Ухвала від 04.06.2025 по справі 910/20127/23

УХВАЛА

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 910/20127/23

провадження № 12-33гс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаУркевича В. Ю.,

суддів Банаська О. О.,Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

перевірила наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду

справи № 910/20127/23

за позовом Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики»

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 87 534,40 грн

за касаційною скаргою Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Корсак В. А., Алданова С. О.) і

ВСТАНОВИЛА:

1. Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону (далі - Прокуратура, скаржник) в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Військова частина, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» (далі - Завод, відповідач), в якому просила визнати недійсним пункт 4.2 договору на поставку (закупівлю) продукції від 07 квітня 2022 року № КЗА-ВС-002 (далі - договір) з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 70 469,80 грн, укладеного між позивачем та відповідачем, стягнути із Заводу 87 534,40 грн, з яких: 70 469,80 грн сплаченого ПДВ, 3 573,69 грн - 3 % річних та 13 490,91 грн інфляційних втрат.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 4.2 договору в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 70 469,80 грн є недійсним, оскільки суперечить положенням законодавства, а тому Завод зобов`язаний повернути отримані у складі ціни товару грошові кошти в розмірі 70 469,80 грн з урахуванням втрат від інфляції та 3 % річних.

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 16 жовтня 2024 року позов задовольнив повністю.

4. Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що визначення сторонами в пункті 4.2 договору ціни з урахуванням ПДВ у розмірі 70 469,80 грн здійснено з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 року №178«Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова № 178),що свідчить про недодержання при укладенні оспорюваного пункту договору, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним з огляду на приписи статті 215 цього Кодексу.

5. Визнаючи обґрунтованою вимогу щодо стягнення з відповідача отриманої суми ПДВ у розмірі 70 469,80 грн як безпідставно набутої, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки відповідач отримав суму ПДВ у розмірі 70 469,80 грн і оплата відбулась за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, ця сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

6. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про достатність підстав для представництва прокурором у суді інтересів держави в цій справі, оскільки Військова частина не забезпечує захисту порушених інтересів держави.

7. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03 березня 2025 року рішення Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року скасував. Прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

8. Апеляційний господарський суд, зокрема, виходив з того, що Військова частина не є державним органом, а у спірних правовідносинах вказаний позивач є суб`єктом господарювання та не здійснює жодних владно-управлінських функцій по відношенню до Заводу. Тобто прокурор фактично звернувся до суду не в інтересах держави, а в інтересах суб`єкта господарювання поза відносинами представництва, тому пред`явлення позову в інтересах цього суб`єкта є неправомірним, оскільки виходить за межі повноважень такого представництва.

9. Крім того, оскільки договір Військова частина та Завод уклали після 24 лютого 2022 року (введення воєнного стану в Україні), а також виходячи з його змісту, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей договір не є договором, що укладений на виконання мобілізаційних завдань у розумінні вказаних судом приписів чинного законодавства, а отже, немає правових підстав для застосування положень постанови № 178 та підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

10. Прокуратура звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року у справі № 910/20127/23 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2024 року у цій справі.

11. Підставою касаційного оскарження Прокуратура визначила пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

12. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення внаслідок неправильного тлумачення підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та пункту 1 постанови № 178 та не врахував правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2024 року у справі № 910/20125/23, від 18 вересня 2024 року у справі № 916/3864/23, від 17 вересня 2024 року у справі № 915/1377/23, від 10 вересня 2024 року у справі № 922/4055/23, від 07 серпня 2024 року у справі № 916/2914/23, від 23 травня 2024 року у справі № 911/1870/23, від 14 листопада 2023 року у справі № 910/2416/23 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 520/8065/19 (провадження № 14-150цс23), в частині наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державних організацій (установ).

13. Скаржник також указує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 17 Конституції України, статей 1, 2, пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про Національну гвардію України» в їх системному взаємозв`язку з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», статтею 53 Господарського процесуального кодексу України за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права про наявність/відсутність у прокурора повноважень із представництва інтересів держави в особі Національної гвардії України, її військових частин як суб`єктів, які виконують найважливішу функцію держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України.

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, призначив розгляд касаційної скарги у судовому засіданні та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15. Ухвалою від 06 травня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу № 910/20127/23 разом із касаційною скаргою Прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої, п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

16. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 688/4167/16-ц.

17. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що у справі № 688/4167/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглядав питання щодо можливості звернення заступника військового прокурора в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс» (далі - Концерн) та у постанові від 02 серпня 2023 року зазначив, що згідно зі статутом Концерну він є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності, у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що оскільки Концерн не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення заступника військового прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Концерну є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного державного господарського об`єднання, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.

18. Не погодившись із наведеними висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначене для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

20. Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національну гвардію України» основними функціями Національної гвардії України, зокрема, є: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об`єктів, спеціальних вантажів, переліки яких визначаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України тощо.

21. До складу Національної гвардії України входять, зокрема, військові частини, а фінансування її діяльності здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом (частина перша статті 5, стаття 2 Закону України «Про Національну гвардію України»).

22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що Військова частина за своєю організаційно-правовою формою є державною установою.

23. Особливості формування та використання бюджету державною установою (бюджетною установою) визначені Бюджетним кодексом України.

24. Військові частини Національної гвардії України є учасниками бюджетного процесу, а саме розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто суб`єктами, які розпоряджаються бюджетними коштами. Вказане свідчить про виконання військовими частинами публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб`єкта владних повноважень.

25. На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Військова частина у цій справі, реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, діяла не як приватний суб`єкт господарювання, а реалізовувала державну політику, репрезентуючи в господарських правовідносинах державний як приватний, так і публічний інтерес.

26. Військова частина уклала оспорюваний договір як замовник -розпорядник бюджетних коштів. Зазначене дає підстави вважати, що, укладаючи та здійснюючи оплату за оспорюваним договором, Військова частина фактично використовувала кошти державного бюджету, реалізовувала делеговані їй владні повноваження з розпорядження і використання бюджетними коштами. Військова частина, зокрема, здійснює функції захисту конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об`єктів, спеціальних вантажів тощо.

27. Нераціональне використання бюджетних коштів у свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного), а не приватного інтересу Військової частини, тому має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки Військова частина є учасником бюджетного процесу та реалізує публічну функцію розпорядника бюджетних коштів.

28. Покликаючись на пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що поняття «суб`єкт владних повноважень» варто оцінювати не тільки з інституційного, а й з функціонального аспекту. Інакше кажучи, визначальним для віднесення того чи іншого органу (особи) до суб`єктів владних повноважень є не лише його місце у системі публічної влади, а й функції, які він виконує, і такі функції мають бути пов`язані зі здійсненням публічного адміністрування та мають прийматися до уваги (а тому досліджуватися та оцінюватися) цілі та завдання, для яких установа (організація) утворена, чи належать вони до функцій, які за природою є державними (тобто притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). Адже з огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні установи (організації), структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є установа (організація) органом держави чи іншим суб`єктом владних повноважень і чи можна її дії вважати державними, тобто має бути запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує установа (організація).

29. Здійснення функцій публічної влади, крім суб`єктів владних повноважень, може бути делеговано іншим суб`єктам, зокрема, представникам самоврядних (саморегулівних) професій. Держава може делегувати свої публічні повноваження самоврядним (саморегулівним) структурам, уповноваженим суб`єктам, які частково виконуватимуть ці функції за вказівкою держави.

30. Такими суб`єктами можуть бути, зокрема, військові частини.

31. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зазначив, що в разі наявності порушень державних інтересів у сфері використання державною установою бюджетних коштів прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі такого органу, в тому числі в особі Військової частини, який створено не для отримання прибутку, а для виконання важливих функцій, визначених спеціальним законом, як-то: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом, участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану, участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об`єктів, спеціальних вантажів, переліки яких визначаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України тощо та безпосередньо здійснює розпоряджання та використання бюджетними коштами.

32. Крім того, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, питання про можливість / неможливість прокуратури здійснювати представництво держави в особі військових частин у суді містить і виключну правову проблему.

33. Розглянувши наведені доводи колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду,Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

34. Як уже вказувалося вище, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 688/4167/16-ц.

35. Обґрунтовуючи цю підставу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив з того, що висновок з приводу питання представництва прокуратурою інтересів держави в особі органів, які за передбаченим профільним законодавством складають систему органів, які забезпечують захист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки і які безпосередньо здійснюють розпорядження та використання бюджетними коштами, є універсальним для всіх юрисдикцій та усіх правовідносин, адже фактично визначає аспект, який притаманний правоздатності, а відтак відповідає вимогам подібності правовідносин, які визначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), стосовно правовідносин, які виникли у цій справі.

36. Відповідно до частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

37. Водночас висновок щодо застосування норми права має стосуватися саме подібних правовідносин.

38. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

39. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.

40. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

41. Суб'єктний і об'єктний критерії мають значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.

42. Такі правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

43. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід виходити з того, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до їх правового чи договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

44. Так, у справі № 688/4167/16-ц заступник військового прокурора звернувся з позовом в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Концерну, до фізичних осіб, виконавчого комітету міської ради про витребування майна та зобов`язання вчинити певні дії.

45. Позов мотивовано тим, що рішенням Шепетівського міськрайонного суду, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений між фізичною особою та Концерном.

46. Крім того, на стадії виконання рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області затверджено мирову угоду, за якою в рахунок погашення боргу фізична особа передала у власність іншої фізичної особи 1/2 частку нежитлового приміщення.

47. Оскільки рішенням Шепетівського міськрайонного суду встановлено, що спірне майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, прокурор вказував, що Міністерство оборони України як власник спірного майна має право витребувати його від фізичних осіб (відповідачів у справі № 688/4167/16-ц), які безпідставно володіють цим майном.

48. Прокурор у справі № 688/4167/16-ц з урахуванням уточнення позовних вимог просив: витребувати нерухоме майно, а саме частки нежитлового приміщення, з володіння фізичних осіб на користь Міністерства оборони України, зобов'язати державного реєстратора виконавчого комітету міської ради скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на частки нежитлового приміщення за фізичними особами та зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Міністерства оборони України та право господарського відання Концерну на нежитлове приміщення.

49. Натомість у справі № 910/20127/23, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, до суду звернулася Прокуратура в інтересах держави в особі Військової частини з позовом про визнання недійсним пункту 4.2 договору в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 70 469,80 грн, укладеного Військовою частиною та Заводом, а також стягнення коштів.

50. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, порушенням норм постанови№ 178 оспорюваним пунктом договору.

51. Таким чином, у справі, від правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у якій вважає необхідним відступити колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, правовідносини виникли щодо права власності на нерухоме майно, натомість у справі № 910/20127/23, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Прокуратура просить визнати недійсним пункт договору на поставку (закупівлю) продукції в частині включення до ціни договору суми ПДВ, а також стягнути відповідні кошти, в тому числі сплачену суму ПДВ.

52. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 06 травня 2025 року у справі, що розглядається, вказав, що Військова частина уклала оспорюваний договір як замовник - розпорядник бюджетних коштів. Зазначене дає підстави вважати, що, укладаючи та здійснюючи оплату за оспорюваним договором, Військова частина фактично використовувала кошти державного бюджету, реалізовувала делеговані їй владні повноваження з розпорядження і використання бюджетними коштами. Нераціональне використання бюджетних коштів у свою чергу свідчить про наявність саме публічного (державного), а не приватного інтересу Військової частини, тому має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки Військова частина є учасником бюджетного процесу та реалізує публічну функцію розпорядника бюджетних коштів.

53. Натомість у справі № 688/4167/16-ц спір стосувався порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України як власника нерухомого майна (нежитлового приміщення), а не порушення порядку використання бюджетних коштів під час реалізації повноважень розпорядника таких коштів, як у справі № 910/20127/23.

54. До того ж ухвалюючи судове рішення у справі № 688/4167/16-ц, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що цей спір виник між державою в особі Міністерства оборони України та фізичними особами.

55. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини у справі № 688/4167/16-ц не є подібними до правовідносин, що виникли у справі № 910/20127/23, а звідси підстава для передачі цієї справи на її розгляд, передбачена частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася.

56. Водночас Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 06 травня 2025 року вказав про передачу справи № 910/20127/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду також на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що питання про можливість / неможливість прокуратури здійснювати представництво держави в особі військових частин у суді містить і виключну правову проблему.

57. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

58. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можна кваліфікувати як виключну правову проблему; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

59. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

60. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

61. Виходячи з наведених критеріїв Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, вказати наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.

62. Зазначаючи, що справа № 910/20127/23 містить виключну правову проблему, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду покликався на те, що за період 2023-2025 років суди загальної, господарської та адміністративної юрисдикцій розглянули низку справ, у яких представництво військової частини як окремо, так і одночасно в особі інших органів здійснювала прокуратура, а також наразі перебувають у провадженні судів різних юрисдикцій справи, в яких представництво військової частини здійснює прокуратура.

63. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

64. Згідно із частиною другою статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд.

65. Отже, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суди враховують висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та касаційних судів.

66. З наведеного в ухвалі від 06 травня 2025 року Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду переліку справ вбачається, що частина цих справ розглянута або перебуває на розгляді у судах першої та апеляційної інстанцій різних юрисдикцій.

67. Таким чином, посилання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на справи, в яких представництво військової частини як окремо, так і одночасноз іншими органами здійснювала прокуратура та які розглянуті судами першої та апеляційної різних юрисдикцій або перебувають у провадженні цих судів, не свідчить про наявність виключної правової проблеми, оскільки при вирішенні таких спорів суди мають враховувати висновки Верховного Суду.

68. Водночас частина справ, які наведені в ухвалі від 06 травня 2025 року, розглянута Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

69. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів передає справу на розгляд:

-палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати;

- об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

70. Отже, якщо колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях цього ж касаційного суду, положеннями частин першої, другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України передбачено передання справи, яка переглядається, на розгляд палати, до якої входить така колегія, або на розгляд об'єднаної палати цього касаційного суду для відступлення від таких висновків.

71. Передаючи справу № 910/20127/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не зробив посилань на справи іншої, крім господарської, юрисдикції у подібних правовідносинах, а також не вказав, чому зазначене правове питання не може вирішити відповідна палата чи об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку, встановленому частинами першою, другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

72. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також не вказав на відсутність сталої судової практики в питаннях, які він визначив як виключну правову проблему, та не зазначив про наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій.

73. Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 910/20127/23, натомість питання застосування норм матеріального права вирішує суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Відтак на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передано питання, яке може вирішити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду як належний суд.

74. У зв`язку з викладеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа № 910/20127/23 не містить виключної правової проблеми.

75. Згідно із частиною шостою статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

76. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справу № 910/20127/23 разом з касаційною скаргою слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 910/20127/23 за позовом Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Київський завод автоматики» про визнання недійсним пункту договору та стягнення 87 534,40 грн за касаційною скаргою Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 березня 2025 року в цій справі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачВ. Ю. Уркевич Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна Т. Г . Стрелець А. А. Ємець О. В. Ступак Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук С. І. Кравченко Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова М. В. Мазур