Постанова від 17.06.2025 по справі 914/2337/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/2337/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

прокурора - Вінницька Л.М. (в режимі відеоконференції),

відповідача-1 - Пилип`як Х.І. (в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Попов Д.І. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025

у справі № 914/2337/22

за позовом керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова

до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4815 "Про передачу у власність Обслуговуючому кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (далі - ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"; відповідач-2) земельної ділянки" та скасування державної реєстрації права власності ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095969146101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39297006.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами незаконної передачі у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки. Зокрема, на думку прокурора, оспорюване рішення Рясне-Руської сільради є прийнятим з порушенням вимог ст. ст. 41, 116, 134 Земельного кодексу України (далі -ЗК України), за відсутності затвердженої містобудівної документації. Зазначив, що до того ж положення цієї норми передбачають надання гаражним будівельним кооперативам земельних ділянок лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, натомість Рясне-Руська сільська рада за оспорюваним рішенням передала у власність кооперативу землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 (суддя - М.Р. Король) позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 12.11.2020 № 4815 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки". Скасовано державну реєстрацію права власності ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095969146101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39297006.

Здійснено розподіл судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 (головуючий суддя - О.В. Зварич, судді - Н.М. Кравчук, І.Ю. Панова) скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Львівською міською радою (далі - Міськрада; відповідач-1) прийнято ухвали від 16.11.2017 № 2588 "Про затвердження меморандуму про порозуміння між Міськрадою та Рясне-Руською сільською радою" та від 07.12.2017 № 2677 "Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968, від 01.10.2015 № 5143".

На звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 № 1132, 14.02.2019 прийнято ухвалу № 4647 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова", згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки № 8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), у тому числі, площею 0,9598 га, у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Вирішено передати зазначену у п. 1.7 вказаної ухвали земельну ділянку № 8, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015) комунальної власності Міськради до земель державної власності та п. 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 № 916/0/5-19 "Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність" до земель державної власності із земель комунальної власності Міськради прийнято, зокрема земельну ділянку, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005 :0015, КВЦПЗ - 16.00).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500 :12:005 :0015 .

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 № 1483/0/5-19 "Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність", передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської·ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0015 .

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 № 3365 "Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність" прийнято у комунальну власність, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005 :0015.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0015 .

03.01.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок .

19.05.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3697 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок, серед яких, зокрема земельна ділянка № 6, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0027).

03.06.2020 на зазначену земельну ділянку було зареєстровано право власності за Рясне-Руською сільською радою.

12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4815 земельну ділянку, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0027 (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність ОК "Гаражна-будівельний кооператив "Пікап" для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу - земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам).

Пунктом 2.3 рішення зобов`язано ОК "Гаражна-будівельний кооператив "Пікап" забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 на КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

20.11.2020 зареєстровано право власності вказаного кооперативу на спірну земельну ділянку.

Згідно з інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Міськради земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0027 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зона садибної забудови. У межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0027 не входить.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" Міськраду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади, а ухвалою від 29.12.2020 № 7 Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Міськради. Тобто, 29.11.2020 повноваження Рясне-Руської сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Міськрада.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про передачу відповідачу-2 земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, всупереч ст. 41 ЗК України. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги про скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права є законними, відповідають легітимній меті, спрямовані на поновлення порушеного права власника - Львівської міської територіальної громади.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що фактичним володільцем спірної земельної ділянки є ОК "Гаражна-будівельний кооператив "Пікап" та, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача є віндикаційний позов у цьому випадку.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на:

- ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. ст. 41, 152, 155 ЗК України, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/17, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2021 у справі № 927/1206/21, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, від 02.10.2024 у справі № 911/61/21 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 172, 19, 20, 41 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій", ч. 1 ст. 16, ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

На обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор також зазначає таке: оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, яким порушено цивільні права або інтереси, є ефективним та виправданим способом захисту порушеного права; оскаржуване рішення про передачу у власність земельної ділянки суперечить ст. 41 ЗК України; вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у цій справі не заявлялась; суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження у справі з порушенням вимог ст. ст. 258, 260, 262 ГПК України та за результатами розгляду апеляційної скарги скасував законне рішення суду першої інстанції.

Прокурор у касаційній скарзі також просить передати справу № 914/2337/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.05.2025.

У відзиві на касаційну скаргу Міськрада просить задовольнити її, скасувавши постанову Західного апеляційного господарського суду 17.03.2025 та залишивши в силі рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023. Зазначає про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У відзиві відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін. Просить не задовольняти клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, представників відповідачів, переглянувши в касаційному порядку оскаржуване судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Розглянувши доводи касаційної скарги, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Главою 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, за змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

ЄСПЛ у п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив про те, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.

У кожного способу є свій об`єкт захисту та свої умови застосування.

Захист цивільних прав та інтересів відбувається у відповідний спосіб.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України. До них відносяться, зокрема: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведеній нормі, не є вичерпним.

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Законодавець у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

З аналізу наведених положень ЦК України вбачається, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого, зокрема органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (див. постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19, від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22).

Частинами 2, 4 ст. 41 Конституції України встановлюють, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

При цьому, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Колегія суддів зазначає, що таке речове право як право власності захищається загальними (гл. 3 ЦК України) і спеціальними способами захисту (гл. 29 ЦК України). Право власності є об`єктом судового захисту як одне із основоположних речових прав.

До речово-правових позовів "actiones in rem" відносяться, зокрема позови про витребування речі із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов "actione rei vinvicatio" - позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника (ст. ст. 387, 388 ЦК України); про усунення перешкод, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов "action negatoria" (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України) тощо.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У такий спосіб задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Отже, у разі державної реєстрації права власності за іншим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та постанови Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22).

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, встановив, що спірну земельну ділянку згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 передано у приватну власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" та право власності останнього на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з внесенням відповідного запису. Оскільки фактичним володільцем спірної земельної ділянки є відповідач-2, суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів у цій справі є саме віндикаційний позов.

Зважаючи на те, що на момент звернення прокурора до суду рішення органу місцевого самоврядування було реалізоване шляхом реєстрації за ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним та скасування цього рішення без одночасного заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави (за обставинами справи - відповідної територіальної громади (див. також постанови Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20, від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі № 914/180/23, які враховуються при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України).

Крім того, колегія суддів встановила, що останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1212/21 зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

У контексті наведеного, встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, висновок апеляційного господарського суду про обрання прокурором у наведеному випадку неналежного та неефективного способу захисту узгоджується з вищевикладеними висновками Верховного Суду, а також з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі № 914/180/23 за позовом прокурора до Львівської міської ради, ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації прав, у спорах, що виникли з подібних правовідносин.

Разом із тим, проаналізувавши висновки, викладені у перелічених прокурором у касаційній скарзі постановах Верховного Суду щодо способу захисту, колегія суддів зазначає, що здійснене апеляційним господарським судом правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваній у цій справі постанові, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження, оскільки висновки щодо належності та ефективності способу захисту у кожній справі зроблені Верховним Судом на основі аналізу як змісту спірних правовідносин, так і встановлених фактичних обставин кожної справи. До того ж, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

З огляду на вищевикладене, безпідставним є посилання прокурора на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у цьому випадку.

Колегія суддів визнає необґрунтованими і посилання прокурора як на підставу касаційного оскарження на положення п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 172, 19, 20, 41 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про землеустрій", ч. 1 ст. 16, ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".

При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (див. постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22).

Оскільки у наведеному випадку підставою для відмови у позові є обрання прокурором неефективного способу захисту прав територіальної громади, тому у Верховного Суду немає підстав для формування висновків щодо застосування наведених скаржником у касаційній скарзі норм права у подібних правовідносинах. Водночас посилання прокурора на положення ст. 172 ЗК України щодо можливості оскарження, зокрема рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин у судовому порядку, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що такий спосіб захисту у спірних правовідносинах сам по собі не призведе до відновлення права територіальної громади щодо володіння земельною ділянкою, а тому є неефективним без заявлення вимоги про витребування земельної ділянки.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22, від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, від 03.06.2025 у справі № 914/180/23, прийнятих у подібних правовідносинах.

З огляду на вищевикладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

Щодо посилань скаржника на обставини оформлення апеляційної скарги з порушенням вимог ГПК України, то колегія суддів зазначає, що вказане питання вирішується судом апеляційної інстанції під час з`ясування наявності підстав для відкриття апеляційного провадження у справі; вказані доводи не впливають на висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу оскарженого судового рішення про відсутність підстав для відмову у позові через неналежність і неефективність обраного прокурором способу захисту (див. також постанову Верховного Суду від 03.06.2025 у справі № 914/180/23).

Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).

Щодо клопотання прокурора про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 302 ГПК України, то підстав для його задоволення немає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

Наведені прокурором у касаційній скарзі обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах; позиція скаржника не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у цій правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. Із викладеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду вже сформувала відповідну практику для врахування її судами при розгляді подібних спорів. Посилання прокурора на низку справ, де відповідачами виступають гаражно-будівельні кооперативи (як то він зазначає у касаційній скарзі на обґрунтування кількісного критерію), всупереч вже сформованій практиці Великої Палати Верховного Суду щодо належності та ефективності способів захисту порушеного права у такій категорії справ не може свідчити про наявність виключної правової проблеми. Звідси правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у наведеному випадку немає. До подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 03.06.2025 у справі № 914/180/23 та в ухвалі від 12.05.2025 у справі № 914/2334/22 при перегляді подібного клопотання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного господарського суду - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 у справі № 914/2337/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.