Рішення від 18.06.2025 по справі 922/1239/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1239/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Восток-Н" (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 80, кв. 13; код ЄДРПОУ: 24272981) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.04.2025 Фізична особа-підприємець Солона Ніна Анатоліївна звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Восток-Н", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н» на користь фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни 755 247,16 грн. основного боргу, 7 599,22 грн. 3% річних, 24 847,94 грн. втрат від інфляції, а також 11 328,70 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплати користування технікою з екіпажем, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов`язань. Не виконавши зобов`язання у встановлений договором строк, Орендар допустив порушення зобов`язання, у зв`язку з чим заявлені вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 722 800 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.04.2025 позовну заяву (вх.№1239/25 від 08.04.2025) Фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме надання до суду письмових пояснень щодо уточнення ціни позову та розміру суми стягнення.

15.04.2025 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 11.04.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх.№9299 від 15.04.2025), у якій представник позивача надає уточнення ціни позову та розміру суми стягнення, а саме зазначає ціну позову у розмірі 755 247,16 грн. та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н» на користь фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни 755 247,16 грн. загального боргу, з яких: 722 800,00 грн. основного боргу, 7 599, 22 грн. 3% річних, 24 847,94 грн. втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Восток-Н" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1239/25.

21.04.2025 до суду надійшло клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Восток-Н" Німенського І.В. (вх.№9751 від 21.04.2025) про перехід до розгляду справи №922/1239/25 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 22.04.2025 клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Восток-Н" Німенського І.В. (вх.№9751 від 21.04.2025) про розгляд справи за правилами загального позовного задоволено. Вирішено перейти до розгляду справи №922/1239/25 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначити справу №922/1239/25 до розгляду у підготовчому засіданні на 21.05.2025 о 10:20.

Через систему "Електронний суд" від відповідача 01.05.2025 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№10704 від 01.05.2025), в якому зазначив, що договір, наданий Позивачем, є неукладеним, оскільки він не містить домовленості ціни, а отже суттєва умова договору оренди Сторонами не визначена (щодо неї не досягнуто згоди).

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.05.2025 відкладено підготовче засідання на 04.06.2025.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.06.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18 червня 2025 року.

Сторони явку своїх представників в судове засідання 18.06.2025 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час і місце судового засідання сторін було повідомлено належним чином.

Суд зазначає, що всі процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного Суду.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак суд дійшов висновку, що сторін було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 18.06.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

10.09.2024 між Фізичною особою-підприємцем Солоною Ніною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н» було укладено договір оренди комбайнів з екіпажами №100924 (а.с.7 т.1).

У відповідності до умов п.1.1 даного Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове володіння (оренду) наступну сільськогосподарську техніку із екіпажем (надалі комбайни або сільськогосподарська техніка):

- Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2001, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_4 ;

- Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_5 , рік випуску 2002, заводський № НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_7 ;

- Комбайн зернозбиральний CATЕRPILLAR LEXION 560R, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2006, заводський № НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_10 .

Згідно п.3.2. Договору передача комбайнів в оренду здійснюється за актом прийому-передачі.

У відповідності до п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 Договору орендна плата встановлюється в розмірі 1300,00 грн. без ПДВ за збір врожаю на 1 га площі. Ціна Договору визначається сукупною кількістю послуг наданих за всіма актами прийому-передачі. Розмір орендної плати підлягає перегляду тільки за згодою обох сторін. Платежі, не обумовлені даним Договором, Орендарем не здійснюються. Орендна плата сплачується після прийняття наданих послуг не пізніше 30.11.2024.

10.09.2024 Орендодавцем за актом приймання-передачі №1 (а.с.8 т.1) до цього Договору передано, а Орендарем прийнято в платне строкове користування сільськогосподарську техніку:

- Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2001, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_4 ;

- Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_5 , рік випуску 2002, заводський № НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_7 ;

- Комбайн зернозбиральний CATЕRPILLAR LEXION 560R, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2006, заводський № НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_10 .

На підтвердження фактів виконання зобов`язань за договором та передачі техніки у користування за договором між сторонами підписаний акт здачі-приймання робіт (оренди з екіпажем) №01 від 01 жовтня 2024 року на загальну суму 722 800,00 грн з ПДВ (послуга - збирання урожаю соняшника, 556 га, ціна - 1300,00 грн). Також Орендодавцем виставлено рахунок-фактуру №1/10 від 01.10.2024 (а.с.9 т.1).

10.11.2024 Орендодавець за актом приймання-передачі №2 предмета оренди (сільськогосподарської техніки) згідно з договором оренди комбайнів з екіпажем №100924 від 1009.2024 (а.с.8 т.1) до Договору прийняв, а Орендар передав з платного строкового користування сільськогосподарську техніку:

- Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2001, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_4 ;

- Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_5 , рік випуску 2002, заводський № НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_7 ;

- Комбайн зернозбиральний CATЕRPILLAR LEXION 560R, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2006, заводський № НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_10 .

24.01.2025 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про оплату боргу у сумі 722 800,00 грн., що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком від 24.01.2025 року (а.с.11 т.1).

Оскільки відповіді на вказаний лист від відповідача не отримано, а борг у розмірі 722 800,00 грн. за оренду техніки з екіпажем не погашено, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення боргу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідності до приписів ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 193 Цивільного кодексу України).

Зі змісту ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Договір оренди комбайнів з екіпажами №100924 від 10.09.2024, укладений між Фізичною особою-підприємцем Солоною Ніною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Восток-Н», з якого виникли спірні відносини, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), регулювання відносин за яким здійснюється приписами чинного цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містить ч.1 ст.283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (ч.2 ст.283 Господарського кодексу України).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст.283 Господарського кодексу України, об`єктом оренди можуть бути інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

За змістом частин 1, 2 ст.798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

Відповідно до ч.1 ст.805 Цивільного кодексу України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Згідно з ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно Акту від 10.09.2024 актом приймання-передачі №1 до Договору позивач передав, а відповідач прийняв в платне строкове користування сільськогосподарську техніку: Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2001, заводський № НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_4 ; Комбайн зернозбиральний CLASS LEXION 480, реєстраційний номер НОМЕР_5 , рік випуску 2002, заводський № НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_7 ; Комбайн зернозбиральний CATЕRPILLAR LEXION 560R, реєстраційний номер НОМЕР_8 , рік випуску 2006, заводський № НОМЕР_9 , свідоцтво про реєстрацію Серія НОМЕР_10 .

На підтвердження фактів виконання зобов`язань за договором та передачі техніки у користування за договором між сторонами підписаний акт здачі-приймання робіт (оренди з екіпажем) №01 від 01 жовтня 2024 року на загальну суму 722 800,00 грн з ПДВ (послуга - збирання урожаю соняшника, 556 га, ціна - 1300,00 грн).

Також Орендодавцем виставлено рахунок-фактуру №1/10 від 01.10.2024.

Пунктом 5.4 Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується після прийняття наданих послуг не пізніше 30.11.2024.

Відтак, у відповідності до п.5.4. Договору відповідач зобов`язаний був сплатити орендну плату у строк до 30.11.2024 включно.

Однак доказів сплати відповідачем орендної плати матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.3 ст.285 ГК України, орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

24.01.2025 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про оплату боргу у сумі 722 800,00 грн., що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком від 24.01.2025.

Відповіді відповідача на претензію та/або доказів її направлення позивачу матеріали справи не містять.

В свою чергу відповідач наполягає на тому, що Договір є неукладеним, оскільки він не містить домовленості ціни, а отже суттєва умова договору оренди сторонами не визначена (щодо неї не досягнуто згоди).

Суд відхиляє вказані твердження відповідача, оскільки сторони (позивач та відповідач), підписуючи Договір, на власний розсуд пунктами 5.1, 5.2, 5.3, 5.4 вказаного Договору погодили розмір орендної плати, ціну Договору та порядок розрахунків. Зокрема, згідно п.5.1 орендна плата встановлюється в розмірі 1300,00 грн. без ПДВ за збір врожаю на 1 га площі. Ціна Договору визначається сукупною кількістю послуг наданих за всіма актами прийому-передачі.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідача, виконуючи умови Договору з оренди комбайнів та підписуючи акти приймання-передачі №1 від 10.09.2024, здачі-приймання робіт (оренди з екіпажем) №01 від 01.10.2024 на загальну суму 722 800,00 грн. та приймання-передачі №2 від 10.11.2024, не виникало сумнівів щодо дійсності такого Договору.

Інші доводи відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

В даному випадку суд звертає увагу на принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку про те, що строк сплати орендної плати за Договором згідно з Актом здачі-приймання робіт (оренди з екіпажем) №01 від 01.10.2024 на загальну суму 722 800,00 грн. є таким, що сплинув 30.11.2024.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №903/394/18 та від 17.11.2018 у справі №911/205/18.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості за Договором з оплати орендної плати у сумі 722 800,00 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 722 800,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7 599,22 грн. та інфляційні втрати у розмірі 24 847,94 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України Про судовий збір та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі (з урахуванням коефіцієнту 0,8).

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Восток-Н" про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «ВОСТОК-Н» (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 80, кв. 13; код ЄДРПОУ: 24272981) на користь фізичної особи-підприємця Солоної Ніни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 722800 (сімсот двадцять дві тисячі вісімсот) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 7599 (сім тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 22 коп., втрати від інфляції у розмірі 24847 (двадцять чотири тисячі вісімсот сорок сім) грн. 94 коп., а також судові витрати у розмірі 9 062 (дев`ять тисяч шістдесят дві) грн. 96 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "23" червня 2025 р.

СуддяТ.О. Пономаренко