Рішення від 18.06.2025 по справі 904/3353/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2025Справа № 904/3353/24Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (07403, Київська обл., Броварський р-н, місто Бровари, вул.Онікієнка Олега, будинок 125, офіс 15/4) до за участю про1. Київського національного університету будівництва і архітектури (03037, місто Київ, пр.Повітряних Сил, будинок 31); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Європейська, будинок 5) Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача - 1 1. Міністерства освіти і науки України (01135, місто Київ, пр.Берестейський, будинок 10) 2. Київської міської державної адміністрації (03680, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 31, корпус 2) визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеноюПредставники:

від Позивача: Мороз С.С. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача-1: Лапоша Д.Ю. представник на підставі ордеру);

від Відповідача-2: не з`явились;

від Третьої особи-1: не з`явились;

від Третьої особи-2: Васильєва С.М. (представник в поряду самопредставнцитва);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Київського національного університету будівництва і архітектури (надалі також - «Відповідач - 1») та Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.05.2014 між Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" та Державним вищим навчальним закладом "Київський індустріальний коледж" (далі - ДВНЗ "КІК") укладено договір № 28/05-Ф3/14 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника (далі - договір). Предметом вказаного договору ТОВ "ВКФ Фарби України" та ДВНЗ "КІК" є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію гуртожитку та житлового будинку на земельній ділянці площею 0,9582 га, кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 (далі - земельна ділянка). Вказана земельна ділянка рішенням Київської міської ради від 23.12.2003 № 317/1192 надана в постійне користування ДВНЗ "КІК", що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080552 від 05.10.2004. Пунктом 3.2. договору визначається, що для виконання цього договору ДВНЗ "КІК" надає ТОВ "ВКФ Фарби України" довіреність на виконання відповідних функцій замовника та передає за актом приймання-передачі будівельний майданчик, що належить ДВНЗ "КІК" на праві постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується Державним актом та Рішенням Київської міської ради. Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1. ДВНЗ "КІК" протягом строк дії даного договору має забезпечити ТОВ "ВКФ Фарби України" безперешкодний доступ на будівельний майданчик та не має права будь-яким чином на власний розсуд без письмової та попередньої згоди ТОВ "ВКФ Фарби України" розпоряджатись земельною ділянкою, об`єктами майбутнього будівництва та обтяжувати їх;

- на виконання договору сторони уклали акт приймання-передачі будівельного майданчика і ДВНЗ "КІК" було видано безвідкличну довіреність на право вжиття дій, спрямованих на отримання дозвільних документів та організації процесу будівництва. Строк дії вказаної довіреності визначений довірителем до закінчення строку дії договору. За наслідком вчинення вищевказаних дій, ТОВ "ВКФ Фарби України" та ДВНЗ "КІК" почали вживати дій спрямованих на досягнення цілей договору. Проте, 02.04.2015 Міністерством освіти і науки України видано Наказ № 389 "Про реорганізацію Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж" за змістом якого реорганізовано ДВНЗ "КІК" (далі - наказ) шляхом його приєднання до Київського національного університету будівництва і архітектури". Одночасно, пунктом 2 Наказу МОН встановлено, що Київський національний університет будівництва і архітектури є правонаступником всього майна, прав та обов`язків ДВНЗ "КІК". Згідно з пунктом 11.5 договору у разі правонаступництва ДВНЗ "КІК" умови договору залишаються без змін і є обов`язковими для правонаступника ДВНЗК "КІК". Також, 30.12.2016 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис № 1 074 112 0008 025958 про припинення ДВНЗ "КІК" в результаті реорганізації. Отже, з 30.12.2016 Київський університет будівництва і архітектури (далі - відповідач-1 або КНУБА) є повним правонаступником майна, прав та обов`язків ДВНЗ "КІК" в тому числі й за договором. Однак, КНУБА не вживалось жодних дій спрямованих на переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, як не вживалось і жодних дій з метою виконання зобов`язань за договором;

- позивач неодноразово усно звертався до керівництва КНУБА з метою приведення у відповідність до фактичних обставин документів на земельну ділянку та укладення додаткової угоди до договору з метою заміни ліквідованого ДВНЗ "КІК" його правонаступником - КНУБА. Попри неодноразові звернення, вимоги позивача відповідачем-1 не задовольнялись. Внаслідок зазначеного, 24.04.2024 позивач письмово звернувся до відповідача-1 з листом вих. № 1-Р-24 щодо укладення додаткової угоди, предметом якої було закріплення факту правонаступництва, заміна сторони договору з ДВНЗ "КІК" на КНУБА та покладення на КНУБА обов`язку щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою. До вказаного листа було долучено два автентичні примірники додаткової угоди, підписаної з боку позивача, а у тексті листа було запропоновано КНУБА, у разі наявності заперечень щодо окремих умов додаткової угоди, надати протокол розбіжностей. Зазначений лист був отриманий відповідачем-2 - 07.05.2024, що підтверджується роздруківкою відомостей з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта". Однак, жодної відповіді на вказане звернення надано не було, пропозиція позивача щодо укладення додаткової угоди не розглянута. Враховуючи факт ненадання відповіді на лист від 24.04.2024, 10.06.2024 позивач повторно звернувся до КНУБА листом вих. № 2-Р-24, який за змістом був аналогічним до попереднього, тобто спрямованим на укладення додаткової угоди до договору. Зазначений лист був отриманий КНУБА 14.06.2024, що підтверджується роздруківкою відомостей з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта", а 23.07.2024 позивачем отримано відповідь на лист вих. № 2-Р-24 від 10.06.2024, а саме лист вих. № 12-1.9/600 від 12.07.2024 за змістом якого відповідачем-1 фактично відмовлено в укладенні додаткової угоди, заперечено щодо факту правонаступництва за договором та вказано на недійсність договору внаслідок припинення ДВНЗ"КІК" як юридичної особи;

- позивач вважає позицію відповідача-1 протиправною та такою, що спрямована на ухилення від виконання зобов`язань за договором без належної на те правової підстави і такою, що породжує правову невизначеність у правовідносинах сторін, яка негативно впливає на реальну можливість виконання договору, що і обумовлює необхідність звернення до суду із даною позовною заявою;

- щодо відповідача-2 позивач зазначає, що 07.09.2015 між позивачем та відповідачем-2 укладено договір № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника. Предметом вказаного договору є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію об`єкта капітального будівництва на умовах договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника. Договір № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника та договір укладений між позивачем та відповідачем-1 є взаємопов`язаними, оскільки стосуються одних і тих самих об`єктів будівництва, а виконання договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника не є можливим без належного виконання договору, що укладений між позивачем та ДВНЗ "КІК". Однак, враховуючи виниклі з КНУБА обставини, відповідачем-2 вживаються дії спрямовані на розірвання договору №07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника з ініціативи відповідача-1. Також, 19.04.2024 відповідачем-2 вручено позивачу повідомлення про розірвання договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, зі змісту якого слідує, що відповідач-2 вважає вказаний договір розірваним на 5-й день з дня вручення вказаного повідомлення, а наслідком його розірвання є звільнення відповідача-2 від будь-яких зобов`язань визначених таким договором;

- на переконання позивача позовні вимоги до відповідачів-1,2 є взаємопов`язаними та такими, що підлягають розгляду в одному провадженні з метою повного та всебічного встановлення обставин справи. Крім цього, позивач зазначає, що задоволення позовної вимоги до відповідача-1, свідчитиме про наявність підстав для задоволення вимоги до відповідача-2, виникнення якої нерозривно пов`язане із необґрунтованою бездіяльністю відповідача-1.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2024 року відкрито провадження у справі №904/3353/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 03.09.2024 року.

21.08.2024 року від Відповідача - 1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 39433/24 від 21.08.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

21.08.2024 року від Відповідача - 1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (вх. суду № 39444/24 від 21.08.2024).

21.08.2024 року від Відповідача - 1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про роз`єднання позовних вимог (вх. суду № 39447/24 від 21.08.2024), в якому він просить суд:

- роз`єднати в декілька проваджень справу № 904/3353/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" та до Київський національний університет будівництва і архітектури, про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною;

- передати матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до Київський національний університет будівництва і архітектури, разом з доданими до неї документами за територіальною підсудністю до Господарського суду м.Києва.

03.09.2024 року від Позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву.

03.09.2024 року від Позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення проти клопотання про роз`єднання позовних вимог та передачу справи до іншого суду.

03.09.2024 року від Позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 41356/24 від 03.09.2024).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2024 підготовче засідання було відкладено на 17.09.2024; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1: Міністерство освіти і науки України (третя особа-1) та Київську міську державну адміністрацію (третя особа-2).

10.09.2024 року від Відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 42607/24 від 10.09.2024).

10.09.2024 року від Позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про виконання ухвали суду (вх. суду № 42783/24 від 10.09.2024).

11.09.2024 року від третьої особи-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення у справі (вх. суду № 42996/24 від 11.09.2024), в яких Міністерство освіти і науки України заперечує проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

17.09.2024 року від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на пояснення третьої особи-1 (вх. суду № 43708/24 від 17.09.2024), в якій позивач не погоджується з доводами, викладеними у поясненнях Міністерства освіти і науки України та просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

17.09.2024 року від третьої особи-2 засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. суду № 43734/24 від 17.09.2024), в якому Київська міська державна адміністрація просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з участю її представника в судовому засіданні в іншому судовому провадженні.

17.09.2024 року від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. суду № 43786/24 від 17.09.2024).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 року передано справу № 904/3353/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до відповідача-1: Київського національного університету будівництва і архітектури та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд", за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Міністерства освіти і науки України та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Київської міської державної адміністрації, про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною, за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

19.09.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи - 2 надійшли пояснення по справі.

19.09.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи - 2 надійшло клопотання про відкладення.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу №904/3353/24 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 року прийнято справу №904/3353/24 до провадження, підготовче засідання у справі №904/3353/24 призначено на 06.11.2024 року.

19.10.2024 року до Господарського суду м. Києва надійшов лист від Господарського суду Дніпропетровської області №904/3353/24/38422/24 від 17.10.2024 року про необхідність надіслання матеріалів справи у зв`язку з надходженням апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 року про передачу справи №904/3353/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до відповідача-1: Київського національного університету будівництва і архітектури та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд", за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Міністерства освіти і науки України та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Київської міської державної адміністрації, про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною, за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 року зупинено провадження у справі №904/3353/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Фарби України" до відповідача-1: Київського національного університету будівництва і архітектури та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд", за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Міністерства освіти і науки України та за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Київської міської державної адміністрації, про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною до повернення матеріалів справи до Господарського суду міста Києва з суду вищої інстанції.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2025 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровського суду від 17.09.2024 року у справі №904/3353/24 залишено без змін.

04.03.2025 року матеріали справи повернуто на адресу Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 року поновлено провадження у справі № 904/3353/24, підготовче засідання у справі №904/3353/24 призначено на 02.04.2025 року.

18.03.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд клопотання Позивача про витребування доказів, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 1 про роз`єднання позовних вимог, задоволено клопотання Позивача про відкладення підготовчого судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 23.04.2025 року.

16.04.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

23.04.2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів.

23.04.2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів.

23.04.2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_3 надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів.

23.04.2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів.

23.04.2025 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_4 , ОСОБА_5 надійшла заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів.

23.04.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, поновлено строк на подачу доказів та долучено подані представником позивача докази до матеріалів справи, витребувано у Міністерства освіти і науки України належним чином засвідчену копію Протоколу комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки № 19 від 02 червня 2014 року, а у разі відсутності даного Протоколу, надати суду інформацію про його відсутність у Міністерства освіти і науки України, відмовлено у задоволенні заяв про залучення до участі в справі, в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 28.05.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 року витребувано від Міністерства освіти і науки України належним чином завірену копію протоколу Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій Міністерства освіти і науки України №19 від 02.06.2014 року щодо можливості укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ".

21.05.2025 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи - 1 надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду від 23.04.2025 року.

27.05.2025 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи - 2 надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності уповноваженого представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2025 року.

В судовому засіданні 18 червня 2025 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача - 1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Третьої особи-2 надав усні пояснення по суті спору. Представники Відповідача - 2 та Третьої особи- 1 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Третьої особи - 1, поверненням на адресу суду поштового конверту, у зв`язку з відсутністю адресату, надісланого на адресу Відповідача - 2.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач-2, Третя особа-1 про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідач-2, Третя особа-1 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідача-2, Третьої особи-1 не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 18 червня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (Сторона - 2) та Державним вищим навчальним закладом «Київський індустріальний коледж» (Сторона -1) було укладено Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14, предметом якого є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію гуртожитку та житлового будинку на земельній ділянці площею 0,9582 га, кадастровий номер 8000000000:91:050:0046. (т.1 зворотна частина а.с.15-20)

Згідно з п.3.2 Договору для виконання цього договору ДВНЗ "КІК" надає ТОВ "ВКФ Фарби України" довіреність на виконання відповідних функцій замовника та передає за актом приймання-передачі будівельний майданчик, що належить ДВНЗ "КІК" на праві постійного користування земельною ділянкою, що підтверджується Державним актом та Рішенням Київської міської ради.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 Договору ДВНЗ "КІК" протягом строк дії даного договору має забезпечити ТОВ "ВКФ Фарби України" безперешкодний доступ на будівельний майданчик та не має права будь-яким чином на власний розсуд без письмової та попередньої згоди ТОВ "ВКФ Фарби України" розпоряджатись земельною ділянкою, об`єктами майбутнього будівництва та обтяжувати їх.

У разі правонаступництва Сторони-1 умови даного Договору залишаються без змін і є обов`язковими для правонаступника Сторони-1. (п.11.5 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року Сторона-1 передала, а Сторона-2 прийняла для виконання підготовчих та будівельних робіт будівельний майданчик площею 0,9582 га, розташований на вул. Українській, 6, в межах відповідної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:050:0046, що підтверджується Актом приймання - передачі будівельного майданчика від 28.05.2014 року. (т.1 зворотна частина а.с.20)

Крім того, на виконання умов Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року Державний вищий навчальний заклад «Київський індустріальний коледж» видав довіреність, якою уповноважив Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» на здійснення функцій замовника будівництва щодо забудови земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:050:0046. Довіреність є безвідкличною та діє до закінчення строку дії договору. (т.1 а.с.21)

Наказом Міністерства освіти і науки України "Про реорганізацію Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж" № 389 від 02.04.2015 року вирішено реорганізувати Державний вищий навчальний заклад «Київський індустріальний коледж» шляхом його приєднання до Київського національного університету будівництва і архітектури". Пунктом 2 Наказу встановлено, що Київський національний університет будівництва і архітектури є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж". (т.1 а.с. зворотна частина а.с.21-22)

30.12.2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис № 1 074 112 0008 025958 про припинення Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж" в результаті реорганізації, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (т.1 а.с.23)

Листом №1-Р-24 від 24.04.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» надіслало на адресу Київського національного університету будівництва і архітектури додаткову угоду №2 до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 24.04.2024 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 зворотна частина а.с.24-28)

Листом №2-Р-24 від 10.06.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» надіслало на адресу Київського національного університету будівництва і архітектури додаткову угоду №2 до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.06.2024 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 а.с.29-33) У відповідь на який останній листом №12-19/600 від 12.07.2024 р. повідомив, що МОН жодних дозволів та погодження на укладення договорів, додаткових угод, що давала можливість вважати Київський національний університет будівництва і архітектури стороною зобов`язання не надавало. (т.1 а.с.34-35)

Крім того, 07.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» (Сторона-2) було укладено Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3, предметом якого є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію об`єкта капітального будівництва на умовах договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника. (т.1 зворотна частина а.с.35-39)

Листом №47 від 19.04.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» про розірвання Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року на 5-й день з дня вручення вказаного повідомлення, а наслідком його розірвання є звільнення відповідача-2 від будь-яких зобов`язань визначених таким договором. (т.1 а.с.40)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року є дійсним, оскільки умовами договору не передбачено право на одностороннє розірвання договору. Крім того, Позивач зазначає, що з 30.12.2016 Київський університет будівництва і архітектури (далі - відповідач-1 або КНУБА) є повним правонаступником майна, прав та обов`язків ДВНЗ "КІК" в тому числі й за договором. Однак, КНУБА не вживалось жодних дій спрямованих на переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, як не вживалось і жодних дій з метою виконання зобов`язань за договором. За таких підстав, просить Суд визнати дійсним Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД»; визнати укладеною Додаткову угоду до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року у відповідній редакції.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначав, що будівництво об`єкта проводилося без реєстрації декларації про початок будівельних робіт, а декларацію було скасовано наказом Департаменту ДАБК у м. Києві №45д від 24.03.2015. Крім того, Позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено Судом, 28.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (Сторона - 2) та Державним вищим навчальним закладом «Київський індустріальний коледж» (Сторона -1) було укладено Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14, предметом якого є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію гуртожитку та житлового будинку на земельній ділянці площею 0,9582 га, кадастровий номер 8000000000:91:050:0046. (т.1 зворотна частина а.с.15-20)

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач зазначав, що з 30.12.2016 Київський університет будівництва і архітектури є повним правонаступником майна, прав та обов`язків ДВНЗ "КІК" в тому числі й за договором. Однак, КНУБА не вживалось жодних дій спрямованих на переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, як не вживалось і жодних дій з метою виконання зобов`язань за договором. За таких підстав, просить Суд визнати укладеною Додаткову угоду до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року у відповідній редакції.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністерства освіти і науки України "Про реорганізацію Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж" № 389 від 02.04.2015 року вирішено реорганізувати Державний вищий навчальний заклад «Київський індустріальний коледж» шляхом його приєднання до Київського національного університету будівництва і архітектури". Пунктом 2 Наказу встановлено, що Київський національний університет будівництва і архітектури є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж". (т.1 а.с. зворотна частина а.с.21-22)

30.12.2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис № 1 074 112 0008 025958 про припинення Державного вищого навчального закладу "Київський індустріальний коледж" в результаті реорганізації, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (т.1 а.с.23)

Листом №1-Р-24 від 24.04.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» надіслало на адресу Київського національного університету будівництва і архітектури додаткову угоду №2 до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 24.04.2024 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 зворотна частина а.с.24-28)

Листом №2-Р-24 від 10.06.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» надіслало на адресу Київського національного університету будівництва і архітектури додаткову угоду №2 до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.06.2024 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 а.с.29-33) У відповідь на який останній листом №12-19/600 від 12.07.2024 р. повідомив, що МОН жодних дозволів та погодження на укладення договорів, додаткових угод, що давала можливість вважати Київський національний університет будівництва і архітектури стороною зобов`язання не надавало. (т.1 а.с.34-35)

Надаючи оцінку укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» та Державним вищим навчальним закладом «Київський індустріальний коледж» Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року, Суд зазначає.

Відповідно до частини 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (наведену правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12).

Зміст договору та його правова природа не залежать від назви. Правова природа договору визначається з огляду на його зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (узгоджується із постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, постановою Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, постановою Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18).

Суд зазначає, що різноманітність форм та видів договорів вимагає їх певного впорядкування, а отже, і класифікації, яка здійснюється за різними ознаками. Вид договору визначається за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об`єктивно необхідних для утворення певного договірного зобов`язання.

Водночас, законодавець закріпив в ЦК України такий інститут договірного права як інститут змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 сформулював висновок про те, що змішаний договір є юридично-технічним інструментом інтеграції, завдяки якому можна уникнути дроблення регулювання договірних відносин їх учасниками, коли необхідно досягти відповідної мети; у будь-якому змішаному договорі можуть бути зафіксовані такі умови, які доповнюють, уточнюють одна одну, але у жодному разі не є взаємовиключними, так само як і юридичні цілі договорів, що об`єднуються (правовий результат, на який спрямована воля сторін) не можуть бути суперечливими. Якщо укладений договір опосередковує різнорідні відносини (два або більше їх різновидів) та об`єднує умови, об`єктивно необхідні для формування єдиного зобов`язання за рахунок різних типів зобов`язань, такий договір є змішаним.

З урахуванням вищевикладеного вбачається, що сторони вправі укласти договір, який містить елементи двох і більше договорів, тобто змішаний договір.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність", відповідно до ст. 1 якої інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

За змістом ст. 4 цього Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами.

У гл. 77 роз. III кн. 5 містяться норми, які регулюють загальні положення про спільну діяльність.

Так, відповідно до ст. ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, здійснюючи тлумачення як норм Закону України "Про інвестиційну діяльність", так і ст. ст. 1130, 1131 ЦК України, дійшов висновку про те, що інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та/або досягнення соціального ефекту); оскільки, інвестиційна діяльність здійснюється не за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфери економіки, то договір, який опосередковує інвестиційну діяльність, може бути змішаним, тобто містити положення різних видів господарських договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо); якщо із змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми ЦК України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми про спільну діяльність, розраховані на певне коло суб`єктів господарювання.

Верховний Суд у справі № 910/7975/21 також зазначив про те, що договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі; об`єднання вкладів означає формування майнового субстрату простого товариства на момент його виникнення, без якого (об`єднання) ведення спільної діяльності відповідно до цілей договору та його предмета неможливе; іншими словами, фактичне об`єднання учасниками вкладів повинно слугувати матеріальною основою їх спільної діяльності та забезпечувати досягнення її мети; залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів. Вказав на те, що підвищена увага законодавця до договорів про спільну діяльність суб`єктів державного сектору господарювання (через встановлення відповідних заборон та обмежень договірної свободи) пов`язана саме з тим, що: за загальним правилом ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, тобто в такому випадку змінюється правовий режим публічної власності; відповідно до ч. 2 ст. 1138 ЦК України якщо договір простого товариства пов`язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов`язаннями незалежно від підстав їх виникнення, тому реалізація солідарної відповідальності за боргами учасника також створює загрозу вибуття основних фондів, що належали державі, на користь інших осіб. Зазначив про те, що Порядок 11.04.2012 № 296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, яке надає КМУ.

Вказаний договір має ознаки змішаного договору, зокрема, містить елементи зобов`язальних правовідносин у сфері інвестування (інвестиційний договір), а також містить елементи договору про спільну діяльність.

Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом частин 2, 3 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Суд зазначає, що згідно положень частини 4 статті 188 Господарського кодексу України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, можна дійти висновку, що суд може визнати укладеним договір, якщо обов`язок іншої сторони на укладення такого договору передбачено договором або законом (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 922/2743/18).

Оскільки сторони не дійшли згоди про внесення змін до договору, спір передано на вирішення суду.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 ЦК України).

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін) він визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб`єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - договір).

Згідно з п.2 Порядку суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами:

1) попередньо погоджений сторонами проект договору;

2) засвідчені копії статутів (положень) суб`єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір;

3) інформація про суб`єкта господарювання, зокрема про:

виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної;

кількість робочих місць;

рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої;

державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором;

перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу.

Суб`єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб`єкта господарювання;

4) інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме:

повне найменування сторони;

дані про її державну реєстрацію;

відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов`язань, зокрема фінансову та професійну спроможність;

5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості.

Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам;

6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.

Відповідно до п.3 Порядку орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.

До проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи:

звернення суб`єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2-6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору;

висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб`єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором;

висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб`єкта господарювання, який планує укласти договір.

Орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства. (п.п.4,5 Порядку)

Суд зазначає, що надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування погодження, дозволу або прийняття рішення про вчинення підпорядкованим підприємством, установою, організацією правочинів щодо майна або щодо набуття, припинення, зміни цивільних прав чи обов`язків не є актом суб`єкта владних повноважень, а є волевиявленням засновника (вищого органу) такого підприємства, установи, організації.

В матеріалах справи наявний лист Міністерства освіти і науки України №1/11-8486 від 03.06.2014 року на адресу Державного вищого навчального закладу «Київський індустріальний коледж», в якому Міністерство не заперечує щодо укладення договору з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» за умови дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном». (т.1 а.с.93)

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження подання в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгодженого проекту рішення щодо погодження укладення договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку, а також не містять доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору й укладення відповідного договору згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном».

Крім того, листом №1/11-10268 від 04.07.2014 року Міністерство освіти і науки України повідомило Державний вищий навчальний заклад «Київський індустріальний коледж» про відкликання листа Міністерства освіти і науки України №1/11-8486 від 03.06.2014 року, у зв`язку з неподанням документів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном». (т.1 зворотна частина а.с.193)

З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що всупереч вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, Державним вищим навчальним закладом «Київський індустріальний коледж» перед укладенням Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року не було отримано погодження центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, на укладення такого договору.

Згідно з ч.1 ст. 217 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/7975/21 від 18 травня 2023 року зазначено, що саме з огляду на необхідність захисту публічних інтересів і запобігання розмиванню державної власності встановлено обмеження принципу свободи договору при укладанні договорів про спільну діяльність. Так, Порядок № 296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, яке надає Кабінет Міністрів України. Відсутність такого погодження є підставою для визнання договору про спільну діяльність недійсним.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року є оспорюваним та містить ознаки недійсності вказаного правочину, у зв`язку з відсутністю погодження Кабінету Міністрів України відповідно до умов Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296.

Відповідно до ч.3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Проте, Суд зазначає, що Позивач не звертався до суду з відповідною заявою про визнання вказаного правочину недійсним, а тому у суду відсутні правові підстави для застосування вимог ч.3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Суд зазначає, що можливість укладення Додаткової угоди до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року пов`язується з отриманням погодження Кабінету Міністрів України відповідно до умов Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, чого сторонами дотримано не було. За таких підстав, Суд не має правових підстав для застосування норм статті 188 Господарського кодексу України у даному випадку з метою втручання у договірні відносини між сторонами спірного правочину відповідно до вимог ст.ст. 3, 16 Цивільного кодексу України.

Крім того, Судом встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №826/4089/16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року скасовано, а справу за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України», Київського національного університету будівництва та архітектури про зобов`язання вчинити дії передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції встановлено, що 19 червня 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві провів позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

За результатами перевірки складено акт від 19 червня 2015 року, за змістом якого перевіркою було встановлено, що генпідрядною організацією -ТОВ «Вендер проджект» на замовлення ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» виконуються роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів. Функції замовника щодо проектування та будівництва вказаного об`єкта передано ТОВ «ВКФ Фарби України» відповідно до договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 28/05-ФЗ/2014 від 28 травня 2014 року, за умовами якого ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» передав функції замовника щодо проектування та будівництва вказаного об`єкта ТОВ «ВКФ Фарби України». Проект «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів по вул. Українській, 6», розроблений ТОВ «ПК «Інжгруп» отримав експертний звіт Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» щодо розгляду проектної документації від 16 квітня 2015 року № 150/15. Відповідно до зазначеного експертного звіту та паспорта об`єкта, розташованого на будівельному майданчику, категорія складності об`єкта будівництва V; поверховість житлового будинку - 22 поверхи; загальна площа житлового будинку - 11610,34 кв.м; площа вбудованих нежитлових приміщень - 392 кв.м. На момент перевірки виконувалися будівельні роботи з улаштування перекриття над технічним поверхом житлового будинку, розташованого над 22 поверхом. Перевіркою встановлено, що будівельні роботи виконуються без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34 та частини першої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

19 червня 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві виніс припис ТОВ «ВКФ Фарби України» з вимогою усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у строк до 19 липня 2015 року та повідомити в цей же строк Департамент.

Також 19 червня 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві склав протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, за результатами розгляду якого 30 червня 2015 року винесено постанову № 45/15/10/26-31/3006/05, якою визнано ТОВ «ВКФ Фарби України» винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом третім пункту 5 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у сумі 1096200,00 грн 00 коп.

09 листопада 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві провів позапланову перевірку виконання вимог свого припису від 19 червня 2015 року та склав акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Під час перевірки встановлено, що вимоги припису від 19 червня 2015 року не виконані, а саме: генпідрядна організація - ТОВ «Вендер проджект» на замовлення ДВНЗ «Київський індустріальний коледж», який відповідно до договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника від 28 травня 2015 року № 28/05-ФЗ/2014 передав функції замовника щодо проектування та будівництва зазначеного вище об`єкта ТОВ «ВКФ Фарби України», продовжує виконувати роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34, частини першої статті 37 та частини четвертої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». На момент перевірки виконуються будівельні роботи із оздоблення фасадів першої секції 22-поверхового житлового будинку, влаштування перекриття над 19-м поверхом другої секції житлового будинку та з улаштування плити перекриття над 11 поверхом третьої секції житлового будинку. Проектну документацію, необхідну для проведення перевірки, у повному обсязі представник замовника не надав. Замовника будівництва - ТОВ «ВКФ Фарби України» протягом року було піддано стягненню за порушення, передбачене абзацом третім пункту 5 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

09 листопада 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві виніс приписи ТОВ «Вендер проджект» та ТОВ «ВКФ Фарби України», відповідно до яких з 09 листопада 2015 року вимагалося зупинити виконання будівельних робіт та усунути допущені правопорушення в термін до 01 грудня 2015 року.

09 листопада 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві склав два протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності: стосовно ТОВ «ВКФ Фарби України» за порушення, відповідальність за які передбачено абзацом другим пункту 1 частини шостої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та стосовно ТОВ «Вендер проджект» за порушення, відповідальність за які передбачено абзацом третім пункту 5 частини другої статті 2 згаданого Закону.

19 листопада 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві виніс постанову № 46/15/10/26-32/1911/02/4, відповідно до якої ТОВ «Вендер проджект» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом третім пункту 5 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф у сумі 1240200,00 грн.

Також 19 листопада 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві виніс постанови № 48/15/10126-34/1911/02/4 та № 47/15/10126-33/1911/02/4, якими ТОВ «ВКФ «Фарби України» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом третім пункту 5 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та накладено штраф в розмірі 13780,00 грн, а також у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом другим пункту 1 частини шостої статті 2 згаданого Закону, і накладено штраф у розмірі 2480400,00 грн.

21 грудня 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві склав акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ТОВ «ВКФ Фарби України». Згідно з цим актом проведено позапланову перевірку виконання ТОВ «ВКФ Фарби України» вимог приписів Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві від 09 листопада 2015 року та встановлено, що приписи не виконані, а генпідрядна організація ТОВ «Вендер проджект» продовжує виконання будівельних робіт на замовлення ТОВ «ВКФ Фарби України» без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушує вимоги частини першої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

21 січня 2016 року слідчий СВ Шевченківського УП ГУ Національної поліції в місті Києві направив вимогу до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про проведення позапланової перевірки у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження від 08 травня 2014 року № 12014100100004620 за ознаками злочину, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України, з метою підтвердження або спростування фактів безпідставної видачі дозволів посадовими особами Інспекції архітектурно-будівельного контролю м. Києва в інтересах ТОВ «ВКФ Фарби України» для проведення будівельних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Українській, 6 у місті Києві.

11 лютого 2016 року на виконання вказаної вимоги Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві провів позапланову перевірку та складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

В акті перевірки зазначено, що позивач видав замовнику будівництва - Відокремленому структурному підрозділу «Київський індустріальний коледж» КНУБА дозвіл на виконання будівельних робіт «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів по вул. Українській, 6, у Шевченківському районі м. Києва» (перша черга будівництва) від 19 січня 2016 року № IV 115160191255. Функції замовника у даному будівництві належать ТОВ «ВКФ Фарби України». Проектом передбачено будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення з такими технічними характеристиками: поверховість - 22 поверхи, умовна висота 69,7 м, площа забудови 580,3 кв. м, загальна кількість квартир - 158, площа квартир у будинку - 7211,09 кв. м, площа вбудованих нежитлових приміщень - 392 кв. м. Під час перевірки встановлено, що вказаний будинок побудовано, виконуються роботи із оздоблення фасадів. Також установлено, що поряд із збудованим будинком генпідрядною організацією ТОВ «Вендер проджект» на замовлення ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» виконуються роботи з будівництва ще двох секцій багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги частини першої статті 34, частини першої статті 37 та частини четвертої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Вимоги приписів від 09 листопада 2015 року не виконано, не зупинено будівництва двох секцій житлового будинку, що будуються без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено вимоги пункту 3 частини четвертої статті 41 згаданого Закону.

Крім того, 13 червня 2014 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві зареєструвала подану замовниками будівництва (Державним вищим навчальним закладом «Київський індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ Фарби України») декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів на вул. Українській, 6» з категорією складності ІІІ, код об`єкта 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови» № КВ 083141640454.

23 березня 2015 року на адресу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві надійшов лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 березня 2015 року № 2881/0/12/27-15, у якому повідомлялося, що замовники будівництва - ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ Фарби України» - містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 2154/0/12/010-14 на вул. Українській, 6 у Шевченківському районі міста Києва не реєстрували.

24 березня 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві видав наказ № 45 «д», яким скасував указану вище декларацію у зв`язку з установленням факту подання замовниками будівництва ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ Фарби України» недостовірних даних, що є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, а саме в графі «Містобудівні умови і обмеження забудови видані» цієї декларації зазначено: «Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №826/4089/16 встановлено, що будівництво об`єкта проводилося без реєстрації декларації про початок будівельних робіт, адже цю декларацію, замовником у якій було визначено ДВНЗ «Київський індустріальний коледж», було скасовано наказом Депатаменту ДАБК у місті Києві від 24 березня 2015 року №45 «д».

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, судове рішення у справі №826/4089/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт скасування декларації про початок виконання будівельних робіт «Будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та гуртожитку для студентів на вул. Українській, 6» з категорією складності ІІІ, код об`єкта 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови» № КВ 083141640454 на підставі наказу Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві№ 45 «д», від 24 березня 2015 року, у зв`язку з установленням факту подання замовниками будівництва ДВНЗ «Київський індустріальний коледж» та ТОВ «ВКФ Фарби України» недостовірних даних, що є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, а саме в графі «Містобудівні умови і обмеження забудови видані» цієї декларації зазначено: «Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №826/4089/16, яка набрала законної сили.

З огляду на вище встановлені Судом фактичні обставини справи, відсутні правові підстави для визнання укладеною Додаткової угоди до Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника №28/05-ФЗ/14 від 28.05.2014 року у відповідній редакції, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» в частині визнання дійсним Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД», Суд зазначає.

07.09.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» (Сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» (Сторона-2) було укладено Договір про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3, предметом якого є спільна часткова участь сторін в спорудженні та введенні в експлуатацію об`єкта капітального будівництва на умовах договору № 07/09-15 Ф3 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника. (т.1 зворотна частина а.с.35-39)

Листом №47 від 19.04.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» про розірвання Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року на 5-й день з дня вручення вказаного повідомлення, а наслідком його розірвання є звільнення відповідача-2 від будь-яких зобов`язань визначених таким договором. (т.1 а.с.40)

Відповідно до п.11.2 Договору одностороннє розірвання даного Договору не допускається, за винятком передбачених договором випадків. Договір може бути достроково припинено (розірвано) тільки за згодою Сторін або за рішенням суду за винятком відмови сторони від виконання договору у передбачених ним випадках.

Згідно з п.11.4 Договору у разі, якщо Сторона-2 з незалежних від неї причин не зможе фактично приступити до виконання умов цього договору (включаючи, але не обмежуючись: протидія громадськості: перешкоди, створювані державними органами; наявність на території будівельного майданчика об?єктів або технічних (інженерних) споруд (мереж), які перешкоджають будівництву, тощо) та/або якщо Сторона-2 не може отримати Містобудівні умови та обмеження у звичайні розумні строки. Сторона-2 повідомляє Сторону-1 про відмову від Договору шляхом направлення Стороні-1 рекомендованого листа. В такому випадку даний Договір вважається розірваним з моменту направлення такого листа. При цьому. Сторони звільняються від взаємних претензій щодо виконання умов цього Договору.

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 13.12.2021 у справі №904/2780/19.

Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов`язання лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі №910/11352/17.

Суд зазначає, що у даному випадку повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» про розірвання Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року є одностороннім правочином, оскільки тягне за собою розірвання договору в односторонньому порядку та впливає на права та обов`язки сторін.

Суд звертає увагу, що умовами Договору про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника № 07/09-15 Ф3 від 07.09.2015 року не передбачено права Сторін на одностороннє розірвання вказаного правочину.

Крім того, що стосується способу захисту порушеного права Позивача, Суд зазначає.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. За частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 15 Цивільного кодексу України надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Так кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом. Водночас обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожен суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

З наведеного слідує, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічні висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Отже, в цьому спорі обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективними, оскільки в разі задоволення такої позовної вимоги не буде відновлено порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ». До того ж вказана вимога за своєю правовою природою є вимогою про визнання (встановлення) юридичного факту (тобто факту, який має юридичне значення), у вигляді визнання договору дійсним, а підтвердження (визнання) чи, навпаки, непідтвердження факту не є належним способом судового захисту прав та/або законних інтересів і не може здійснюватися як результат розгляду відповідної позовної вимоги. Крім того, такий спосіб захисту прав (інтересів) Позивача в частині визнання договору дійсним не є й ефективними, оскільки ухвалене у зв`язку з цим судове рішення неможливо виконати в примусовому порядку.

Суд наголошує, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2024 у справі №910/8317/23.

При цьому, обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту. (Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» до Київського національного університету будівництва і архітектури та Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ» до Київського національного університету будівництва і архітектури та Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРТЕЛЬ БУД» про визнання дійсним договору та визнання додаткової угоди укладеною - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 червня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин