Постанова від 26.06.2025 по справі 916/4622/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4622/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури- Кривельова Т.М. на підставі посвідчення;

від Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області-не з`явився;

від Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області-не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ- не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Погребна К.Ф. повний текст складено та підписано 27.03.2025 року

у справі № 916/4622/24

за позовом: Виконуючого обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеська область, в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 37 080 грн 90 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні 2024 року Виконуючий обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ, в якій прокурор просив суд визнати недійсними додаткові угоди №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 до договору №13 від 08.02.2024, а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до бюджету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором №13 від 08.02.2024 у розмірі 37 080 грн 90 коп., та витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор наголошує, що, укладаючи додаткові угоди, сторони порушили п. 4 ч. 5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не підтвердили об`єктивних обставин для продовження терміну поставки товару, а тому, за твердженням прокурора, вказані додаткові угоди до договору поставки товару мають бути визнані недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, прокурор вказує, що, враховуючи факт невиконання підрядником своїх зобов`язань за договором, наявні підстави для застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ відповідальності, передбаченої договором, у вигляді стягнення неустойки, розмір якої становить 37 080 грн 90 коп.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2024 року у справі №916/4622/24 (суддя Погребна Н.М.) у позовних вимогах Виконуючого обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зауважив, що виконуючим обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області при оспорюванні додаткових угод №1, №2 до договору про поставку товару №13 від 08.02.2024 було визначено в якості відповідача лише одну із сторін оспорюваних правочинів. Прокурором клопотання про залучення Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області в якості співвідповідача до суду подано не було, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог через неналежний склад відповідачів у цьому спорі. Щодо вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ неустойки в сумі 37 080 грн 90 коп., суд першої інстанції зауважив, що в даному випадку вона є похідною від вимоги про визнання недійсними додаткових угод №1, №2 до договору про поставку товару №13 від 08.02.2024, у зв`язку із чим також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 року у справі № 916/4622/24 скасувати в повному обсязі та прийняти нове, яким позовні вимоги виконуючого обов`язків керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ про визнання недійсними додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 до договору №13 від 08.02.2024, а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до бюджету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором №13 від 08.02.2024 у розмірі 37 080 грн 90 коп. задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Відтак, на переконання прокурора, судом першої інстанції не враховано сталу судову практику з аналогічним предметом позову за зверненнями прокурора із позовами в інтересах держави, яка склалась останнім часом в частині визначення суб`єктного складу прокурором саме щодо відповідачів та позивачів.

Так, прокурор, посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду, зазначає, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду

Отже, прокурор наголошує, що при зверненні керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі позивача - Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради до суду, прокурор дотримався вимог чинного законодавства, а саме: Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради є виконавчим органом Авангардівської селищної ради, реалізує державну політику у сфері капітального будівництва та житлово-комунального господарства та є стороною договору та спірних додаткових угод.

Прокурор зазначає, що висновки суду щодо неналежного складу відповідачів у вказаній справі є безпідставними, оскільки Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради є стороною спірного правочину, втім не звернувся до суду з позовом про визнання додаткових угод до нього недійсними після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, а тому, на думку прокурора, ним вірно визначено Відділ капітального будівництва житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради позивачем.

Прокурор звертає увагу суду на те, що відповідно до ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено. У даній справі дійсність додаткових угод оскаржується прокурором саме в інтересах, в тому числі, сторони цих правочинів.

Отже, прокурор наголошує, що постанови Верховного Суду, на які посилався суд у своєму рішенні, ухвалені за іншої фактично-доказової бази, а також інших умов застосування правової норми, ніж у цій справі, у зв`язку з чим доводи суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог прокурора у цій справі у зв`язку з неналежним складом відповідачів є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 року у справі №916/4622/24, справу призначено до судового розгляду.

12.05.2025 року через підсистему «Електроний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ надійшов відзив (вх. №1581/25/Д2), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 року у справі №916/4622/24 залишити без змін.

Зокрема, у відзиві, відповідач, наголошуючи на обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції, вказує, що прокурор вважає та неодноразово наголошував у судовому засіданні, що порушення вимог закону, а саме, укладення додаткових угоди № 1 від 15.03.2024 та № 2 від 01.04.2024 вчинили Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ, отже, відносно вимог про визнання додаткових угод недійсними відповідачами у справі повинні бути Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ, оскільки не може бути та є нелогічним та безпідставним, що нібито порушення вчинили обидві сторони оспорюваного правочину, а відповідачем у справі є тільки одна зі сторін такого правочину, яка одна повинна нести відповідальність за дії обох сторін, в тому числі, при розподілі судових витрат.

Отже, відповідач, посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду, вказує, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Крім цього, відповідач наголошує, що позивачі Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Авангардівська селищна рада Одеського району Одеської області надали суду письмові та в ході судового засідання усні пояснення, згідно з якими позовні вимоги прокурора вони не підтримали, позов вважають необґрунтованим, безпідставним та просили суд відмовити в задоволенні позову. Позивачі вважають, що додаткові угоди до договору були укладені у відповідності до вимог законодавства, їх права жодним чином не порушені, а отже, не підлягають захисту.

Таким чином, на думку відповідача, позиція прокурора суперечить позиції позивачів, в інтересах яких він звернувся до суду за захистом їх прав, які не були порушені, що додатково підтверджує невірність та помилковість визначення прокурором складу учасників справи.

У порушення вищезазначених вимог прокурором було визначено в якості відповідача лише одну із сторін оспорюваних правочинів та з незрозумілих причин додатково у якості позивача зазначено Авангардівську селищну раду Одеського району Одеської області, відносно якої не було заявлено жодної позовної вимоги, яку повинно задовольнити Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ».

Також, відповідач вказує, що прокурором у розрахунку пені береться період з 15.03.24 по 01.05.24, а сам розрахунок здійснений, виходячи з загальної суми договору, а не від вартості недопоставленого товару за конкретними партіями товару та видатковими накладними, а тому здійснений прокурором розрахунок пені є помилковим, у зв`язку з чим вимога про стягнення неустойки з викладених прокурором підстав є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідач вказує, що між сторонами були укладені додаткові угоди до договору, де додатковою угодою № 2 від 01.04.24 кінцевий строк поставки товару був змінений та визначений до 15.04.24, з урахуванням п. 6.2. договору пеня нарахуванню не підлягає, так як була відсутня затримка поставки товару понад 30 календарних за поставками, крім останньої. При цьому, відповідач звернув увагу суджу, що, якщо суд вважатиме, що є підстави для стягнення з нього неустойки, то навів свій контррозрахунок штрафної санкції за період з 15.04.24 по 01.05.2024.

Крім того, відповідач звертає увагу суду, що позивачами та прокурором не зазначено та не доведено понесених ними збитків у зв`язку з частковим простроченням поставки товару відповідачем, якщо не брати до уваги укладення додаткових угод до договору, якими строк поставки товару був змінений. При цьому, порушення відповідачем умов договору в цій частині не завдало збитків жодним іншим учасникам. За договором позивач не сплачував на користь відповідача жодних коштів у якості попередньої оплати, оскільки договором передбачено оплату товару лише за фактом поставки.

Також, відповідач вказує, що він завчасно попередив позивача про неможливість поставки товару на умовах договору із зазначенням причин такої неможливості.

Так, листом від 13.03.23 відповідач попередив позивача про існування певних проблем з постачанням - реекспорт дронів, особливо з тепловізором, що у Китаї заборонено; DJI має фабрики тільки в Китаї, які є в санкційному списку США щодо використання у військових цілях з кінця 2022 року та в додатковому санкційному списку щодо інвестицій з кінця 2021 року; DJI не веде перемовини щодо постачання в Україну будь-якої партії товарів ні за які гроші та інші підстави.

Саме цей лист, на думку відповідача, і є для замовника документально підтвердженими об`єктивними обставинами, що слугувало підставою для укладання додаткових угод до договору замість того, щоб розірвати договір в порядку п.5.4.3 договору, що б дійсно створило негативні наслідки. Зазначеним листом відповідач попередив позивача про те, що ним будуть

порушені строки постачання товару, а не про те, що виникли обставини непереборної сили.

Повідомлення відповідача про затримку постачання було направлено на те, щоб максимально нівелювати будь-які можливі збитки, що може отримати позивач, який має право достроково розірвати договір в порядку п. 5.4.3 договору.

В судовому засіданні, яке відкладалося, представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Представники інших сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про відправку ухвали суду апеляційної інстанції про призначення справи до судового розгляду на їх офіційні електронні адреси, будь-яких процесуальних заяв чи клопотань суду не надали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників сторін.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 року у справі №916/4622/24 потребує скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області було проведено відкриті торги з предметом: товари, Квадрокоптер DJI Mavic3T (або еквівалент), (ID закупівлі: UA-2024-01-19-006731-а). Джерелом фінансування зазначеної закупівлі визначено кошти місцевого бюджету за КЕКВ: ДК021:2015:34710000-7: - товари Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном.

За результатами закупівлі між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», як учасником, було укладено договір №13 від 08.02.2024 на поставку товару, за умовами якого продавець зобов`язується поставити покупцю товар згідно ДК021:2015:34710000-7: - товари Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (Квадрокоптер DJI Mavic3T), найменування, кількість та ціни зазначені в додатку №1 (специфікації), а покупець - прийняти і оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість поставки товару за договором становить 983 450 грн без ПДВ.

Строк поставки товару до 15.03.2024 року (п.4.1 договору).

Відповідно до п. 4.4, 4.6 договору, товар вважається поставленим покупцю з моменту підписання покупцем накладної. Розрахунки здійснюються у безготівковому вигляді платіжним дорученням протягом 10-ти робочих днів після отримання товару покупцем на підставі договору та накладної.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за даним договором, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України та цим договором (п.6.1 договору).

Положеннями п.6.2 договору передбачено, що при затримці поставки товару понад 30 календарних днів, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення з урахування індексу інфляції.

Відповідно до п.7.1-7.3 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникла поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дій обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) днів з моменту виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України.

Згідно п.9.1 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2024 року або повного виконання зобов`язань сторонами.

В подальшому, між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» було укладено додаткову угоду №1 від 15.03.2024, згідно якої сторони вирішили продовжити термін поставки товару за договором до 31.03.2024, виклавши пункт 4.1 договору в наступній редакції: « 4.1. Строк договору поставки товару: до 31.03.2024.».

Надалі, 01.04.2024 року між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» було укладено додаткову угоду №2 від 01.04.2024, згідно якої сторони вирішили продовжити термін поставки товару за договором до 15.04.2024, виклавши пункт 4.1 договору в наступній редакції : « 4.1. Строк договору поставки товару: до 15.04.2024.»

З видаткової накладної №31 від 20.02.2024 року вбачається, що Товариство «ІНКОС ІНДАСТРІ» поставило Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області товар, а саме, вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (квадрокоптер DJI Mavic 3T) у кількості 2 шт. на суму 393 380 грн, з видаткової накладної №63 від 09.04.2024 року вбачається, що Товариство «ІНКОС ІНДАСТРІ» поставило Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області товар, а саме, вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (квадрокоптер DJI Mavic 3T) у кількості 1 шт. на суму 196 690 грн; з видаткової накладної №80 від 01.05.2024 року вбачається, що Товариство «ІНКОС ІНДАСТРІ» поставило Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області товар, а саме, вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (квадрокоптер DJI Mavic 3T) у кількості 2 шт. на суму 393 380 грн.

Листом Управління Державної казначейської служби в Овідіопольському районі від 12.07.2024 №02/27-08/563 підтверджено, що 08.02.2024 Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області відповідно до договору №13, зареєстроване бюджетне зобов`язання на загальну суму 983 450 грн, на виконання якого перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ»: 28.02.2024 - 393 380 грн згідно платіжної інструкції №34 від 26.02.2024; 10.04.2024 - 196 690 грн згідно платіжної інструкції №106 від 09.04.2024; 03.05.2024 - 393 380 грн згідно платіжної інструкції №124 від 01.05.2024.

На запит прокуратури Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області повідомив, що при укладанні додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 31.03.2024 до договору поставки №13 від 08.02.2024 продовження термінів поставки товару останній керувався листом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» .

У цьому листі Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» пояснило ситуацію щодо виробника DJI, наголосивши на наступному: «реекспорт квадрокоптерів, особливо з тепловізором, у Китаї заборонено, але DJI має фабрики лише в Китаї; DJI перебуває в санкційному списку США щодо використання у військових цілях з кінця 2022 року та в додатковому санкційному списку щодо інвестицій з кінця 2021 року; DJI не веде перемовини щодо постачання в Україну будь-якої партії товарів. Тобто, квадрокоптери доступні для придбання у дистриб`юторів DJI, але і тут виникають проблемні обставини, зокрема: не всі дистриб`ютори погоджуються дистриб`юторів до співпраці: по-перше, цих незначна кількість; по-друге, погоджуються реекспортувати в Україну одиниці; кількість квадрокоптерів чітко лімітовано DJI на кожну з країн, сплески активності чітко видно, і постачання понад лімітів вкрай обмежено або неможливо; постачальники вибирають ліміти часто в одних i тих самих дистриб`юторів, іноді виникає ситуація, що ми контрактуємось, але постачання зривається, адже дистриб`ютор розраховував на один ліміт, а до нього одночасно надходить 3-4 замовлення, що спричиняє колапс; виробник налаштований недружньо та дуже чутливий до політичних заяв, через які спостерігається тенденція на погіршення ставлення до України до ворожого рівня, що виводить ризики зриву поставки на непередбачуваний рівень. Також своє відображення в затримках постачання знайшов і Китайський новий рік, що є одним із найголовніших свят для Східної Азії, під час якого виробництво було зупинене на 2 тижні, а в цей час замовлення продовжили наростати».

Крім того, в матеріалах справи містяться надані підрядником гарантійні листи: №OT-50 від 26.01.2024 та №OT-62 від 30.01.2024 якими Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» гарантувало поставку товару якісно, у кількості та терміни, встановлені замовником.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин у даній справи матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для визнання недійсними додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 до договору №13 від 08.02.2024, а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до бюджету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором №13 від 08.02.2024 у розмірі 37 080 грн 90 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Прокурором подано позов в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області в зв`язку з невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селиш, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров?я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об?єкти, визначені відповідно до закону як об?єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб?єктів.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, в тому числі, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Також, відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації за рахунок власних коштів закупівлі квадрокоптерів проводилась на здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Таким чином, уповноваженими органами на захист інтересів держави у спірних правовідносинах є Авангардівська селищна рада Одеського району Одеської області та як особа, що представляє Авангардівську територіальну громаду - власника коштів, за рахунок яких здійснювалась закупівля та Відділ капітального будівництва Житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради, як замовник за договором та особа до відання якої належать повноваження щодо організації за рахунок власних (бюджетних) коштів закупівлі квадрокоптерів.

Бюджетна система України, відповідно до положень ст. 7 Бюджетного кодексу України, ґрунтується на принципах повноти та ефективності, що передбачає включення до бюджету всіх надходжень за рахунок забезпечення учасниками бюджетного процесу досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки.

Також, пункт 39 ч, 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України передбачає, що штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб?єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів належать до доходів загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів, бюджетів об?єднаних територіальних громад.

Відповідно до Положення «Про Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради», затвердженого рішенням Авангардівської селищної ради №1733-VIII від 23.02.2023 зі змінами, Відділ є юридичною особою, неприбутковою установою, має самостійний баланс, рахунки в установах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і найменуванням, Відділ утримується за рахунок коштів місцевого бюджету та є головним розпорядником бюджетних коштів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені кошти у вигляді неустойки можуть підлягати стягненню на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради є його доходами.

Крім того, Відділ капітального будівництва Житлово-комунального господарства, комунального майна є виконавчим органом Авангардівської селищної ради, що утворюється селищною радою.

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Так, як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави, Чорноморською окружною прокуратурою направлено запити в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру», до Відділу капітального будівництва Житлово-комунального господарства, комунального майна, який є виконавчим органом Авангардівської селищної ради та Авангардівської селищної ради з вимогою надати інформацію про вижиті заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень.

З відповідей від 29.07.2024 №218 та від 27.09.2024 за №01-3173 вбачається, що до суду жоден із зазначених органів не звертався та не має наміру звертатися.

Відтак, Відділом капітального будівництва Житлово-комунального господарства, комунального майна, який є виконавчим органом Авангардівської селищної ради та Авангардівською селищною радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Крім того, з часу укладення оспорюваних угод позивачами по справі не було вжито належних заходів для усунення зазначених прокурором порушень та звернення з позовом до суду.

Вказане свідчить про нездійснення суб`єктами владних повноважень заходів щодо захисту економічних інтересів держави, що проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноважених суб`єктів владних повноважень та підтверджує наявність «виключного випадку» для звернення прокурора з даним позовом до суду з урахуванням положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Тобто, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020).

З огляду на зазначене та враховуючи дотримання прокурором визначеної національним законодавством процедури представництва інтересів держави в суді, судова колегія вважає, що наданими прокурором доказами підтверджено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Відділу капітального будівництва Житлово-комунального господарства, комунального майна, який є виконавчим органом Авангардівської селищної ради та Авангардівської селищної ради.

При цьому, здійснивши апеляційний перегляд справи по суті заявлених прокурором вимог судова колегія зазначає наступне.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Одночасно з тим, що прокурор мав право визначити позивачами Авангардівську селищну раду та Відділ капітального будівництва Житлово-комунального господарства, комунального майна, останній, насамперед, повинен довести суду наявність у цих осіб порушеного права, на захист яких він звернувся з даними позовними вимогами.

Так, за положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, прокурор звернувся до суду в інтересах держави, зокрема, в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області з вимогами визнати недійсними додаткові угоди №1 від 15.03.20234, №2 від 01.04.2024 до договору №13 від 08.02.2024 та стягнути неустойку на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області у розмірі 37 080 грн 90 коп. до бюджету Авангардівської селищної ради.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» одним із основних принципів місцевого самоврядування визначено поєднання місцевих і державних інтересів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Авангардівська селищна рада виступає в якості суб`єкта владних повноважень, яка приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Отже, на неї покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, в тому числі при проведенні публічних закупівель. Одночасно, ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» унормовує, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Одночасно з цим за своїми статутними документами, саме Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради Одеської області є головним розпорядником бюджетних коштів, який за нормами, в тому числі, бюджетного законодавства, повинен і контролювати, і отримувати бюджетні кошти, і договір №13 від 02.02.2024 та спірні додаткові угоди до нього укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» та Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради Одеської області.

Судова колегія звертає увагу, що спірні додаткові угоди №1 від 15.03.2024, №2 від 08.02.2024 до договору №13 від 01.04.2024, як і сам договір - не є тристоронніми за участю селищної ради, зокрема.

До того ж, у даній справі прокурор просить визнати недійсними додаткові угоди до договору, а не сам правочин, з підстав неправомірного продовження строку виконання відповідачем його договірних зобов`язань і розгляд цього питання ніяким чином не доводить існування порушеного права саме селищної ради.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами договору №13 від 02.02.2024 досягнуто згоди по всіх істотних умовах письмового, двостороннього, строкового, консенсуального та оплатного договору поставки №13/23 від 06.12.2023 і в даному випадку Відділ є органом місцевого самоврядування, який здійснює, поміж інших функцій, і господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Ризики підприємницької діяльності несе суб`єкт господарювання, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Судова колегія наголошує, що згідно п.6.3 договору №13 від 02.02.2024 при затримці поставки товару понад 30 календарних днів, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення з урахуванням індексу інфляції.

Договір не містить обов`язку перерахування неустойки на користь третіх осіб, що не є сторонами договору, зокрема, до Авангардівської селищної ради.

Відповідно до умов договору зобов`язання щодо сплати неустойки виникає між сторонами Договору, а саме між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» та Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради Одеської області.

За обставин цієї справи вбачається, що предметом спору є не повернення бюджетних коштів, адже відповідачем виконано у повному обсязі свої зобов`язання, які прийняті без жодних зауважень чи заперечень Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради Одеської області, а стягнення саме неустойки - пені у зв`язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» зобов`язань щодо своєчасної поставки товару.

Верховний Суд в п. 17 постанови від 02.08.2023 р. у справі № 908/2335/22 зауважив, що стягнення неустойки в разі порушення контрагентом комунальної організації своїх зобов`язань за договором відбувається на користь такої організації; неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою.

Вказана правова позиція була підтримана також у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 911/826/23.

До того ж, як вже зазначалося вище, саме Відділ є головним розпорядником бюджетних коштів і отримання штрафних санкцій є його доходами.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскільки спірний договір та додаткові угоди є двосторонніми правочинами, сторонами яких є зазначене Товариство та Відділ; Авангардівська селищна рада не є стороною зазначених правовідносин, тому, навіть у випадку порушення умов договору, стягнення штрафних санкцій має здійснюватися на користь саме Відділу, адже неустойка не є коштами, які контролюються селищною радою, а стягується на користь Відділу як сторони господарського договору та розпорядника бюджетних коштів, який виступає у спірних правовідносинах як суб`єкт господарювання - сторона у зобов`язальних відносинах, Авангардівська селищна рада, як юридична особа, що наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем у суді та спроможна самостійно захищати свої права та законні інтереси в разі їх порушення, яка в даному випадку не є особою, права якої порушені. Це є самостійною підставою для відмови у позові прокурора в цій частині.

При цьому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод №№1,2 до договору №13 від 08.02.2024 тільки через нібито неналежний склад відповідачів у цьому спорі, а саме, тому, що інша сторона правочину визначена прокурором не відповідачем, а позивачем, є помилковими, з огляду на таке.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на таке:

"8.8. Прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, зокрема, тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 917/341/19.

8.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

8.11. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа."

Визначаючи коло належних відповідачів, суд першої інстанції не врахував наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, а також того, що прокурором, окрім позовних вимог про визнання недійсними правочинів (додаткових угод), сторонами яких є Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ, була заявлена також і вимога про стягнення неустойки у розмірі 37 080 грн 90 коп. за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №13 від 08.02.2024 року.

У разі задоволення вимоги про визнання недійсними додаткових угод та стягнення неустойки за договором таке стягнення має відбуватися на користь сторони договору - Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради, а тому прокурором було обґрунтовано залучено його позивачем за відповідним позовом, предметом якого є, зокрема, вимога про стягнення неустойки.

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Як вже зазначалося вище, у даній справі прокурор самостійно визначив її суб`єктний склад з огляду на необхідність захисту порушених прав держави з визначених ним самостійно предмету та підстави позову, зазначених вище за текстом постанови.

Тобто, посилання суду першої інстанції на те, що прокурором безпідставно визначено Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради позивачем, а не відповідачем у даній справі не відповідає нормам чинного законодавства та судовій практиці, оскільки саме сторона правочину в даному випадку є належним позивачем (визнання недійсними додаткових угод, а не основного договору, та стягнення неустойки за його умовами), про що судова колегія зазначала вище, і, як раз протилежне, тобто, визначення Відділу відповідачем призвело б до неможливості задоволення вимог, зокрема, про стягнення штрафних санкцій на його користь.

В зв`язку з вищевикладеним суд апеляційної інстанції вбачає наявними підстави для скасування помилкового висновку, викладеного в рішенні суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову прокурора саме з визначених судом мотивів.

Розглядаючи по суті позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради про визнання недійсними оспорюваних додаткових угод, судова колегія зазначає таке.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор просив визнати недійсними додаткові угоди №1 від 15.03.20234, №2 від 01.04.2024 до договору №13 від 08.02.2024 та стягнути неустойку на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області у розмірі 37 080 грн 90 коп.

За частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов?язання, виникають між суб?єктами господарювання або між суб?єктами господарювання і негосподарюючими суб?єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов?язаннями.

Відповідно до частини 7 статті 179 цього Кодексу господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов?язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов?язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов?язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов?язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов?язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, визначено, що обов?язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті зобов?язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

У частині першій статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22)

З наведеного системного тлумачення норм Цивільного України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що у цьому випадку передбачена сторонами у договорі така умова, як строк виконання робіт або її окремих етапів, є істотною умовою договору про закупівлю.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», які кореспондуються з положеннями підпункту 4 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України № 1178, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у т.ч. обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов`язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 30.01.2024 у справі №907/811/21, від 09.04.2025 №904/2722/21).

Отже, із вищезазначеного вбачається, що під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов`язань (термін поставки товару), шляхом продовження такого строку, однак виключно за наявності існування документально підтверджених об`єктивних обставин, що зумовили таке продовження.

Так, як вже зазначалось вище, Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області проведено відкриті торги з предметом: товари, Квадрокоптер DJI Mavic3T (або еквівалент), (ID закупівлі: UA-2024-01-19-006731-а). Джерелом фінансування зазначеної закупівлі визначено кошти місцевого бюджету за КЕКВ: ДК021:2015:34710000-7: - товари Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном.

За результатами закупівлі між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», як учасником, було укладено договір №13 від 08.02.2024 на поставку товару, за умовами якого продавець зобов`язується поставити покупцю товар згідно ДК021:2015:34710000-7: - товари Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (Квадрокоптер DJI Mavic3T), найменування, кількість та ціни зазначені в додатку №1 (специфікації), а покупець - прийняти і оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість поставки товару за договором становить 983 450 грн. без ПДВ.

Строк поставки товару до 15.03.2024 року (п.4.1 договору).

В подальшому, між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» було укладено додаткову угоду №1 від 15.03.2024, згідно якої сторони вирішили продовжити термін поставки товару за договором до 31.03.2024, виклавши пункт 4.1 договору в наступній редакції: « 4.1. Строк договору поставки товару: до 31.03.2024.».

Надалі, 01.04.2024 року між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» було укладено додаткову угоду №2 від 01.04.2024, згідно якої сторони вирішили продовжити термін поставки товару за договором до 15.04.2024, виклавши пункт 4.1 договору в наступній редакції: « 4.1. Строк договору поставки товару: до 15.04.2024.»

З видаткової накладної №31 від 20.02.2024 року вбачається, що Товариство «ІНКОС ІНДАСТРІ» поставило Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області товар, а саме, вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (квадрокоптер DJI Mavic 3T) у кількості 2 шт. на суму 393 380 грн, з видаткової накладної №63 від 09.04.2024 року вбачається, що Товариство «ІНКОС ІНДАСТРІ» поставило Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області товар, а саме, вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (квадрокоптер DJI Mavic 3T) у кількості 1 шт. на суму 196 690 грн; з видаткової накладної №80 від 01.05.2024 року вбачається, що Товариство «ІНКОС ІНДАСТРІ» поставило Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області товар, а саме, вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном (квадрокоптер DJI Mavic 3T) у кількості 2 шт. на суму 393 380 грн.

Листом Управління Державної казначейської служби в Овідіопольському районі від 12.07.2024 №02/27-08/563 підтверджено, що 08.02.2024 Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області відповідно до договору №13, зареєстроване бюджетне зобов`язання на загальну суму 983 450 грн, на виконання якого перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ»: 28.02.2024 - 393 380 грн згідно платіжної інструкції №34 від 26.02.2024; 10.04.2024 - 196 690 грн згідно платіжної інструкції №106 від 09.04.2024; 03.05.2024 - 393 380 грн згідно платіжної інструкції №124 від 01.05.2024

На запит прокуратури Відділ капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області повідомив, що при укладанні додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 31.03.2024 до договору поставки №13 від 08.02.2024 про продовження строку поставки товару, останній керувався листом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» від 13.03.2024 року яким пояснив ситуацію щодо виробника DJI та наголосив про наступне: «реекспорт квадрокоптерів, особливо з тепловізором, у Китаї заборонено, але DJI має фабрики лише в Китаї; DJI перебуває в санкційному списку США щодо використання у військових цілях з кінця 2022 року та в додатковому санкційному списку щодо інвестицій з кінця 2021 року; DJI не веде перемовини щодо постачання в Україну будь-якої партії товарів. Тобто, квадрокоптери доступні для придбання у дистриб`юторів DJI, але і тут виникають проблемні обставини, зокрема: не всі дистриб`ютори погоджуються дистриб`юторів до співпраці: по-перше, цих незначна кількість; по-друге, погоджуються реекспортувати в Україну одиниці; кількість квадрокоптерів чітко лімітовано DJI на кожну з країн, сплески активності чітко видно, і постачання понад лімітів вкрай обмежено або неможливо; постачальники вибирають ліміти часто в одних i тих самих дистриб`юторів, іноді виникає ситуація, що ми контрактуємось, але постачання зривається, адже дистриб`ютор розраховував на один ліміт, а до нього одночасно надходить 3-4 замовлення, що спричиняє колапс; виробник налаштований недружньо та дуже чутливий до політичних заяв, через які спостерігається тенденція на погіршення ставлення до України до ворожого рівня, що виводить ризики зриву поставки на непередбачуваний рівень. Також своє відображення в затримках постачання знайшов і Китайський новий рік, що є одним із найголовніших свят для Східної Азії, під час якого виробництво було зупинене на 2 тижні, а в цей час замовлення продовжили наростати».

Крім даного листа, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо наявності в даному випадку об`єктивних обставин, як то передбачено ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» та умовами п.7.3 договору від 08.02.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» не надано.

Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Наведене вказує на те, що будь-яких обґрунтованих, законних підстав та документально підтверджених об?єктивних обставин для продовження строків поставки товару за договором на момент укладання додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 не було.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться надані підрядником гарантійні листи: №OT-50 від 26.01.2024 та №OT-62 від 30.01.2024 якими Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» гарантувало поставку товару якісно у кількості та строки, встановлені замовником.

Разом з тим, зі змісту укладених додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024, якими внесені зміни щодо строків поставки товару, як вже було вказано, взагалі не вбачається підстав внесення цих змін, оскільки обставини, які нібито унеможливлюють виконання умов договору щодо строків поставки товару, зазначені Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» у листі до замовника, без підтвердження такого іншими документами, а саме, що такі обставини не були відомі відповідачу на момент укладення основного договору, а виникли тільки на той час, не доводять факт того, що це є тією об`єктивною обставиною, що зумовила таке неодноразове продовження строку виконання договірного зобов`язання.

В даному випадку судова колегія вважає, що додаткові угоди №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 року до договору поставки товару №13 від 08.02.2024 року суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", тому підлягають визнанню недійсними в зв`язку з недоведеністю відповідачем підстав для їх укладення.

Щодо позовної вимоги про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором №13 від 08.02.2024 у розмірі 37 080 грн 90 коп., колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

У розумінні ст. 230 Господарського кодексу України пеня є господарською санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений прокурором розрахунок заявленої до стягнення пені і встановлено, що він містить арифметичні помилки та не відповідає обставинам справи, з огляду на таке.

Так, пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість поставки товару за договором становить 983 450 грн без ПДВ. Строк поставки товару до 15.03.2024 року (п.4.1 договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за даним договором, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України та цим договором (п.6.1 договору).

Положеннями п.6.2 договору передбачено, що при затримці поставки товару понад 30 календарних днів, продавець сплачує покупцю пеню у розмір подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення з урахування індексу інфляції.

За таких підстав, дата від якої згідно із зазначеним пунктом договору повинна обчислюватися пеня, є 15.04.2024 року.

Разом з тим, прокурором у розрахунку пені береться період з 15.03.24 по 01.05.24, а сам розрахунок здійснений, виходячи з загальної суми договору, а не від вартості недопоставленого товару за конкретними партіями товару та видатковими накладними, у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що здійснений прокурором розрахунок пені є помилковим, а тому вимога про стягнення неустойки у визначеному розмірі прокурором є безпідставною

Так, як вбачається з матеріалів справи єдиною поставкою, з якої було допущено прострочення поставки, за якою можливо нарахування пені, є поставка товару на підставі видаткової накладної № 80 від 01.05.24 року на загальну суму 393 380 грн.

З огляду на викладене колегія суддів, здійснивши власний розрахунок штрафної санкції, вважає, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 4 879 грн 63 коп.

Період розрахунку з 15.04.24 по 30.04.24

Період розрахунку 15.04.2024 - 25.04.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 393 380,00

(Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366 ) x 11 днів (прострочення) : 100 = 3 428,64 грн. 26.04.2024 - 30.04.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 393 380,00 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 5 днів (прострочення) : 100 = 1 450,99 грн.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що доводи прокурора в частині стягнення неустойки, а саме у розмірі 37 080 грн 90 коп., не знайшли своє підтвердження.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору, що правомірним є стягнення 4 879 грн 63 коп. пені, апеляційний господарський суд вбачає наявність правових підстав для зменшення її розміру на 70 % ( до 1464 грн), з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є суб`єктивним правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі № 916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 року у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 року у справі №910/1175/19, від 20.08.2020 року у справі № 904/3546/19).

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 року у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 року у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 року у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі № 902/855/18.

Отже, суд, досліджуючи питання щодо зменшення пені, повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, а не лише відповідача.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Колегія суддів зазначає, що в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 сформульовано висновок про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватись із положенням статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Водночас, з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Також колегія суддів зазначає, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Отже, у суду наявні можливості, визначені як процесуальним законодавством, так і положеннями матеріального законодавства, запобігти перетворенню неустойки, яка має компенсаторний характер, на неустойку яка має каральну санкцію.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21).

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судова колегія зазначає, що в даному випадку слід врахувати:

-ступінь виконання боржником основного зобов`язання відповідачем, а саме, повністю поставлений товар на узгоджену суму в договорі;

- відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи викладене, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору про поставку товару №13 від 08.02.2024., з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає про наявність підстав для зменшення на 70% належної до стягнення суми пені до 1 464 грн.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, питання про зменшення розміру штрафних санкцій в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23, від 14.01.2025 року у справі №902/1046/23.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду ще раз акцентує увагу на тому, що зменшення розміру штрафних санкцій до певного розміру є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке стягнення є обґрунтованим, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Отже, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані прокурором на підтвердження обставини про визнання додаткових угод до договору про поставку товару недійсними та стягнення неустойки за прострочку виконання відповідачем його договірного зобов`язання є такими, що частково відповідають таким стандартам.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановлені обставини, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виконуючого обов`язки керівника Чорноморської окружної прокуратури у повному обсязі, вважає, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та позовні вимоги про визнання додаткових угод до договору поставки недійсними додаткові угоди №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 до договору поставки №13 від 08.02.2024 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до бюджету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки товару №13 від 08.02.2024 підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції встановлено обставини, які є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції у даній справі з ухваленням нового рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4622/24 потребує часткового задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі №916/4622/24, слід скасувати частково щодо відмови у позові Виконуючому обов`язків керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ про визнання недійсними додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 до договору поставки товару №13 від 08.02.2024 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором №13 від 08.02.2024 у розмірі 37 080 грн 90 коп. з ухваленням судом апеляційної інстанції в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду першої інстанції в іншій частині, але за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Крім того, судом апеляційної інстанції здійснено новий розподіл судових витрат, понесених прокурором при розгляді справи у суді першої інстанції у зв`язку із частковим скасуванням рішення місцевого господарського суд, у відповідності до вимог пп. б п. 3 ч. 1 ст. 282 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі № 916/4622/24 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі № 916/4622/24 наступним чином:

«Позовні вимоги Виконуючого обов`язків керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ про визнання недійсними додаткових угод №1 від 15.03.2024 та №2 від 01.04.2024 до договору поставки товару №13 від 08.02.2024 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м.Київ на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області до бюджету Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки товару №13 від 08.02.2024 у розмірі 37 080 грн 90 коп. задовольнити частково.

Визнати недійсними додаткові угоди №1 від 15.03.2024 року та №2 від 01.04.2024 року до договору поставки товару №13 від 08.02.2024, укладених між Відділом капітального будівництва, житлово-комунального господарства, комунального майна Авангардівської селищної ради Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ», м. Київ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» (02125, вул. Запоріжця Петра, буд. 26А, кв.198, ЄДРПОУ 44912210) на користь Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області (67806, Одеська область, Одеський район, смт.Авангард, вул.Нижня, 24, ЄДРПОУ 43988734) неустойку за прострочку виконання зобов`язань за договором поставки товару №13 від 08.02.2024 у сумі 1464 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНКОС ІНДАСТРІ» (02125, вул. Запоріжця Петра, буд. 26А, кв.198, ЄДРПОУ 44912210) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул.Пушкінська,3 ЄДРПОУ 03528552) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 9084 грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10 901 грн.

Відмовити у позовних вимогах Виконуючого обов`язків керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання недійсними додаткових угод №1 від 15.03.2024 року та №2 від 01.04.2024 року до договору поставки товару №13 від 08.02.2024 та стягнення неустойки за договором.

Відмовити у позовних вимогах Виконуючого обов`язків керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу капітального будівництва, житлово-комунального господарства Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області про стягнення неустойки в розмірі 35 616 грн 90 коп.».

Доручити Господарському суду Одеської області видати накази.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 у справі № 916/4622/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 26 червня 2025 року.

Повний текст постанови складено 26 червня 2025 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Я.Ф. Савицький