Постанова від 23.06.2025 по справі 240/10537/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/10537/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

23 червня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 24.07.2020 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови.

Також, суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 24.07.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки у зв`язку зі звільнення з військової служби 30 (тридцять) днів за 2023 рік, 03 (три) дні за 2024 рік, грошової компенсації за невикористані 56 (п`ятдесят шість) днів додаткової відпустки, відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" та ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, одноразової грошової допомоги при звільнені за кожний повний календарний рік служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 роки 07 місяців 04 днів згідно статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме Законом України від 14.11.2019 №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.

В задоволенні інших позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач у період з 24.07.2020 по 28.02.2024 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Позивачка вважає, що під час проходження військової служби в період з 24.07.2020 по 28.02.2024 їй неправильно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати її грошового забезпечення та виплат при звільненні в значно меншому розмірі.

Не погоджуючись із розміром отриманого грошового забезпечення та виплат при звільненні, представник позивачки звернувся із адвокатським запитом до відповідача, щодо здійснення перерахунку та доплати належного з 24.07.2020 по 28.02.2024 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та отриманих виплат при звільненні.

На запит адвоката, вказаний перерахунок відповідачем не здійснено.

Позивачка, не погоджуючись із встановленими розмірами посадового окладу та окладу за військове звання у період з 24.07.2020 по 19.05.2024, та вважаючи такі меншими ніж розміри, встановлені законодавством, звернулась до суду із даним позовом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

При цьому, суд не віднайшов відстав для задоволення позову в частині перерахунку грошового забезпечення та допомоги за період з 19.05.2023 року по 28.02.2024, оскільки 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704", яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови №103 вказаний пункт 4 Постанови №704 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність і у зв`язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.

Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.

Таким чином, у зв`язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення складових його грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні тощо), врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Встановлено, що з 29.01.2020 року - по 19.05.2023 в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення)у належному розмірі та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому, судова колегія враховує, що Кабінетом Міністрів України 12.05.2023 прийнято постанову №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023.

Пунктом 1 Постанови №481 визначено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Також пунктом 2 вказаної Постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Таким чином, викладення пункту 4 Постанови №704 у новій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців після 20.05.2023 року.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.