Постанова від 17.06.2025 по справі 910/2384/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/2384/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Музики М.П. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Нестерова І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025

та рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2024

у справі № 910/2384/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про зобов`язання припинити дії та стягнення 772 306,89 грн,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СіПіДжі Енерджі" (далі - ТОВ "СіПіДжі Енерджі"; позивач) звернулось до господарського суду з позовом про зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго"; відповідач) припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 15.07.2021 № 2100-02024 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Просило стягнути з відповідача 772 306,89 грн як безпідставно набутих коштів згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату послуг з експорту електричної енергії на територію країн-учасниць договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - договір про заснування ЕС), які позивач мав оплатити, щоб не отримати статусу "переддефолтного", а згодом і "дефолтного", що унеможливило б здійснення ним господарської діяльності. Нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії є неправомірним, суперечить міжнародним зобов`язанням України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.09.2024 (суддя - В.В. Бондарчук) закрито провадження у справі щодо позовної вимоги про зобов`язання ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії, спрямовані на нарахування ТОВ "СіПіДжі Енерджі" послуг передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 15.07.2021 № 2100-02024 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії з огляду на п. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу про стягнення 772 306, 89 грн. Стягнув з ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь позивача 772 306, 89 грн безпідставно отриманих коштів та судовий збір.

Переглянувши в порядку ст. 269 ГПК України рішення суду першої інстанції, Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.02.2025 (головуючий суддя - Ю.Б. Михальська, судді - І.А. Іоннікова, А.І. Тищенко) залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" є юридичною особою, утвореною 29.07.2019 як Акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р "Про погодження перетворення державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" у приватне акціонерне товариство" (п. 1.1 Статуту ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго").

ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відповідно до ст. 108 ЦК України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802 (п. 3.2 вказаного Статуту).

ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії. ТОВ "СіПіДжі Енерджі" є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право постачання електричної енергії споживачу, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 19.05.2021 № 832.

15.07.2021 між ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі (ОСП) та ТОВ "СіПіДжі Енерджі" (користувач системи передачі) було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 2100-02024, відповідно до якого ОСП зобов`язувалося надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач - здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

30.01.2023 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 2100-02024, в якій сторони домовились викласти цей договір в нові редакції.

Так, згідно з п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди) планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується НКРЕКП (регулятором), та оприлюднюється ОСП на офіційному веб-сайті. Ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру оприлюднюється ОСП на офіційному веб-сайті в євро/МВт*год. Крім цього, ОСП щомісяця оприлюднює на офіційному веб-сайті ставку плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у грн/МВт*год не пізніше 03 числа місяця наступного, за розрахунковим періодом. Конвертація величини ставки здійснюється щомісяця за середньомісячним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, за розрахунковий період надання послуги.

Пунктом 4.1 договору (в редакції додаткової угоди) встановлено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму плановий обсяг послуги формується користувачем без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді; 2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до роз. ХІ Кодексу системи передачі. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.

Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди).

У п. п. 5.5, 5.6 договору визначені терміни розрахунків та дії сторін, які мають вчинятись у разі виникнення розбіжностей щодо вартості наданих послуг.

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023 (п. 13.1 договору в редакції додаткової угоди).

Суди попередніх інстанцій зазначили, що ТОВ "СіПіДжі Енерджі" здійснювало експорт електричної енергії на території країн-учасниць договору про заснування ЕС. Зокрема, ТОВ "СіПіДжі Енерджі" здійснювало експорт електричної енергії до Республіки Молдова, яка приєдналась до договору про заснування ЕС на підставі рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства.

Позивач також вказує на те, що ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 2100-02024 здійснило нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, і відповідно надало на оплату: рахунок-фактуру від 09.10.2023 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2023 року на суму 530 609,34 грн (з урахуванням переплати на суму 1 186,97 грн), акт приймання-передачі послуг від 30.09.2023 на суму 531 796,31 грн; рахунок-фактуру від 07.11.2023 за послугу з передачі електричної енергії за жовтень 2023 року на суму 241 697,55 грн та акт приймання-передачі від 31.10.2023 на суму 241 105,37 грн.

З наявних у матеріалах справи виписок з рахунків ТОВ "СіПіДжі Енерджі" вбачається, що останнє оплатило послуги з передачі електричної енергії на загальну суму 772 306,89 грн за вересень - жовтень 2023 року.

Задовольняючи позов про стягнення 772 306, 89 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у вересні та жовтні 2023 року позивач здійснював експорт електричної енергії до Республіки Молдова, яка є країною-учасницею договору про заснування ЕС та, що нарахування відповідачем коштів за спірну послугу було неправомірним та таким, що заборонено нормами міжнародного законодавства, а кошти, сплачені позивачем за спірну послугу в сумі 772 306,89 грн набуті відповідачем безпідставно. З огляду на заяву позивача про відмову від позовної вимоги про зобов`язання припинити відповідні дії, суд першої інстанції закрив провадження у справі в цій частині позовних вимог, врахувавши п. 4 ст. 231 ГПК України.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідно до ст. 269 ГПК України, апеляційний господарський суд залишив його без змін, зазначивши, що це рішення є законним та обґрунтованим.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а постанову апеляційної інстанції - в повному обсязі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставах п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на:

- ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновку, викладеного у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, згідно з яким захисту підлягає тільки порушене право; Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21 щодо застосування ст. 1212 ЦК України; від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20 щодо застосування ст. 41 договору про заснування ЕС, а також щодо застосування ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України);

- зазначає про необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20. Так, на думку скаржника, суди безпідставно врахували висновки, викладені у зазначеній постанові, оскільки, правовідносини у справі № 910/9627/20 та справі, яка переглядається, не є подібними (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Скаржник також, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 не є такою, що містить висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (прийнята за неподібних правовідносин зі справою № 910/2384/24).

На обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає таке: правовідносини щодо експорту електричної енергії після 2020 року зазнали суттєвих змін; на момент спірних правовідносин (вересень-жовтень 2023 року) як чинне законодавство, так і договір в новій редакції визначали право нарахувати плату за послуги з передачі електричної енергії до/з країни периметру. Тобто, у вересні - жовтні 2023 року існував обов`язок експортерів сплачувати послуги з передачі електричної енергії, що нараховані на обсяги експортованої електричної енергії; що судові рішення ґрунтуються на надуманих і необ`єктивних висновках.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 27.05.2025.

У відзиві позивач просить залишити касаційному скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 300 ГПК України рішення суду першої інстанції інстанції та постанова апеляційного господарського суду переглядаються Верховним Судом в частині задоволених позовних вимог.

Стаття 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", ст. 19 якого передбачає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Україна приєдналася до договору про заснування ЕС (приєднання набрало чинності 01.02.2011).

Згідно зі ст. 3 договору про заснування ЕС для цілей ст. 2 договору діяльність ЕС охоплює, зокрема: a) запровадження договірними сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у роз. II договору про ЕС, що враховує як інституційну структуру ЕС, так і конкретну ситуацію в кожній з договірних сторін, як описано в роз. II договору про ЕС; b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях договірних сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в роз. III договору про ЕС; c) створення сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (створення єдиного енергетичного ринку), як описано в роз. IV договору про ЕС.

За ст. 5 договору про заснування ЕС, ЕС дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в роз. II, що враховує як інституційну структуру цього договору, так і конкретні умови кожної з договірних сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.

Відповідно до ст. 11 договору про заснування ЕС, яка міститься у роз. ІІ, "нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26.06.2003 стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26.06.2003 стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.

Закон України "Про ринок електричної енергії" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Статтею 2 цього Закону визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Так, у абз. 1 ч. 1 цієї статті визначено, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, Закони України ?Про альтернативні джерела енергії?, ?Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу?, ?Про НКРЕКП", ?Про природні монополії?", ?Про захист економічної еонкуренції?, ?Про охорону навколишнього природного середовища?, ?Про енергетичну ефективність?, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України ?"Про ринок електричної енергії" встановлено, що на виконання зобов`язань України за договором про заснування ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.

Згідно з ч. 11 ст. 2 Закону України ?Про ринок електричної енергії? суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.

Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі (п. 8 ст. 4 Закону України ?Про ринок електричної енергії?).

Стаття 1 Закону України ?Про ринок електричної енергії? містить такі визначення: електрична енергія - це енергія, яка виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (п. 26 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону); передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону); міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з`єднує об`єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (п. 43 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону); електропостачальником є суб`єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером - суб`єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу (п. п. 30, 92 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Верховний Суд у постанові від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, зазначив, що у розумінні положень п. п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України ?Про ринок електричної енергії? передача електричної енергії у разі імпорту або експорту відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.

За п. 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку (в редакції, чинній на час укладення додаткової угоди), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі, та діючий договір про надання послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - Правила роздрібного ринку).

Взаємовідносини оператора системи передачі (ОСП) та користувачів системи передачі (користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі регулює Кодекс систем передачі.

У Кодексі систем передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (в редакції, чинній на час укладення додаткової угоди), терміни вживаються у таких значеннях: багатостороння угода про компенсацію між операторами систем передачі (договір ІТС) - багатостороння угода, яка визначає правила функціонування механізму компенсації між операторами систем передачі; країна ІТС механізму - держава, оператор системи передачі якої приєднався до договору ІТС; країна периметру - суміжна держава, до/з системи передачі якої здійснюється перетікання електричної енергії з/до системи передачі України, та оператор системи передачі (або суб`єкт господарювання, що виконує функції оператора системи передачі) якої не приєднався до договору ІТС.

Згідно з п. 5.1 гл. 5 роз. XI Кодексу систем передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами ОСП від виробників та УЗЕ до систем розподілу, УЗЕ та споживачів, а також при здійсненні експорту/імпорту електричної енергії.

Відповідно до п. 5.7 роз. ХІ Кодексу систем передачі обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: у період до приєднання ОСП до ІТС механізму: для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії; у період після приєднання ОСП до ІТС механізму: для трейдерів - на підставі даних щодо обсягів експорту/імпорту електричної енергії до/з країн периметру.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, а також умов договору про заснування ЕС, Велика Палата Верховний Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 зауважила, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, що є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 договору про заснування ЕС та не є виправданим відповідно до п. 2 цієї статті. Фактично ратифікацією договору про заснування ЕС Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони договору про заснування ЕС, на відповідність його умовам (див. також постанову Верховного Суду від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23).

Як уже зазначалося, судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірний період позивач здійснював експорт електричної енергії до Республіки Молдова. Зазначили, що згідно з умовами договору про заснування ЕС, його сторонами є Європейське Співтовариство, а також договірні країни, серед яких є Україна та Республіка Молдова.

Отже, за встановлених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольняючи позов, зазначили, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України перед сторонами договору про заснування ЕС, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії та, що таке нарахування відповідачем плати за послугу було неправомірним, заборонено нормами вищевказаного міжнародного законодавства, а сплачені позивачем кошти за послуги передачі електричної енергії фактично набутими відповідачем безпідставно та підлягають стягненню на користь позивача.

Касаційний господарський суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими і такими, що відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.07.2024 у справі № 910/12768/21, від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23 та інших.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20. Надаючи оцінку цим доводам касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.

Так, у справі № 761/45721/16-ц предметом спору є вимоги про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу. Предмет, підстави та відповідно матеріально - правове регулювання у вказаній справі та справі, яка переглядається не є подібними, а висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту сформовані з урахуванням конкретних обставин справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

Верховний Суд вважає безпідставним посилання скаржника і на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 640/3041/20, в якій зазначено про неможливість застосування до правовідносин щодо енергопостачання положень ст. 41 договору про заснування ЕС, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, відповідають останньому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останній її висновок (див. також п. п. 88-89 постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/4185/21 та постанову Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 910/12768/21).

Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22, від 30.06.2022 у справі № 910/19423/20, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21 щодо застосування ст. 1212 ЦК України, то необхідно зазначити, що у цих справах вказана норма матеріального права застосовувалася з огляду на фактичні обставини у справах, які не є подібними як у справі, яка переглядається, що впливає на вирішення спору у цих справах. Судові рішення не суперечать цим висновкам Верховного Суду.

Решта постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними справі, яка переглядається.

Отже, безпідставним є посилання скаржника на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у цьому випадку.

Недоречним є посилання у касаційній скарзі і на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України з огляду на таке.

За загальним правилом правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.

Законодавець у п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тобто для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Зважаючи на вищевикладене, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього необхідно відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Як вбачається із доводів касаційної скарги, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує на неподібність правовідносин у справі № 910/2384/24 та справі № 910/9627/20 та, що наявні підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, в якій АТ "ДТЕК Західенерго" звернулося до суду з позовом до ПрАТ "Укренерго" про зобов`язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та в якій Велика Палата Верховного Суду, проаналізувала положення типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії, а також пов`язане із цим національне і міжнародне законодавство та зробила відповідні висновки щодо реалізації та врахування актів Енергетичного Співтовариства та міжнародних договорів України у правовідносинах щодо експорту електричної енергії.

Верховний Суд зазначає, що скаржником не наведено обставин для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 з огляду на вказану норму процесуального права - п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Самі лише посилання скаржника на неподібності правовідносин не можуть бути підставами для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20, який є чітким та однозначним (див. також постанову Верховного Суду від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23).

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 зазначила таке: "8.27.7. Через стягнення з імпорту та експорту елементів тарифу, які пов`язані із внутрішньою діяльністю та політиками, запропонована схема не відповідає ст. 41 договору про ЕС, яка передбачає, що "мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняються". Згідно з прецедентним правом Європейського суду така заборона стосується мита, кількісних обмежень імпорту й експорту, а також всіх заходів, які мають аналогічний ефект. Зокрема, релевантним для питання тарифів на послуги з передачі та диспетчеризації електроенергії в Україні є рішення Суду у справі номер С-305/17 FENS від 06.12.2018, в якому Суд постановив, що законодавство Словаччини, яке зобов`язує експортерів електроенергії сплачувати тарифи на послуги з передачі, порушує положення європейського права, що відповідає ст. 41 договору про ЕС. Суд постановив, що митні збори заборонені "незалежно від будь-якої мети, для якої вони були встановлені, та призначення отриманого від них доходу" {…}, адже "будь-яка плата, навіть невелика, яка накладається на товар через те, що він перетинає кордон, є перешкодою для руху такого товару." Така заборона застосовується навіть, якщо плата "не стягується на користь держави, не є дискримінаційною чи захисною по суті, і якщо товар, на який накладається плата, не складає конкуренції жодному вітчизняному продукту". 8.27.12. Плата за імпорт та експорт може застосовуватися за передачі із країни до країни, які не є членами договору про ЕС. 8.27.13. Розподіл витрат на послуги з передачі або диспетчеризації електроенергії (за вирахуванням додаткових зборів за використання ВДЕ) на споживання, виробництво, експорт та імпорт не є прозорим, і через це виникає серйозна проблема перехресного субсидування та подвійних зборів за транзитні операції, що, ймовірно, рівносильно дискримінації або заходу, що має еквівалентний ефект, заборонений відповідно до ст. 41 договору. Щоб уникнути такого результату, бажано встановити тарифи на послуги з диспетчеризації, які "Укренерго" надає імпортерам та експортерам таким самим чином, як і у разі виключно внутрішніх операцій, і щоб уникнути ситуацій, коли при транспортуванні електроенергії одні й ті ж послуги оплачуються двічі. 8.28. Також в додатку до цього повідомлення Секретаріат вказав, що допоки "Укренерго" не бере участі в механізмі компенсації оператору системи передач електроенергії відповідно до Регламенту 838/2010, тарифи на послуги з передачі електроенергії, що покладені на виробників (В) та навантаження (Н) в Україні, не повинні включати жодних елементів, пов`язаних з впливом їх діяльності у транскордонних потоках. Із сферою застосування - Українська енергосистема складається з двох фізично роз`єднаних зон торгів і зон контролю: (1) Бурштинський енергетичний острів, що працює у синхронному режимі з енергосистемою континентальної Європи, об`єднаний із енергосистемою Словаччини, Угорщини та Румунії; та (2) решта української енергосистеми, яка працює в синхронному режимі та об`єднана з енергосистемою росії, Білорусі та Молдови. Ця зона об`єднана із енергосистемою Польщі, яка працює в асинхронному режимі. 8.29. За змістом ст. 41 договору про ЕС, щодо якої у повідомленні наведені висновки, встановлено заборону мита, а також заходів, що мають подібний результат, щодо імпорту та експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі. При цьому не виключається можливість впровадження таких заходів, якщо вони виправдані на підставі державної політики, безпеки чи з інших визначених підстав. 8.30. Тобто встановлена зазначеним положенням заборона стосується в рівній мірі застосування до операцій з експорту та імпорту енергопродуктів як мита, так і заходів щодо встановлення плати, яка за своєю природою є подібною до мита. 8.31. Наведений в листах Секретаріату ЕС аналіз дає підстави для висновку про те, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам ст. 41 договору про ЕС та не є виправданим відповідно до п. 2 цієї статті".

Здійснивши аналіз оскаржуваних рішень, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що нарахування відповідачем оплати за спірну послугу було неправомірним і таким, що заборонене нормами вищевказаного міжнародного законодавства, а сплачені позивачем за спірну послугу кошти фактично набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню. У цьому випадку судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення законодавства, в тому числі і міжнародного, з урахуванням останнього висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20. Доводи відповідача на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду, зважаючи на положення ст. 300 ГПК України. Підстав для викладення правового висновку у цьому випадку немає (див. також постанову Верховного Суду від 01.05.2025 у справі № 910/11833/23).

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 30.09.2024 в оскаржуваній частині у справі № 910/2384/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.