Рішення

від 02.12.2010 по справі 11/155-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/155-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

02 грудня 2010 р.           Справа 11/155-10

за позовом    фермерського господарства «Михайлів кут»з відокремленою садибою   

до                   товариства з обмеженою відповідальністю «ПоділляЛатІнвест»

про                 стягнення 232 545,6 грн. та зобов'язання до вчинення дій

                                                                               Суддя      В. Матвійчук

     при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача         М. Бондар голова господарства,  С. Маняк  за довіреністю;

від відповідача     В. Фролов за довіреністю.

                                                                    СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство «Михайлів кут»з відокремленою садибою звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ПоділляЛатІнвест»з вимогами наступного змісту:

- зобов'язати ТОВ «ПоділляЛатІнвест»привести до належного стану фермерському господарству «Михайлів кут» з відокремленою садибою  14 гектарів самовільно зайнятої земельної ділянки, використаної 2008-2009р.р. та кинутої без відновлення стану та звітності;

- зобов'язати ТОВ «ПоділляЛатІнвест»надати фермерському господарству «Михайлів кут»з відокремленою садибою перелік, терміни застосування та дози агрономічних препаратів з долученням сертифікатів виробників та реквізити постачальників, які були ними застосовані на захопленій земельній ділянці, а також висновок агробіохімлабораторії про стан грунту;

- стягнути з ТОВ «ПоділляЛатІнвест»на користь фермерського господарства «Михайлів кут»з відокремленою садибою задані збитки (неотриману вигоду) в розмірі 232 545,60 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що у квітні, травні 2008 року відповідач здійснив самовільне зайняття земельної ділянки площею  14 гектарів належної позивачу на праві приватної власності та використовував її у 2008-2009 роках для вирощування сільськогосподарських культур (озимої пшениці) та отримував прибуток. Самовільний факт зайняття земельної ділянки підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 24.07.2009 р.,  розрахунком розміру заподіяної шкоди земельній ділянці поля, актом обстеження фермерського господарства «Михайлів Кут»від 31.08.2009 р., актом комісії від 07.06.2010 року. Після закінчення використання самовільно захопленої ділянки відповідач земельну ділянку не привів в належний стан, не усунув причин для подальшого використання її фермерським господарством внаслідок чого на полі розвелись бур'яни на що потребуються додаткові кошти та зусилля для приведення її до належного та попереднього стану, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 22.06.2010 р., протоколом про адміністративне правопорушення від 26.07. 2010 р., приписом від 26.07.2010 р..

Самовільним зайняттям земельної ділянки відповідач перешкодив фермерському господарству розвивати своє виробництво у напрямку вирощування горіхоплідних культур фундуків ліщини чим позивачу завдано шкоду, яка повинна бути відшкодована у повній мірі згідно діючого законодавства.

Відповідач заперечує проти позову з підстав наведених у відзиві. Зокрема зазначає, що позовні вимоги є   безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

В судових засіданнях 02.11.2010р. та 18.11.2010р. судом оголошувались перерви відповідно до 18.11.2010р. та 02.12.2010р. з метою надання сторонами доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень.

Перевіривши доводи представників сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

Згідно  ч.2 ст.21 Господарського процеуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема,  захист гарантованих  Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Заявлений позивачем позов за своєю юридичною суттю є вимогами про відшкодування позадоговірної шкоди, яка регулюється главою 82 Цивільного кодексу України.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, яка завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування збитків (шкоди), необхідними є, окрім його протиправної поведінки, сукупність інших елементів, а саме: наявність збитків, безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина правопорушника.

Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, передбачені статтею 1192 Цивільного кодексу України, за якою з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:  втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач та відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Виходячи з цього, позивач  повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді вартості  втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткових витрат та неотриманого прибутку, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 із наступними змінами «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний  зв'язок.

У відповідності зі ст. 156 Земельного кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:  вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;  тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;  встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;  погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;  приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;  неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Статтею 157 цього Кодексу визначено порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам  де зазначено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.  Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач заявляє до стягнення збитки заподіяні самовільним зайняттям земельної ділянки у вигляді неотриманої вигоди.

У вирішенні питання щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284.

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку розмір збитків, в т.ч. неодержаних доходів, які підлягають відшкодуванню, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Відповідно до пункту 3 Порядку, відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Згідно з пунктом 5 Порядку, збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.

Обґрунтовуючи вказану вимогу позивач посилається  на те, що у разі проведення посівів на зайнятих відповідачем земельних ділянках в період 2008-2010 роках, позивач одержав би прибуток в загальному розмірі 232 545,60 грн.. Дана сума визначена  останнім відповідно до довідки № 07.1/89/3514 від 14.09.2010 р. Головного управління статистики у Вінницькій області щодо середньої врожайності у Тиврівському районі озимої пшениці та довідок ТБ «Вінницька товарна універсальна біржа»№ 245 від 27.11.2010 р. та № 156 від 14.09.2010 р. щодо вартості пшениці 3-го класу.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник   землі, землекористувач, у  тому  числі  орендар,  із  земельної   ділянки і який він не одержав внаслідок її  вилучення  (викупу)   або тимчасового зайняття,  обмеження  прав,  погіршення  якості   землі або приведення її у  непридатність  для  використання  за   цільовим  призначенням   у   результаті   негативного   впливу,   спричиненого діяльністю підприємств,  установ,  організацій  та   громадян.

        Як зазначалось вище, в розумінні ст. 22 ЦК України збитками є  втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);  доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання прибутку позивачем в результаті вирощування зернових культур та орієнтовного отримання доходу.  Поміж з тим, з матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що фермерське господарство «Михайлів кут»займається вирощуванням горіхоплідних культур, але аж ніяк не зерновий культур.

         Як вбачається з матеріалів наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог, зокрема протоколи про адміністративне правопорушення № 245007 від 22.06.2010р. та № 245022 від 26.07.2010р., земельна ділянка, яка є предметом розгляду в даній справі, знаходиться в забур'яненому стані понад 4 роки. При цьому, зі змісту позовної заяви та пояснень позивача виплаває, що  відповідачем використовувалась дана земельна ділянка  в період з травня 2008 року по серпень 2009 року.

Зважаючи на те, що теоретична можливість отримання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди, суд не вбачає правових підстав для задоволення даної вимоги.

Разом з тим, факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 14.0 га. що належить позивача на праві власності стверджується актом обстеження земельної ділянки № 07 від 24.07.2,009р. Державної інспекції з контролю за використанням на охороною  земель у Вінницькій області. Вказаним актом встановлено, що ТОВ «ПоділляЛатІнвест»в особі генерального директора Костура О.В. самовільно зайняло земельну ділянку площею 14.0 га земель сільськогосподарського призначення на території Колюхівської сільської ради за межами с. Конюхів Тиврівського району для товарного сільськогосподарського виробництва.

Верховний Суд України в пунктах 12 і 16 постанови Пленуму від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»роз'яснив, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок шкода ( збитки) відшкодовуються відповідно до ст. ст. 22. 1166, 1192 Цивільного кодексу України, статті 156 Земельного кодексу України у повному обсязі особами, що її заподіяли.

Стаття 1166 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачає презумпцію вини правопорушника.

Відповідно до ч. 6 ст. 225 Господарського кодексу України Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватись методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання.

В силу ч. 2 ст. 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу ( далі - Методика), а наказом Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 року № ПО - Методичні рекомендації щодо застосування зазначеної Методики.

Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійсненої державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Вінницької області, розмір заподіяної шкоди становить 15 150,46 грн..

Положеннями ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України визначено право суду виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

В процесі розгляду справи представником позивача подано клопотання про вихід за межі позовних вимог та стягнення з відповідача 15 150.46 грн. збитків завданих самовільним зайняттям земельної ділянки.

Зважаючи, що вказані збитки підтверджені матеріалами справи та з метою захисту прав і законних інтересів позивача, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника позивача та вийти за межі позовних вимог і стягнути з відповідача 15 150,46 грн. збитків завданих самовільним зайняттям земельної ділянки.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача  привести до належного стану фермерському господарству «Михайлів кут»з відокремленою садибою  14 гектарів самовільно зайнятої земельної ділянки, використаної 2008-2009р.р. та кинутої без відновлення стану та звітності суд зважає на таке.

Обґрунтовуючи дану вимогу позивач посилається на  акт обстеження земельної ділянки від 24.07.2009 р., розрахунком розміру заподіяної шкоди земельній ділянці, актом обстеження ФГ «Михайлів кут»від 31.08.2009 р. та актом комісії від 07.06.2010 р..

При цьому, відповідно до акту обстеження ФГ «Михайлів кут»від 31.08.2009 р., акту комісії від 07.06.2010 р. та зі змісту позовної заяви випливає, що відповідач припинив використання земельної ділянки в 2009 році після збору засіяної в 2008 році озимої пшениці.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 27.08.2009р. Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Вінницькій області  ТОВ «ПоділляЛатІнвест»в особі генерального директора Костура О.В. виконані законні розпорядження, а саме вимоги припису № 10535 від 24.07.2009р.  на предмет усунення порушення вимог земельного законодавства виявленого 26.07.2009р. на території Колюхівської сільської ради. Земельна ділянка площею 14,0 га звільнена та приведена у стан придатний до використання за цільовим призначенням.

Наведеним спростовуються доводи позивача. Окрім того, останнім не наведено та не підтверджено доказами тієї обставини, в якому стані перебувала земельна ділянка до самовільного зайняття.

Таким чином,  у суду відсутні підстави для задоволення даної вимоги.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати висновок агрохімічної лабораторії про стан грунту, а також перелік, терміни та дози агрохімічних препаратів з додачею сертифікатів виробників та реквізити постачальників, які були ним застосовані на захопленій земельній ділянці, також є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:  визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;  визнання угоди недійсною;  визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;  відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Визначений позивачем спосіб захисту чинним земельним законодавством не передбачений та не направлений на відновлення та захист такого права, а за своєю правовою природою є способом збирання доказів.

За таких обставин,  дана вимога не може бути задоволена судом.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на вищцевикладене в його сукупності, суд вважає, що позивачем недоведено заподіяння йому відповідачем збитків, а тому в позові з підстав у ньому викладених, слід відмовити з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33. 43, 49, 82, 83, 84, 85. 115 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1.          В позові відмовити.

2.          Вийти за межі позовних вимог.

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПоділляЛатІнвест»(23310. Вінницька область, Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Промислова, 1, код 35212563) на користь фермерського господарства «Михайлів кут»з відокремленою садибою (21018, м. Вінниця, вул. Свердлова. 155, кв. 149, код 32192581) 15 150 (п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят) грн. 46 коп. –збитків завданих самовільним зайняттям земельної ділянки; 151(сто п'ятдесят одну) грн. 50 коп. –витрат зі сплати державного мита.

4.          Стягнути з фермерського господарства «Михайлів кут»з відокремленою садибою (21018, м. Вінниця, вул. Свердлова. 155, кв. 149, код 32192581) в дохід Державного бюджету м. Вінниці 151 (сто п'ятдесят одну) грн. 50 коп. –державного мита.

Повне рішення складено 07.12.2010р..

                                        Суддя                                                        В. Матвійчук     

віддрук. прим.:

1 - до справи