевого бюджету №33213815019002, банк отримувача КУ (ЕАП), отримувач управління казначейства у м. Тернополі (м. Тернопіль) 18010900, код банку 899998, код отримувача 37977726, по коду бюджетної класифікації доходів 18010900 Орендна плата з фізичних осіб.

Відповідно до інформації виконавчого комітету Тернопільської міської ради, вих. №10867/05-10 від 02.08.2019, наданої на інформаційний запит ТНТУ ім. І.Пулюя №2/5-1881 від 23.07.2019 Тернопільською міською радою рішення щодо вилучення із користування університету земельної ділянки або її частини за адресою: м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 14 не приймалося.

Вказані обставини встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 за позовом Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до Тернопільської міської ради, Мазепи О.О. про визнання недійсною додаткової угоди від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010, укладеного між Тернопільською міською радою та Мазепою Олегом Омеляновичем.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 відмовлено Тернопільському національному технічному університету імені Івана Пулюя у задоволенні позову.

Вказане рішення залишено без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 24.03.2020 та Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №607/19016/19.

Підставою цьому були висновки судів про те, що позовні вимоги не є обґрунтованими, оскільки оспорювана додаткова угода від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010 є укладеною між Тернопільською міською радою та Мазепою О.О. на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17, що набрало законної сили, відповідає вимогам закону, тому нема правових підстав для визнання її недійсною в судовому порядку.

Оспорюваною додатковою угодою не порушено права Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя як власника земельної ділянки, оскільки цим посиланням надано обґрунтовану оцінку під час розгляду справи № 607/10423/17. На час вирішення спору у справі № 607/19016/19 письмова згода Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (ТНТУ ім. І.Пулюя) на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м., яка була надана у 2004 році, є чинною, як і договір оренди, укладений між Тернопільською міською радою та Мазепою О.О.

У провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області також перебувала справа № 607/10423/17 за позовом Мазепи О.О. до відповідача Тернопільської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТНТУ ім. І.Пулюя, у якому позивач просив:

1) визнати поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між Мазепою Олегом Омеляновичем та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160.0 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_2 та який пройшов державну реєстрацію у Тернопільській регіональній філії ДП Центр Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2011 за №611010004000196;

2) зобов`язати Тернопільську міську раду укласти додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі.

21.05.2018 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення у справі № 607/10423/17, яким: позов задоволено; визнано поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між ОСОБА_1 та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_2 , та який пройшов державну реєстрацію у Тернопільській регіональній філії ДП Центр Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2011 за №611010004000196; зобов`язано Тернопільську міську раду укласти з Мазепою О.О. додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі.

Вказане рішення залишено без змін постановами Тернопільського апеляційного суду від 09.10.2018 та Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №607/10423/17.

Судовими рішеннями у справі №607/10423/17 встановлено:

- 02.11.2004 між Тернопільською міською радою (як орендодавцем) та Мазепою О.О. (як орендарем) укладено договір оренди землі, зареєстрований у Тернопільській регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру 29.12.2004;

- відповідно до п. 1 цього договору орендодавець на підставі рішення Тернопільської міської ради від 09.09.2004 № 4/12/48 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться по АДРЕСА_2 ;

- згідно з договором в оренду передається земельна ділянка площею 160 кв.м. - присадибна ділянка (п.2); договір укладено терміном на 5 років з 09.09.2004 до 09.09.2009 (п.8).

- укладенню зазначеного договору передувало погодження № 1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом (на даний час Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя), згідно з яким університет погодився на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 ;

- сторонами у справі №607/10423/17 визнано, що саме цю земельну ділянку, як частину земельної ділянки площею 160 кв. м., надано позивачу в оренду на підставі вищевказаного договору;

- 27.11.2009 Тернопільською міською радою прийнято рішення № 5/30/44, згідно з п.11 якого вирішено: Надати гр. ОСОБА_1 в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 160 кв.м. для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 .

- на підставі зазначеного рішення 28.12.2010 між Тернопільською міською радою (як орендодавцем) та ОСОБА_1 (як орендарем) укладено договір оренди землі, зареєстрований у Тернопільській регіональній філії ДП Центр державного земельного кадастру 10.05.2011;

- відповідно до п.1 цього договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться по АДРЕСА_2 ;

- згідно з договором в оренду передається земельна ділянка площею 160 кв. м., у т.ч. 160 кв.м. одно та двоповерховою житловою забудовою (п.2); договір укладено терміном на 5 років з 27.11.2009 до 27.11.2014 (п.8);

- 21.05.2015 ОСОБА_1 звернувся до міського голови з заявою про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0160 га для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 16.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до міського голови з заявою, в якій зазначив, що з 2015 року не може продовжити договір оренди, оскільки в рішенні Тернопільської міської ради від 09.09.2004 № 4/12/48 не було внесено пункт про вилучення земельної ділянки з користування Тернопільського державного технічного університету, у зв`язку з чим просив виправити допущену помилку;

- 14.04.2016 позивачу надано відповідь на вказану заяву, якою повідомлено, що строк договору оренди закінчився 27.11.2014, а також, з урахуванням неодноразових звернень Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, запропоновано вирішувати питання припинення права користування та надання вказаної земельної ділянки в судовому порядку;

- 05.07.2016 ОСОБА_1 надано відповідь на звернення від 24.06.2016 стосовно поновлення договору оренди землі, в якій роз`яснено про встановлений договором оренди строк для його поновлення та відсутність правових підстав для задоволення звернення позивача. Крім того, повідомлено, що рішенням Тернопільської міської ради від 30.06.2015 № 6/60/117 йому надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,0160 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 та зобов`язано в 6-місячний строк подати документи на затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- з копії інформаційного запиту Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя № 2/5-2681 від 25.09.2017 вбачається, що відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 295926, виданого Тернопільською міською радою 28.12.2004 на підставі рішення № 4/4/123 від 26.09.2002, університету на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 0,2081 га за адресою: АДРЕСА_1 для житлової забудови, частиною якої площею 0,0110 га користується ОСОБА_1 , хоча рішення про її вилучення з користування університету міською радою не приймалось, та, як стало відомо, строк договору оренди, укладеного між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1 , закінчився, у зв`язку з чим Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя просив повідомити, чи повернуто орендарем земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Судові рішення у справі №607/10423/17 мотивовані тим, що ОСОБА_1 продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди та протягом одного місяця після закінчення строку дії цього договору Тернопільською міською радою не направлено йому листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. З вказаних підстав спірний договір оренди вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, і Тернопільська міська рада зобов`язана укласти з позивачем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, що узгоджується з вимогами ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі.

За висновком суду відсутність рішення Тернопільської міської ради про вилучення з постійного користування університету частини земельної ділянки на користь ОСОБА_1 не впливає на вирішення спору та законність володіння ділянкою позивачем.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29.01.2019 у справі №607/7287/18 відмовлено у задоволенні позову Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні частиною земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним рішенням Тернопільського місьрайсуду в справі №607/10423/17 від 21.05.2018 відповідачу ОСОБА_1 поновлено договір оренди спірної частини земельної ділянки, який укладено відповідачем та Тернопільською міською радою. Позивачем не доведено що відповідач самовільно використовує землю.

Серед доводів апеляційної скарги у справі №607/7287/18 ТНТУ ім. Ів.Пулюя на рішення від 29.01.2019 були твердження університету про відсутність рішення органу місцевого самоврядування про вилучення із складу земель університету 0,0110 га, у зв`язку з чим ОСОБА_1 незаконно користується земельною ділянкою площею 0,0110 га за адресою АДРЕСА_1 , яка є складовою загальної земельної ділянки, яка охоплюється Державним актом на право постійного користування.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 04.06.2019 залишено без змін рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.01.2019 у справі №607/7287/18. В обґрунтування цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту самовільного використання відповідачем земельною ділянкою, оскільки право користування спірною земельною ділянкою є зареєстрованим та підтверджено судовими рішеннями. Доводи Тернопільського національного технічного університету щодо того, що Тернопільська міська рада не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а позивач не надавав згоди на її вилучення, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, оскільки вони спростовані рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/10423/17.

За результатом розгляду заяви Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 19.11.2021 (реєстраційний номер ЗВ-9717352402021), 21.11.2021 державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства в Очаківському районі винесено рішення №РВ-4800999862021 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, у зв`язку з встановленим перетином ділянок з ділянкою 6110100000:12:014:0136, площа співпадання на 5,2258%.

04.12.2023 позивач надіслав на адресу Тернопільської міської ради лист №2/5-1691 від 01.12.2023, у якому наголошено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (в тому числі земельна ділянка площею 0,0110 га) відповідно до ст.84 3К України, п.4 Розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності № 5245-V1 від 06.09.2012 належить до державної форми власності та висловлено прохання в подальшому не поновлювати строк дії договору оренди землі, яким громадянину ОСОБА_1 передано в користування частину земельної ділянки площею 160 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Також позивач просив надати інформацію про те, коли відбудеться сесія Тернопільської міської ради щодо питань поновлення договорів оренди землі, термін яких закінчується в 2024 році.

ТНТУ ім. Ів.Пулюя зазначено, що ним не отримано відповіді на даний лист. Про отримання такого звернення свідчить зміст листа відповідача №2735-Ю/2024 від 08.02.2024, у якому відповідач повідомляє про отримання листа і направлення на нього відповіді №26958-Ю/2023 від 11.12.2023.

У відповіді на інформаційні запити від 14.02.2022 та від 26.06.2024 за №2/5-815 щодо вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , відповідачем надано позивачу листи-відповіді №5570-Ю від 23.02.2022 та №17065-Ю/2024 від 02.07.2024. У них зазначено, що надана в оренду гр. ОСОБА_1 земельна ділянка за адресою вул. Замонастирська, 20 віднесена до земель комунальної форми власності та про відсутність даних про прийняття рішення міською радою про вилучення з користування позивача земельної ділянки площею 0,0110 га за адресою вул. Замонастирська, 14.

15.12.2023 Тернопільською міською радою прийнято рішення №8/34/81, яким вирішено поновити договори оренди землі, після закінчення строку, на який його укладено, на такий самий строк, але не більше 5 років і на таких самих умовах, передбачених попереднім договором з моменту їх закінчення, згідно з додатками 1, 2, 3.

У додатку №1 до рішення №8/34/81 від 15.12.2023 Тернопільської міської ради під порядковим №30 зазначено про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,016 га з кадастровим номером 6110100000:12:014:0136 по вул. Замонастирська, 20 з Мазепою Олегом Омеляновичем, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), строк дії якого закінчується 27.11.2024.

В матеріалах господарської справи №921/564/24 міститься копія адресованого міському голові м. Тернополя погодження №1153 від 23.06.2004, за підписом ректора Тернопільського державного технічного університету, на вилучення земельної ділянки площею 110 м (сто десять квадратних метрів) за адресою вул. Замонастирська, 18.

Вказана заява про добровільну відмову від права постійного землекористування була предметом судового дослідження в межах справи №607/10423/17.

У адресованому Тернопільській міській раді листі №2/5-667 від 23.05.2024 Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя відкликав лист погодження №1153 від 23.06.2004 у зв`язку з його нереалізацією.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося раніше, рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 у цій справі оскаржується позивачем в повному обсязі.

Предметом позову у даній справі є вимога про визнання протиправним і скасування пункту 30 додатку 1 до рішення 34-ї сесії Тернопільської міської ради № 8/34/81 від 15.12.2023 про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 0,016 га з кадастровим номером 6110100000:12:014:0136 по вул. Замонастирська, 20 з Мазепою Олегом Омеляновичем.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються положення частин 1, 2 статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144 Конституції України).

У ч.3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з приписами ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з цим частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із частиною десятою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Судами встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ 295926 від 28.12.2004, виданого на підставі рішення Тернопільської міської ради № 4/4123 від 26.09.2002 Тернопільському державному технічному університету імені Івана Пулюя надано в постійне користування 0,2081 га землі за адресою: м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 14 для житлової забудови та громадського призначення; для обслуговування гуртожитку № 2.

Посилання позивача про віднесення належної йому на праві постійного користування земельної ділянки до земель державної форми власності, рішення державного кадастрового реєстратора №РВ-4800999862021 від 21.11.2021 Управління Держземагенства в Очаківському районі, протокол №4 засідання узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів від 02.03.2016 (якому надавалась оцінка у справі №607/19016/19), твердження про відсутність прийнятих Тернопільської міською радою рішень про вилучення з користування університету спірної земельної ділянки не впливають на вищевказані висновки суду про відмову у позові. Оскільки перелічені обставини існували на момент постановлення перелічених судових рішень та приймались з їх урахуванням.

Слід також зазначити, що на момент прийняття оскаржуваного у господарській справі рішення Тернопільської міської ради, вона була власником і розпорядником земельної ділянки, орендованої Мазепою О.О. Вказане не спростовано позивачем та підтверджується його численними зверненнями до ради, як до власника землі.

Отже вище наведене спростовує доводи апеляційної скарги про належність спірної земельної ділянки до державної фори власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 виснувала, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Судами встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17 (залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій) задоволено позов, визнано поновленим договір оренди землі від 28.12.2010, укладений між Мазепою О.О. та Тернопільською міською радою стосовно земельної ділянки загальною площею 160 кв. м., яка розташована у АДРЕСА_2 та зобов`язано Тернопільську міську раду укласти з Мазепою О.О. додаткову угоду про поновлення зазначеного договору оренди землі.

При цьому, судами у справі № 607/10423/17 встановлено факт укладення 02.11.2004 між Тернопільською міською радою (як орендодавцем) та Мазепою О.О. (як орендарем) договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 160 кв.м., укладенню якого передувало погодження № 1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом (на даний час Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя), згідно з яким університет погодився на припинення права користування земельною ділянкою площею 110 кв.м. за адресою вул. Замонастирська, 18.

Сторонами у справі №607/10423/17 визнано, що саме цю земельну ділянку, як частину земельної ділянки площею 160 кв. м., надано позивачу в оренду на підставі вищевказаного договору.

На підставі встановлених обставин, судом у справі №607/10423/17 зроблено висновок про те, що укладенню договору оренди передувало погодження №1153 від 23.06.2004, надане Тернопільським державним технічним університетом імені Івана Пулюя, згідно з яким університет погодився на припинення права користування земельною ділянкою площею 110 кв.м. за адресою вул. Замонастирська, 18.

Також рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.12.2019 у справі №607/19016/19 (залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій) відмовлено Тернопільському національному технічному університету імені Івана Пулюя у задоволенні позову про визнання недійсною додаткової угоди від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010, укладеного між Тернопільською міською радою та Мазепою Олегом Омеляновичем.

Судом у справі №607/19016/19, посилаючись на встановлені обставини у справі №607/10423/17, зроблено висновок про те, що додаткова угода від 08.01.2019 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2010 відповідає вимогам закону, оскільки укладена між Тернопільською міською радою та Мазепою О.О. на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.05.2018 у справі № 607/10423/17. Цією додатковою угодою не порушено права Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя як постійного користувача земельної ділянки, оскільки цим посиланням надано обґрунтовану оцінку під час розгляду справи № 607/10423/17. На час вирішення спору у справі № 607/19016/19 письмова згода Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (ТНТУ ім. І.Пулюя) на вилучення земельної ділянки площею 110 кв.м., яка була надана у 2004 році, є чинною, як і договір оренди, укладений між Тернопільською міською радою та Мазепою О.О.

Судом у справі №607/19016/19, за участю того ж позивача (університету) та того ж відповідача (міської ради), що і у справі №921/564/24 встановлено факт надання згоди університетом на вилучення з його постійного користування частини земельної ділянки, а саме площею 110 кв.м. по вул. Замонастирська, 14 у м. Тернополі.

Тобто цими рішеннями суду встановлено факт припинення права користування спірною земельною ділянкою за добровільною згодою постійного землекористувача, в цьому спорі - позивача.

Цей факт має значення у контексті спростування твердження позивача про відсутність згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою. Надання згоди було підтверджене належними доказами та прямо зафіксоване у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що довід апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на судові рішення у справах №607/10423/17 та №607/19016/19 як на преюдиційні, є необґрунтованим, оскільки вказані рішення ухвалені за участю тих самих сторін, що і у справі №921/564/24, і містять правові висновки та встановлені фактичні обставини, що мають значення для вирішення цього спору.

Факт припинення права постійного користування та вилучення зазначеної земельної ділянки встановлено в судових рішеннях у справах №607/19016/19 та №607/10423/17, ухвалених за участю тих самих сторін, і відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доказування у справі №921/564/24.

Як встановлено судом, оскаржуване рішення Тернопільської міської ради №8/34/81 було прийняте 15.12.2023, тоді як погодження Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя №1153 від 23.06.2004 було відкликано лише 23.05.2024 листом №2/5-667, тобто вже після прийняття спірного рішення. А з другого боку не має жодного юридичного значення, оскільки відкликання заяви про скасування добровільної відмови від права постійного землекористування не передбачено діючим законодавством.

Таким чином, на момент прийняття рішення Тернопільської міської ради №8/34/81 від 15.12.2023 погодження університету залишалося чинним, що спростовує доводи апелянта про відсутність згоди позивача на вилучення земельної ділянки та передачу її іншій особі. Отже, твердження апелянта про порушення з боку міської ради є необґрунтованим.

Крім того, рішення міської ради у частині пункту 30 Додатку 1 не порушує прав позивача як постійного землекористувача, оскільки, відповідно до статей 141, 149 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою позивачем, площею 110 кв.м, розташованою за адресою: м. Тернопіль, вул. Замонастирська, 14 припинено в силу закону.

Щодо адресованого Тернопільській міській раді листа №2/5-667 від 23.05.2024 Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя про відкликання листа погодження №1153 від 23.06.2004 у зв`язку з його нереалізацією, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно застосовує доктрину заборони суперечливої поведінки, яка ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основу якої покладено принцип добросовісності, складовою якого є, зокрема, заборона суперечливої поведінки та заборона зловживання процесуальними правами. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду від її недобросовісних дій.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв`язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також застосовував принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Так, згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, пункт 61).

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви NoNo 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) також констатовано: " право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність оскаржуваного рішення у межах апеляційних вимог, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 у справі №921/564/24 є законним та обґрунтованим, прийнятим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не підтверджуються належними та допустимими доказами, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції вже надав належну правову оцінку відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з цим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 в справі № 921/564/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя б/н від 28.01.2025 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.01.2025 у справі №921/564/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.06.2025

Головуючий суддя Бойко С.М.

СуддіБонк Т.Б.

Якімець Г.Г.