Постанова від 17.06.2025 по справі 918/209/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року Справа №918/209/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" на рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2025 (суддя Мовчун А.І., повне рішення складено 01.04.2025)

за позовом Дубенської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів"

про зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

позивача - Міщанюк О.А.,

відповідача - Мазур О.Г.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 31.03.2025 позов задоволено. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Дубенський завод гумово-технічних виробів" надати Дубенській міській раді нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки площею 7,6824 га з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" на користь Дубенської міської ради 3028 грн витрат по оплаті судового збору.

Із врахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №916/3030/22, суд першої інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах у силу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомості не може здійснювати ніхто, окрім власника нерухомості. Наслідком набуття іншою особою права власності на нерухоме майно є припинення користування попереднім землекористувачем відповідною частиною земельної ділянки під нерухомим майном. У цьому випадку вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача на користь власника нерухомості не відбувається, а тому до спірних правовідносин ст.149 ЗК України застосуванню не підлягає.

Таким чином, господарський суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 14.01.2025 у даній справі, а також приймаючи до уваги положення ст.79-1 ЗК України, дійшов висновку, що не надання відповідачем нотаріально посвідченої згоди позивачу на поділ земельної ділянки площею 7,6824 га (кадастровий номер 5610300000:01:001:0720) порушує права територіальної громади м. Дубно в особі позивача, зокрема, на оформлення речового права на земельну ділянку під належним територіальній громаді майном.

Зважаючи на характер, спосіб та обставини порушення прав та інтересів позивача та керуючись імперативними приписами ч.1 ст.14 ГПК України, якими передбачено, що суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених позивачем вимог, суд вказав, що позовна вимога Дубенської міської ради про зобов`язання ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів" надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки є правомірною та не суперечить закону.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт, зокрема, звертає увагу, що підставою поділу земельної ділянки позивач зазначає перемогу ТОВ "Галант ЛТД" за результатами проведеного електронного аукціону по продажу приміщення їдальні та на необхідність виділення у зв`язку із цим земельної ділянки для ТОВ "Галант ЛТД", діючи фактично в інтересах переможця аукціону, не надавши при цьому власного рішення з даного питання та проекту землеустрою для ознайомлення. Право на земельну ділянку під придбаним з аукціону приміщенням їдальні має переможець аукціону - ТОВ "Галант ЛТД", і саме воно має здійснити визначені законом дії у відповідній послідовності щодо набуття права власності (оренди) на земельну ділянку, що знаходиться під об`єктом нерухомого майна.

Крім того, відповідач вказує, що матеріали справи не містять доказів, які б встановлювали факт його відмови від надання нотаріальної згоди на такий поділ або на юридичні факти, які б свідчили про відмову відповідача надати нотаріальну згоду на виділення земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні з огляду на невиконання зі сторони позивача як зацікавленої сторони встановлених в такому випадку обов`язкових процедур щодо направлення на адресу відповідача відповідної вимоги щодо необхідності укладання правочину із зазначенням часу і місця вчинення нотаріальних дій з даного питання.

Також скаржник вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є оскарження неправомірних дій нотаріуса щодо відмови у посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна його сторонами, а не зобов`язання відповідача у наданні нотаріально посвідченої згоди на поділ земельної ділянки.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що міська рада без формування нової земельної ділянки, внаслідок поділу земельної ділянки площею 7,6824 га (кадастровий номер 5610300000:01:001:0720), на якій розташоване належне йому приміщення їдальні по вул. Млинівській, 69 у м.Дубно, не може повною мірою реалізувати свої права власника, щодо розпорядження зазначеним об`єктом нерухомого майна, а саме позбавлений можливості укласти договір купівлі-продажу між Дубенською міською радою та ТОВ "Галант ЛТД". З огляду на що дії відповідача порушують права позивача на розпорядження належним йому майном, а тому міська рада пред`являючи позов діяла з метою захисту своїх інтересів, а не інтересів ТОВ "Галант ЛТД".

Також зауважує, що до ТОВ "Галант ЛТД", як переможця аукціону, перейде лише право на частину земельної ділянки площею 7,6824 га, яка необхідна для обслуговування приміщення їдальні, однак для цього потрібно здійснити поділ землі, яка перебуває в постійному користуванні відповідача. Відсутність згоди апелянта на поділ землі порушує законні права та інтереси позивача, наслідком чого є неможливість здійснити відчуження об`єкта нерухомого майна, який підлягає приватизації, тому саме дії відповідача, а не нотаріуса, порушують право на вільне розпорядженням належним нам майном, а тому безпідставними є доводи апелянта про неефективний спосіб захисту у даній справі.

Відповідач просив оскаржуване рішення суду першої інстанції від 31.03.2025 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Згідно з ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Дубенської міської ради від 29.12.1997 №329 земельна ділянка площею 12,15 га була передана в постійне користування Відкритого акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів".

Рішенням Дубенської міської ради від 12.06.2001 №792 припинено право користування Відкритого акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" земельною ділянкою площею 4,30 га на вул. Млинівській, 59 згідно з п.1 ст.27 ЗК України та передано ділянку до земель запасу міста.

Рішенням Дубенської міської ради від 29.11.2005 № 1475 припинено право користування Відкритого акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" земельною ділянкою площею 0,0876 га на вул. Млинівськиій, 59 згідно з п."а" ст.141 ЗК України (добровільна відмова) і передано ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови міста.

Земельна ділянка площею 7,6824 га (кадастровий номер 5610300000:01:001:0720), власником якої є територіальна громада м. Дубна, перебуває у постійному користуванні Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів".

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку спірна земельна ділянка має наступні характеристики: кадастровий номер земельної ділянки 5610300000:01:001:0720; цільове призначення 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; площа земельної ділянки 7,6824 га.; місце розташування: Рівненська область, м.Дубно, вул.Млинівська, 69.

Крім об`єктів нерухомого майна, які належать відповідачу, на земельній ділянці з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720 також знаходиться об`єкт комунальної власності - приміщення їдальні загальною площею 735,8 кв. м.

Рішенням Дубенської міської ради від 12.04.2023 №2799 вирішено здійснити приватизацію об`єкта комунальної власності - приміщення їдальні, що знаходиться за адресою: м. Дубно, вул. Млинівська, 69, загальною площею 735, 8 кв. м шляхом продажу через електронний аукціон.

Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону від 17.05.2023 №-UA-20230509-68919 переможцем аукціону визначено ТОВ "Галант ЛТД".

Листами від 09.10.2023 та 03.11.2023 Дубенська міська рада зверталася до ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів", в яких просила надати згоду Дубенській міській раді на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720.

У відповідь на вказані запити ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів" листами від 27.10.2023 та від 08.11.2023 повідомило, що не надає згоду на здійснення поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5610300000:01:001:0720, що належить ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів" на праві постійного користування відповідно до Державного акта на право постійного користування землею.

Позивач, вказуючи, що без формування нової земельної ділянки внаслідок поділу земельної ділянки площею 7,6824 га, на якій розташоване належне йому приміщення їдальні по вул.Млинівській, 69, у м.Дубно, не може реалізувати свої права власника щодо розпорядження вказаним об`єктом нерухомого майна, а саме позбавлений можливості укласти договір купівлі-продажу між Дубенською міською радою та ТОВ "Галант ЛТД", звернувся з даним позовом до суду.

Апеляційний суд враховує, що суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 року у даній справі, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що позовні вимоги у цій справі фактично обґрунтовано як порушенням права власності на землю, так і порушенням права власності на нерухоме майно, розміщене на такій земельній ділянці, а тому апеляційний господарський суд дійшов передчасного висновку, що позивач звернувся із неефективним способом захисту прав.

Крім того, касаційний суд зауважив, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст.79-1, 149 ЗК України, ст.50, 56 Закону України "Про землеустрій", викладені у постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №916/3030/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, допустили порушення норм матеріального права та не надали оцінки предмету і підставам цього позову.

Відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, враховуючи обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постанові 04.01.2025 у даній справі, у відповідності до ст.316 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач, звертаючись із позовом у даній справі, вказував, що відмова відповідача від надання нотаріально посвідченої згоди на поділ земельної ділянки перешкоджає реалізації права власності на об`єкт нерухомого майна, який перебуває у комунальній власності, шляхом розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Статтями 13, 19 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.324 ЦК України зазначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно зі ст.80 Земельного кодексу України (далі ЗК України), суб`єктами права на землі комунальної власності є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За положеннями ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що правом на захист від порушень прав і законних інтересів на землю наділені саме власники або користувачі (титульні власники) таких земельних ділянок.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, Дубенська міська рада, є власником як спірної земельної ділянки, так і нерухомого майна, розташованого на її частині, а саме приміщення їдальні загальною площею 735,8 кв.м.

Колегія суддів враховує, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18).

Разом з тим, із врахуванням правового висновку Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 23.11.2023 у справі №916/3030/22, приймаючи до уваги зміст ст.143, 149 ЗК України та сутність принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, а також враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що до правовідносин, які виникають у зв`язку з реалізацією права на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, положення ст.149 ЗК України не застосовуються.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у даній справі, у постанові від 14.01.2025 зауважив, що відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю, що суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому разі позивач як власник земельної ділянки позбавлений можливості сформувати земельну ділянку під об`єктом нерухомості шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки за технічною документацію із землеустрою без згоди землекористувача.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч.2 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч.5 ст.79-1 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально. Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Отже, чинне земельне законодавство передбачає, що формування земельної ділянки шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки здійснюється за технічною документацією із землеустрою та виключно за згодою користувача земельної ділянки.

Апеляційним судом встановлено, що листами від 09.10.2023 (т.1, а.с.25) та 03.11.2023 (т.1, а.с.28)Дубенська міська рада зверталася до ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів", в яких просила надати згоду Дубенській міській раді на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720.

Натомість, у відповідь на вказані запити ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів" листами від 27.10.2023 (т.1, а.с.29) та від 08.11.2023 (т.1, а.с.26) повідомило, що не надає згоду на здійснення поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5610300000:01:001:0720, що належить ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів" на праві постійного користування відповідно до Державного акта на право постійного користування землею. Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які б свідчили про відмову відповідача від надання нотаріальної згоди на такий поділ .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що не надання відповідачем нотаріально посвідченої згоди позивачу на поділ земельної ділянки площею 7,6824 га (кадастровий номер 5610300000:01:001:0720) порушує права територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради, зокрема, на оформлення речового права на земельну ділянку під належним територіальній громаді майном.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки площею 7,6824 га з кадастровим номером 5610300000:01:001:0720 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо доводів апелянта про належність території підприємства, в тому числі і приміщення їдальні, до санітарно-захисної зони, що свідчить про легітимні очікування відповідача на подальше використання території санітарно-захисної зони як зони зі спеціальним статусом, оскільки цей статус унеможливлює здійснення господарської діяльності третіми особами, господарський суд із врахуванням ст.14, 237 ГПК та меж заявлених позовних вимог, вірно зауважив про неможливість суду самостійно змінювати предмет позову, а тому судом не було досліджено законність рішення Дубенської міської ради від 12.04.2023 №2799, яким вирішено здійснити приватизацію вказаного приміщення їдальні.

Окрім того, оцінюючи доводи апелянта щодо неефективності обраного позивачем способу захисту, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

За положеннями ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізовуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

За змістом ч.1, 2 ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі ст.20 Господарського кодексу України (далі ГК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст.16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Колегія суддів звертає увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

При цьому, зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на ті правові наслідки, які захищають право.

Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист належним/ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005.

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Колегія суддів зауважує, що відсутність згоди постійного землекористувача виключає можливість оформлення власником нерухомості права на землю, що суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, оскільки у такому разі позивач як власник земельної ділянки позбавлений можливості сформувати земельну ділянку під об`єктом нерухомості шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки за технічною документацію із землеустрою без згоди землекористувача.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги у цій справі фактично обґрунтовано як порушенням права власності на землю, так і порушенням права власності на нерухоме майно, розміщене на такій земельній ділянці, приймаючи до уваги правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №916/3030/22 та від 22.06.2021 у справі №200/606/18, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач звернувся із ефективним способом захисту прав, оскільки він забезпечить поновлення порушеного права позивача та призведе до потрібних наслідків.

Окрім того, суд погоджується з позицією позивача, що відсутність згоди відповідача на поділ землі порушує законні права та інтереси позивача, наслідком чого є неможливість здійснити відчуження об`єкта нерухомого майна, який підлягає приватизації, тому саме дії відповідача, а не нотаріуса, порушують право на вільне розпорядженням належним нам майном.

Колегія суддів також звертає увагу, що Північно-західним апеляційним господарським судом розглядалась справа №918/1318/23 за позовом Дубенської міської ради до Державного навчального закладу "Дубенське вище художнє професійно-технічне училище" про зобов`язання вчинити дії (зобов`язання надати згоду на поділ земельної ділянки). За результатами розгляду вказаної справи апеляційним судом була ухвалена постанова про задоволення позову, яка була залишена без змін постановою Касаційного господарського суду від 19.11.2024 року, що додатково спростовує доводи апеляційної скарги про неефективність обраного позивачем способу захисту.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене колегія суддів зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Рівненської області від 31.03.2025 у справі №918/209/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "24" червня 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.