Постанова від 24.06.2025 по справі 910/13866/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2025 р. Справа№ 910/13866/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 (повний текст складено та підписано 17.01.2025)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 (повний текст складено та підписано 03.02.2025)

у справі № 910/13866/24 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСББ «ХМАРОЧОС №9»

про стягнення 77 722,99 грн.

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен» (далі - відповідач) про стягнення 77 722,99 грн., у тому числі: 47948,04 грн. - основного боргу, 4 390,20 грн. - 3% річних, 21 535,59 грн. - інфляційних втрат та 3 849,16 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Дарен» його зобов`язань зі сплати наданих йому послуг з управління багатоквартирним будинком.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» 47 948,04 грн. - основного боргу та 1 868 грн. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 47 948,04 грн підлягають задоволеною.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" про розподіл судових витрат на правничу допомогу, задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" витрати на правничу допомогу у розмірі 3 830, 91 грн.

Додаткове рішення обґрунтовано тим, що зважаючи на те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню пропорційно розміру відмовлених позовних вимог.

07.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дарен" (через систему "Електронний суд"), звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд:

- поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2025;

- зупинити дію рішення Господарського суду м. Києва від 17.01.2025 та додаткового рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2025;

- рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2025 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 47 948,04 грн основного боргу та 1 868,00 грн витрат по сплаті судового збору скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю;

- додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2025 в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3 830, 91 грн скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ТОВ "Рада 2" на користь ТОВ "Дарен" судові витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 21 600, 00 грн;

- у разі ухвалення відповідного рішення по справі на користь скаржника, стягнути з ТОВ "Рада 2" судовий збір за подання апеляційної скарги, та включити в судові витрати, витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта, вказані рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не ґрунтуються на вимогах закону та на фактичних обставинах справи, судом першої інстанції не досліджено та не надано належної оцінки всім суттєвим фактам та доказам, які мають значення для справи і на які в свою чергу звертав увагу відповідач.

За твердженням апелянта, суд першої інстанції до даних правовідносин незаконно застосував Закон України «Про житлово-комунальні послуги», в всупереч тому, що норми якого на ці правовідносини не поширюються, так як позивач ТОВ «РАДА 2» не є управителем, балансоутримувачем житлового будинку та виконавцем комунальних послуг. Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ТОВ «РАДА 2» надає комунальні послуги по житловому будинку, що може узгоджуватись з вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надана юридична оцінка доказам у справі, а також не встановлено на підставі доказів право позивача надавати послуги з управління по житловому будинку, за ціною яка не визначена співвласниками житлового будинком, та без переліку послуг (складової) погодженої на загальних зборах. Адже, ціна на послуги з управління мала погоджуватись з усіма співвласниками житлового будинку, чого не відбулось в даному випадку. На думку відповідача не існує рішення загальних зборів про затвердження вартості кожної послуги з управління житловим будинком, як того вимагає ч. 2 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Суд першої інстанції прийняв рішення та задовольнив позовні вимоги позивача на підставі неналежних та допустимих доказів, відповідно рішення суду від 17.01.2025 є незаконним і має бути скасовано.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" по справі № 910/13866/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у справі № 910/13866/24 залишено без руху та надано скаржникові строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

13.02.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" (через систему "Електронний суд") до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у справі № 910/13866/24, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Разом з апеляційною скаргою відповідачем була надана заява про зупинення провадження у справі № 910/13866/24 до набрання рішенням Дарницького районного суду міста Києва законної сили у іншій цивільній справи №753/951/25. Обґрунтовуючи вказане клопотання, відповідач посилається на те, що в провадженні Дарницького районного суду м. Києва за позовом ТОВ "Дарен" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ТОВ «Рада 2» «про визнання недійсним та скасування рішення, що оформлене протоколом № 1 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 14.09.2020 р.» до її вирішення, адже в справі № 753/951/25 можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі № 910/13866/24 (вимог, доказів) від яких прямо та безпосередньо залежить об`єктивний розгляд справи № 910/13866/24, тим більше з врахуванням того, що суд першої інстанції поклав в основу свого рішення від 17.01.2025 докази, які наразі ТОВ "Дарен" оскаржує у Дарницькому районному суді м. Києва, і про оскарження яких було повідомлено суду першої інстанції, однак у відповідача на той час не було підстав для подання клопотання про зупинення провадження у справі № 910/13866/24, так як ухвала про відкриття провадження та прийняття позовної заяви до розгляду Дарницьким районним судом м. Києва прийнята лише 20.01.2025. Апелянт вважає, що висновки зроблені судом у справі № 753/951/25 можуть вплинути на результати розгляду справи № 910/13866/24.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

При цьому пов`язаною зі справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для такого господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, колегія суддів зазначає, що лише саме по собі зазначення про пов`язаність справи зі справою, що розглядається іншим судом, не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Зі змісту наведеного припису вбачається, що визначальним для зупинення провадження є саме неможливість розгляду даної справи, а судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" про зупинення провадження у справі №910/13866/24.

04.03.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" надійшли додаткові пояснення. В яких апелянт зазначає, що судом першої інстанції не врахований той факт, що наявність договору з управління житловим будинком, ще не свідчить про надання позивачем таких послуг, а ТОВ «Рада 2» та/або ОСББ «Хмарочос № 9» в установленому законодавством порядку права власності/ постійного користування на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:63:243:0033, загальною площею 0,5034 не набули, в управління (на баланс) не прийняли, тобто і обов`язок щодо утримання прибудинкової території у них відсутній, а встановлена вартість з 14.09.2020 на цю послугу за кв.м. у загальному розмірі - 24500 грн. (прибирання прибудинкової території) та у загальному розмірі - 583,00 грн. (прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами)) , по житловому будинку за адресою: м.Київ, вул. Ревуцького 9, є незаконною.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

19.03.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" надійшла заява (відповідь на відзив). В якій апелянт зазначає, що доводи позивача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими, тому просить відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарен» з 28.12.2016 року є власником групи приміщень №531 (в літ. «А») загальною площею 262,7 кв.м. в будинку по вул. Ревуцького, 9 в м. Києві, що підтверджується інформаційною довідкою № 399971406 від 18.10.2024 року.

З 01.07.2016 року в будинку за адресою: в м. Київ, вул. Ревуцького, 9 створено та діє ОСББ «ХМАРОЧОС №9».

14 вересня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - позивач, управитель) та уповноваженою особою зборами співвласників багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9 - ОСОБА_2., яка діяла на підставі протоколу від 13 вересня 2020 року укладено договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, відповідно до якого Управитель зобов`язався надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком (далі - послуга з управління), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, а співвласники зобов`язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору.

За умовами п. 4 договору послуга з управління включає: утримання спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; поточний ремонт спільного майна співвласників багатоквартирного будинку (додаток 3).

За умовою п. 10 договору ціна послуги з управління становить 5,07 гривень на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 5,07 гривень на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку 4 до цього договору. Винагорода управителя складає 0,46 гривень за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку на місяць.

Відповідно до п.6 Договору кожен із співвласників зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені Договором.

Цей договір згідно п.28 набирає чинності з 01.10.2020 та укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від цього договору, він вважається продовженим на один рік (п. 29).

За період із жовтня 2021 року по вересень 2024 року позивач надав відповідачу послуги з управління багатоквартирним будинком на загальну суму 47 948,04 грн., що підтверджується Актами надання послуг № 170 від 31.10.2021 року на суму 1331,89 грн., № 169 від 30.11.2021 на суму 1331,89 грн., № 171 від 31.12.2021 року на суму 1331,89 грн., № 152 від 31.01.2022 року на суму 1331,89 грн., № 153 від 28.02.2022 року на суму 1331,89 грн., № 154 від 31.03.2022 року на суму 1331,89 грн., №155 від 30.04.2022 року на суму 1331,89 грн., № 157 від 31.05.2022 року на суму 1331,89 грн., № 158 від 30.06.2022 року на суму 1331,89 грн., № 159 від 31.07.2022 року на суму 1331,89 грн., № 160 від 31.08.2022 року на суму 1331,89 грн., № 161 від 30.09.2022 року на суму 1331,89 грн., № 156 від 31.10.2022 року на суму 1331,89 грн., № 162 від 30.11.2022 року на суму 1331,89 грн., № 163 від 31.12.2022 року на суму 1331,89 грн., № 170 від 31.01.2023 року на суму 1331,89 грн., №171 від 28.02.2023 року на суму 1331,89 грн., № 172 від 31.03.2023 року на суму 1331,89 грн., № 173 від 30.04.2023 року на суму 1331,89 грн., № 174 від 31.05.2023 року на суму 1331,89 грн., № 175 від 30.06.2023 року на суму 1331,89 грн., № 176 від 31.07.2023 року на суму 1331,89 грн., № 177 від 31.08.2023 року на суму 1331,89 грн., № 178 від 30.09.2023 року на суму 1331,89 грн., № 179 від 31.10.2023 року на суму 1331,89 грн., № 180 від 30.11.2023 року на суму 1331,89 грн., № 181 від 31.12.2023 року на суму 1331,89 грн., №132 від 31.01.2024 на суму 1331,89 грн., № 133 від 28.02.2024 року на суму 1331,89 грн., № 134 від 31.03.2024 року на суму 1331,89 грн., № 135 від 30.04.2024 року на суму 1331,89 грн., № 136 від 31.05.2024 року на суму 1331,89 грн., № 137 від 30.06.2024 року на суму 1331,89 грн., №138 від 31.07.2024 року на суму 1331,89 грн., № 139 від 31.08.2024 року на суму 1331,89 грн., № 140 від 30.09.2024 року на суму 1331,89 грн.

Вищевказані акти про надання послуг у період із жовтня 2021 року по вересень 2024 року підписані уповноваженим представником позивача та направлені на адресу відповідача разом одночасно із вимогою № 02-0046 від 23.10.2024 про оплату заборгованості.

Вимогу № 02-0046 від 23.10.2024, акти представником відповідача за довіреністю отримано 30.10.2024, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження повернення позивачу актів за період з жовтня 2021 року по вересень 2024 року з вмотивованою відмовою від їх підписання.

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаного сторонами акту наданих послуг не є визначальним для висновку про ненадання позивачем послуг.

Відповідно до норм чинного законодавства, виконавець не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти надані послуги, а у випадку виявлення недоліків негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта наданих послуг) покладається на замовника.

Судом встановлено, що акти наданих послуг за період жовтня 2021 року по вересень 2024 року підписані лише Позивачем, однак у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача, так само як і не містять матеріали справи мотивованої відмови від підписання актів. Відповідачем не надано доказів, що ним після отримання актів наданих послуг висловлені заперечення проти розміру, обсягу та вартості наданих послуг.

Оскільки у власності ТОВ «Дарен» знаходиться група приміщень №531 (в літ. «А») загальною площею 262,7 кв.м. у багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 9, останній є співвласником багатоквартирного будинку та споживачем послуги з управління багатоквартирним будинком, тому згідно з положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» несе обов`язок зі здійснення витрат на надання відповідної послуги.

Як визначено у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з положеннями ст. 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа-суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Управителем, що обслуговує будинок по вул. Ревуцького, 9 в м. Києві є Позивач, що підтверджується актом готовності об`єкта до експлуатації № 1/14 від 01,12.2014 року, Договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 14.09.2020 року, а також встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року у справі №753/682/24.

Як визначено ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Так, законодавцем передбачено три форми управління багатоквартирним будинком:

- співвласники здійснюють управління самостійно шляхом самоорганізації;

- функції з управління будинком передаються управителю шляхом укладання відповідного договору на підставі типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком;

- управління будинком здійснюється об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або асоціацією співвласників багатоквартирних будинків.

Матеріали справи не містять доказів обрання ОСББ «ХМАРОЧОС № 9» форми управління багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9, в м. Києві .

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що інша особа (зокрема, ОСББ «ХМАРОЧОС №9») обслуговує та здійснює функції управителя багатоквартирного будинку по вул. Ревуцького, 9, в м. Києві на час виникнення спірних правовідносин.

У силу приписів ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власність зобов`язує.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст. 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку з утримання своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку є співвласником багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані: 1) забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; 2) забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; 3) використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням; 4) додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; 5) виконувати рішення зборів співвласників; 6) забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; 7) відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку; 8) додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства; 9) забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом; 10) своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

У силу приписів ч. 2 ст. 7 вказаного Закону кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Згідно із ч. 2-3 ст. 12 зазначеного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 у справі № 910/582/17 зазначив, що витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача, виконавця комунальних послуг та управителя багатоквартирного будинку, зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, із зазначених положень Закону вбачається, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 761/48615/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 10 вказаного Закону ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід`ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території враховує обов`язковий перелік робіт (послуг), який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а також періодичність виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Управитель у порядку та з періодичністю, визначеними договором, та/або на вимогу споживача зобов`язаний інформувати споживача про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території.

Позивач вважає, що направлені на адресу відповідача акти на сплату послуг з управління багатоквартирним будинком із зазначенням їх вартості слід вважати офертою, а споживання відповідачем цих послуг - акцептом у розумінні ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідач не звертався в порядку, передбаченому Законом України «Про житлово-комунальні послуги» з претензіями про неякісне надання послуг позивачем та вимогою перерахунку суми заборгованості, водночас відповідач не здійснює оплати вартості спожитих послуг з управління багатоквартирним будинком, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість за період з жовтня 2021 року по 30.09.2024, яка складає 47948,04 грн.

Матеріали справи не містять заяв про дострокове припинення або розірвання договору про надання з управління багатоквартирним будинком, які (послуги) споживались у тому числі відповідачем.

Дослідивши зміст поданих доказів вбачається, лише після звернення до суду з позовом, 19.11.2024 відповідач листом повідомив позивача про те, що в у майбутньому ТОВ «ДАРЕН» не має наміру користуватись послугами ТОВ «Рада 2».

Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду проте, що трок виконання зобов`язання з оплати послуг настав, доказів сплати вартості послуг матеріали справи не містять та суду не надано, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 47948,04 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Колегія суддів відзначає, що всі інші обґрунтування учасників судового процесу відповідно залишені судовою колегією без задоволення і не приймаються до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

При цьому судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен», в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі № 910/13866/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі № 910/13866/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Стосовно апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у справі № 910/13866/24.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як слідує з матеріалів справи, 23.01.2025 року відповідачем в Електронному суді сформовано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з позивача 21 600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" про розподіл судових витрат на правничу допомогу, задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" витрати на правничу допомогу у розмірі 3 830, 91 грн.

Ухвалюючи дане рішення місцевий господарський суд, зважаючи на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, заперечення позивача, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зменшив витрати на правничу допомогу до 10 000,00 грн.

При цьому, зважаючи на те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню пропорційно розміру відмовлених позовних вимог в сумі 3 830,91 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Отже, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п. 269).

Таку правову позицію викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №922/2869/19, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення

Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною 3 статті 237 ЦК України унормовано, що однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Як слідує з матеріалів справи, На підтвердження здійснених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 600 грн, надано копію підписаного з адвокатом Магратій Яніною Василівною договору про надання правничої допомоги від 24.08.2023 № 46, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 22.01.2025 до договору № 46 від 24.08.2023, копії рахунку на оплату від 22.01.2025 № 1.

В обґрунтування заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що враховуючи наведений опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у зв`язку із розглядом справи судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката склали 21 600,00 грн.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2024 у справі №910/13866/24 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм законодавства, у зв`язку з чим не підлягає скасуванню, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарен" не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом даної апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарен» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у справі № 910/13866/24залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 у справі № 910/13866/24 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі №910/13866/24.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарен».

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран