Ухвала від 18.06.2025 по справі 357/12982/23

УХВАЛА

18 червня 2025 року

місто Київ

справа № 357/12982/23

провадження № 14-55цс25

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Товариства

з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» про скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Білоцерківська» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року, постановлене суддею Бондаренко О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

УСТАНОВИЛА:

ВСТУП

1. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, щодо визначення дати початку перебігу строку дії правочину (моменту набрання чинності договором оренди).

2. Велика Палата Верховного Суду виснувала про неподібність правовідносин у цих справах, оскільки на момент підписання договору оренди землі [17 листопада 2020 року] в іншій справі - № 902/1207/22 - діяв Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) у редакції Закону України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (далі - Закон № 340-ІХ) [набрання чинності 16 січня 2020 року], яким питання строку дії договору оренди землі врегульовано інакше, аніж до відповідних законодавчих змін.

3. Згаданим Законом № 340-ІХ абзац третій частини першої статті 15 Закону № 161-XIV викладено в такій редакції: «дата укладення та строк дії договору оренди». Тобто із 16.01.2020, крім строку дії договору оренди землі, до істотних умов цього правочину належить також дата його укладення.

4. А отже, бракує підстав для висновку про подібність правовідносин у справі № 902/1207/22 та у справі, що переглядається, оскільки підписання договорів оренди землі у справі, що перебуває на розгляді, відбулося 20 жовтня 2015 року.

5. Тож у справі № 902/1207/22, висновки Великої Палати Верховного Суду у якій просила конкретизувати колегія суддів, діяло інше правове регулювання відносин оренди землі, ніж у справі, яка переглядається, що підтверджує неподібність правовідносин та є підставою для повернення справи № 357/12982/23 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

6. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Білоцерківська» (далі - ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська») у жовтні 2023 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» (далі - ТОВ «Агротрейд-2000»), у якому просило:

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:01:023:0021 (дата, час державної реєстрації: 10.01.2023 18:22:00), та державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» на земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:01:024:0022 (дата, час державної реєстрації: 10.01.2023 18:30:47);

- визнати укладеними додаткові угоди до договорів оренди землі від 20 жовтня 2015 року № 113 та № 114, укладених між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» у запропонованій позивачем редакції;

- визнати відсутнім у ТОВ «АГРОТРЕЙД-2000» право оренди на земельні ділянки, кадастровий номер 3220489500:01:023:0021 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1697426032204) та кадастровий номер 3220489500:01:024:0022 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1698702632204).

7. Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що 20 жовтня 2015 року уклав з ОСОБА_1 :

- договір оренди землі № 113, відповідно до якого ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» передано в оренду земельну ділянку площею 1,4541 га з кадастровим номером 3220489500:01:024:0022, розташовану в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 7 років;

- договір оренди землі № 114, відповідно до якого ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» передано в оренду земельну ділянку площею 1,4541 га з кадастровим

номером 3220489500:01:023:0021, розташовану в межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, строком на 7 років.

8. Державний реєстратор реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Гречінська Наталія Петрівна (далі - державний реєстратор Гречінська Н. П.) 11 та 14 грудня 2015 року відповідно ухвалила рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 26980947, яким зареєстровано право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:01:024:0022, та за індексним номером 27061700, яким зареєстровано право оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:01:023:0021, за позивачем.

9. Позивач повідомив, що згідно із частиною першою статті 19 Закону № 161-XIV строк дії договорів оренди землі мав би закінчитися 20 жовтня 2022 року, однак його автоматично поновлено ще на один рік - до 20 жовтня 2023 року відповідно до підпункту 1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі -ЗК України) (у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану»).

10. ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» 21 вересня 2022 року, скориставшись наявним у нього переважним правом на укладення договорів оренди землі на новий строк, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 Закону № 161-XIV та пунктів 5 договорів оренди землі, із застосуванням засобів поштового зв`язку направило ОСОБА_1 листи-повідомлення (клопотання) про поновлення договорів оренди землі, в яких запропонувало поновити ці договори ще на сім років. Разом з листами направило проєкти додаткових угод до договорів оренди землі.

11. Втім процедура поновлення договорів оренди землі, передбачена у частинах першій - п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, не була завершена внаслідок невиконання ОСОБА_1 обов`язку щодо укладення у місячний строк додаткових угод до них або надання заперечень щодо поновлення договорів.

12. Натомість позивач наголосив, що ОСОБА_1 10 січня 2023 року звернулася до державного реєстратора Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Майорко Тетяни Олександрівни

(далі - державний реєстратор Майорко Т. О.) із заявами про державну реєстрацію припинення права оренди позивача на земельні ділянки у зв`язку з припиненням дії договорів оренди землі, на підставі яких 12 січня 2023 року державний реєстратор Майорко Т. О. здійснила державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська».

13. Цього ж дня ОСОБА_1 і ТОВ «Агротрейд-2000» уклали договори оренди земельної ділянки № 90 та № 91, згідно з умовами яких зазначені земельні ділянки передано в оренду ТОВ «Агротрейд-2000» строком на 7 років та подано державному реєстратору документи для державної реєстрації за ним права оренди земельних ділянок, яку проведено 16 січня 2023 року.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. Рішенням від 30 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області відмовив у задоволенні позову ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська».

15. Рішення, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції мотивував тим, щовідповідно до пунктів 37 договорів оренди землі від 20 жовтня 2015 року № 113 та № 114 ці угоди набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди. Тож сторони договору визначили строк набрання ним чинності, а саме пов`язали його з настанням двох обставин: 1) підписанням; 2) державною реєстрацією права оренди, а тому лише за наявності двох умов можливе набрання ним чинності.

16. Відповідно договір № 113 набрав чинності 10 грудня 2015 року та строк дії договору закінчився 10 грудня 2022 року, а договір № 114 набрав чинності 12 грудня 2015 року, тож строк дії цього договору закінчився 12 грудня 2022 року.

17. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що правило щодо автоматичного поновлення договорів оренди землі на період дії воєнного стану діяло до 19 листопада 2022 року, а строк дії договорів оренди землі № 113 та № 114, укладених між позивачем та ОСОБА_1 , закінчився 10 грудня 2022 року та 12 грудня 2022 року відповідно, тобто вже після припинення дії правила про автоматичне поновлення договору оренди, і тому немає підстав вважати, що договори оренди землі від 20 жовтня 2015 року № 113 та № 114 автоматично поновлено на один рік без волевиявлення сторін цих договорів і без внесення відомостей про поновлення договорів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

18. Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 надіслала орендарю

листи-повідомлення, в яких заявила про небажання укладати нові договори оренди з ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська», продовжувати дію договорів оренди землі від 20 жовтня 2015 року № 113 та № 114 й просила утриматися від вчинення дій, які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договорів використовувати належні їй земельні ділянки, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що відповідачка скористалася власним правом: з дотриманням умов договорів оренди у визначений договорами строк повідомила орендаря про свої наміри не укладати нові договори і не продовжувати дію ще на той час чинних договорів оренди.

19. Тож, на переконання судів першої та апеляційної інстанцій, бракує підстав стверджувати про порушення переважного права позивача як орендаря на подальше користування земельними ділянками.

20. Також суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України та заперечень позивача до розміру заявлених судових витрат, понесених відповідачами на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, зробив висновок про потребу зменшити розмір відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 і ТОВ «Агротрейд-2000» в суді апеляційної інстанції, до 10 000,00 грн та 11 000,00 грн відповідно, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань в суді апеляційної інстанції, потрібних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатами в суді апеляційної інстанції.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

21. Суди встановили, що 20 жовтня 2015 року ОСОБА_1 і ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» уклали договори оренди землі № 113 та № 114, відповідно до пунктів 1, 2 яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,5161 га з кадастровим номером 3220489500:01:023:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельну ділянку площею 1,4541 га з кадастровим номером 3220489500:01:024:0022 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада, та належать орендодавцю на праві власності.

22. Згідно з пунктом 5 договорів строк їх дії складав сім років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. Якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за шість місяців до закінчення строку дії цього договору повідомити про це орендаря в письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

23. Відповідно до пункту 16 договорів передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п`ятиденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі. Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної потреби у порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря (пункт 31 договору).

24. У пункті 37 договорів сторони погодили, що договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

25. Державний реєстратор Гречінська Н. П. 10 та 12 грудня 2015 року здійснила державну реєстрацію права оренди спірних земельних ділянок за ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська».

26. Згідно з актами приймання-передачі земельних ділянок від 11 та 17 грудня 2015 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» прийняло в строкове платне користування на умовах договорів оренди № 113 та № 114 спірні земельні ділянки.

27. ОСОБА_1 12 квітня 2022 року направила директору ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» листи-повідомлення, в яких зазначила, що термін дії договорів оренди від 20 жовтня 2015 року № 113 та № 114 закінчується 10 та 12 грудня 2022 року відповідно, що згідно з пунктом 31 договорів є підставою для їх припинення та відновлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Зазначила, що на виконання пункту 5 договорів не бажає укладати нові договори оренди з ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» або продовжувати дію цих договорів, а має намір обробляти земельні ділянки за договорами самостійно і використовувати їх для власних потреб на свій розсуд. Просила утриматися від вчинення дій, які б перешкоджали їй відразу після закінчення строку дії договорів використовувати належні їй земельні ділянки.

28. ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» 20 вересня 2022 року направило ОСОБА_1 листи-повідомлення (клопотання) про поновлення договорів оренди землі разом з проєктами додаткових угод до договорів оренди землі.

29. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 жовтня 2023 року № 350349335 та № 350349434 державний реєстратор Майорко Т. О. 12 січня 2023 року прийняла рішення з індексними номерами 66081310 та 66080963 про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська».

30. ТОВ «Агротрейд-2000» та ОСОБА_1 12 січня 2023 року уклали договори оренди земельних ділянок № 90 та № 91, відповідно до умов яких орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1,5161 га з кадастровим номером 3220489500:01:024:0022 та земельну ділянку площею 1,4541 га з кадастровим номером 3220489500:01:023:0021 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на сім років, розташовані за межами населеного пункту на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

31. Державний реєстратор Майорко Т. О. 12 січня 2023 року здійснила державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки за ТОВ «Агротрейд-2000».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська»

32. ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» 17 лютого 2025 року з використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

33. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, і як підстави касаційного оскарження судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, відповідно до яких договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, є укладеними і набирають чинності з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору шляхом складання та підписання відповідного письмового документа;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

а) від 14 травня 2019 року у справі № 912/3808/16, від 16 травня 2019 року

у справі № 912/1982/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 621/900/19, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3789/19, від 31 січня 2023 року у справі № 922/4702/21 - щодо потреби встановлення факту недобросовісності дій орендодавця під час вирішення спорів щодо поновлення договору оренди землі;

б) від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, від 03 вересня 2019 року

у справі № 922/3412/18, від 20 липня 2022 року у справі № 692/525/21, від 02 вересня 2022 року у справі № 692/526/21, від 15 вересня 2022 року

у справі № 692/529/21 - щодо трактування переважного права орендаря на укладення договору оренди перед іншими особами;

в) від 31 жовтня 2018 року у справі № 702/699/16-ц, від 01 серпня 2019 року

у справі № 385/1446/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 728/2442/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 923/759/18, від 23 листопада 2023 року

у справі № 906/1314/21 - щодо правил застосування статті 33 Закону № 161-XIV;

г) від 03 квітня 2024 року у справі № 910/14933/22, від 25 жовтня 2022 року

у справі № 904/947/21, від 21 вересня 2022 року у справі № 926/2720/21, за змістом яких у разі ухилення орендодавця від проведення переговорів щодо поновлення договору оренди землі та його недобросовісної поведінки визнання судом договору укладеним на новий строк є способом забезпечення прав більш вразливої (слабкої) сторони у правовідносинах, гарантією стабільності цивільних та господарських правовідносин між їх учасниками і не порушує прав орендодавця;

д) від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, від 22 вересня 2020 року

у справі № 159/5756/18 - щодо обов`язку орендодавця у випадку отримання

листа-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк у разі незгоди з ним протягом місяця надати заперечення орендарю;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-219цс14, щодо правил застосування статті 33 Закону № 161-XIV;

- відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 641 Цивільного кодексу України, другого речення частини першої статті 19, частин другої - п`ятої статті 33 Закону № 161-XIV у подібних правовідносинах.

Стислий виклад вимог касаційної скарги ОСОБА_1

34. ОСОБА_1 19 лютого 2025 року із застосуванням системи «Електронний суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» на її користь 10 000,00 грн відшкодування витрат на правничу допомогу, ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» на її користь відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

35. Заявниця зазначила, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, і як підстави касаційного оскарження судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду:

а) від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, за змістом яких гонорар успіху є складовою частиною гонорару адвоката, передбаченого договором про надання правової допомоги, і є дійсним зобов`язанням, яке відповідає статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

б) від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц - щодо врахування критерію реальності адвокатських витрат при визначенні суми відшкодування витрат;

- суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

а) від 09 грудня 2020 року у справі № 759/19492/18, від 16 липня 2020 року у справі № 909/452/19, від 17 серпня 2020 року у справі № 925/1067/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 910/6029/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 904/4387/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, відповідно до яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено;

б) від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, згідно з якою розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі як фіксована сума, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу;

в) від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, за змістом яких втручання суду у договірні відносини між адвокатом та клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

36. ОСОБА_1 і ТОВ «Агротрейд-2000» 19 та 20 березня 2025 року відповідно із застосуванням системи «Електронний суд» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська», в яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року - без змін.

37. ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» 24 березня 2025 року із застосуванням системи «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило залишити цю касаційну скаргу без задоволення.

38. ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» 22 квітня 2025 року із застосуванням системи «Електронний суд» направило до Верховного Суду клопотання, у якому просило передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої - п`ятої статті 403 ЦПК України.

39. Зазначене клопотання заявник мотивував, зокрема, тим, що необхідно уточнити висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, щодо моменту набрання чинності договорами оренди землі, укладеними у період з 01 січня 2013 року до 16 січня 2020 року, і застосування до них другого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, який набрав чинності 16 січня 2020 року.

40. ТОВ «Агротрейд-2000» 22 квітня 2025 року із застосуванням системи «Електронний суд» направило до Верховного Суду клопотання, в якому просило відмовити в задоволенні зазначеного клопотання ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська», посилаючись на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у правовідносинах, відмінних від справи, що переглядається. Крім того, ці висновки є чіткими та зрозумілими.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

41. Ухвалами від 07 березня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ТОВ «Агрофірма «Білоцерківська» та ОСОБА_1 , витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 17 квітня 2025 року призначив справу до судового розгляду.

42. Ухвалою від 30 квітня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для конкретизації правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

43. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду навела такі міркування.

44. У цій справі ключовим питанням є те, з якого моменту потрібно обраховувати строк дії договорів оренди землі.

45. Колегія суддів наголосила, що суди першої та апеляційної інстанцій взяли до уваги умови пунктів 37 договорів оренди землі, згідно з якими договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

46. У касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що сторони договору оренди землі не могли пов`язувати момент укладення договору оренди землі і набрання ним чинності з моментом державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, оскільки це суперечило імперативним нормам пункту 1 частини першої статті 19 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Вважає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми частини першої статті 19 Закону № 161-XIV, згідно з якими строк дії договорів оренди землі мав обчислювалися з моменту їх укладення, а не з моменту державної реєстрації права оренди.

47. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).

48. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

49. Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує, вчиняти чи не вчиняти певний правочин (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року

у справі № 303/2983/19, від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21, від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22).

50. Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 601/1396/21).

51. Колегія суддів звернула увагу на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

52. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Тобто до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

53. Отже, у ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило, а нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (постанова Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22).

54. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним неодмінним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17).

55. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

56. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

57. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 зроблено такі висновки:

«8.29. Істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), дата укладення та строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частини перша та друга статті 15 Закону № 161-XIV у вказаній вище редакції).

8.30. Відповідно до першого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час підписання Договору, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

8.31. Водночас Законом № 340-IX, який у відповідній частині набрав чинності 16.01.2020 (див. пункт 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»), частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено двома реченнями такого змісту: «Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права». Цим же Законом абзац третій частини першої статті 15 Закону № 161-XIV викладено в такій редакції: «дата укладення та строк дії договору оренди». Тобто із 16.01.2020, крім строку дії договору оренди землі, до істотних умов цього правочину належить також дата його укладення.

8.32. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що абзац третій частини першої статті 15 та друге речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у наведеній вище редакції імперативно встановлюють, що дата укладення договору оренди землі є істотною умовою цього правочину і саме з цієї дати починається перебіг строку його дії. У постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що зазначені вимоги закону є чіткими і однозначними.

8.33. Тому сторони договору оренди землі не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення дати початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення. У протилежному випадку умови договору оренди землі, що не відповідають вказаним вище імперативним нормам Закону № 161-XIV, не створюють для сторін такого правочину тих наслідків, на які вони спрямовувались.

8.34. Велика Палата Верховного Суду вважає, що викладена у пункті 37 Договору умова про набрання ним чинності після його державної реєстрації суперечить правилам обчислення строку дії договору оренди землі, імперативно встановленим другим реченням частини першої статті 19 Закону № 161-XIV, а тому вказана умова не змінила визначений у Законі № 161-XIV момент, з якого розпочав перебіг строк дії Договору. Сторони Договору скріпили його своїми підписами та вказали в ньому дату укладення (17.11.2020), що відповідає вимогам абзацу третього частини першої статті 15 Закону № 161-XIV, і саме з цієї дати відповідно до другого речення частини першої статті 19 цього Закону потрібно обчислювати річний строк дії цього правочину».

58. Водночас колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду вважає за неодмінне конкретизувати правовий висновок, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, про початок перебігу строку дії договору оренди землі, зазначивши про таке:

«Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи. Договір як прояв автономії волі та свободи договору, і зокрема договір найму (оренди) земельної ділянки, вчиняється для того щоб «породити» відповідний результат, а не для того щоб згодом констатувати, що певна умова договору не створює для сторін такого правочину тих наслідків, на які він спрямовувався без застосовування недійсності частини правочину (нікчемності чи її оспорюваності);

- нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків;

- парламент не передбачив як нікчемності на рівні норми закону умови договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації, так і «імпліцитної» чи «віртуальної» нікчемності умови договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації. Тому така умова договору оренди землі є оспорюваною;

- умова договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації, яка суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, є оспорюваною та може бути визнана недійсною за позовом заінтересованої особи;

- допоки така умова договору оренди землі не визнана недійсною, вона є такою, створює для сторін такого правочину ті наслідки, на які вона спрямована. Тобто початок перебігу строку дії договору оренди землі визначається за правилами, встановленими такою умовою».

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

59. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.

60. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

61. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

62. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

63. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

64. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія

греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

65. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба

в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України»,

заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

66. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

67. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).

68. У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

69. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

70. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

71. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.

72. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.

73. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

74. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

75. Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року

у справі № 381/622/17 (пункт 41)].

76. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

77. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

78. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила конкретизувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22, щодо початку перебігу строку дії договору оренди землі, зазначивши, що: «Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи. Договір як прояв автономії волі та свободи договору, і зокрема договір найму (оренди) земельної ділянки, вчиняється для того щоб «породити» відповідний результат, а не для того щоб згодом констатувати, що певна умова договору не створює для сторін такого правочину тих наслідків, на які він спрямовувався без застосовуванням недійсності частини правочину (нікчемності чи її оспорюваності);

- нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків;

- парламент не передбачив як нікчемності на рівні норми закону умови договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації, так і «імпліцитної» чи «віртуальної» нікчемності умови договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації. Тому така умова договору оренди землі є оспорюваною;

- умова договору оренди землі про набрання ним чинності після його державної реєстрації, яка суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19

Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, є оспорюваною та може бути визнана недійсною за позовом заінтересованої особи;

- допоки така умова договору оренди землі не визнана недійсною, вона є такою, створює для сторін такого правочину ті наслідки, на які вона спрямована. Тобто початок перебігу строку дії договору оренди землі визначається за правилами, встановленими такою умовою».

79. Відповідно до пунктів 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

80. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

81. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

82. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта,

з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

83. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правовідносини

у справі № 902/1207/22, правові висновки у якій колегія суддів пропонує конкретизувати, та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки на момент їх виникнення діяло інше правове регулювання.

84. Зокрема, за обставинами справи № 902/1207/22 договір оренди землі сторони підписали 17 листопада 2020 року, тобто після набрання чинності змінами до Закону № 161-XIV, внесеними Законом № 340-ІХ.

85. У постанові від 06 березня 2024 року, ухваленій за наслідками вирішення по суті справи № 902/1207/22, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що Законом № 340-IX, який у відповідній частині набрав чинності 16 січня 2020 року, частину першу статті 19 Закону № 161-XIV доповнено двома реченнями такого змісту: «Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права». Цим же Законом абзац третій частини першої статті 15 Закону № 161-XIV викладено в такій редакції: «дата укладення та строк дії договору оренди». Тобто із 16 січня 2020 року, крім строку дії договору оренди землі, до істотних умов цього правочину належить також дата його укладення.

86. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони договору оренди землі не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить імперативним нормам абзацу третього частини першої статті 15 та другого речення частини першої статті 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, зокрема на власний розсуд встановити інші правила визначення дати початку перебігу строку дії цього правочину або не зазначати дати його укладення. У протилежному випадку умови договору оренди землі, що не відповідають зазначеним імперативним нормам Закону № 161-XIV, не створюють для сторін такого правочину тих наслідків, на які вони спрямовувались.

87. Відповідно Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 зробила висновки щодо застосування в контексті спірних правовідносин статей 13, 17, 15 та 19 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, а також статей 3, 6, 627, 638, 640 ЦК України у відповідній редакції.

88. Натомість за обставинами справи, що передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, договори оренди землі підписані сторонами 20 жовтня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом № 340-IX, яким, зокрема, викладено в новій редакції абзац третій частини першої статті 15 та доповнено частину першу статті 19 Закону № 161-XIV.

89. Враховуючи те, що на момент підписання договору оренди землі [17 листопада 2020 року] у справі № 902/1207/22 діяв Закон № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX [набрав чинності 16 січня 2020 року], яким питання строку дії договору оренди землі врегульовано інакше, аніж до відповідних законодавчих змін, підстав для висновку про подібність правовідносин у згаданій справі та у справі, що переглядається, немає, оскільки підписання договорів оренди землі у цій справі відбулося 20 жовтня 2015 року.

90. Тож у справі № 902/1207/22, висновки Великої Палати Верховного Суду у якій просила конкретизувати колегія суддів, діяло інше правове регулювання відносин оренди землі, ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин та є підставою для повернення справи № 357/12982/23 на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Загальні висновки

91. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

92. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 357/12982/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Товариства

з обмеженою відповідальністю «Агротрейд-2000» про скасування державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та визнання відсутнім права оренди земельної ділянки за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Білоцерківська» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2025 року - повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. О. Погрібний

Судді: О. Л. Булейко К. М. Пільков

І. А. Воробйова Н. С. Стефанів

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова