Рішення від 17.06.2025 по справі 902/579/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2025 р. Cправа № 902/579/24(902/281/25)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 00032767)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара" (код ЄДРПОУ 44110528)

про стягнення 393 188,67 грн

в межах справи № 902/579/24

за заявою: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (код ЄДРПОУ 00135390)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара" (код ЄДРПОУ 44110528)

про банкрутство

за участю :

від Позивача : Драпак Ю.П., за довіреністю

арбітражний керуючий (ліквідатор ТОВ "Вілара") Комлик І.С. (в режимі відеоконференцзв`язку)

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває справа № 902/579/24 за заявою ПАТ "Укрнафта" до ТОВ "Вілара" про банкрутство.

Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Постановою суду від 11.03.2025 року визнано боржника - ТОВ "Вілара" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Призначено ліквідатором ТОВ "Вілара" у справі № 902/579/24 арбітражного керуючого Комлика І.С.. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 10.06.2025 року.

В подальшому, ухвалою суду від 10.06.2025 року прийнято до відома проміжний звіт арбітражного керуючого Комлика І.С. № 02-57/4665 від 05.06.2025 року за наслідками проведеної ліквідаційної процедури за період з 11.03.2025 року по 05.06.2025 року у справі № 902/579/24. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 09.09.2025 року.

Разом з тим, 14.03.2025 року до суду від Антимонопольного комітету України надійшла позовна заява б/н від 14.03.2025 року (вх. № 303/25) до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/579/24(902/281/25)) від 14.03.2025 року, вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 19.03.2025 року відкрито провадження у справі №902/579/24(902/281/25) за позовом Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені, в межах справи № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара". Ухвалено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.04.2025 року.

24.03.2025 року до суду від Позивача через систему "Електронний суд" надійшло пояснення б/н від 24.03.2025 року по справі № 902/579/24(902/281/25).

22.04.2025 року до суду від арбітражного керуючого Комлика І.С. через систему "Електронний суд" надійшов відзив б/н від 22.04.2025 року на позов у справі №902/579/24(902/281/25).

Судом були прийняті та долучені до матеріалів справи зазначені вище документи.

Водночас, ухвалою суду від 23.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/579/24(902/281/25) за позовом Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені, в межах справи № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара" - до судового розгляду по суті на 17.06.2025 р. о 14:30 год..

Також, ухвалою суду від 11.06.2025 року ухвалено забезпечити участь арбітражного керуючого Комлика І.С. у судовому засіданні, яке призначено на 17.06.2025 р. о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/579/24(902/281/25), в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

На визначену дату - 17.06.2025 року в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції з`явилися представники Позивача та Відповідача.

В судовому засіданні, представники сторін вказали про можливість розгляду цієї справи по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за наявними матеріалами справи.

В ході розгляду справи по суті, представник Позивача просив суд стягнути з Відповідача пеню та судовий збір у зазначених розмірах та видати відповідні накази.

Представник Відповідача вказав про відсутність правових підстав для нарахування пені і штрафу та просив суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

Суд, заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.

За змістом позову та наданих доказів, позовні вимоги мотивовано тим, що Антимонопольний комітет України (далі - Комітет, Позивач) розглянувши матеріали справи № 128-26.13/39-24 про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вілара" (ідентифікаційний код 44110528) (далі - ТОВ "Вілара", Відповідач) законодавства про захист економічної конкуренції, прийняв рішення від 15.08.2024 № 261-р (далі - рішення №261-р), яким визнано, що ТОВ "Вілара" вчинило порушення, передбачене п. 14 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на вимогу заступника Голови Комітету - державного уповноваженого від 19.10.2022 № 128- 21.1/09-2540е у встановлений ним строк.

За зазначене порушення, на Відповідача накладено штраф у розмірі 393 188,67 гривень.

Водночас, копія рішення № 261-р була надіслана Комітетом разом із супровідним листом від 22.08.2024 № 128-26.13/05-8196е та отримана Відповідачем 20.09.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303516249466.

Отже, строк для добровільної сплати штрафу, накладеного рішенням № 261-р, закінчився 20.11.2024 року.

Поряд з цим, Відповідач рішення № 261-р у судовому порядку не оскаржував.

Відтак, на переконання Позивача, рішення № 261-р є законним та відповідно до ч. 2 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", є обов`язковим до виконання.

Станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від Відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням № 261-р, а також Комітет не отримував від Відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного цим рішенням.

Також, пеню за прострочення сплати штрафу нараховано з 21.11.2024 (наступний день після двомісячного строку для сплати штрафу, накладеного рішенням № 261-р) по 28.02.2025 включно (день до якого розраховано пеню), яка склала 589 783 гривень згідно викладеного у позові розрахунку.

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням Комітету. Отже, розмір пені становить 393 188,67 гривень.

На підставі викладеного, Позивач просить суд прийняти рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара" пеню у розмірі 393 188,67 гривень і зарахувати зазначену суму у дохід загального фонду Державного бюджету України.

Згідно пояснення Позивача б/н від 24.03.2025 року по справі №902/579/24(902/281/25), станом на сьогодні відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо Відповідача порушено справу про банкрутство.

Виходячи з положень ст. 49 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.104 ЦК України, на момент прийняття Комітетом рішення від 15.08.2024 № 261-р у Комітету були відсутні правові підстави для закриття розгляду справи про порушення Відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції без прийняття рішення по суті.

Також, з огляду на викладені у пояснені правові висновки Верховного Суду, Позивач вказав, що рішення Комітету № 261-р не є виконавчим документом, а отже, не може пред`являтися як вимога кредитора до Відповідача відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до відзиву арбітражного керуючого Комлика І.С. б/н від 22.04.2025 року на позов у справі № 902/579/24(902/281/25), ухвалою від 21.08.2024 Господарський суд Вінницької області відкрив провадження у справі № 902/579/24 про банкрутство Відповідача та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів.

З наявних у справі доказів Позивач зазначив, що строк на сплату штрафу закінчився 20.11.2024, а пеню Позивачем нараховано за період з 21.11.2024 по 28.02.2025, тобто в період дії мораторію.

Водночас, встановлена приписами статті 41 КУзПБ заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, що співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Іншого визначення поняття "пеня" ні Закон України "Про захист економічної конкуренції", ні КУзПБ не містять.

Таким чином, на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу, в порядку статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", поширюється заборона, встановлена частиною третьою статті 41 КУзПБ.

Враховуючи викладене, ліквідатор ТОВ "Вілара" вважає, що наявні підстави для відмови у задоволенні позову про стягнення 393 188,67 грн - пені, нарахованої за несплату штрафу, через наявність передбаченої законом (частиною третьою статті 41 КУзПБ) прямої заборони щодо нарахування пені у період дії мораторію.

Зважаючи на вказане, ліквідатор Відповідача просить суд в задоволенні позову Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені відмовити в повному обсязі.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вбачається із матеріалів справи № 902/579/24, Позивач - Антимонопольний комітет України станом на дату розгляду справи № 902/579/24(902/281/25), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара".

Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, рішенням Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 15.08.2024 № 261-р, визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІЛАРА" (ідентифікаційний код юридичної особи 44110528) вчинило порушення, передбачене пунктом 14 стаггі 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України на вимогу заступника Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 19.10.2022 № 128-21.1/09-2540е у встановлений ним строк; накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІЛАРА" штраф у розмірі 393 188,67 гривень (триста дев`яносто три тисячі сто вісімдесят вісім гривень 67 копійок) за порушення, визначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення.

Також, відповідним рішенням визначено, що штраф підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.

В подальшому, копія вказаного рішення від 15.08.2024 № 261-р була надіслана Позивачем на адресу Відповідача із супровідним листом від 22.08.2024 № 128-26.13/05-8196е та отримана останнім 20.09.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303516249466 (копії наявні у справі).

При цьому, судом встановлено, що матеріали цієї справи не містять доказів щодо оскарження Відповідачем прийнятого Позивачем рішення від 15.08.2024 № 261-р у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 241 ГК України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Стаття 257 ГК України передбачає, що справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

За змістом абз. 7 ч. 2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за порушення, передбачені пунктами 9, 13-18, 21 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.

Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Рішення та розпорядження органу Антимонопольного комітету України набирають чинності з дня їх прийняття.

Особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. Встановлені у рішенні органу Антимонопольного комітету України зобов`язання, передбачені статтею 48 цього Закону, підлягають виконанню у двомісячний строк з дня одержання рішення органу Антимонопольного комітету України, якщо інше не передбачено законом або цим рішенням.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 62 Закону України "Про захист економічної конкуренції", строки, в межах яких вчиняються відповідні дії, зокрема при розгляді заяв про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, при розгляді справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тощо, встановлюються законодавством про захист економічної конкуренції, а також органами Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України. Зазначені строки визначаються календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу.

Перебіг строку, який обчислюється роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

У разі, коли останній день припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Останній день строку триває до 24 години, але, коли в цей строк необхідно було вчинити дію в Антимонопольному комітеті України чи його територіальному відділенні, строк закінчується в момент закінчення робочого дня.

З огляду викладене, оскільки, рішення Позивача від 15.08.2024 № 261-р було отримано Відповідачем 20.09.2024 року, а тому строк для добровільної сплати штрафу, накладеного цим рішенням, згідно наведених норм законодавства закінчився 20.11.2024 року.

Водночас, як повідомлено Позивачем у позові та встановлено судом, станом на день подання позовної заяви Комітет не отримував від Відповідача, а також і від органів Державної виконавчої служби документів, що підтверджують сплату штрафу, накладеного рішенням № 261-р, а також Комітет не отримував від Відповідача документів, що підтверджують сплату пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням № 261-р.

Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

У разі несплати пені органи Антимонопольного комітету України стягують пеню в судовому порядку.

Судом встановлено, що згідно викладеного у позові розрахунку, за прострочення сплати Відповідачем штрафу, накладеного рішенням від 15.08.2024 № 261-р, Позивачем нараховано пеню в сумі 589 783 грн (393 188,67 х 1,5 % = 5 897,83 гривень, де 393 188,67 - розмір штрафу, накладеного рішенням № 261-р; 1,5 % - відсоток від суми штрафу відповідно до ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; за 100 днів прострочення сплати штрафу сума пені становить : 5 897,83 х 100 = 589 783 грн) за період 21.11.2024 року по 28.02.2025 року (включно).

Поряд з цим, зважаючи на обмеження розміру пені, встановленого ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", Позивачем визначено у позові та заявлено до стягнення Відповідача пеню у розмірі 393 188,67 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно матеріалів справи № 902/579/24, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.08.2024 року, зокрема, відкрито провадження у справі № 902/579/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вілара". Введено процедуру розпорядження майном боржника - ТОВ "Вілара" у справі № 902/579/24 на 170 календарних днів, до 07.02.2025 року. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено розпорядником майна ТОВ "Вілара" арбітражного керуючого Комлика Іллю Сергійовича.

Згідно ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 41 КУзПБ, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

За змістом абз. 4 ч. 3 ст. 41 КУзПБ, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.10.2022 року у справі № 904/11261/15, справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями та у порядку, встановленому законом, в цьому випадку - Законом України "Про захист економічної конкуренції".

Разом з тим, хоча штраф та пеня, які передбачені зазначеним Законом, за своєю суттю є окремим (самостійним) видом штрафних (економічних) санкцій, однак, водночас, є різновидом відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, оскільки, включені законодавцем до однієї сфери правового регулювання.

Системний аналіз положень статей 3, 4 зазначеного Закону та положень статей 7, 8 КУзПБ дає підстави для висновку про те, що Антимонопольний комітет України не наділений законодавцем повноваженнями щодо самостійного визначення кредиторських вимог та позачергового стягнення у процедурах банкрутства щодо боржника тощо.

У випадку порушення провадження у справі про банкрутство на Комітет поширюються положення Кодексу України з процедур банкрутства щодо виявлення кредиторів та черговості задоволення кредиторських вимог у відповідних процедурах банкрутства.

За наявності підстав для стягнення з боржника грошових сум на підставі рішення Антимонопольного комітету України, Комітет в цьому випадку виступає кредитором (конкурсним або поточним), без надання законодавцем переваг щодо інших кредиторів, а відповідні стягнення здійснюються на підставі рішення господарського суду (рішення, ухвали, постанови) у справі про банкрутство за результатами розгляду заяви про визнання кредиторських вимог та у порядку черговості, визначеної КУзПБ.

Преамбулою Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Водночас, Преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та кола питань, які вони вирішують), регулюють різні суспільні відносини, а відтак не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні по відношенню один до одного.

Так, після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, тому щодо боржника норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства. При цьому, провадження у справі про банкрутство та судові процедури, які застосовуються до боржника, не схожі на провадження у справах, пов`язаних з розглядом позовних заяв чи скарг на дії органів державної влади.

Системний аналіз частини першої - третьої статті 41 КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, боржник фактично втрачає право самостійно, на власний розсуд визначати порядок погашення заборгованості за власними зобов`язаннями, а подальше задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, передбаченому положеннями КУзПБ.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27.06.2023 року у справі № 922/5238/21 (922/1937/22), від 17.02.2025 у справі № 911/2548/20 (911/895/24), від 17.02.2025 у справі № 904/5865/20 (904/6495/23).

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2023 року у справі № 922/5238/21 (922/1937/22), стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Іншого визначення поняття "пеня" ні Закон України "Про захист економічної конкуренції", ні КУзПБ не містять.

Таким чином, на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу, в порядку статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", поширюється заборона встановлена частиною 3 статті 41 КУзПБ.

Отже, беручи до уваги викладені правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку, що на пеню, яка нарахована Позивачем в порядку статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" згідно викладеного у позові розрахунку, поширюється заборона, встановлена частиною третьою статті 41 КУзПБ.

Водночас, суд зважає на те, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Вілара", останнє перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних відносин Відповідача. Тому в даному випадку спеціальними нормами, що регулюють спірні відносини виступають норми законодавства про банкрутство, а не норми законодавства, що регулюють захист економічної конкуренції.

Як вже було встановлено судом, Відповідач мав сплатити штраф згідно рішення Позивача від 15.08.2024 № 261-р до 20.11.2024 року (включно). Отже, нарахування пені розпочалося з 21.11.2024 року, тобто після відкриття провадження у справі № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара" та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

При цьому, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з Відповідача пеню в сумі 393 188,67 грн за період 21.11.2024 року по 28.02.2025 року (включно), тобто під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ТОВ "Вілара", що суперечить наведеним вище приписам ч. 3 ст. 41 КУзПБ.

Тотожний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №926/868/24.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Позивачем необґрунтовано нараховано пеню Відповідачу в розмірі 393 188,67 грн, а тому з огляду на вказане, відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.

Водночас, суд не враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 914/607/17, на яку посилається Позивач у позові, оскільки, зміст зазначеної постанови свідчить про нерелевантність наведеної практики обставинам цієї справи та спір у вказаній справі розглядався поза межами процедур банкрутства.

Крім цього, у своїй постанові від 20.03.2025 у справі № 926/868/24, Верховний Суд зауважив, що спори у справах № 922/4378/17 та № 9223-36гс13 розглядалися поза межами процедур банкрутства, а правові позиції у таких справах, як і в постанові від 06.08.2019 у справі № 911/254/16, сформульовані без системного тлумачення положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" у їх взаємодії з нормами КУзПБ.

Відтак, зважаючи на вказане, посилання Позивача у поданому поясненні б/н від 24.03.2025 року по справі № 902/579/24(902/281/25) на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 922/4378/17 та від 06.08.2019 у справі № 911/254/16, судом також не враховуються.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2024 року у справі № 914/3740/21, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки, за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

З огляду на навеведні вище положення законодавства та встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені у справі №902/579/24(902/281/25), в межах справи № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара", в повному обсязі з мотивів наведених вище.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги викладене, судові витрати Антимонопольного комітету України на сплату судового збору в сумі 4 718,26 грн у цій справі, підлягають покладенню на Позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у задоволенні позову Антимонопольного комітету України до ТОВ "Вілара" про стягнення 393 188,67 грн пені у справі № 902/579/24(902/281/25), в межах справи № 902/579/24 про банкрутство ТОВ "Вілара", повністю.

2. Копію рішення направити до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: Позивачу - sl.dilovod@amcu.gov.ua; представнику Позивача Прохорову Є.І. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Відповідачу - vilara_llc@ukr.net; арбітражному керуючому (ліквідатору ТОВ "Вілара") Комлику І.С. - ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 24 червня 2025 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим. : 1 - до справи.