Постанова від 19.06.2025 по справі 910/3567/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3567/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - компанії МЕРК ШАРП ЕНД ДОМЕ ЕЛЕЛСІ (Merck Sharp Dohme LLC) - Сопільняк В.Ю., адвокат (дов. від 28.11.2023),

відповідача -1 - акціонерного товариства «Київський вітамінний завод» - не з`явився,

відповідача -2 - Міністерства охорони здоров`я України - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Київський вітамінний завод»

на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024 (суддя Котков О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 (головуючий суддя: Сотніков С.В., судді: Отрюх Б.В., Остапенко О.М.)

у справі № 910/3567/24

за позовом компанії МЕРК ШАРП ЕНД ДОМЕ ЕЛЕЛСІ (Merck Sharp Dohme LLC; далі - Компанія)

до акціонерного товариства «Київський вітамінний завод» (далі - АТ «Київський вітамінний завод») та Міністерства охорони здоров`я України (далі - Міністерство)

про захист порушеного права інтелектуальної власності та зобов`язання вчинити дії.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулася до суду з позовом до АТ «Київський вітамінний завод» та Міністерства (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) про:

- зобов`язання відповідача-1 припинити порушення прав позивача на винаходи за патентами України № 74912 та № 86026 шляхом заборони відповідачу-1 використовувати винаходи за патентами України № 74912 та № 86026 у лікарському засобі «ТИНОВІЯ М®» за реєстраційними посвідченнями № UA/20339/01/01, № UA/20339/01/02;

- визнання недійсним наказу Міністерства від 15.01.2024 № 76 «Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів (медичних імунобіологічних препаратів) та внесення змін у реєстраційні матеріали» в частині державної реєстрації лікарського засобу «ТИНОВІЯ М®»;

- визнання недійсними реєстраційних посвідчень № UA/20339/01/01, № UA/20339/01/02 на лікарський засіб «ТИНОВІЯ М®».

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що подання відповідачем-1 заяви на державну реєстрацію лікарського засобу «ТИНОВІЯ М®» (який за доводами позивача є генеричним та біоеквівалентним по відношенню до оригінального лікарського засобу «ЯНУМЕТ», що виробляється Компанією з використанням активної діючої речовини, що захищена патентами України № 74912 та № 86026) та власне державна реєстрація такого лікарського засобу є використанням винаходів Компанії за патентами України № 74912 та № 86026, що порушує права позивача, яким не надавався дозвіл відповідачу-1 на таке використання.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2024 у справі № 910/3567/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Київський вітамінний завод», з посиланням на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження АТ «Київський вітамінний завод» посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів статті 465 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 1 частини шостої статті 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.

Крім того, скаржник посилається на те, що місцевий господарський суд протокольною ухвалою, яка постановлена у підготовчому засіданні 09.05.2024, безпідставно відхилив клопотання відповідача-1 про звернення до Міністерства юстиції Республіки Грузія з проханням про правову допомогу в аспекті підтвердження наявності у законодавстві Грузії відповідних норм, які передбачають, що для виробництва і реєстрації в Грузії лікарського засобу на основі ситагліптину фосфат моногідрату спочатку відповідний лікарський засіб необхідно зареєструвати в країні виробництва - Україні. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, зазначених недоліків не усунув, відхиливши аналогічне за змістом клопотання відповідача-1 (наведене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

Доводи інших учасників справи, заяви/клопотання учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Компанія просила Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Міністерство не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Судове засідання 12.06.2025 не відбулося, у зв`язку з тим, що згідно з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 суддю Ємця А.А. (головуючий у справі) обрано до Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.06.2025 № 32.2-01/1037 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3567/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 для розгляду справи № 910/3567/24 визначено склад колегії суддів: Колос І.Б. (головуючий), судді - Булгакова І.В., Малашенкова Т.М.

Суддею-доповідачем Колос І.Б. (головуючий) 10.06.2025 на ім`я Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду подано службову записку щодо вжиття заходів у зв`язку з допущеною помилкою при повторному автоматизованому розподілі справи № 910/3567/24, яка призвела до порушення пункту 2.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 21.03.2025 № 7. У зв`язку чим суддя Колос І.Б. (головуючий) з посиланням на пункт 3.6 Засад просила вжити заходів щодо виконання вимог статей 32, 33 ГПК України та вказаних Засад.

На підставі розпорядження Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.06.2025 № 32.2-01/1098 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/3567/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2025 для розгляду справи № 910/3567/24 визначено склад колегії суддів: Колос І.Б. (головуючий), судді - Булгакова І.В., Власов Ю.Л.

Від АТ «Київський вітамінний завод» 18.06.2025 надійшла заява (клопотання) про відкладення розгляду касаційної скарги у справі, у зв`язку з щорічною відпусткою представника Дитинюка Я.Л. у період з 18.06.2025 по 23.06.2025.

У судовому засіданні 19.06.2025 Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на те, що: участь у судовому засіданні представників сторін не визнавалася Судом обов`язковою; АТ «Київський вітамінний завод» не було обмежене у можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, у тому числі з Відділу охорони та захисту прав інтелектуальної власності (наявність якого вбачається з наказу про надання відпустки Дитинюку Я.Л.) або представництво інтересів названого Товариства могло здійснюватися в порядку самопредставництва, зокрема й у режимі відеоконференції. При цьому Суд також враховує межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, а саме здійснення касаційного перегляду в межах доводів та вимог касаційної скарги скаржника - АТ «Київський вітамінний завод», водночас процесуальний строк для доповнення чи зміни касаційної скарги закінчився.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

Позивач є власником патенту України № 74912 на винахід «БЕТА- АМІНОТЕТРАГІДРОІМІДАЗО-(1,2-А)-ПІРАЗИНИ І ТЕТРАГІДР0ТРИАЗОЛО-(4,3-А)- ПІРАЗИНИ ЯК ІНГІБІТОРИ ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АБО ЗАПОБІГАННЯ ДІАБЕТУ», який виданий на підставі заявки від 05.07.2002, дата, з якої є чинними права - 15.02.2006, та патенту України № 86026 на винахід «СІЛЬ ФОСФОРНОЇ КИСЛОТИ ІНГІБІТОРА ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ-ІV», який виданий на підставі заявки від 18.06.2004, дата з якої є чинними права - 25.03.2009.

Вказаними патентами захищено активну діючу речовину оригінального лікарського засобу «ЯНУМЕТ».

Наказом Міністерства від 15.01.2024 № 76 за заявою відповідача-1 зареєстровано лікарський засіб «ТИНОВІЯ М®», виробником якого є відповідач-1 у формі ситагліптину фосфату моногідрату еквівалентно 50 мг ситагліптину та 500 мг метформіну гідрохлориду (реєстраційне посвідчення № UA/20339/01/01) та у формі ситагліптину фосфату моногідрату еквівалентно 50 мг ситагліптину та 1000 мг метформіну гідрохлориду (№ UA/20339/01/02).

Позивач вважає, що лікарський засіб «ТИНОВІЯ М®» є генеричним та біоеквівалентним по відношенню до лікарського засобу «ЯНУМЕТ», оскільки у лікарському засобі «ТИНОВІЯ М®» використано діючу речовину, права на яку належать позивачу.

Позивач не надавав відповідачу-1 дозвіл на використання винаходів за патентами України № 74912 та № 86026 у вказаному вище лікарському засобі.

Згідно з наданим позивачем висновком експерта Петренка С.А. від 06.05.2024 № 184-01, який складений за результатами проведення експертизи інтелектуальної власності, експерт дійшов висновку про те, що у лікарському засобі «ТИНОВІЯ М®» використана кожна ознака, включена до незалежного пункту 1, незалежного пункту 15 та незалежного пункту 20 формули винаходу за патентом України на винахід № 74912, або ознака еквівалентна їй; при виготовленні лікарського засобу «ТИНОВІЯ М®» використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту 21 формули винаходу за патентом України № 74912, або ознаку еквівалентну їй; у лікарському засобі «ТИНОВІЯ М®» використана кожна ознака, включена до незалежних пунктів 1, 25 та 26 формули винаходу за патентом України на винахід № 86026; при застосуванні лікарського засобу «ТИНОВІЯ М®» для лікування використано кожну ознаку, включену до незалежних пунктів 27 та 28 формули винаходу за патентом України № 86026.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд з урахуванням висновку експерта Петренка С.А., як належного та допустимого доказу у справі, виходив, зокрема з того, що зареєстрований лікарський засіб «ТИНОВІЯ М®» порушує права інтелектуальної власності Компанії як власника патентів України № 74912 та № 86026 на винаходи, у зв`язку з чим позивач має право вимагати припинення порушення права на винаходи, оскаржувати рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, яке призводить до порушення права інтелектуальної власності, не очікуючи власне введення спірного лікарського засобу у цивільний обіг та вимагати визнання недійсним спірного наказу Міністерства і виданих на його підставі реєстраційних посвідчень.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для захисту порушених прав інтелектуальної власності позивача у визначений ним спосіб та спростовуючи довід відповідача-1 про те, що його дії з реєстрації лікарського засобу для його виробництва та подальшого експорту в Грузію протягом строку додаткової охорони в силу приписів пункту 1 частини шостої статті 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не є порушенням прав позивача, додатково зазначив таке.

Рішеннями Державного департаменту інтелектуальної власності від 03.12.2009 в порядку статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» продовжено строк дії патенту України на винахід № 74912 до 05.07.2027, а патенту України на винахід № 86026 - до 18.03.2029.

Внаслідок продовження строку дії патентів за власником - Компанією зберігаються всі права, що випливають з патентів.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» доповнений статтею 27-1 згідно із Законом України від 21.07.2020 № 816-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства», якою (статтею) передбачена «Додаткова охорона прав на винаходи», а саме продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона), яка засвідчується сертифікатом додаткової охорони та обмежується продуктом, введення в обіг якого в Україні дозволено відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, а також передбачені способи використання винаходу, які не визнаються порушенням прав на винахід протягом строку додаткової охорони.

Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, під час додаткової охорони права на додаткову охорону обмежені лише продуктом, введення в обіг якого в Україні дозволено відповідним компетентним органом згідно із законодавством України. При цьому порушенням прав на винахід протягом строку дії додаткової охорони не визнається, зокрема виготовлення продукту або лікарського засобу, що містить продукт, із застосуванням запатентованого винаходу з метою експорту до третіх країн, а також інші дії, які відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визнаються використанням винаходу, якщо вони є необхідними для виготовлення продукту або лікарського засобу, що містить продукт, з метою експорту до третіх країн.

Винаходи за патентами України № 74912 та № 86026 не перебувають під додатковою охороною, а, отже, приписи статті 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав вважати права позивача на винаходи за патентами України № 74912 та № 86026 порушеними, відповідно наявності чи відсутності підстав для їх захисту у судовому порядку.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження АТ «Київський вітамінний завод» посилається, зокрема на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів статті 465 ЦК України та пункту 1 частини шостої статті 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.

Так, за доводами скаржника, відповідач-1 дотримався вимог частини шостої статті 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», оскільки реєстрував лікарський засіб для його виробництва та подальшого експорту в Грузію протягом строків додаткової охорони прав на винаходи, власником яких є позивач, повідомив Національний орган інтелектуальної власності (НОІВ) і власника прав про намір здійснювати виготовлення продукту із застосуванням винаходу, відповідно діяв правомірно, що виключає задоволення позовних вимог у цій справі до довідповідача-1.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду відносно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником патенту України № 74912 на винахід «БЕТА- АМІНОТЕТРАГІДРОІМІДАЗО-(1,2-А)-ПІРАЗИНИ І ТЕТРАГІДР0ТРИАЗОЛО-(4,3-А)- ПІРАЗИНИ ЯК ІНГІБІТОРИ ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ АБО ЗАПОБІГАННЯ ДІАБЕТУ», який виданий на підставі заявки від 05.07.2002, дата, з якої є чинними права - 15.02.2006, та патенту України № 86026 на винахід «СІЛЬ ФОСФОРНОЇ КИСЛОТИ ІНГІБІТОРА ДИПЕПТИДИЛПЕПТИДАЗИ-ІV», який виданий на підставі заявки від 18.06.2004, дата з якої є чинними права - 25.03.2009.

При цьому, лікарський засіб «ТИНОВІЯ М®», виробником якого є відповідач-1, зареєстрований згідно з оспорюваним наказом Міністерства від 15.01.2024 № 76 на підставі відповідної заяви відповідача-1.

До об`єктів права інтелектуальної власності, відповідно до частини першої статті 155 Господарського кодексу України та частини першої статті 420 ЦК України належать, зокрема винаходи.

За змістом статті 1 спеціального Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної, творчої діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Відповідно до приписів статті 459 ЦК України об`єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Згідно з приписами статті 462 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на винахід засвідчується патентом. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу.

У силу приписів статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначено, що об`єктом винаходу, правова охорона якому (якій) надається згідно з цим Законом, може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо); процес (спосіб).

Обсяг правової охорони, що надається визначається формулою винаходу. Тлумачення формули здійснюється в межах опису винаходу та відповідних креслень.

Статтею 464 ЦК України унормовано, що майновими правами інтелектуальної власності на винахід є:

- право на використання винаходу;

- виключне право дозволяти використання винаходу (видавати ліцензії);

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» патент надає його володільцю виключне майнове право перешкоджати використанню винаходу (корисної моделі), у тому числі забороняти таке використання, крім випадків, якщо таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі).

Відповідно до приписів статті 465 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на винахід є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.

У силу приписів статті 6 спеціального Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід становить 20 років від дати подання заявки до НОІВ.

Отже, станом на дату прийняття оспорюваного наказу Міністерства від 15.01.2024 № 76 на підставі заяви відповідача-1 та видачі реєстраційних посвідчень № UA/20339/01/01, № UA/20339/01/02 (з терміном дії з 15.01.2024) дія «основного» строку охорони патенту України № 86026 не закінчилася, оскільки заявку на винахід було подано 18.06.2004.

Згідно зі сталою та послідовною правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у низці постанов, зокрема у справах № 910/9215/21 № 910/10855/20, № 910/17860/21, № 910/17856/21 у подібних правовідносинах за предметом спору (зобов`язання припинити порушення прав на винаходи за патентами; заборона використовувати винаходи за патентами України у лікарському засобі), за підставою позову (позивачами не було надано дозволу відповідачам на використання у лікарських засобах винаходів, які захищені патентами України) та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про лікарські засоби»), тобто за змістовим критерієм, зазначено, зокрема про те, що Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не передбачена можливість подання заявки на реєстрацію лікарського засобу та отримання державного реєстраційного посвідчення до закінчення терміну дії патенту. Порушенням прав володільця патенту вважається не лише безпосереднє використання винаходу без згоди володільця патенту, але й будь-яке посягання на права, передбачені, зокрема статтею 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Державна реєстрація є обов`язковою передумовою для введення лікарського засобу в цивільний обіг на території України. Подання документів для державної реєстрації лікарського засобу та/або отримання державної реєстрації лікарського засобу, в якому використано винахід, права на який належать позивачу у справі, є достатнім свідченням створення передумов для введення лікарського засобу в цивільний оборот, що є порушенням права інтелектуальної власності позивача, як володільця патентів.

Позивач, враховуючи специфіку спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, має законне право вимагати припинення порушення його прав на винахід, не очікуючи власне введення товару в цивільний обіг, оскільки у випадку введення товару в цивільний обіг припинення порушення прав інтелектуальної власності на винахід та відновлення становища, яке існувало до порушення вимагатиме значних зусиль та необхідність залучення необмеженого кола осіб, які набудуть право власності на такий товар.

При цьому, саме по собі закінчення дії патенту в майбутньому не впливає на юридичні наслідки того правопорушення, яке мало місце (було вчинене) в минулому, що не враховує у своїх доводах скаржник.

Наведене вище є самостійною підставою для задоволення позову в частині позовних вимог, спрямованих на захист прав Компанії на винахід за патентом України № 86026.

Стосовно патенту України № 74912 на винахід, порушенням прав на який позивач також обґрунтовує заявлені позовні вимоги, Суд зазначає таке.

Скаржник вважає, що патент України № 74912 на винахід має додаткову правову охорону, а, отже, відповідач-1, який згідно з приписами частини шостої статті 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» реєстрував лікарський засіб для його виробництва та подальшого експорту в Грузію протягом строків додаткової охорони прав на винахід, повідомив Національний орган інтелектуальної власності (НОІВ) і власника прав про намір здійснювати виготовлення продукту із застосуванням винаходу, - діяв правомірно, що виключає задоволення позовних вимог у цій справі до довідповідача-1.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Станом на дату прийняття оспорюваного наказу Міністерства від 15.01.2024 № 76 на підставі заяви відповідача-1 та видачі реєстраційних посвідчень № UA/20339/01/01, № UA/20339/01/02 (з терміном дії з 15.01.2024) дія «основного» строку охорони патенту України № 74912 закінчилася, оскільки заявку на винахід було подано 05.07.2002.

Водночас, як встановив суд апеляційної інстанції, рішеннями Державного департаменту інтелектуальної власності від 03.12.2009 в порядку статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» продовжено строк дії патенту України № 74912 на винахід до 05.07.2027, а патенту України № 86026 на винахід до 18.03.2029.

Так, відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції, чинній станом на час прийняття рішення Державним департаментом інтелектуальної власності щодо продовження дії патентів України на винаходи, власником яких є Компанія) строк дії патенту на винахід, об`єктом якого є, зокрема лікарський засіб, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» доповнений статтею 27-1 згідно із Законом України від 21.07.2020 № 816-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» (який набрав чинності з 16.08.2020), якою (статтею) передбачена «Додаткова охорона прав на винаходи», а саме продовження строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (додаткова охорона), яка засвідчується сертифікатом додаткової охорони та обмежується продуктом, введення в обіг якого в Україні дозволено відповідним компетентним органом згідно із законодавством України, а також передбачені способи використання винаходу, які не визнаються порушенням прав на винахід протягом строку додаткової охорони. Водночас Законом України від 21.07.2020 № 816-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» виключено норму частини четвертої статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

Право на продовження строку дії патенту на винахід має однакову мету і в редакції Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» до 16.08.2020 і після 16.08.2020, а саме: компенсувати власнику патенту частину ефективного строку дії патенту, протягом якої винахід за патентом не міг бути фактично використаний, адже для його використання потрібно здійснити державну реєстрацію лікарського засобу, що триває певний час. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 зі справи № 910/8295/21.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 21.07.2020 № 816-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства» (у редакції, чинній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) не містять положень про встановлення перехідного періоду застосування статті 27-1 у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», як і згадки про права власників патентів, які виникли раніше.

Водночас прикінцеві та перехідні положення Закону України від 21.07.2020 № 816-IX (у наведеній вище редакції), як і прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (у редакції, чинній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) не визначали та не передбачали і застосування нової статті 27-1 до тих правовідносин, які виникли раніше, були врегульовані, а право на продовження дії патенту реалізованим у порядку статті 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в наведеній вище редакції) шляхом продовження строку дії патенту. Відповідно приписи Закону України від 21.07.2020 № 816-IX (у наведеній вище редакції), у тому числі нова стаття 27-1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», не впливали та не обмежували ті права власника патенту на винахід (у даному випадку Компанії), які виникли раніше і пов`язані з продовженням строку дії патенту (зокрема виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, в тому числі забороняти таке використання).

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування.

Стаття 58 Конституції України визначає принцип незворотної дії законів та інших нормативно-правових актів у часі.

У силу положень статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення.

Рішення судів попередніх інстанцій зазначеному висновку Верховного Суду не суперечать.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Скаржник також посилається на те, що місцевий господарський суд протокольною ухвалою, яка постановлена у підготовчому засіданні 09.05.2024, безпідставно відхилив клопотання відповідача-1 про звернення до Міністерства юстиції Республіки Грузія з проханням про правову допомогу в аспекті підтвердження наявності у законодавстві Грузії відповідних норм, які передбачають, що для виробництва і реєстрації в Грузії лікарського засобу на основі ситагліптину фосфат моногідрату спочатку відповідний лікарський засіб необхідно зареєструвати в країні виробництва - Україні. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, зазначених недоліків не усунув, відхиливши аналогічне за змістом клопотання відповідача-1 (наведене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

У рішенні місцевого господарського суду від 01.10.2024 суд навів мотиви відмови в задоволенні наведеного вище клопотання відповідача-1, а саме, з підстав його необґрунтованості.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 11.03.2025 зазначив про відхилення клопотання відповідача-1, з посиланням на те, що обставини експорту лікарського засобу до іноземної держави не входять до предмета доказування у даній справі.

Верховний Суд виходить з того, що міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

З огляду на викладене у цій постанові Суд не вбачає порушення норм процесуального права в діях судів попередніх інстанцій при відмові у задоволенні клопотання відповідача-1 про звернення до Міністерства юстиції Республіки Грузія з проханням про правову допомогу.

Верховний Суд зазначає, що в загальному наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Компанії на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції за доводами касаційної скарги відсутні.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Інші покликання скаржника, які наведені ним у касаційній скарзі, не охоплюються означеними ним підставами касаційного оскарження та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу АТ «Київський вітамінний завод» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Київський вітамінний завод» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 910/3567/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов