Постанова від 25.06.2025 по справі 918/1354/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 918/1354/23(918/1108/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025

у справі № 918/1354/23(918/1108/24)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1 ОСОБА_2 ,

до відповідача-2 ОСОБА_3 ,

до відповідача-3 ОСОБА_4

про визнання недійсними правочинів.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 (відповідач 1), ОСОБА_3 (відповідач 2), ОСОБА_4 (відповідач 3), про визнання недійсними правочинів та про витребування майна.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки у статутному капіталі ТОВ "Вервольф" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1000,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Синеон" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Версія-Р" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Синеон-Трейд" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Деревовиріб" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 2 500,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Глянс" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "ЕсфаерТрейд" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 100,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Лебедик-Південь" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 5 000,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Арді-Захід" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1000,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "ФК"Синеон" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, частку у статутному капіталі ТОВ "Арді-Вест" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, заборони вчинення певних реєстраційних дій (щодо зміни складу засновників/ учасників, частки засновників у статутному капіталі, зміну розміру статутного капіталу).

Крім того, заявник просив заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", у тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про зміну частки засновника (учасника) у статутному капіталі, зміну розміру статутного капіталу товариств, зміну відомостей про засновників/учасників товариств.

В обґрунтування заяви зазначав, що у відповідача 1 перед позивачем наявна надзвичайно велика сума боргу, яка підтверджена судовим рішенням, однак відповідач 1 вчиняє умисні дії щодо відчуження майна та унеможливлення звернення стягнення на нього, що, на думку позивача, свідчить про наявність підстави для накладення арешту на частки у статутному капіталі та заборону вчинення реєстраційних дій щодо товариств для забезпечення ефективного захисту прав позивача та належного виконання рішення суду.

Щодо заборони розпорядження майном, яке належить товариствам, вказував, що у власності ТОВ "Вервольф" перебуває частка у статутному капіталі ТОВ "Арді Захід" та частка у статутному капіталі ТОВ "Фінансова компанія "Синеон". У свою чергу, ТОВ "Арді Захід" володіє часткою у статутному капіталі ТОВ "Арді Вест". ТОВ "Арді Вест" протягом 10 років володіло квартирою, яка була єдиним житлом відповідача-1, тобто відповідач здійснює переховування свого майна через підконтрольні йому компанії. Відтак для збереження вартості частки у статутному капіталі ТОВ "Вервольф" необхідно накласти арешт на частки у статутному капіталі, якими володіє вказане товариство. Такий захід забезпечення позову надасть можливість зберегти вартість часток для ефективного звернення стягнення на них та задоволення власних кредиторських вимог.

Щодо такого заходу забезпечення позову як заборона вчинення реєстраційних дій, то, на думку заявника, можливість вчинення відповідачами реєстраційних дій щодо зміни власника частки у статутному капіталі товариств, може мати наслідком неможливість ефективного відновлення порушених прав позивача та неможливість/утруднення виконання рішення суду в частині повернення майна відповідачу-2.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.12.2024 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частки у статутному капіталі:

- ТОВ "Вервольф" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1000,00 грн;

- ТОВ "Синеон" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1000,00 грн;

- ТОВ "Версія-Р" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн;

- ТОВ "Синеон-Трейд" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн;

- ТОВ "Деревовиріб", у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 2 500,00 грн,

- ТОВ "Глянс"у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1000,00 грн;

- ТОВ "Есфаер-Трейд" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 100,00 грн;

- ТОВ "Лебедик-Південь" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 5 000,00 грн;

- ТОВ "Арді - Захід" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1000,00 грн;

- ТОВ "Арді - Вест" у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн.

Заборонено державним реєстраторам, визначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", в тому числі нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії, передбачені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", вносити зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про зміну частки засновника (учасника) у статутному капіталі, зміну розміру статутного капіталу товариств, зміну відомостей про засновників/учасників щодо: ТОВ "Вервольф"; ТОВ "Синеон"; ТОВ "Версія-Р"; ТОВ "Синеон-Трейд"; ТОВ "Деревовиріб"; ТОВ "Глянс"; ТОВ "Есфаер-Трейд"; ТОВ "Лебедик-Південь", до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

У решті вимог заяви відмовлено.

Суд першої інстанції, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви про забезпечення, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, з урахуванням положень статей 136, 137 ГПК України дійшов висновку, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, зазначив, що заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог наявний зв`язок, доведено обставини щодо ймовірності істотного ускладнення чи унеможливлення ефективно захистити або поновити права чи інтереси заявника, за захистом яких він звернувся до суду, без вжиття такого заходу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.12.2024 у справі №918/1354/23(918/1108/24) скасовано. Прийнято нове судове рішення. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником не доведено, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Апеляційний суд зазначив, що заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення ґрунтується виключно на припущеннях та побоюваннях, не підтверджена достатніми та належними доказами, які свідчили б про необхідність вжиття судом заходів забезпечення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025, залишити в силі ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.12.2024.

Скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції є необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, а саме, приписів статей 136, 137 ГПК України, без надання повної оцінки наявним у матеріалам справи доказам та обставинам, які вказують на необхідність застосування заходів забезпечення позову, внаслідок чого суд помилково скасував законну ухвалу суду першої інстанції, якою вжито заходи забезпечення позову.

На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що особи, чиї права обмежено внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, не оспорювали правомірність вжитих заходів забезпечення, а дану ухвалу оскаржив учасник справи, чиї права та інтереси не порушено внаслідок прийняття ухвали.

Позивач вважає, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, чим вчинив порушення норм процесуального права, порушив принцип змагальності та рівності сторін та доступу до правосуддя позивача; не врахував наявні у матеріалах справи доводи та докази на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову, а також щодо співмірності вжитих заходів відносно негативних наслідків від їхнього невжиття.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова апеляційного суду, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, якою задоволено заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

Перевіривши судові рішення попередніх інстанцій у цій справі в межах доводів касаційної скарги та в межах своїх повноважень, Верховний Суд зазначає про таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частин 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні ді (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України № 460-IX від 15.01.2020); 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору (цей пункт виключено з 08.02.2020 на підставі Закону України № 460-IX від 15.01.2020); 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 ГПК України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 910/7013/20).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Даючи оцінку запропонованим позивачем заходам забезпечення позову, суд першої інстанції установив таке.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.07.2024 у справі №918/1354/23(918/433/24) позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з відповідача -1 2 948 050,00 грн основного боргу, 557 937,65 грн 3% річних та 2 214 624,88 грн інфляційних.

Станом на 05.12.2024 вказане рішення суду відповідач1 не виконав. У відповідача 1 відсутнє майна, достатнє для виконання вказаного судового рішення.

Заразом у вказаній справі суд встановив, що ОСОБА_2 володів частками у статутному капіталі ТОВ «Вервольф» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, ТОВ «Синеон» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, ТОВ «Версія-Р» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, ТОВ «Синеон-Трейд» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, ТОВ «Деревовиріб» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 2500,00 грн, ТОВ «Глянс» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, ТОВ «Есфаер-Трейд» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 100,00 грн, ТОВ «Лебедик-Південь» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 5 000,00 грн та був кінцевим бенефіціарним власником усіх перелічених компаній. При тому власником ТОВ «Арді Вест» є ТОВ «Арді Захід», ТОВ "Арді Захід» є ТОВ «Вервольф», а ТОВ «Фінансова компанія «Синеон» є ТОВ "Вервольф», кінцевим бенефіціарним власником яких є ОСОБА_2 .

У свою чергу, як встановив суд першої інстанції, 13.04.2024 позивачем до подання позовної заяви до суду було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив накласти арешт на частки у статутному капіталі тих самих товариств.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.04.2024 у справі №918/1354/23(918/383/24) заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо часток у статутному капіталі вказаних товариств.

Проте 15-17.04.2024 ОСОБА_2 переоформив (перереєстрував) власника часток у статутному капіталі ТОВ «Вервольф», ТОВ «Синеон» та ТОВ «Есфаер Трейд» на користь ОСОБА_4 , ТОВ "Лебедик-Південь", ТОВ Версія-Р", ТОВ "Синеон-Трейд", ТОВ "Глянс", ТОВ "Деревовиріб" на користь ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_6 залишається директором усіх товариств та продовжує реалізовувати всі свої наміри.

Дані обставини встановлені судом в ухвалі про забезпечення позову від 17.04.2024 у справі № 918/1354/23(918/383/24), копія якої наявна у матеріалах справи.

Позивач, звернувшись з позовом у цій справі вважає, що укладені ОСОБА_2 правочини щодо відчуження частки у статутному капіталі товариств є фраудаторними, оскільки вчинені всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, а відтак наявні підстави для визнання їх недійсними.

Заява про забезпечення позову у цій справі обґрунтована тим, що в минулому відповідач-1 вже здійснив умисні дії щодо відчуження майна для унеможливлення виконання рішення суду від 30.07.2024 у справі №918/1354/23(918/433/24) про стягнення коштів з нього, що не виключає повторного їх вчинення.

Зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду, який здійснивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звернувся до суду, встановивши існування обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, дійшов висновку про наявність підстав для часткового забезпечення позову.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, не врахував, що даний спір спричинений відчуженням в минулому ОСОБА_2 часток у статутному капіталі товариств, та те, що останній залишаючись і кінцевим бенефіціарним власником у деяких з них та директором усіх товариств (про що зазначено в позовній заяві з наданням відповідних доказів - витягів з ЄДР) має усі можливості у будь-який момент знов відчужити їх.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний господарський суд обґрунтував своє рішення тим, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.

Колегія суддів не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що сама по собі відсутність на теперішній час будь-яких доказів, які би підтверджували наміри відповідачів здійснити відчуження належним їм часток у статутному капіталі товариств, не спростовує наявності у них потенційної можливості їх відчуження в будь-який час, якщо не вжити заявлені заходи забезпечення позову.

Колегія суддів враховує викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 висновок про те, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться в його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність передбачених статтями 136, 137 ГПК України підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, співмірності, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

При цьому, обрані заходи забезпечення позову не є перешкодою у здійсненні товариствами господарської діяльності.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі ухвали суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, третьої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи є обґрунтованими та свідчать про наявність підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду із залишенням у силі ухвали місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 918/1354/23(918/1108/24) скасувати.

3. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 12.12.2024 у справі №918/1354/23(918/1108/24) залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере