Ухвала від 23.06.2025 по справі 914/1908/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

23.06.2025 Справа№914/1908/25

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали

заяви Фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича, місто Самбір, Львівська область

про вжиття заходів забезпечення позову

у справі №914/1908/25

за позовом Фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича, місто Самбір, Львівська область

до відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, місто Львів, Львівська область

про визнання недійсним електронних торгів та визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця

Представники сторін не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича до відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання недійсним електронних торгів та визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2025, справу №914/1908/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Одночасно із позовом фізична особа-підприємець Хмелівський Ростислав Григорович подав до суду заяву про забезпечення позову (вх.№2682/25 від 19.06.2025), у якій заявник просить:

- заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Білецькому Ігорю Мироновичу подальші виконавчі дії у виконавчому провадженні №77390196 про примусове виконання виконавчого листа Жовківського районного суду Львівської області у справі №444/4673/24 від 27.02.2025 року щодо звернення стягнення на нерухоме майно - земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури;

- зупинити земельні електронні торги з реалізації земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, що продана згідно Протоколу про результат земельних торгів LAE001-UA-20250324-05036;

- заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Білецькому Ігорю Мироновичу підписання протоколу земельних електронних торгів з реалізації земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, що продана згідно Протоколу про результат земельних торгів LAE001-UA-20250324-05036;

- заборонити приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Білецькому Ігорю Мироновичу укладення та підписання акту про проведені торги (договору купівлі-продажу) щодо майна, а саме: земельних електронних торгів з реалізації земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури;

- заборонити учасникам торгів проводити будь-які розрахунки щодо оплати лоту: земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

В обґрунтуванні заяви про забезпечення позову фізична особа-підприємець Хмелівський Ростислав Григорович зазначає про те, що позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовними вимогами до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання недійсними земельні електронні торги з реалізації земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, що продана згідно Протоколу про результат земельних торгів LAE001-UA-20250324-05036 та визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича щодо не зупинення реалізації на земельних електронних торгах з реалізації земельної ділянки, кадастровий номер 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктом торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, що продана згідно Протоколу про результат земельних торгів LAE001-UA-20250324-05036.

Заявник повідомляє про те, що проведення приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем земельних електронних торгів з продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4625510100:01:028:0640, місцезнаходження: Львівська область, Самбірський район, місто Турка, вулиця Молодіжна, земельна ділянка 52, загальною площею 0,1926 га є незаконними, оскільки на час їх проведення згадана земельна ділянка була арештована у межах кримінального провадження, зокрема ухвалою Франківського районного суду міста Львова від 01.06.2022 року у справі №465/322/22 у кримінальному провадженні №42021142080000092 від 07.12.2021 року та відповідно до ухвали Галицького районного суду міста Львова від 30.05.2025 року у справі №461/1282/24 у кримінальному провадженні №42024140000000007.

На думку заявника приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович може вчинити дії, спрямовані на передачу раніше згаданої земельної ділянки стягувачу в рахунок погашення боргу. Відтак, заявник вважає, що відповідні дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича можуть тягнути за собою наслідки: безповоротне вибуття вищевказаного майна, попри його арешт у межах кримінального провадження. Заявник також наголошує на тому, що приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович не зважаючи на наявність заборон у межах кримінальних проваджень не зупинив реалізацію майна, у зв`язку із чим 25.04.2025 року відбулись земельні електронні торги з реалізації вище згаданої земельної ділянки та згідно Протоколу про результат земельних торгів LAE001-UA-20250324-05036 переможцем таких визначено заявника, який повинен сплатити забезпечувальний платіж у розмірі 1998540,50 грн до 20.06.2025 року. Крім того, заявник повідомив про те, що станом на момент подання відповідної заяви про забезпечення позову, вище згадані арешти, заборони та обмеження не скасовані, а заявнику про їх наявність не було відомо, оскільки він не є учасником кримінальних проваджень у межах яких судами накладався арешт на цю земельну ділянку.

Зважаючи на те, що заявник наголошує на тому, що позбавлений можливості набути право власності на вказане майно у зв`язку із тим, що він вважає проведенні електронні торги незаконними зі сторони приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, останній просить суд вжити заходи забезпечення позову, визначені у цій заяві, так як такі на його думку є співмірними, адекватними, пов`язаними з предметом позову та спроможні забезпечити фактичне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення заявлених позовних вимог фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Як визначено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №903/497/24, «системне тлумачення статей 136, 137, 138, 145 ГПК України дає можливість дійти висновку, що:

- законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі за поданою позовною заявою у разі подання їх одночасно до суду;

- для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів, відповідно;

- першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті;

- у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі, у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову».

Об`єднана палата при цьому відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №916/5151/23 та від 10.06.2024 у справі №916/5137/23, про те, що норми Господарського процесуального кодексу України щодо юрисдикції зумовлюють за аналогією процесу й необхідність здійснювати оцінку предметної та суб`єктної юрисдикції (підсудності) господарським судам позову, на забезпечення якого подається відповідна заява, на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.

Згідно з ч. ч. 1, 4, 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову встановлюється ставка судового збору - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1514,00 грн).

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець Хмелівський Ростислав Григорович скерував до суду позовну заяву разом із заявою про забезпечення позову за допомогою системи «Електронний суд», сплативши судовий збір за подання відповідної заяви із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження ставки відповідного розміру (1514,00 грн * 0,8 = 1211,20 грн). Згадане підтверджується наявною у матеріалах заяви копією квитанції ID:2653-2761-3085-2746 від 19.06.2025 на суму 1211,20 грн.

Відтак, враховуючи вище наведене, заява позивача про забезпечення позову, як така, що відповідає вимогам, встановленим Господарським процесуальним кодексом України для подання таких заяв, підлягає до розгляду судом по суті.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Суд, ознайомившись із матеріалами заяви про забезпечення позову, не вбачає необхідності у наданні додаткових доказів та пояснень, а відтак, і існування виняткового випадку для призначення заяви до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу можливість реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання, зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

При цьому, частина четверта статті 137 Господарського процесуального кродексу України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 виснувала, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, а саме якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Предметом спору у цій справі є немайнові вимоги фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича про визнання недійсними земельні електронні торги та визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича.

Оскільки у справі №914/1908/25 позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, то має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі №915/1185/20).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував увагу Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 11.08.2020 у справі №911/3136/19, від 26.08.2020 у справі №907/73/19, від 19.10.2020 у справі №915/373/20, від 14.07.2021 у справі №910/17014/20, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі №913/2239/21.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі №914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Відтак, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі №904/4982/21.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

При застосування приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяв про забезпечення позову, суд виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони.

Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 звертав увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.97) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в п. 1 ст. 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.

При цьому, сфера зобов`язань Договірних держав за ст. 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, заявником не наведено суду дійсних обставин, що ускладнювали б можливість виконання рішення суду у цій справі, з якими пов`язується необхідність застосування відповідних заходів забезпечення.

При цьому варто акцентувати увагу на тому, що на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21).

Згідно частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона має на меті запобігти втручанню у проведення публічних конкурентних процедур.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 16.10.2020 у справі №915/113/20 наголосив, що заборона вжиття заходів забезпечення позову, передбачена частиною 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, стосується випадків втручання у проведення публічних процедур, за умови прийняття рішення про проведення торгів і початку процедури їх проведення.

Отже, продаж та передача у користування земельних ділянок через електронні торги забезпечать прозорість процедур, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з переможцем земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу ціну за придбання прав емфітевзису, суперфіцію, або найвищий розмір орендної плати, зафіксовані під час проведення земельних торгів (цінову пропозицію). Відтак, земельні електронні торги є публічною процедурою

З цих же підстав не можна вважати державного або приватного виконавця відповідним державним органом або суб`єктом, оскільки виходячи зі змісту статей 7, 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зазначені виконавці уповноважені державою одноособово, а не в складі комісії, здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку. При цьому законодавець у частині 2 статті 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» уточнив, що приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності, що виключає його статус суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Відтак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2023 у справі №910/5361/22 зроблено висновок, зокрема щодо такого заходу забезпечення позову, як зупинення продажу (реалізації) майна, застосовується судом у межах розгляду позову про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту та супроводжується припиненням, відкладенням, зупиненням чи іншим втручанням у проведення електронного аукціону (торгів), що в рамках примусового виконання судового рішення проводяться органом державної виконавчої служби/приватним виконавцем та/або ДП «Сетам», яким доручено здійснення функцій з організації електронних торгів, то на правовідносини вжиття зазначеного заходу забезпечення позову на час підготовки та проведення електронних торгів не поширюється дія положень частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, якими заборонено вжиття заходів забезпечення позову, спрямованих на будь-яке втручання в проведення публічних конкурсних процедур (їх припинення, відкладення, зупинення тощо), оскільки ані державний чи приватний виконавець, ані ДП «Сетам» не входять до чітко визначеного законодавцем суб`єктного складу учасників публічних конкурсних процедур (державний орган, орган місцевого самоврядування, призначений державним органом суб`єкт у складі комісії).

Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов`язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються продаж земельних ділянок, прав емфітевзису, суперфіцію на них державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Приписами цієї ж статті визначено, що організатором земельних торгів у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» є державний чи приватний виконавець.

Організатор земельних торгів після їх проведення публікує в електронній торговій системі підписаний протокол про результати земельних торгів, договір купівлі-продажу земельної ділянки або прав на неї та відомості про сплату переможцем торгів належної суми за придбаний лот та суми витрат на підготовку лота до продажу (ч. 1 ст. 139 Земельного кодексу України).

Відповідно до протоколу про результати земельних торгів №LAE001-UA-20250324-05036, переможець електронного аукціону повинен сплатити забезпечувальний платіж на рахунок оператора до 20.06.2025. Однак, на момент розгляду цієї заяви матеріали справи не містять доказів проведення заявником відповідної оплати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.06.2023 у справі №910/5361/22 зазначено про те, що норма пункту 6 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість вжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення продажу майна, проте із застереженням - якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що оскільки обраний захід забезпечення позову (в співвідношенні з позовом про визнання недійсними результатів електронного аукціону (торгів)) прямо не передбачено частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд мав би з посиланням на пункт 10 частини 1 цієї статті зазначити закон або міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, якими цей захід забезпечення позову передбачено.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що законодавством України чи міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України, не передбачено можливості вжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення продажу (реалізації) майна, в разі подання позову про визнання недійсними результатів електронного аукціону (торгів), а також щодо зупинення електронних торгів з реалізації відповідного майна.

Між тим заборона відповідачу вчиняти певні дії, а саме: виконувати виконавчі дії у виконавчому провадженні №77390196 про примусове виконання виконавчого листа Жовківського районного суду Львівської області у справі №444/4673/24 від 27.02.2025 щодо звернення стягнення на нерухоме майно, підписувати протокол земельних електронних торгів з реалізації земельної ділянки, укладати та підписувати акт про проведення торгів (договору купівлі-продажу) щодо майна, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити активну професійну поведінку приватного виконавця, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов`язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява фізичної особи-підприємця Хмілівського Ростислава Григоровича про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову шляхом обмеження приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Білецькому Ігорю Мироновичу здійснювати свою діяльність відповідно до вимог законодавства України.

Суд наголошує на тому, що запропоновані заходи забезпечення позову фактично направлені на втручання у професійну діяльність відповідача та примушення до вчинення певних дій, адже відповідні дії є виключним правом відповідача, які можуть бути вчинені та/або не вчиненні відповідачем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а відтак, встановлення судом заборон на здійснення відповідачем своєї діяльності є недопустимою.

Щодо заходу забезпечення позову, про який просить заявник у вигляді встановлення заборон учасникам торгів проводити будь-які розрахунки щодо оплати лоту, суд зазначає про те, що такі твердження заявника є безпідставним щодо їх співмірності та необхідності у застосуванні, адже зазначене фактично буде мати наслідком обмеження господарської діяльності суб`єктів господарювання інших учасників торгів.

Крім того, суд також зауважує на те, що заявником не долучено доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем певних дій, що можуть стати істотною перешкодою під час виконання судового рішення у цій справі у випадку задоволення позовних вимог, а є лише припущенням самого заявника. Суд вважає, що заявником не обґрунтовано, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернутися до суду.

Враховуючи усе вище наведене, суд зазначає про те, що чинним Господарським процесуальним кодексом України дозволено застосування такого заходу забезпечення позову, як зупинення продажу (реалізації) майна, лише у випадку подання заявником позову про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту, чітко визначеного пунктом 6 частини 1 статті 137 цього Кодексу, а не в разі подання будь-яких інших позовів, зокрема, позову про визнання недійсними результатів земельних електронних торгів з реалізації цього майна та визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця, наміром подання якого аргументована заява фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича.

Отже, суд дійшов висновку про те, що матеріали заяви не містять належних доказів, які б підтверджували наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову, а наведені заявником підстави для забезпечення позову, за умови відсутності будь-яких інших доказів, на підтвердження таких фактів, не надають можливості дійти беззаперечних висновків щодо можливого утруднення виконання рішення суду у майбутньому та втручання суду у професійну діяльність приватного виконавця.

При цьому, суд також зауважує на тому, що заявником не долучено до заяви належних доказів, що невжиття заходів забезпечення позову, які просить останній застосувати, унеможливить у подальшому виконання рішення суду та ефективний захист прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.

Оскільки заявником не надано доказів на підтвердження того, що незабезпечення позову порушить його права та у подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, суд дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову залишається за заявником.

При цьому, слід наголосити, що у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, та необхідність застосування заходів забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, останній не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 138-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Хмелівського Ростислава Григоровича про забезпечення позову у справі №914/1908/25 (вх.№2682/25 від 19.06.2025) - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Гоменюк З.П.